Постанова КЦС ВС № 761/35408/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа № 761/35408/20 провадження № 61-2300св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , представник позивача - адвокат Гороховська Альона Олександрівна, відповідач - державна компанія експерту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської Альони Олександрівни, на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог та судових рішень У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державної компанії експерту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі - ДК «Укрспецекспорт»), в якому просив суд: - скасувати та визнати незаконним наказ генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 31 серпня 2020 року № 280-К про його звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівників); - поновити його на роботі в ДК «Укрспецекспорт» на посаді заступника начальника регіонального управління № 2 із 02 вересня 2020 року; - стягнути з ДК «Укрспецекспорт» на його користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 170 344,00 грн; 20 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди; витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України). ОСОБА_2 оскаржив указану ухвалу районного суду в апеляційному порядку. У квітні 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником. У вказаній заяві ОСОБА_1 просила суд замінити позивача - ОСОБА_2 , його правонаступником - ОСОБА_1 , оскільки її чоловік - ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спірні правовідносини, зокрема, у частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допускають процесуальне правонаступництво. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі у порядку процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. У березні 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява про збільшення позовних вимог від правонаступника померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , яку було прийнято судом і в якій ОСОБА_1 просила суд: - визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ДК «Укрспецекспорт» від 31 серпня 2020 року № 280-К про звільнення з роботи ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; - поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника регіонального управління № 2 ДК «Укрспецекспорт» з 02 вересня 2020 року; - стягнути з ДК «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 : середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 03 вересня 2020 року по 08 серпня 2023 року (орієнтовний розмір 3 568 706,80 грн); 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року відмовлено ДК «Укрспецекспорт» у задоволенні заяви про закриття провадження у справі. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року у складі судді Савицького О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 було законно звільнено з посади заступника начальника регіонального управління № 2 ДК «Укрспецекспорт» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ від 31 серпня 2020 року № 280-К). У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гороховська А. О., подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року клопотання ДК «Укрспецекспорт» про закриття провадження у справі задоволено. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року. Закрито провадження у справі. Суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі, так як спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦПК України та ЦК України і врахував предмет спору. Вимоги позову про скасування та визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі нерозривно пов`язані із конкретною фізичною особою, тобто померлим ОСОБА_2 , оскільки є такими, що безпосередньо стосуються його прав, як працівника у трудових правовідносинах із відповідачем, і припинилися із його смертю. Відносно вказаних правовідносин закон не допускає правонаступництва. Вимога позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням працівника з роботи (частина друга статті235 КЗпПУкраїни) є похідною від основної вимоги про визнання незаконним і скасування наказу відповідача про звільнення ОСОБА_2 . Тобто її задоволення залежить від вирішення основної позовної вимоги. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не була присуджена судом та (або) нарахована ОСОБА_2 за його життя, а тому не може вважатися недоотриманою ОСОБА_2 сумою, яка б йому належала, але не була ним одержана за життя, і в розумінні статті 1227 ЦК України не належала йому, як спадкодавцю, оскільки вимога про таку виплату в силу положень статті 1219 ЦК України нерозривно пов`язана з особою ОСОБА_2 та не може бути передана іншим особам в порядку спадкування. Апеляційний суд наголосив на необхідності розрізняти право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який залежить від вирішення позову про поновлення на роботі, та стягнуті, проте не отримані спадкодавцем за життя, суми середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом. Крім того, за життя ОСОБА_2 не було присуджено судом відшкодування моральної шкоди, відповідно спадкодавець не набув, а до спадкоємців не перейшло таке право (частина третя статті 1230 ЦК України). Суд апеляційної інстанції вирішив питання про закриття провадження у справі за відсутності ОСОБА_1 , яка не прибула до суду, проте про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. Відповідне повідомлення ОСОБА_4 повернулося із відмітками працівників пошти про відсутність адресата, проте позивач не повідомляла суд про зміну адреси місця проживання (перебування). При цьому факт належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання підтвердив в суді апеляційної інстанції її адвокат. Отже, з урахуванням частин дев`ятої, одинадцятої статті 128, частини п`ятої статті 130, статті 131, частини другої статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав неявку позивача такою, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд урахував судову практику Верховного Суду щодо правонаступництва та закриття провадження у подібних справах. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гороховська А. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2026 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання. У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської А. О., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, так як не врахував кількість позовних вимог та їх подільність. Суми заробітної плати, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України). Ці суми належать спадкодавцю незалежно від того, чи вони фактично нараховані по бухгалтерським документам роботодавця. Відповідне право належить працівнику з моменту порушення його трудових прав, тобто з моменту незаконного звільнення. Обставини незаконного звільнення працівника не слід ототожнювати з правом працівника на отримання заробітної плати. Суми заробітної плати можуть бути успадковані після смерті працівника, а тому спірні правовідносини допускають правонаступництво. При цьому судом уже залучено правонаступника померлого позивача, а тому нелогічними є висновки про те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У квітні 2026 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДК «Укрспецекспорт», в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права й зробив вірні висновки про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, так як спірні правовідносини не допускають правонаступництва. У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла відповідь на вищевказаний відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської А. О., в якій викладено власні аргументи щодо відзиву ДК «Укрспецекспорт» та підтримано подану касаційну скаргу. Фактичні обставини справи, встановлені судами У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДК «Укрспецекспорт» про скасування та визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, витрати на правову допомогу (а. с. 1-7, т. 1). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України) (а. с. 9-10, т. 2). У грудні 2023 року ОСОБА_2 оскаржив указану ухвалу районного суду в апеляційному порядку (а. с. 15-18, т. 2). ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 59, 60, т. 2). Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі у порядку процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_2 (а. с. 86-88, т. 2). Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 144, 145, т. 2). У березні 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява про збільшення позовних вимог від правонаступника померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (а. с. 156-160, т. 2), яку прийнято районним судом ухвалою від 12 березня 2025 року (а. с. 194-195, т. 2). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року відмовлено ДК «Укрспецекспорт» у задоволенні заяви про закриття провадження у справі (а. с. 25-26, т. 3). Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року у складі судді Савицького О. А. відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову (а. с. 27-31, т. 3). У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гороховська А. О., подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції (а. с. 35-38, т. 3). Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року клопотання ДК «Укрспецекспорт» про закриття провадження у справі задоволено. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року. Закрито провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України) (а. с. 116-120, т. 3 ).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської А. О., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_2 у жовтні 2020 року звернувся до суду з позовом до ДК «Укрспецекспорт» про скасування та визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, витрат на правову допомогу. ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час судового розгляду справи, ОСОБА_2 помер. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі у порядку процесуального правонаступництва після смерті померлого чоловіка - ОСОБА_2 . Тобто ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 . Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (стаття 55 ЦПК України). При цьому залучення до справи правонаступника померлої сторони допускається за умови, що спірні правовідносини не пов`язані із особою та не припинилися у зв`язку із її смертю, тобто повинні допускати правонаступництво. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Статтею 1227 ЦК України регламентовано, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Отже, до складу спадщини входить те майно, у тому числі й грошові кошти, яке належало померлому, або на отримання якого він мав право. При цьому існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону. Тлумачення статей 1219 та 1227 ЦК України дає підстави для висновку, що вимога про поновлення на роботі нерозривно пов`язана із особою позивача і припинилася із його смертю. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 626/1751/20, провадження № 61-10605св21. Крім того, слід розрізняти право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який залежить від вирішення позову про поновлення на роботі, та стягнуті, проте не отримані спадкодавцем за життя, суми середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом. Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який не був нарахований чи присуджений спадкодавцеві за життя не входить до складу спадщини. Подібний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), від 22 липня 2021 року у справі № 243/8565/20 (провадження № 61-6078св21) та інших. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). З урахуванням вищевказаного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 , яка нерозривно пов`язана із його особою. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Правові підстави для закриття провадження у справі регламентовано статтею 255 ЦПК України. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а також похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не допускають правонаступництва та припинилися у зв`язку з його смертю. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України. Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20), зокрема, щодо тлумачення статті 1227 ЦК України. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не була присуджена судом та (або) нарахована ОСОБА_2 за його життя, а тому не може вважатися недоотриманою сумою, яка б йому належала, але не була ним одержана за життя, і в розумінні статті 1227 ЦК України не належала йому, як спадкодавцю, оскільки вимога про таку виплату нерозривно пов`язана з особою ОСОБА_2 та не може бути передана іншим особам в порядку спадкування. Вказане стосується й вимоги про відшкодування моральної шкоди, так як за життя ОСОБА_2 не було присуджено судом відшкодування моральної шкоди, а тому спадкодавець не набув, а до спадкоємців не перейшло таке право (частина третя статті 1230 ЦК України). Верховний Суд уважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, а вказане не може бути правовою підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції. Зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідної судової практики Верховного Суду. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гороховської Альони Олександрівни, залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк