Постанова ККС ВС № 629/5506/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ справа № 629/5506/24 провадження № 51-4308км25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221110000801 від 18 липня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Панютине м. Лозова Харківської області, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України(далі - КК України). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів. За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, 17 липня 2024 року близько 17:00 ОСОБА_7 перебував за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно з ОСОБА_8 вживав спиртні напої. Через деякий проміжок часу в останніх на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виникла сварка, під час якої ОСОБА_7 близько 21:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, почав боротися з ОСОБА_8 , внаслідок чого вони впали на землю, зокрема, ОСОБА_7 зайняв позицію зверху, а ОСОБА_8 опинився знизу. Далі ОСОБА_7 наніс потерпілому кулаком правої руки не менше трьох ударів в область голови, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження, які викликали носову кровотечу, закриття дихальних шляхів кров`ю та розвиток асфіксії, від якої останній помер на місці події цього ж дня в період з 21:30 по 21:50. Можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді смерті ОСОБА_8 . ОСОБА_7 не передбачав, оскільки спричинені ним тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми носа з переломом кісток носа відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили б короткочасний розлад здоров`я, інші спричинені ним тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. Харківський апеляційний суд вироком від 02 жовтня 2025 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнив, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 задовольнив частково, вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2025 року в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасував та ухвалив новий вирок, яким вирішив уважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін. Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи доводи, викладені нею в касаційній скарзі, зазначає, що апеляційний суд, не погоджуючись з висновком місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання, належним чином не врахував особу її підзахисного, його складні життєві обставини та ставлення до вчиненого. Наголошує, що апеляційним судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_7 вчинив нетяжкий необережний злочин, а також дані про його особу, який раніше не судимий, має сталі соціальні зв?язки та постійне місце проживання, є особою похилого віку (67 років), пенсіонером, за період кримінального провадження проявляв належну процесуальну поведінку, визнавав свою вину та не перешкоджав у встановленні обставин кримінального правопорушення, просив вибачення у потерпілої. Зауважує, що ОСОБА_7 усвідомив негативні наслідки свого вчинку, щиро розкаявся та частково відшкодував потерпілій матеріальну шкоду в сумі 5000 грн. Звертає увагу Суду, що ОСОБА_7 страждає на тяжке онкологічне захворювання. Наголошує, що його стан потребує довготривалого спеціалізованого лікування та загрожує життю. Зазначає, що ОСОБА_7 не є небезпечним для суспільства, адже в силу свого захворювання позбавлений можливості вести активний спосіб життя. На переконання захисника, вказане свідчить про можливістьзастосування до останнього приписів ст. 75 КК України. Зауважує, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України). Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту до Суду не надходило. Позиції учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. Зокрема, звертав увагу Суду, що вік ОСОБА_7 , як і наявність у нього хвороби, не завадили останньому вчинити злочин, який спричинив смерть людини. Інших учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. На адресу Суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_6 про здійснення касаційного розгляду за відсутності сторони захисту. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація дій засудженого, а також вид та розмір призначеного йому покарання в касаційному порядку не оспорюються. Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог при вирішенні питання про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання. Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У той же час на підставі ст. 75 КК України звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням, поклавши на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК України. Натомість суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням. Обґрунтовуючи своє рішення у цій частині апеляційний суд зазначив, що поза увагою місцевого суду залишилася тяжкість вчиненого злочину, його мотив, дані про особу винного, його процесуальна поведінка, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення. Крім того суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що місцевий суд достатньою мірою не врахував і те, що ОСОБА_7 вчинив вбивство через необережність, завдаючи потерпілому удари в область голови (обличчя), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Водночас, вирішуючи питання про вид та розмір покарання, цей суд врахував, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, відповідно до медичної довідки від 31 березня 2025 року знаходиться на обліку в лікаря-онколога та дійшов переконання про необхідність призначити йому покарання наближене до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 1 ст. 119 КК України. Отже, призначене апеляційним судом покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації, є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. У той же час в касаційній скарзі відсутнє достатнє обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_7 ст. 75 КК України, яке могло б поставити під сумнів справедливість призначеного йому покарання. Разом з тим вирок апеляційного суду є належним чином мотивованим, він повною мірою відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК України. Варто також зауважити, що у разі встановлення у засудженого захворювання, яке буде перешкоджати виконанню призначеного йому покарання (за умови їх належного підтвердження), то це може слугувати самостійною підставою для звільнення останнього від відбування покарання відповідно до ст. 84 КК України та є окремим предметом дослідження й оцінки суду. Тож, оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Харківського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3