Постанова ККС ВС № 511/1762/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 511/1762/20 провадження № 51-2553 км 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160390000571 від 20 липня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біляївка Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК України). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_6 19 липня 2019 року приблизно о 13:52 керуючи автомобілем ВМW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю вул. Одеської в с. Кучурган з боку с. Лиманське в напрямку с. Степове в Роздільнянському районі Одеської області. Проїжджаючи в указаний час нерегульовану ділянку проїзної частини вул. Одеська, в районі магазину «Дружба», де нанесено дорожню розмітку у вигляді осьової вузької суцільної лінії, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, водій ОСОБА_6 , порушуючи вимоги п. 10.1 та дорожньої розмітки 1.1 роз. 34 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав виконувати маневр ліворуч, тим самим перетнув на керованому автомобілі дорожню розмітку 1.1, виїхав на смугу зустрічного напрямку, по якій у стані маневру обгону рухався автомобіль BMW 330, реєстраційний номер НОМЕР_2 (Болгарія), під керуванням водія ОСОБА_7 (щодо якого кримінальне провадження закрито), створивши своїми діями небезпечну обстановку для водія ОСОБА_7 , котрий, виконуючи вимоги ПДР, з метою запобігти зіткненню з автомобілем BMW X5 зманеврував ліворуч, виїхав на ліве узбіччя, де керованим автомобілем BMW 330 допустив зіткнення з мопедом «Нonda-Dio», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_8 , який на керованому мопеді рухався по стоянці. У наслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій мопеда марки «Нonda-Dio» ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Допущені ОСОБА_6 порушення вимог п. 10.1 та дорожньої розмітки 1.1 розд. 34 ПДР перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Роздільнянський районний суд ухвалою від 22 січня 2021 року звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку з примиренням винного з потерпілим. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160390000571 від 20 липня 2019 року, в частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, було закрито. Одеський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 04 квітня 2023 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнила частково, ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року скасувала та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Одеський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2025 року вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: · його вина у вчиненні кримінального правопорушення не доведена, оскільки не підтверджується належними, достовірними та допустимими доказами. Вказує, що у ДТП винен інший учасник дорожнього руху ОСОБА_7 , який визнав свою вину; · висновок комп`ютерно-технічної та автотехнічної експертизи №19-6459/20-1270 від 19 травня 2020 року суперечить даним протоколу огляду місця події та схемі ДТП, які, на думку засудженого, підтверджують те, що він перетинав саме переривчасту лінію розмітки. Разом з тим вказаний висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки ґрунтується на копії відеозапису ДТП, який неодноразово піддавався змінам і відповідно також є недопустимим. До того ж судами не встановлено пристрій, на який було здійснено вказаний відеозапис. Зауважує, що спеціаліст ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що при копіюванні відеоматеріалу, його якість погіршується. Наголошує, що оригінал відеозапису не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України; · досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні повинно було здійснюватися у формі дізнання, оскільки після набрання чинності 01 липня 2020 року Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII інкриміноване йому діяння відноситься до проступку, отже суд першої інстанції ухвалив вирок за наслідками розгляду незаконного обвинувального акта, який складений поза межами строків, установлених Кримінально процесуальним кодексом України (далі - КПК України) та відповідно досудове розслідування закінчено посадовою особою, у якої були відсутні повноваження на це; · під час судового розгляду місцевий суд проявив упередженість, оскільки задовольнив клопотання сторони обвинувачення про виклик свідка ОСОБА_10 , яка не була зазначена в реєстрі матеріалів досудового розслідування, без дослідження доказів допустив висловлювання про обов`язкову відповідальність водія у разі потрапляння у «мертву точку». Крім того, під час судового засідання 17 травня 2021 року суддя ОСОБА_11 неодноразово відмовлялася перейти до розгляду поданого стороною захисту клопотання про недопустимість доказів, а також безпідставно вказувала, що стороною захисту в ході досудового розслідування не оспорювалася правильність відображених на записі відеоспостереження подій, адже на той час сторона захисту не володіла інформацією про те, що у сторони обвинувачення наявний такий запис. Вказує, що 14 червня 2021 року суддя не розпочала судове засідання та не заслухала думку учасників кримінального провадження щодо можливості відкладення судового засідання та зобов`язала очікувати прокурора тривалий час, у наслідок чого його стан здоров`я погіршився. Зауважує, що суддя ОСОБА_11 є відповідачем у цивільній справі №511/2097/21 за його позовом, про те остання, незважаючи на заявлені їй відводи, продовжила судовий розгляд. Стверджує, що місцевим судом було необґрунтовано залишено без задоволення його заяви про відвід судді ОСОБА_11 . Наголошує, що обвинувальний вирок стосовно нього ухвалено незаконним складом суду; · суд першої інстанції порушив його право на захист, оскільки відмовився долучати до матеріалів провадження оголошене в судових дебатах та подане до виходу суду в нарадчу кімнату клопотання сторони захисту від 01 вересня 2022 року про визнання доказів недопустимими. Крім того у касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що апеляційний суд: · не виконав вказівки Верховного Суду, висловлені в постанові від 04 квітня 2023 року в цій справі; · не звернув уваги на вказані вище істотні порушення місцевим судом вимог КПК України, не надав оцінки законності постановлених ухвал суддів щодо розгляду його заяв про відвід судді першої інстанції, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, зокрема копії відеозапису, що міститься на диску СD-R. Зауважує, що цей суд перебував у нарадчій кімнаті нетривалий час. Наголошує, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - приписам ст. 419 КПК України. Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту до Суду не надходило. Позиції учасників судового провадження Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни. Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь або повідомлень про поважність причин їхнього неприбуття до Суду не надходило. У касаційній скарзі засуджений просив здійснювати касаційний розгляд за його відсутності. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. За результатами судового розгляду суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та ухвалив рішення про звільнення останнього від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Свої висновки цей суд обґрунтував даними протоколу огляду місця події від 19 липня 2019 року з фототаблицею та схемою ДТП; протоколу огляду транспортних засобів від 19 липня 2019 року; висновків експертів від 23 вересня 2019 року № 19-4299-4308, від 19 травня 2020 року № 19-6459/20-1270, від 16 липня 2020 року № 46, відео файлу, на якому зафіксовано ДТП, зняту на відеокамеру магазину «Дружба», а саме запис на CD-R диску «Datex», який є додатком до висновку експертів від 19 травня 2020 року № 19-6459/20-1270, показаннями (роз`ясненнями) свідка ОСОБА_9 та іншими доказами, зміст яких детально відображено у вироку. Водночас доводи касаційної скарги засудженого є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які, всупереч доводам касатора, були ретельно перевірені цим судом. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України). Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою. Водночас, зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення. Так, змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_6 , будучи допитаним у суді першої інстанції,свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що 19 липня 2019 року приблизно о 14:00 він рухався на власному автомобілі марки «ВMW X 5» зі сторони митниці «Кучурган» в сторону м. Одеса; проїхавши перехрестя, він побачив дорожній знак «обгін заборонено», проте рухаючись далі на асфальтованому покритті була переривиста лінія дорожньої розмітки; з лівої сторони дороги знаходився магазин, і він вирішив здійснити поворот ліворуч, щоб під`їхати до магазину; перед тим як здійснити поворот ліворуч, він подивився в ліве дзеркало заднього виду, та побачив, що позаду нього на відстані приблизно 20-40 метрів рухається з невеликою швидкістю вантажний автомобіль; впевнившись в тому, що він нікому не заважає, включив лівий сигнал повороту, ще раз переконався, що не має ніяких перешкод, почав здійснювати маневр повороту, проте в дзеркалі побачив, що вантажний автомобіль, який рухався позаду нього, обганяє на великій швидкості білий автомобіль; все, що він встиг зробити - це різко натиснути на гальма та повернути руль праворуч, але зіткнення все ж таки відбулось; вважає себе не винуватим, оскільки правила дорожнього руху не порушав, поворот ліворуч намагався здійснити, будучи впевненим в тому, що на дорожньому покритті на даній ділянці дороги була переривиста лінія дорожньої розмітки. Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що його вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, зокрема, даними: - витягу з ЄРДР в к/п №12019160390000571 від 20 липня 2019 року, відповідно до якого до ЄРДР внесені відомості за ч. 1 ст.286 КК України щодо дорожньо-транспортної пригоди по вул. Одеській в с. Кучурган Роздільнянського р-ну Одеської обл. 19 липня 2019 року приблизно о 13:59 год. (т. 1, а.с. 102-103); - відомості про ДТП, що мала місце 19 липня 2019 року приблизно о 13:59 в с. Кучурган по вул. Одеській, зареєстровані в ЖЄО Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській обл. за №4173 від 19 липня 2019 року (т. 1, а.с. 104); - протоколу огляду місця ДТП від 19 липня 2019 року з фото-таблицями та схемою ДТП (т. 1, а.с. 105-124), згідно якого було оглянуто місце ДТП на ділянки автодороги М-16 по вул. Одеській, с. Кучурган Роздільнянського р-ну, Одеської обл., зображено дорожню розмітку 1.1 ПДР, яка нечітко проглядається та стан дорожнього покриття (сухе, чисте, без дефектів та вибоїн), праворуч - лісосмуга, ліворуч адмінбудівля, рух на ділянці не регулюється, в наявності дорожній знак 3.25 «Обгін заборонено», наявність приладів відеоспостереження на місці ДТП та за напрямками руху - відеокамера магазину «Дружба»; зафіксовано розташування транспортних засобів на місці події та локалізацію їх пошкоджень; - протоколу огляду транспортного засобу від 19 липня 2019 року, згідно якого слідчий, у присутності понятих та за участю водія ОСОБА_6 , здійснив огляд транспортного засобу «ВMW X 5», 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, легковий, універсал - В, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 , на ім`я ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 125-129); - протоколів огляду транспортних засобів «ВMW 330», «AUDI A6» та мопеду «НОNDА-DІО» від 19 липня 2019 року (т. 1, а.с. 130-134, 135-139, 140-144); - постанови від 22 липня 2019 року про визнання мопеду, д.н.з. НОМЕР_5 , автомобіля «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , та автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , речовим доказом (т. 1, а.с. 145-146); - ухвали слідчого судді Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 23 липня 2019 року про накладення арешту на вилучені в ході огляду місця ДТП: 4 уламки від частин транспортного засобу та уламок пластикової панелі від мопеду з метою забезпечення збереження речових доказів (т. 1, а.с. 147-148), на вилучені в ході огляду місця ДТП мопед реєстраційний номер НОМЕР_5 , автомобіль «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , та автомобіль «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у вигляді заборони його відчуження та використання (т. 1, а.с. 149-150); - гарантійної розписки від 23 липня 2019 року, згідно якої ОСОБА_6 отримав на відповідальне зберігання до вирішення питань по суті кримінального провадження свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, сірого кольору, серії НОМЕР_7 , видане 13 листопада 2018 року (т. 1, а.с. 156, 157); - відео-файлу, на якому зафіксовано дорожньо-транспортну пригоду, зняту на відеокамеру магазину «Дружба» за період часу з 13:52:15 по 13:53:53 від 19 липня 2019 року, отриманої від ФОП ОСОБА_12 на запит слідчого (т. 1, а.с. 168, 169); - ухвали слідчого судді Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 23 липня 2019 року про призначення в кримінальному провадженні інженерно-транспортної експертизи (т. 1, а.с. 151-153); - висновку експерта №19-4299-4308 від 23 липня 2019 року за результатами транспортно-трасологічного та автотехнічного дослідження обставин зіткнення автомобіля «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , з автомобілем «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , й мопедом Honda Dio, реєстраційний номер НОМЕР_5 , відповідно до якого встановлено, що технічний стан рульового керування, гальмової системи, ходової частини та системи освітлення автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , (під керуванням ОСОБА_6 ) до моменту ДТП відповідав вимогам розділу 31 ПДР України, тобто указані системи на момент пригоди перебували в технічно працездатному стані, забезпечували водію можливість безпечно керувати автомобілем без несправностей, що раптово йому проявлялися та впливали на стійкість руху; на підставі наявної слідової інформації в представленій якості вбачається, що в умовах пригоди автомобілі «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , зіткнулися на зустрічній для них смузі, при маневруванні автомобіля «BMW Х5» ліворуч, обгоні його автомобілем «BMW 330» (т. 1, а.с. 171-190); - ухвали слідчого судді Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 28 липня 2019 року, якою продовжено строк досудового розслідування к/п №12019160390000571 від 20 липня 2019 року (т. 1, а.с. 204); - висновку експерта №46 від 16 липня 2019 року, яким зафіксовано отримання потерпілим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які за кваліфікаційною ознакою відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості (т. 1, а.с. 205-206); - ухвали слідчого судді Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 08 жовтня 2019 року про призначення в кримінальному провадженні автотехнічної експертизи за експертною спеціальністю 10.1. Дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди; - висновку комп`ютерно-технічної та автотехнічної експертизи №19-6459/20-1270 обставин зіткнення автомобіля «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , з автомобілем «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , й мопедом Honda Dio, реєстраційний номер НОМЕР_5 , відповідно до якого належні дії водія автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , регламентувалися вимогами дорожньої розмітки 1.1 розділу 34 ПДР, у відповідності з якими поворот ліворуч водію був заборонений; у конкретиці фактично виконаного маневру, що ігнорував указану лінію розмітки, дії водія автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , необхідно розглядати згідно до вимог пункту 10.1 ПДР, відповідно до яких йому необхідно було надати дорогу автомобілю «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , що був уже на зустрічній смузі, виконував обгін; траєкторія руху автомобіля «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , наглядно відображається відеозаписом - рух по зустрічній смузі на маневрі обгону, швидкість цього автомобіля перед зіткненням складала приблизно 67 км/г; траєкторія руху автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , наглядно відображається відеозаписом - з правої за його ходом смуги, на зустрічну смугу, швидкість цього автомобіля при виконанні маневру складала близько 10 км/г; фактичні дії водія автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не відповідали вимогам дорожньої розмітки 1.1 розділу 34 ПДР, що з експертної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з фактом ДТП; належним виконанням вимог дорожньої розмітки 1.1 розділу 34 ПДР водій автомобіля «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , мав технічну можливість уникнути пригоди, водій даного автомобіля мав технічну можливість уникнути пригоди й в умовах його обгону - належним виконанням пункту 10.1 ПДР України; наявність у водіїв автомобілів «BMW 330», реєстраційний номер НОМЕР_6 , та «BMW Х5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , технічної можливості належним виконанням вимог ПДР уникнути пригоди означає, що з позиції технічного аналізу та експертної точки зору, дії обох водіїв знаходяться в причинному зв`язку з фактом ДТП (т. 1, а.с. 195-203); - відтвореного в судовому засіданні оптичного носія типу CD-R «Datex», який є додатком до вищевказаного експертного дослідження та повністю відображає дорожньо-транспортну пригоду, зняту на відеокамеру магазину Дружба 19 липня 2019 року за період часу з 13:52:15 по 13:53:53 (т. 2, а.с. 32); - ухвали Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 22 січня 2021 року, якою ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України в зв`язку з примиренням винного з потерпілим; кримінальне провадження №12019160390000571 від 20 липня 2019 року в частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - закрито (т. 1, а.с. 83-84). Разом з тим апеляційний суд критично оцінив твердження ОСОБА_6 про те, що на схемі місця ДТП відображено, що він перетинав переривчасту лінію дорожньої розмітки, оскільки відповідно до протоколу огляду місця події від 19 липня 2019 року на дорожньому покритті вул. Одеської в с. Кучурган Роздільнянського р-ну Одеської обл., де 19 липня 2019 року мало місце ДТП, нанесена дорожня розмітка 1.1, а саме вузька суцільна лінія, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорозі з двома смугами руху в обох напрямках (т. 1, а.с. 105-124). До того ж цей суд звернув увагу і на те, що вказаний протокол підписаний усіма учасниками огляду місця події, в тому числі й ОСОБА_6 ; жодних зауважень та заяв стосовно змісту зафіксованих у протоколі відомостей від учасників слідчої дії не надходило. У той же час суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що поодинокий недолік в нанесеній розмітці, зафіксований на фотознімках (розрив в одному місці лінії), не може свідчити про те, що на дорожньому покритті нанесена саме переривчаста лінія, як на цьому безпідставно наполягає сторона захисту. Тож суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні вмотивовано зазначив, що місцевий суд під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Водночас та обставина, що інший учасник дорожнього руху ОСОБА_7 визнав свою винуватість у спричиненні ДТП, яке є предметом розгляду цього кримінального провадження, жодним чином не спростовує висновки судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_6 , який за встановлених у ході судового розгляду справи обставин порушив вимоги п. 10.1 та дорожньої розмітки 1.1 роз. 34 ПДР, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Більше того частиною 1 ст. 337 КПК України встановлено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення. Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому. Отже Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими в справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Щодо доводів касаційної скарги, що дані, зафіксовані на відеозаписі ДТП, а також висновок комп`ютерно-технічної та автотехнічної експертизи №19-6459/20-1270 від 19 травня 2020 року є недопустимим доказом Обґрунтовуючи зазначені доводи, сторона захисту посилається на те, що цей висновок експерта ґрунтується на копії відеозапису ДТП, який неодноразово піддавався змінам і відповідно також є недопустимим доказом. До того ж судами не встановлено пристрій, на який було здійснено вказаний відеозапис. Зауважує, що спеціаліст ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що при копіюванні відеоматеріалу, його якість погіршується. Так, частинами 1 та 2 ст. 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно із ч. 1 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК України, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 цієї статті, можуть належати, серед іншого, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані). В свою чергу, приписами ч. 1 ст. 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною 2 ст. 93 КПК України передбачено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. За приписами ч. 3 ст. 99 КПК України, сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Урахувавши вказані норми закону, суд апеляційної інстанції встановив, що компакт-диск, на верхній поверхні якого є маркування CD-R 52х, 80 MIN, 700 Mb на надпис «DATEX» з серійним номером fdc812050197do1, на якому збережено 1 відео-файл під назвою «Дружба_ch11 20190719135214_ 20190719135354» у форматі «.asf», загальним об`ємом пам`яті 102 Mb та тривалістю 01:39 хв. з камер спостережень «Дружба_ch11» був отриманий органом досудового розслідування від управляючої магазином «Дружба» (т. 1, а.с. 169) у відповідь на запит слідчого СВ Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_13 за вих. №49/6058 від 15 серпня 2019 року щодо надання відео-файлу з відеокамери магазину «Дружба» - «Дружба_ch11», на якому зафіксовано ДТП за період часу з 13:52 по 13:53 від 19 липня 2019 року (т. 1, а.с. 168). У той же час апеляційний суд у своєму рішенні обґрунтовано зауважив, що вказаний відеозапис ДТП був отриманий органом досудового розслідування у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, шляхом його витребування та отримання у ФОП ОСОБА_12 , управляючої магазином «Дружба» з наявної у розпорядженні магазину камери зовнішнього відеоспостереження «Дружба_ch11». До того ж цей суд слушно зазначив, що відсутність в матеріалах справи відомостей стосовно того, на якому саме пристрої здійснювався відеозапис, з відображенням його характерних властивостей, не може слугувати підставою для визнання такого відео-запису недопустимим доказом в кримінальному провадженні, що узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду (див., наприклад ухвалу від 23 березня 2019 року в справі №754/2178/18). Зі свого боку колегія суддів касаційного суду звертає увагу й на те, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10 вересня 2020 року в справі №751/6069/19 матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Тож доводи сторони захисту про те, що у матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з місця ДТП не є слушними. Більше того, апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що вищевказаний відеозапис з камер спостережень «Дружба_ch11» був предметом судової комп`ютерно-технічної експертизи №19-6459/20-1270 від 19 травня 2020 року, відповідно до дослідницької частини якого експерт зазначив, що у верхньому правому куті відео-запису міститься маркування з датою та часом запису - 19 липня 2019 року, з 13:52:14 по 13:53:54 та дійшов висновку про те, що наданий на дослідження носій інформації (оптичний носій типу CD-R «DATEX») дозволяє зчитувати записану на ньому інформацію. (т. 1, а.с. 199). Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що під час відкриття матеріалів кримінального провадження на стадії досудового розслідування, а також у ході судового розгляду провадження, стороною захисту не заперечувався факт того, що на відеозаписі зафіксована саме подія ДТП, яка мала місце 19 липня 2019 року, і не висловлювалися жодні сумніви стосовно автентичності такого відеозапису та відсутності в ньому ознак монтажу. Отже факт копіювання вищевказаного відеозапису та не дослідження у судовому засіданні носія інформації, за допомогою якого такий відеозапис був створений, не є тими безумовними обставинами, які свідчать про недопустимість інформації, зафіксованої на такому відеозаписі, в якості доказу в цьому кримінальному провадженні. За таких обставин суди обґрунтовано поклали в основу своїх рішень стосовно ОСОБА_6 висновок судової комп`ютерно-технічної та автотехнічної експертизи №19-6459/20-1270 від 19 травня 2020 року (т. 1 а.с. 195-203), оскільки, як зазначалося вище, він складений на підставі вихідних даних, яких було достатньо для проведення відповідних досліджень, отриманих та оформлених належним чином, згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, складений кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, який попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, а тому підстав вважати цей висновок недопустимим доказом з огляду на доктрину «плодів отруєного дерева», на чому наполягає засуджений, немає. Водночас оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду. Щодо доводів касаційної скарги про те, що досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні повинно було здійснюватися у формі дізнання, а тому обвинувальний акт складено особою, яка не мала повноважень розслідувати кримінальні проступки Так, частиною 2 ст. 4 КК України встановлено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. У той же час відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Санкція інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (у редакції чинній на момент вчинення діяння), передбачала покарання у виді штрафу від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до 2-х років, або арешту на строк до 6-ти місяців, або обмеження волі на строк до 3-х років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3-х років або без такого. Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №2617-VIII (далі - Закон №2617-VIII), який, відповідно до його прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності 01 липня 2020 року, були внесені відповідні зміни, серед іншого, й до КК України та КПК України стосовно класифікації кримінальних правопорушень, зокрема, запроваджено інститут кримінального проступку, досудове розслідування яких визначено здійснювати в формі дізнання. Так, законодавцем були внесені відповідні зміни до ст. 12 КК України та частин 1-4 відповідно до яких було визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Верховний суд звертає увагу на те, що вищевказаним Законом №2617-VIII були внесені зміни в ч. 1 ст. 286 КК України та санкція зазначеної норми закону про кримінальну відповідальність була посилена, зокрема, збільшено покарання у виді штрафу та визначено, що штраф призначається у розмірі від 3000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також визначено як обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 3-х років. Тож, враховуючи факт посилення зазначеним Законом №2617-VIII кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, воно було віднесене законодавцем до категорії нетяжких злочинів, разом з тим, до внесення відповідних змін до КК України, зазначене кримінальне правопорушення на час вчинення ДТП 19 липня 2019 року, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України (в ред. від 27 червня 2019 року), відносилося до злочинів невеликої тяжкості. У свою чергу, згідно із ч. 1 ст. 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. За таких обставин при вирішенні питання, у якій саме формі потрібно було проводити досудове розслідування в зазначеному кримінальному провадженні (у формі дізнання або досудового слідства), необхідно виходити з положень не матеріального закону, а з положень кримінального процесуального закону, відповідно до якого, зокрема, приписів ст. 215 КПК України, досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, передбаченому цим Кодексом. Як убачається з матеріалів справи, досудове розслідування кримінального провадження №12019160390000571 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України було проведено слідчими органу досудового розслідування - СВ Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області у формі досудового слідства, що відповідає вимогам ст. 215 КПК України. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, всупереч твердженням ОСОБА_6 , ні на момент вчинення діяння 19 липня 2019 року, ні на час проведення досудового розслідування, ні на день набрання чинності вищевказаним Законом №2617-VIII 01 липня 2020 року, ні на день складення та затвердження обвинувального акта в зазначеному кримінальному провадженні, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, за своєю санкцією не відносилося до категорії кримінальних проступків, а відносилося до категорії злочину, тому досудове розслідування мало проводитися та проводилося у формі досудового слідства, без порушення визначених ст. 219 КПК України строків, на підставі чого всі докази в зазначеному кримінальному провадженні були зібрані у належній формі та компетентною особою - слідчим. Щодо доводів про упередженість суду першої інстанції На обґрунтування доводів касаційної скарги у цій частині, засуджений, серед іншого, посилається на те, що місцевийсуд відмовив стороні захисту в долученні до матеріалів провадження оголошеного в судових дебатах клопотання сторони захисту від 01 вересня 2022 року про визнання доказів недопустимими. Як убачається зі змісту журнала судового засідання від 01 вересня 2022 року на стадії судових дебатів захисник ОСОБА_14 заявив клопотання про долучення до матеріалів провадження письмового клопотання про визнання доказів недопустимими, після чого головуючий суддя роз`яснив останньому, що розгляд кримінального провадження не перебуває на стадії з`ясування обставин та перевірки їх доказами, а знаходиться на стадії судових дебатів. Разом з тим головуючий зауважив, що сторона захисту має право долучити до матеріалів провадження тільки промову в судових дебатах у письмовому вигляді. Отже суд першої інстанції, всупереч твердженням засудженого, не зобов`язував сторону захисту подавати письмову промову в судових дебатах, а лише роз`яснив таке право сторони. Колегія суддів уважає, що вказані дії місцевого суду не суперечать вимогам КПК України та сталій судовій практиці суду касаційної інстанції, відповідно до якої судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд у ході постановлення вироку. Зокрема, під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за винятком рішення про відновлення з`ясування обставин (ч. 5 ст. 364 КПК України), чинним законодавством не передбачено. Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв (див., наприклад постанову Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі №127/15447/20). Варто зауважити, що за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що зміст доводів заявленого стороною захисту зазначеного клопотання (яке також було подано разом з апеляційною скаргою) зводився до прохання визнати недопустимими доказами відеозапис події ДТП, що мала місце 19 липня 2019 року та висновок судової комп`ютерно-технічної та автотехнічної експертизи №19-6459/20-1270 від 19 травня 2020 року, на що місцевим судом були надані вичерпні відповіді, а вказані докази обґрунтовано визнані допустимими з наведенням детальних мотивів прийнятого рішення в цій частині. Тож доводи сторони захисту в цій частині не є слушними. Щодо безпідставного задоволення клопотання сторони обвинувачення про допит свідка ОСОБА_10 апеляційний суд звернув увагу на те, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні в суді першої інстанції від 17 травня 2021 року прокурор ОСОБА_15 заявив клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_10 , яка дійсно, на стадії досудового розслідування в статусі свідка не допитувалася. Після цього місцевий суд заслухав думку учасників судового провадження та відмовив в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про допит зазначеного свідка (т. 1, а.с. 230-232). Тож суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому випадку місцевий суд діяв в межах наданих йому кримінальним процесуальним законом повноважень, розглянув відповідне клопотання після з`ясування думки інших учасників провадження, не порушив засад змагальності сторін і свободи в поданні ними своїх доказів, а тому посилання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо здійснення провадження з обвинувальним ухилом в цьому випадку повністю спростовуються матеріалами справи. Звернув увагу суд апеляційної інстанції і на ухвали Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 серпня 2021 року (суддя ОСОБА_16 ), Великомихайлівського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року (суддя ОСОБА_17 ) та Біляївського районного суду Одеської обл. від 21 липня 2022 року (суддя ОСОБА_18 ), за якими були розглянуті заяви сторони захисту про відводи головуючій у справі - судді ОСОБА_11 та відмовлено у їхньому задоволенні. Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги, в якій сторона захисту висловлювала заперечення щодо вказаних судових рішень, апеляційний суд дійшов до переконання про їхню необґрунтованість, оскільки подані заяви обвинуваченого ОСОБА_6 про відвід головуючій судді Роздільнянського районного суду Одеської обл. ОСОБА_11 були розглянуті у порядку, передбаченому вимогами кримінального процесуального закону, із наданням повної та вичерпної оцінки наведеним доводам стосовно можливої упередженості судді. У той же час апеляційний суд слушно зауважив, що стороною захисту не було вмотивовано належним чином наявність упередженого ставлення судді ОСОБА_11 до ОСОБА_6 або наявності неприязного відношення до останнього. У той же час суд апеляційної інстанції зазначив, що факт подання ОСОБА_6 цивільного позову про відшкодування моральної шкоди суддею ОСОБА_11 був розцінений як втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя, що слугувало підставою для складення суддею повідомлення в порядку ч. 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до Вищої Ради Правосуддя та Генерального прокурора України (т. 2 а.с. 7-8). Тож доводи автора касаційної скарги в цій частині не можна вважати слушними. Щодо доводів касаційних скарг про те, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України. Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. Водночас сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, слушно зазначив, що докази у справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84 - 86 КПК України, оцінені судом згідно зі ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні. Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводяться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. У той же час, касаційна скарга не містять посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження. Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 439, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2025 рокузалишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3