Ухвала КЦС ВС № 619/8861/24

УХВАЛА 09 червня 2026 року м. Київ справа № 619/8861/24 провадження № 61-2530ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення дітей до місця їх проживання та визначення місця проживання дітей, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про повернення дітей до місця їх проживання та визначення місця проживання дітей. Салтівський районний суд міста Харкова рішенням від 01 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Харківський апеляційний суд постановою від 22 січня 2026 року рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року залишив без змін. У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року. Верховний Суд ухвалою від 02 березня 2026 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці надати касаційну скаргу у новій редакції з урахуванням наведених вимог процесуального законодавства та копії відповідно до кількості учасників справи, а також документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. 04 березня 2026 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду від 02 березня 2026 року. 05 березня 2026 року копія ухвали суду касаційної інстанції від 02 березня 2026 року направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі. Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду 23 березня 2026 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № R067115260526, в якому надіслана ОСОБА_1 копія ухвали суду касаційної інстанції від 02 березня 2026 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній». 24 березня 2026 року (зареєстрована за вх. № 9495/0/20-26 від 27.03.2026) на виконання ухвали суду від 02 березня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про звільнення від сплати судового збору. 31 березня 2026 року повторно копія ухвали суду касаційної інстанції від 02 березня 2026 року була направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі. Верховний Суд ухвалою від 06 квітня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовив. Продовжив ОСОБА_1 строк на усунення недоліків, визначених в ухвалі Верховного Суду від 02 березня 2026 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. 08 квітня 2026 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду від 06 квітня 2026 року. 09 квітня 2026 року копія ухвали суду касаційної інстанції від 06 квітня 2026 року направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі. Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду 23 квітня 2026 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № R068078591254, в якому повторно надіслана заявниці ОСОБА_1 копія ухвали суду касаційної інстанції від 02 березня 2026 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній». Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду 27 квітня 2026 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № R068082507578, в якому надіслана заявниці ОСОБА_1 копія ухвали суду касаційної інстанції від 06 квітня 2026 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній». 13 травня 2026 року повторно копія ухвали суду касаційної інстанції від 06 квітня 2026 року була направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі. Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду 25 травня 2026 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № R068096347255, в якому надіслана заявниці ОСОБА_1 копія ухвали суду касаційної інстанції від 06 квітня 2026 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній». У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила номер засобу зв`язку (мобільний номер телефону), на який був здійснений дзвінок з метою повідомлення про направлення їй копій ухвал суду касаційної інстанції від 02 березня та від 06 квітня 2026 року. На дзвінок заявниця не відповіла. Отже, суд касаційної інстанції використав усі можливі засоби зв`язку для повідомлення заявниці про необхідність усунуту недоліки касаційної скарги. Покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі у справі є виконанням вимог статті 392 ЦПК України. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги як неподаної особі, яка її подала, з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» (заява № 70329/12 та 5 інших заяв) зазначав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні. У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року). У частині першій статті 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК). Обов`язок вказати достовірну та коректну адресу місця проживання чи перебування ЦПК покладає на особу, яка подає касаційну скаргу (пункт 2 частини другої статті 392 ЦПК). ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила таку адресу для надсилання кореспонденції: АДРЕСА_1 . Тому ОСОБА_1 мала передбачати, що саме на цю адресу Верховний Суд надсилатиме всі процесуальні документи для неї. ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції не подавала заяву про зміну її місця проживання чи перебування, водночас за повідомленою заявницею суду адресою направлена кореспонденція повернулася без вручення. Заявниця не виконала вимоги ухвал Верховного Суду від 02 березня та від 06 квітня 2026 року, зокрема не надала документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Заявниця ОСОБА_1 знала про залишення без руху її касаційної скарги, оскільки на виконання вимог ухвали суду від 02 березня 2026 року надіслала уточнену касаційну скаргу, проте недоліки, зазначені в ухвалі суду від 06 квітня 2026 року про продовження строку на усунення недоліків, не усунула. На час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року будь-які заяви або клопотання засобами поштового, електронного зв`язку та / або через підсистему «Електронний суд» від заявниці не надходили, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалах Верховного Суду від 02 березня та від 06 квітня 2026 року, не усунено. Заявниці надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, з урахуванням обставин, які склалися у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, однак остання не проявила належної обачності в захисті своїх прав, не цікавилася результатами розгляду касаційної скарги. Оскільки заявниця не виконала вимог ухвал Верховного Суду від 02 березня та від 06 квітня 2026 року, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року має бути визнана неподаною та повернута заявниці. ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Тому, повернення касаційної скарги не є порушенням права заявників на доступ до суду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду міста Харкова від 01 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2026 року вважати неподаною та повернути заявниці. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська