Постанова 4873 № 927/250/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" лютого 2026 р. Справа№ 927/250/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Мальченко А.О. Тищенко А.І. при секретарі судового засідання Супрун В.В. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.02.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 (повний текст складено та підписано 26.05.2025) у справі №927/250/25 (суддя Демидова М.О.) за позовом Керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп" про витребування земельної ділянки лісового фонду,- ВСТАНОВИВ: Керівник Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Чернігівської обласної ради, до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, у якому просить суд витребувати з незаконного володіння Кіптівської сільської ради на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 площею 160,6797 га, яка розташована на території Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га, яка розташована на території Кіптівської сільської ради, зареєстровано в Державному земельному кадастрі 21.03.2023 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов?язаних з ним послуг. Разом з тим відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Остерської міської ради на підставі Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", відомостей з державного земельного кадастру №62826391 від 04.04.2023 за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку. На думку прокурора, оскільки спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення перебувала у спільній власності територіальних громад області, Кіптівська сільська рада не мала правових підстав на вчинення дій щодо проведення реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 у справі №927/250/25 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га, яка розташована на території Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Стягнуто з Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь Чернігівської обласної прокуратури 19150,60 грн судового збору. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства. Спірна земельна ділянка відповідно до п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області та перебуває в управлінні Чернігівської обласної ради; протиправно вибула з спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради. Кіптівською сільською радою протиправно зареєстровано право комунальної власності на землі, які не перебувають у її власності. Рішення мотивовано нормами статей 5, 6, 9, 12, 13, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, статей 4, 79-1, 152 Земельного кодексу України, статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 24, пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр», пунктами 3, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», статей 317, 387 Цивільного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 16.06.2025 (документ сформований в підсистемі "Електронний суд" 13.06.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову у позові. Кіптівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області не погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 та вважає, що останнє прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а також порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме: судом першої інстанції порушено вимоги ст. 236 ГПК України; судом першої інстанції невірно застосовано п. 3 розділу ІІ"Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, даний закон не встановлює право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області на спірну земельну ділянку, а в матеріалах справи відсутні докази формування такої спільної власності; судом без належних на те правових підстав залучено до участі у справі третю особу - постійного користувача Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп"; судом першої інстанції надано перевагу поясненням прокуратури без належних доказів на їх обгрунтування. В обґрунтування своїх доводів апелянт також посилається на те, що спірна земельна ділянка не є спільною власністю територіальних громад Чернігівської області; посилання у позові тільки на перехід права власності на земельну ділянку не можна вважати таким, що автоматично призводить до порушення прав та інтересів постійного землекористувача, без посилання на конкретні порушення його прав та інтересів, завданих внаслідок такого переходу; поза увагою суду залишились твердження відповідача про те, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються виключно на праві постійного користування та матеріалах лісовпорядкування постійного користувача. Більш того, рішення обґрунтовано виключно посиланням суду на такі матеріали; прокурором ідентифіковано землі "спільної" комунальної власності власності через матеріали лісовпорядкування постійного користувача, тоді як докази про реєстрацію права спільної власності або формування такої спільної комунальної власності ні прокурором ні Чернігівською обласною радою не надано; зміст позовної заяви, підстави її подання та обґрунтування - суперечить нормам чинного законодавства та спрямовані на порушення права власності Кіптівської територіальної громади. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі. 26.06.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.06.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №1378 від 26.06.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 22 980,72 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 у справі №927/250/25. Витребувано невідкладно матеріали справи №927/250/25 з Господарського суду Чернігівської області. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 у справі №927/250/25 на 01.09.2025. В судовому засіданні 01.09.2025 представники сторін приймали участь в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, надали пояснення по справі. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин, у зв`язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи, оголошено перерву у справі №927/250/25 на 13.10.2025. 13.10.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, після виходу судді Мальченко А.О. з відпустки, розгляд справи №927/250/25 призначено на 08.12.2025. В судовому засіданні 08.12.2025 в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів приймали участь представники позивача, відповідача та третьої особи, прокурор приймав участь в судовому засіданні в приміщенні Північного апеляційного господарського суду, надали пояснення по справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин, оголошено перерву у справі №927/250/25 на 23.02.2026. Під час апеляційного перегляду прокурором, позивачем та третьою особою подано відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до яких останні повністю спростовують доводи відповідача (апелянта). Явка представників сторін В судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2026 з`явились прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи, які надали свої пояснення по суті спору. В судовому засіданні 23.02.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Наказом Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради від 27.12.2000 № 9 "Про дочірнє підприємство "Козелецьрайагролісгосп" створено Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп". Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. п. 3 статуту Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп", затвердженого наказом директора комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства "Чернігівоблагроліс" від 27.12.2000 № 9, зареєстрованого розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації від 16.01.2001 № 19, метою діяльності Підприємства є реалізація державної політики розвитку лісового господарства і раціонального використання лісових ресурсів, охорона і захист лісів в системі АПК району відповідно до скоординованих Обласним підприємством обсягів і напрямків цієї роботи, а також одержання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у його продукції та послугах на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу. Предметом діяльності Підприємства є: спеціалізоване ведення лісового господарства у районі, лісозаготівля тощо. Рішенням 15 сесії 23 скликання Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, надано у постійне користування підприємствам згідно з додатком № 1 для ведення лісового господарства. У додатку до згаданого рішення обласної ради Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству "Козелецьрайагролісогосп" на території Козелецького району надано в постійне користування 14333,6 га земель лісового фонду, в які увійшла спірна земельна ділянка. За актом погодження лісових земель колишніх КСП Козелецького району в розрізі сільськогосподарських рад від 01.08.2005 (додаток № 4 до Проєкту організації та розвитку лісового господарства Дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" на 2006 рік) вищевказана площа земель (14333,6 га) була скоригована в ході проведення базового лісовпорядкування з врахуванням даних статистичної звітності по формі 6-зем і склала 13359,5 га, в тому числі в межах Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області - 306,3 га. Відповідно до Проєкту організації та розвитку лісового господарства Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" в його користуванні на території Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки в межах лісових кварталів №45-48, 134 площею 306,3 га. Підтвердження факту права постійного користування землями 45, 46, 47 кварталів ДП «Козелецьрайагролісгосп» міститься у проекті організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційному описі 45, 46, 47 кварталах, планах лісонасаджень, планах обходу № 8 та №

11. За доводами прокурора, факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 площею 160,6797 га до земель лісового фонду та факт постійного користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» вказаною земельною ділянкою посвідчується матеріалами лісовпорядкування відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі, зокрема, територій Кіптівської сільської територіальної громади, затверджених Кабінетом Міністрів України. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Надинівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Кіптівської сільської ради Чернігівського району. Листом від 03.07.2024 №02-768 Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання ВО "Укрдержліспроект" (на запит прокурора №50-77-2829вих-24 від 27.06.2024) надало фрагмент накладки на ортофотоплан кв.45-47 ДАСП "Козелецьрайагролісгосп" Чернігівської області з межами їхніх таксаційних виділів відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року та межами земельних ділянок, згідно з наданими координатами поворотних точок, станом на 01.01.2016, яка виконана провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І., відповідно до якого земельна ділянка за кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 накладається на межі кварталів 45-47 ДП "Козелецьрайагролісгосп" (а.с.118-119). У 2022 році землевпорядною організацією БПП "Позитив" на замовлення Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 306,3444 га для ведення лісового господарства на території Кіптівської СТГ Чернігівського району Чернігівської області. У пояснювальній записці, що міститься у вищевказаній технічній документації, зазначено, що у користуванні Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» на території Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки загальною площею 306,3444 га. У ході робіт використані матеріали Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель. Для виконання робіт використані дані Державного земельного кадастру та Державного реєстру земель. Ділянка площею 160,6797 га ( квартал 45, 46, 47) розташована на території Кіптівської СТГ на схід від с. Надинівка Чернігівського району Чернігівської області і межує згідно з планом: з землями ДП «Чернігівське лісове господарство» (7425587900:06:000:2002), землями Кіптівської СТГ (землі запасу, проїзд) (а.с.98-100). 21.03.2023 на підставі розробленої технічної документації із землеустрою в Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка за кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (за кодом 09.01.), категорія земель - землі лісогосподарського призначення; земельна ділянка розташована на території Кіптівської сільської ради (витяг з Державного земельного кадастру НВ-0002384672024, сформований 27.09.2024). Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.04.2023, державним реєстратором Остерської міської ради Кезлею В.М., на підставі Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га (а.с.22). У листі №02-03/677 від 12.08.2024 Чернігівська обласна рада повідомила Козелецьку окружну прокуратуру про те, що Чернігівська обласна рада рішення про передачу (погодження передачі) земельних ділянок лісогосподарського призначення, переданих вищевказаним рішенням (яке є чинним, зміни до нього не вносилися) в постійне користування ДП "Козелецьрайагролісгосп", іншим суб`єктам господарювання та органам місцевого самоврядування не приймала. Також обласною радою не приймалися рішення про припинення права постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні Козелецького РДАСП "Козелецьрайагролісгосп". Жодних рішень з приводу погоджень щодо зміни меж, площ, конфігурацій та про припинення права постійного користування ДП "Козелецьрайагролісгосп" обласна рада не приймала (а.с. 132, т.1). Листом №10-25-0.5-5694/2-24 від 09.10.2024 (на запит прокуратури №15/3/1-893вих-24 від 23.09.2024) Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 площею 160,6797 га, розташована за межами населених пунктів Кіптівської ради, відноситься до земель лісового фонду та обліковується в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням «для ведення лісового господарства і пов?язаних з ним послуг». За твердженням прокурора, звернення з позовом до суду у спірних правовідносинах спрямоване на припинення незаконної діяльності органів місцевого самоврядування щодо безпідставного набуття земель лісогосподарського призначення та необхідністю дотримання прав власників, оскільки фактичне повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення у володіння та розпорядження обласної ради від Кіптівської сільської ради відповідає критерію законності. Як наслідок, прокурор стверджує про наявність підстав для повернення спірної земельної ділянки власнику. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, прокурор у позовній заяві зазначає про те, що реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у користуванні комунального спеціалізованого підприємства та у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та порушує інтереси держави в особі Чернігівської обласної ради. У даному випадку порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконній реєстрації права власності Кіптівської сільської ради, чим порушуються норми Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України. Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах. "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. За частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені статтями 7, 8 Лісового кодексу України. Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України). Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. За ст.8 Земельного Кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, що, зокрема, обласні ради, у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад. Позовну заяву подано прокуратурою в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної ради, яка, на думку прокурора, при наявності порушень інтересів держави тривалий час не діє у вказаних спірних правовідносинах, які потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу. Козелецька окружна прокуратура листом №50-77-3107вих-24 від 22.07.2024 поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення з проханням повідомити, чи вживала облрада заходи з метою витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та чи планує захищати інтереси держави з даного питання у судовому порядку (а.с. 128-131). Чернігівська обласна рада у листі №02-03/677 від 12.08.2024 повідомила Козелецьку окружну прокуратуру про те, що заходи претензійно-позовного характеру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га не вживалися; через обмежене фінансування обласної ради на судові витрати обласна рада не заперечує проти вжиття заходів представницького реагування прокуратурою (а.с. 132). Козелецька окружна прокуратура в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Чернігівську обласну раду про підготовку до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви в інтересах держави в особі останньої про витребування земельної ділянки (а.с. 137-138). Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор правильно визначив суб`єктний склад сторін, наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради у суді при зверненні із цим позовом, а підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який представляє інтереси ТГ сіл, селищ, міст області (власника земельної ділянки лісового фонду), який не вчинив належних дій щодо захисту порушених прав ТГ. Відповідно до статті 6 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначеними цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. За частиною 1 статті 4 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 27.03.2001) у державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності. Згідно з п. 1 частини 1 статті 12 та п. 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України (в редакціях чинних станом на 27.03.2001) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, за частиною 4 якої обласні Ради народних депутатів повноважні надавати в користування земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; та в усіх інших випадках, крім передбачених частинами 1 - 3 і 5 цієї статті. До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними. За статтею 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Виходячи з приписів частин 1, 2 статті 9 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створені спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до п. 21 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" від 27.03.2001, відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству "Козелецьрайагролісгосп" (далі - третя особа) надані в постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки лісового фонду загальною площею 14333,6 га (в 2005 році площа скоригована до 13359,5 га), до складу яких увійшла спірна земельна ділянка площею 160,6797 га (квартали 45, 46, 47), розташована на території Надинівської сільської ради (увійшла до складу територіальної громади Кіптівської сільської ради Чернігівського району). Рішення, прийняте Чернігівською обласною радою в межах своїх повноважень, наразі є чинним. Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство "Козелецьрайагролісгосп" є лісокористувачем за рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, основним видом діяльності якого є спеціалізоване ведення лісового господарства. Засновником Підприємства є Комунальне підприємство "Чернігівоблагроліс" Чернігівської обласної ради (пункти 1.2., 2.1., 3.8., 3.9. Статуту ДП "Козелецьрайагролісгосп"). Третя особа не отримувала державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою як це передбачено частиною 4 статті 9 ЛК України та статтями 22,23 ЗК України (в редакції чинній станом на 27.03.2001). Прокурор наполягає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а повноваження власника щодо такої земельної ділянки здійснюється Чернігівською обласною радою. Спростовуючи позовні вимоги, представник Кіптівської сільради не заперечує, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою комунальної власності, однак, за його доводами, повноваження власника щодо такої земельної ділянки здійснюється саме Кіптівською сільською радою, тому, саме вона має законні підстави для реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за собою. Надаючи оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, колегія суддів виходить з того, що право комунальної власності на землю виникає у відповідних органів у силу закону. Так, відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Стаття 80 ЗК України встановлює, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. За змістом ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження власника щодо земельних ділянок з урахуванням їх розташування та цільового призначення. Так, нормою частин першої та другої статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Питання розмежування компетенції щодо розпорядження земельними ділянками тривалий час не було врегульоване на законодавчому рівні. Відповідно до п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VІ з дня набрання чинності цим Законом (з 01.01.2013) землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки: а) на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" п. 4 цього розділу. Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом (з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Під час розгляду спору було встановлено, що на підставі рішення Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) від 27.03.2001, прийнятого в межах повноважень Ради, ДП «Козелецьрайагролісгосп» (лісокористувач, засновником якого є комунальне підприємство «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради, код ЄДРПОУ 31187172), надані в постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки лісового фонду загальною площею 14333,6 га (в 2005 році площа скоригована до 13359,5 га), до складу яких увійшла спірна земельна ділянка площею 160,6797 га (квартали 45, 46, 47), розташована на території Надинівської сільської ради (увійшла до складу територіальної громади Кіптівської сільської ради Чернігівського району). Виходячи з положень Закону № 5245-VІ, починаючи з 01.01.2013 спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення знаходилась у власності територіальної громади, сіл, селищ і міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради та перебувала в постійному користуванні ДП "Козелецьрайагролісгосп". Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 право постійного користування землею, яке виникло до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, продовжує зберігатись надалі, в той час як відсутність у підприємств актів про право постійного користування не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою в відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акту. Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 № 1952-IV, визнаються державою. Акта на право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, виданого Козелецькому РДАСП "Козелецьрайагролісгосп", суду не надано. Судом враховано, що хоча рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття третьою особою права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у третьої особи державного акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001, так і на час розгляду цієї справи не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов`язковому виконанню. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі №910/9909/23. З урахуванням наведеного, відсутність у ДП "Козелецьрайагролісгосп" акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, за наявності чинного рішення Чернігівської обласної ради (15 сесії 23 скликання) від 27.03.2001 б/н "Про надання в постійне користування земель лісового фонду", прийнятого в межах повноважень Ради, не спростовує наявність у лісокористувача речового права (права постійного користування) на цю ділянку. Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Норма п. 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, яка вказує, що рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу, підтверджує, що земельні правовідносини третьої особи щодо отримання земельних ділянок лісогосподарського призначення у постійне користування є триваючими. Відтак відсутні підстави, які б унеможливлювали застосування до цих правовідносин п. 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу; перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами; зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення. Таким чином, право постійного користування третьої особи земельними лісовими ділянками загальною площею 14333,6 га, у тому числі яка перебуває в межах лісових кварталів №45-48, посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Козелецького РДАСП "Козелецьрайагролісгосп", що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом, зокрема, у справі №917/623/22 від 06.02.2024. Як вбачається з матеріалів справи, провідним інженером-таксатором Бондарчуком В. І. було проведено накладення спірної земельної ділянки на ортофотоплан межі кв. 45-47 ДАСП "Козелецьрайагролісгосп" та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 накладається на межі кварталів 45-47 ДП "Козелецьрайагролісгосп". Фрагмент накладки на ортофотоплан наданий ВО "Укрдержліспроект" на запит прокурора. Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування. Отже, інформація, надана Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21. З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки суду, з якими погоджується колегія суддів, про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016 накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства. Оскільки спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Козелецьрайагролісгосп», в силу положень підпункту «а» пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» така земельна ділянка є об`єктом права спільної комунальної власності територіальних громад, повноваження власника щодо якої здійснюється саме Чернігівською обласною радою. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи Кіптівської сільської ради про те, що чинним законодавством не передбачено права спільної комунальної власності територіальних громад, оскільки в силу вимог статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. За змістом частини 1, 2 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Статтею 369 ЦК України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Частиною 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до п. 10 Розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. Отже, чинне цивільне та земельне законодавство встановлюють право спільної комунальної власності територіальних громад, а також визначають обсяг повноважень відповідної обласної ради щодо здійснення нею права комунальної власності. Колегія суддів вважає мотивованим з`ясування судом першої інстанції обставин наявності у ДП «Козелецьрайагролісгосп» права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки наявність чи відсутність такого права впливає на можливість застосування норм підпункту «а» пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Оскільки встановлення цієї обставини є ключовою для розгляду спору по суті, суд першої інстанції правильно застосував п. 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011, п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування та інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект», викладену у листі від 03.07.2024 №02-768. Доводи апеляційної скарги про неможливість використання цих норм та обставин як таких, що підтверджують виключно права постійного користування земельною ділянкою та не мають зв`язку із правом Чернігівської обласної ради на спірну земельну ділянку, з огляду на викладене вище, - є неспроможними. Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права (1); визнання правочину недійсним (2); припинення дії, яка порушує право (3); відновлення становища, яке існувало до порушення (4); примусове виконання обов`язку в натурі (5); зміна правовідношення (6); припинення правовідношення (7); відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (8); відшкодування моральної (немайнової) шкоди (9); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (10). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом установленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Згідно з усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Таким чином, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає в вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому, відповідно до статті 396 ЦК України, за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає в відновленні володіння власника (титульного володільця), що, в свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19). Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння. Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою нерухомим майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19). Отже, коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому Реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)). Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, зробила висновок, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. Велика Палата у згаданій постанові (пункти 122, 127) зазначила, що для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 (пункти 135 - 139) підтримала власні правові висновки, викладені в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, про те, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. При цьому, зазначила, що реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається з ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законно права не має, що виключає можливість збереження за Товариством права власності на цю ділянку в цілому. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може належати ТОВ «Нива фарм», має наслідком скасування її державної реєстрації. ВП ВС у цій постанові також звертала увагу (п. 286), що витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали йому до такого об`єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені всі додаткові витрати, пов`язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у ДЗК у зв`язку з припиненням його права на новостворену (об`єднану) ділянку. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з п. 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та / або вилученню. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, починаючи з 01.01.2013, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення знаходилась у власності територіальної громади, сіл, селищ і міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради та перебувала в постійному користуванні ДП «Козелецьрайагролісгосп». З Проєкту організації та розвитку лісового господарства (затвердженого протоколом другої лісовпорядної наради від 07.07.2016 з розгляду основних положень проєкту організації і розвитку лісового та мисливського господарства ДП «Козелецьрайагролісгосп»), убачається, що в користуванні Підприємства на території колишньої Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки в межах лісових кварталів №№ 45 - 48,

134. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Надинівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Кіптівської сільської ради Чернігівського району. Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.04.2023, державним реєстратором Остерської міської ради Кезлею В.М., на підставі Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га (а.с.22). 26.07.2023, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка з якого наявна в матеріалах справи), за третьою особою, дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством «Козелецьрайагролісгосп», зареєстроване речове право, право постійного користування щодо вказаної ділянки; документи, подані при реєстрації речового права: рішення Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) від 27.03.2001. 22.02.2024, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно анульовано запис про речове право, право користування ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» щодо спірної ділянки. Оскільки анулювання запису про право користування ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» щодо спірної ділянки впливає на можливість застосування підпункту «а» пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», на якому ґрунтується право комунальної власності Чернігівської обласної ради щодо частини спірної земельної ділянки, і таке анулювання зроблено без врахування тієї обставини, що право постійного користування набуто Третьою особою у встановленому законом порядку та не було нею втрачено за законодавчо-встановлених підставах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено протиправне вибуття з власності Чернігівської обласної ради земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га, яка розташована на території Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту права позивача є віндикаційний позов про витребування на його користь з володіння відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:069:0016, площею 160,6797 га, яка розташована на території Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, що відповідає сталій практиці Верховного Суду. Доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI, також покладення в основу оскаржуваного рішення встановленого під час судового розгляду факту постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення ДП «Козелецьрайагролісгосп», не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору. Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно залучив до участі у розгляді спору третю особу - ДП «Козелецьрайагролісгосп», оскільки апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції про вплив прийнятого у справі рішення на цивільні права, обов`язки та охоронювані законом інтереси ДП «Козелецьрайагролісгосп». Колегія суддів також враховує доводи відзивів на апеляційну скаргу, у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду першої інстанції, зробленими за результатами апеляційного перегляду. Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 у справі №927/250/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2025 у справі №927/250/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №927/250/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено 09.06.2026. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.О. Мальченко А.І. Тищенко