Постанова 4873 № 910/3000/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" травня 2026 р. Справа№ 910/3000/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сковородіної О.М. суддів: Колесника Р.М. Тищенко А.І. секретар судового засідання Фурсов Я.О., розглянувши у відкритому матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Вояж" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/3000/25 (суддя І.В. Усатенко) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" до Приватного підприємства "Вояж" про розірвання договору, скасування державної реєстрації та визнання права власності, за участю представників: від позивача: Крохмальова Я.Е., Салабай О.Б.; від відповідача: Тихоша Д.С.; ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/3000/25 позов задоволено частково. Розірвано договір № 03-04/2019 від 03.04.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" та Приватним підприємством "Вояж". Скасовано державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Вояж" на 25/100 частки Об`єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, запис про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бояринцевої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 76489714 від 07.12.2024. Стягнуто з Приватного підприємства "Вояж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" судовий збір у розмірі 6 056,00 грн. В частині позовних вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" права власності на 25/100 частки Об`єкту незавершеного будівництва "Будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування, побудовану на земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі в місті Києві", кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне підприємство "Вояж" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції здійснено висновок, що у ПП "Вояж" відсутнє право оренди чи інше речове право на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:176:0025), зокрема, такий висновок ґрунтується на фактах встановлених у рішенні суду в межах справи № 910/14543/23. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що висновки суду №910/14543/23 були здійснені в контексті оцінки рішення Київської міської ради «Про поновлення приватному підприємству «Вояж » №631/460 від 12.04.2021. ПП «ВОЯЖ» фактично є орендарем земельної ділянки, а отже будь-яких порушень умов договору допущено не було. Нормативним обґрунтуванням проведених реєстраційних дій прав ПП «ВОЯЖ» була не норма 27-2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а ст. 27, вказаного закону, оскільки на момент проведення реєстраційних дій, розділ об`єкту нерухомого майна в єдиному державному реєстрі речових прав було відкрито (під час проведення реєстрації прав ТОВ «ЛАНТАНАГРА»). Дії позивача направлені на отримання в оренду суміжних земельних ділянок, для забезпечення будівництва, є обов`язком ТОВ «ЛАНТАНАГРА» взятим на себе умовами договору. Позивач свідомо ігнорує наявне у відповідача право власності, що виникло на підставі узгоджених умов Договору, одночасно інтерпретуючи його умови на власний розсуд, зокрема щодо площі об`єкта належного відповідачу. Суд першої інстанції помилково вказав, що сторонами не заперечується одноособове фінансування проекту будівництва, однак такі висновки не відповідають дійсності, у відзиві на позовну заяву сторона відповідача вказала на свідоме введення в оману суду з боку позивача, оскільки останній заявляє про одноособове фінансування будівництва та відсутність вкладень з боку відповідача, що не відповідає реальним обставинам, і спростовується наданими з боку відповідача доказами. 18.09.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що твердження ПП «Вояж», що останній «є орендарем земельної ділянки» є юридично неспроможним та безпідставним. Невиконання ПП «Вояж» своїх зобов`язань за договором щодо подовження (поновлення) строку договору оренди земельної ділянки унеможливлює реалізацію проекту, прийняття об`єкту будівництва до експлуатації та досягнення мети договору. Дії ПП «Вояж» призвели до істотного порушення умов договору, внаслідок чого ТОВ «Лантанагра» значною мірою позбавлена того на що вона розраховувала при укладенні договору - неможливість завершення будівництва й прийняття об`єкта в експлуатацію та отримання прибутку внаслідок реалізації проекту. Оскільки ПП «Вояж» не виконано своїх зобов`язань за договором, враховуючи умови договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування державної реєстрації права власності на 25/100 частки об`єкту незавершеного будівництва, оскільки державну реєстрацію було проведено з порушенням приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та зареєстроване за відповідачем право є перешкодою у реалізації позивачем прав на означений об`єкт за собою. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/3000/25 від 19.02.2026 було задоволено самовідвід головуючого судді Мальченко А.О., а справа №№910/3000/25 передана для здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями. За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026, для розгляду апеляційної скарги у справі №910/3000/25 визначено судову колегію у складі: головуючого судді - Сковородіної О.М., суддів Колесника Р.М., Тищенко А.І. Ухвалою апеляційного суду від 25.02.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляд. У судове засідання 27.05.2026 з`явились представники сторін. Апелянт просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/3000/25, предмет та підстави поданого позову, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне. Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції, 03.04.2019 між Приватним підприємством "Вояж" (далі за текстом - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" (далі за текстом - сторона-2) укладено договір №03-04/2019 (далі за текстом - договір). Згідно з п. 1.1.6, 1.1.10, 1.1.11 договору терміни в ньому визначені наступним чином: "Будівельний майданчик" - територія земельної ділянки, яка виділена в установленому порядку для розміщення об`єкту, що будується, а також машин, матеріалів, конструкцій, комунікацій, виробничих і санітарно-побутових приміщень, які використовуються в процесі будівництва, щодо якої в установленому законодавством порядку оформлено всі дозволи та погодження, необхідні для проведення підготовчих робіт чи будівельних робіт; "Будинки та споруди" - об`єкт нерухомості площею 108,9 кв. м, що знаходяться на земельній ділянці та належать стороні-1 на підставі права власності, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Микитченко О.В., зареєстровано в реєстрі за № та знаходяться за адресою: Дніпровська набережна, 17Е, в Дарницькому районі міста Києва; "Реалізація проекту" - комплекс дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкта на земельній ділянці, прийняття його в експлуатацію, з наступним оформленням сторонами права власності на частини об`єкта на умовах та в порядку, визначених цим договором; "Акт розподілу площ" - документ, що є невід`ємною частиною цього договору і підписується сторонами не пізніше ніж протягом 30 днів з дати затвердження ПКД та отримання позитивного експертного висновку щодо проектної документації та містить переліки майбутніх об`єктів нерухомості, що набувають у власність кожна із сторін цього договору після завершення будівництва об`єкту в рамках погоджених між сторонами часток, як їх визначено в ст. 8 цього договору, сторонам забороняється здійснювати відчуження чи обтяження своїх часток в будь-якій формі до підписання акта розподілу. Відповідно до п.2.1 договору предметом цього договору є діяльність сторін по здійсненню комплексу дій організаційно, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту, та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами на умовах цього договору. Згідно з п. 2.2, 2.3 договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об`єкта, передбачених умовами даного договору. Сторони розуміють і погоджуються, що при реалізації проекту частина земельної ділянки може бути відведена під розміщення доріг та/або комунікацій та/або інших інфраструктурних об`єктів, необхідних для функціонування об`єкту. Як передбачено п.п. 2.4, 2.5, 2.7 договору характеристики об`єкта, в тому числі техніко-економічні показники визначаються стороною-2 самостійно відповідно до затвердженої проектної документації та містобудівної документації. Загальна площа об`єкту будівництва згідно з техніко-економічними показниками складає 7,264 кв м та підлягає уточненню на підставі звіту про технічну інвентаризацію. Орієнтовний термін будівництва об`єкту становить 18 місяців, з моменту отримання дозвільної документації на початок виконання будівельних робіт. Сторони отримують майнові права та право власності на відповідні частини об`єкта на умовах та в порядку, визначених цим договором та у відповідності до чинного законодавства України. Сторони дійшли згоди, що сторона-1 надає стороні-2 виключне право на виконання функцій замовника, зокрема, підключення об`єкту до інженерних мереж і комунікацій, введення в експлуатацію (п. 4.1 договору). Згідно з п. 4.2 договору сторона-1 за цим договором виконує наступні функції замовника: здійснює функції землекористувача в порядку, встановленому чинним законодавством; сприяє, в тому числі і шляхом надання необхідних документів, виконанню стороною-2 повноважень, визначених цим договором. За цим договором сторона-1 передає, а сторона-2 приймає виключне право на виконання визначеної цим договором частини функцій замовника будівництва об`єкту, в тому числі здійснення (забезпечення) проектування та будівництва об`єкта на земельній ділянці та забезпечення фінансування проектування, будівництва об`єкта, а сторона-1 в період дії цього договору зобов`язана утримуватись від передачі функцій замовника будівництва об`єкту іншим особам. (п. 4.3 договору). Пунктом 5.1.1 договору обумовлено, що сторони зобов`язуються сприяти одна одній у всіх діях, пов`язаних з реалізацією проекту на всіх його стадіях та обмінюватись між собою всією наявною в їхньому розпорядженні інформацією щодо об`єкта з метою реалізації проекту. Пункт 5.2 договору визначає зобов`язання сторони-1: у строк, що не перевищує 3 робочих дні від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передати стороні-2 як будівельний майданчик земельну ділянку, про що сторонами підписується відповідний акт приймання-передачі (п. 5.2.2); не передавати земельну ділянки чи майнові права щодо неї у заставу, іпотеку або не встановлювати щодо них будь-які інші обмеження на користь будь-яких інших осіб без письмового погодження із стороною-2, не передавати на користь будь-яких осіб функції замовника щодо земельної ділянки та не укладати будь-які інші договори щодо забудови земельної ділянки (п. 5.2.4); сприяти стороні-2 у всіх діях, пов`язаних із реалізацією проекту, в тому числі проектуванням та будівництвом об`єкту (п. 5.2.5); не переуступати свої права та обов`язки за цим договором, а також не вчиняти будь-які дії чи правочини щодо об`єкту та земельної ділянки (прав на неї) без письмової згоди сторони-2 (п. 5.2.7); продовжити строк дії договору оренди, у разі його закінчення, на строк необхідний для завершення будівництва об`єкту (п. 5.2.10). Сторона-2 пунктом 5.3 договору зобов`язується: повідомляти в установленому порядку сторону-1 про виконання зобов`язань за цим договором, обставини, які заважають його виконанню, а також про заходи необхідні для усунення таких обставин (п. 5.3.5); вирішити всі земельні, майнові та організаційно-технічні питання з власниками (землекористувачами) суміжних земельних ділянок у разі, якщо згідно з містобудівною документацією та вихідними даними виникне необхідність виконання будівельних робіт поза межами земельної ділянки, зокрема у зв`язку з будівництвом зовнішніх інженерних мереж (п. 5.3.8); забезпечити прийняття об`єкта в експлуатацію та передати інженерні мережі, комунікації експлуатуючій організації (п. 5.3.15). Згідно з п. 6.1, 6.2 договору сторона-2 зобов`язується забезпечити виконання будівельних робіт у повному обсязі, власними і/або залученими силами та засобами, відповідно до умов цього договору, проектної документації, діючих в Україні будівельних норм та правил, а також забезпечити прийняття об`єкта в експлуатацію. Строки проектування, будівництва та введення закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, окремі етапи реалізації проекту визначаються згідно з орієнтовним календарним графіком реалізації проекту. Відповідно до п. 6.6 договору на стадії проектування об`єкта та виконання будівельних робіт сторона-1 у строк, що не перевищує 3 робочих днів від дати реєстрації повідомлення про початок підготовчих робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт передає стороні-2 за актом приймання-передачі земельну ділянку як будівельний майданчик та надає протягом усього часу реалізації проекту повний доступ до земельної ділянки стороні-2 для виконання всіх комплексів підготовчих та будівельних робіт щодо будівництва об`єкту, а також третім особам для виконання ними робіт/надання послуг. Розділом 8 договору сторони обумовили частки сторін в об`єкті. Сторони домовились, що в результаті реалізації проекту сторона-1 отримає у власність майнові права на 25 % від загальної площі об`єкта, відповідно до застережених технічно-економічних показників складає 1816 кв м загальних площ нежитлових приміщень, що будуть збудовані на виконання цього договору (п. 8.1). Сторона-2 набуває майнові права на всі інші загальні площі в об`єкті, крім тих, що належать стороні-1 згідно з п. 8.1 цього договору, а після здачі об`єкту в експлуатацію, в порядку передбаченому чинним законодавством, право власності на них, у випадку, якщо такі площі не відчужені (п. 8.2). Згідно з п. 8.3-8.6 договору набуття сторонами вказаних майнових прав в об`єкті відбувається після підписання сторонами акта розподілу площ об`єкта. Сторони набувають право власності на відповідні нежитлові приміщення після прийняття об`єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності. Майнові права на частини об`єкта визначені п. 8.1, 8.2 цього договору вважаються закріпленими за кожною із сторін з моменту підписання цього договору. Право розпорядження ними виникає у сторін після підписання акту розподілу. З дня підписання акту розподілу приміщень об`єкта кожна сторона має право на власний розсуд розпоряджатись частиною об`єкта, яка за нею закріплена відповідно до п. 8.1, 8.2 договору та/або майновими правами на таку частину об`єкта: відчужувати третім особам, передавати в заставу, іпотеку та/або обтяжувати будь-яким іншим чином, а також реалізовувати в будь-який не заборонений чинним законодавством спосіб. Пунктом 8.8 договору жодна із сторін не має права залучати кошти третіх осіб за рахунок частини об`єкта, якою розпоряджається інша сторона, а також передавати таку частину об`єкта або майнові права на неї в заставу, іпотеку і/або обтяжувати будь-яким іншим чином. Згідно з п. 8.9, 8.11 договору після отримання результатів обмірів технічної інвентаризації об`єкта сторони здійснюють остаточне коригування в акті розподілу приміщень об`єкта, який є невід`ємною частиною договору, на підставі розмірів належних сторонам частин об`єкта, відповідно до п. 8.1, 8.2 договору реєстрація права власності сторін на частини об`єкта, які їм належать, здійснюється на підставі цього договору та документу, що свідчить про прийняття об`єкта в експлуатацію. Відповідно до п. 9.3 договору одностороння відмова від цього договору та/або відмова від виконання окремих зобов`язань по договору не допускається крім випадків, вказаних у цьому договорі. Зупинення виконання будівельних робіт за рішенням державних органів, перевищення строків реалізації проекту не є підставою для односторонньої відмови від цього договору та/або підставою для його розірвання. Пунктами 10.2, 10.3 договору одностороння відмова однієї із сторін від цього договору (одностороннє його розірвання) і/або відмова від виконання окремих зобов`язань по ньому не допускається, крім випадків, передбачених договором. У випадку розірвання договору з вини сторони-1 чи внаслідок її неправомірної відмови від цього договору в односторонньому порядку, в тому числі і за рішенням суду, у власності сторони-2 залишаються майнові права на суму фактично понесених стороною-2 витрат. Розрахунок вартості майнових прав для цілей цього пункту договору здійснюється згідно за їх кошторисною вартістю відповідно до проектно-кошторисної документації. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 13.1 договору). Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Відповідно до ч. 1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. З вищевказаних норм вбачається, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №927/877/17). З аналізу змісту ст.651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання. В постанові Великої Палати Верховного Суду № 925/457/23 від 05.02.2025 зроблено висновки, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19). Законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору. З огляду на те, що договір є регулятором відносин між контрагентами, на ці відносини поширюються правила статті 3 Цивільного кодексу України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин. Судом першої інстанції було досліджено та надано правову оцінку п.2.1 договору предметом якого є діяльність сторін по здійсненню комплексу дій організаційно, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту, та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами на умовах цього договору. Встановлено, що укладаючи договір позивач розраховував отримати у власність частку збудованого на земельній ділянці, що знаходиться на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, та введеного в експлуатацію об`єкту нерухомого майна. Відповідно до п. 5.2.10 договору сторона-1 (відповідач) зобов`язана продовжити строк дії договору оренди, у разі його закінчення, на строк необхідний для завершення будівництва об`єкту. Апелянт вважає висновок помилковим, вказуючи, що Приватне підприємство «Вояж» виконало всі передбачені законодавством та Договором оренди умови, що необхідні для поновлення договору оренди, та отримало відповідне рішення Київської міської ради, ПП «Вояж» 08.11.2023 року повторно звернулись до Київської міської ради та до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо поновлення договору оренди № 63-6-00341 від 07.03.2006 року земельної ділянки на Дніпровській набережній у Дарницькому районі м Києва. На який було отримано відмову від 20.11.2023 у зв`язку з тим, що Підприємство не є одноособовим власником об`єктів нерухомого майна, розташованих на даній земельній ділянці. Відсутність одноособового власника на вказаній земельній ділянці викликано виключно діями позивача у даній справі, який без погоджень з ПП «ВОЯЖ» провів державну реєстрацію своїх прав на недобудований об`єкт. 24.12.2024 року ПП «Вояж» знову звернулись до Київської міської ради та до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо поновлення договору оренди земельної ділянки. На що було отримано відмову від 28.01.2025 року у зв`язку з тим, що Підприємство не є одноособовим власником об`єктів нерухомого майна, розташованих на даній земельній ділянці. За таких обставин рішення Київської міської ради №931/972 від 22.04.2021 «Про поновлення ПП «Вояж» Договору оренди» на теперішній час не може бути реалізовано, а подальше оформлення права користування земельною ділянкою має відбуватись за участі всіх власників об`єктів нерухомого майна або шляхом поділу цієї земельної ділянки. За змістом апеляційної скарги, виключно дії та бездіяльність ТОВ «ЛАНТАНАГРА» призвели до ускладнень в процесу державної реєстрації прав оренди ПП «ВОЯЖ» на вказану земельну ділянку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, відповідач порушив п. 5.2.10 договору та не продовжив строк дії договору оренди земельної ділянки, вказана ознака унеможливлювала досягнення мети договору № 03-04/2019 від 03.04.2019, а саме оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, який збудований і введений в експлуатацію. Апеляційний суд виходить з наступного, спірна земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га перебувала в оренді ПП «Вояж» на підставі договору оренди земельної ділянки від 24.02.2006, укладеного між Київською міською радою та ПП «Вояж», строком на 15 років. Договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 07.03.2006 № 63-6-00341 у книзі записів державної реєстрації договорів. 04.12.2020 ПП «Вояж» звернулось до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 за адресою Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі м. Києва. У відповідь на лист рішенням Київської міської ради № 931/972 від 22.04.2021 поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки № 63-6-00341 від 07.03.2006, укладений між Київською міською радою та ПП «Вояж», яким встановлено: 1) поновити на 15 років договір оренди земельної ділянки від 07.03.2006 року №63-6-00341; 2) ПП «Вояж» у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) документи, визначені законодавством, необхідні для підготовки проекту договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк; 3) встановлено, що річний розмір орендної плати, визначеної у договорі оренди земельної ділянки від 07.03.2006 року №63-6-00341 підлягає приведенню у відповідність до законодавства. Рішенням Київської міської ради від 22.04.2021 року встановлено ПП «Вояж» місячний строк виконання рішення. Відповідачем зазначене рішення до 22.05.2021 року не виконано, документи необхідні для підготовки проекту договору про укладення договору оренди земельної ділянки № 63-6-00341 від 07.03.2006 на новий строк до Київської міської ради не подано, договір на новий строк не укладено. Департамент земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради листом №05716-14234 від 09.06.2021 року звертався до ПП «Вояж» зауважив на необхідність подання документів (витяги з ДЗК, фотофіксацію земельних ділянок, будівель і споруд, розташованих на ній, інформацію про фактичне використання земельних ділянок, будівель і споруд згідно КВЕД та наявність орендарів будівель та споруд, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (для здійснення розрахунку розміру орендної плати на земельні ділянки). Відповідні документи необхідні для укладання договору на новий строк ПП «Вояж» не надано. За зверненням ПП «Вояж» 19.04.2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни щодо права оренди земельної ділянки із зазначенням: «строк дії: 24.02.2021 змінено на «Дата укладання договору (після 2013р)/Дата державної реєстрації (до 2013р): 24.02.2006, Строк: 25 р., Дата закінчення дії: 24.02.2031». Через 9 днів після даної державної реєстрації змін у Державному реєстрі речових прав щодо зміненого строку договору оренди земельної ділянки до 2031 року, ПП «Вояж» відчужив частину об`єкту нерухомого майна (СТО, 108,9 кв.м.), яке знаходиться на земельній ділянці на користь ПП «Гранд-Віза» за договором купівлі- продажу від 28.04.2021 року. У жовтні 2023 року Київська міська рада звернулась з позовом до ПП «Вояж» щодо скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди земельної ділянки (справа №910/14543/23). Предметом справи було правомірність рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки зі зміною строку оренди до 2031 року) від 19.04.2021 № 57728927 та припинення права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:176:0025. Верховний Суд, переглядаючи вищевказану справу у касаційному порядку, у постанові №910/14543/23 від 15.10.2025 року, підтвердив висновки апеляційного господарського суду та зазначив: «Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття Київською міською радою рішення від 12.04.2021 №631/460 «Про поновлення приватному підприємству «Вояж» договору оренди земельної ділянки від 07 березня 2006 року № 63-6-00341 та внесення змін до нього» (посилання на яке міститься у реєстраційній справі № 1621204480000), обставини існування якого (рішення) заперечила Київська міська рада (з посиланням на не проведення пленарних засідань 12.04.2021 року, відсутність реєстрації рішення за номером № 631/460 в управлінні організаційного та документального забезпечення діяльності Київської міської ради). … закінчення дії договору оренди земельної ділянки є підставою для припинення права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, за відповідачем». При розгляді справи №910/3000/25, суд першої інстанції в порядку ст. 75 ГПК України, посилався на обставини, встановлені в межах справи № 910/14543/23 за позовом Київської міської ради до Приватного підприємства "Вояж" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди земельної ділянки. Встановлена відсутність у ПП "Вояж" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, що знаходиться за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві після закінчення строку оренди, визначеного в договорі оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341, оскільки, відповідач не виконав свій обов`язок, передбачений пунктом 5.2.10 договору та не продовжив строк дії договору оренди земельної ділянки від 07.03.2006 № 63-6-00341. Право оренди ПП «Вояж» на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 припинено у зв`язку з закінченням договору оренди земельної ділянки та невиконанням ПП «Вояж» рішення Київської міської ради №931/972 від 22.04.2021 року щодо надання документів, необхідних для підготовки проекту договору про укладання договору оренди земельної ділянки. Посилання ПП «Вояж», що останній позбавлений можливості поновити договір оренди земельної ділянки з огляду на те, що він не є одноособовим власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, не відповідають дійсності, оскільки відсутність поновлення, обумовлена невиконанням рішення Київської міської ради № 931/972 від 22.04.2021 року, яким було встановлено місячний строк для його виконання. Саме дії ПП «Вояж» призвели до створення ситуації щодо того, що він не є одноособовим власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, адже 28.04.2021 року ПП «Вояж» за договором купівлі-продажу відчужив об`єкт нерухомого майна (СТО, 108,9 кв.м.) на користь ПП «Гранд-Віза». За приписами статті 33 Закону України «Про оренду землі» завершення процедури поновлення договору оренди (продовження строку оренди) завершується шляхом укладанням додаткової угоди (договору оренди на новий строк), що не було виконано ПП «Вояж». В апеляційній скарзі ПП «Вояж» зазначає, що «об`єкт нерухомого майна фактично збудований і перешкоди у вводі об`єкту в експлуатацію викликані виключно діями та бездіяльністю позивача». Відповідно до абз. 2 пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 року №750) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. Для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації та документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати. Заява про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката щодо об`єктів, на які поширюється дія Закону України "Про державну таємницю", подається до ДІАМ у паперовій формі із дотриманням вимог Закону України "Про державну таємницю" за формою, визначеною в додатку 6 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 7 до цього Порядку, та реєструється в журналі реєстрації заяв про видачу сертифіката. До заяви замовником додаються результати технічної інвентаризації об`єкта (пункту 24). При цьому, акт про готовність об`єкта до експлуатації, форма якого визначена у додатку 7 до порядку передбачає обов`язковість зазначення інформації про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (дата, серія, номер документа що посвідчує таке право). Позивач звертався до ПП «Вояж» з листами (том 1 а.с. 91-92) щодо надання підтвердження на виконання умов договору щодо продовження строку оренди земельної ділянки, необхідного для завершення будівництва, та вказував про положення містобудівного законодавства, яке передбачає обов`язковість зазначення відомостей про документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою та просило надати копію договору та його реквізити. Невиконання ПП «Вояж» своїх зобов`язань за договором щодо подовження (поновлення) строку договору оренди земельної ділянки унеможливлює реалізацію проекту, прийняття об`єкту будівництва до експлуатації та досягнення мети договору. Мета здійснення будь-якої господарської діяльності - отримання прибутку товариством. Основними видами економічними діяльності ТОВ «Лантанагра» є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна 68.32; Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування. Відповідно, ТОВ «Лантанагра», з урахуванням своєї діяльності, правомірно розраховувало на отримання результатів реалізації проекту за результатами будівництва Об`єкта - отримання прибутку внаслідок продажу нежитлових приміщень, які розташовані в Об`єкті будівництва, та отримання прибутку внаслідок здачі в оренду приміщень. Судом першої інстанції правомірно зроблено висновок щодо вчинення Відповідачем дій, покликаних на унеможливлення виконання договору шляхом звернення до суду з позовом про визнання його недійсним, за результатами якого було відмовлено у задоволенні позовних вимог (справа №910/13536/21). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування державної реєстрації права власності на 25/100 об`єкту нерухомого майна, оскільки реєстрацію було проведено з порушенням ст. 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та її обтяжень» та за наявності підстав для відмови згідно з ст. 24 вказаного Закону. Згідно з відомостей з державного реєстру речових прав ПП «Вояж» для державної реєстрації права власності частки 25/100 частки на Об`єкт незавершеного будівництва було подано виключно один документ: документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину: Договір, серія та номер: 03-04/2019, виданий 03.04.2019, видавник: ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ВОЯЖ" та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛАНТАНАГРА". Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що нормативним обґрунтуванням проведених реєстраційних дій прав ПП «Вояж» була не норма ст. 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та її обтяжень», а ст. 27 вказаного Закону, оскільки на момент проведення реєстраційний дій розділ об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав було відкрито. Як вже зазначалось предметом договору №03-04/2019 від 03.04.2019 року є діяльність Сторін по здійсненню ними комплексу дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво Об`єкту та прийняття закінченого будівництвом Об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі Об`єкту між сторонами (п. 2.1. Договору). Судова колегія не погоджується з посилання ПП «Вояж» про відсутність необхідності застосовувати норму статті 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а необхідність застосування виключно положень статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Положення статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають застосуванню у даному випадку з огляду на те, що предметом договору, який слугував підставою здійснення державної реєстрації не є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва. Спеціальною нормою, яка регламентує порядок державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний об`єкт незавершеного будівництва є стаття 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з статтею 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація спеціального майнового права на неподільний об`єкт незавершеного будівництва, яка проводиться вперше, здійснюється: 1) за наявності в Державному реєстрі прав відомостей про державну реєстрацію за замовником будівництва права власності/права користування земельною ділянкою, на якій споруджується відповідний об`єкт; 2) за наявності діючих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки або діючого будівельного паспорта забудови земельної ділянки; 3) за наявності діючого права на виконання будівельних робіт тощо. ПП «Вояж» зареєстровано вперше право власності на частку об`єкту незавершеного будівництва, а відповідно останній мав подати вищевикладений перелік документів, чого зроблено не було. ПП «Вояж» всупереч положенням статті 27-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було надано документів, які передбачені законодавством: щодо права власності/права користування земельною ділянкою замовником будівництва (право оренди припинено з огляду на закінчення дії договору оренди), діючі містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки або діючого будівельного паспорта забудови земельної ділянки; діючого права на виконання будівельних робіт. Більш того, земельна ділянка на момент вчинення реєстраційних дій перебувала під арештом, накладеного на підставі ухвалі слідчого судді, про що відображено в Державному реєстрі речових прав. Відповідно до умов договору, Сторони домовились, що в результаті Реалізації проекту ПП «Вояж» отримує у власність майнові права на 25% від загальної площі Об`єкту, відповідно до затверджених техніко-економічних показників складає 1816 кв.м. загальних площ Нежитлових приміщень, а ТОВ «Лантанагра» отримує решту площ від загальної площі Об`єкту (п. 8.1. та 8.2. Договору). Саме ТОВ «Лантанагра» здійснює фінансування у повному обсязі всього комплексу робіт, пов`язаних з будівництвом та введенням в експлуатацію об`єкта, включаючи пайовий внесок на розвиток інфраструктури м. Києва (п. 7.1. Договору); організовує і забезпечує фінансування Реалізації проекту, зокрема на проектування та будівництво Об`єкту в повному обсязі та фінансування всіх витрат, пов`язаних з будівництвом Об`єкту та введенням в експлуатацію (п. 5.3.2. Договору) тощо. Відповідно до п.8.14 Договору №03-04/2019 від 03.04.2019 року до завершення будівництва Об`єкту Сторона-2 (ТОВ «Лантанагра») є власником матеріалів, обладнання тощо, які були нею оплачені та використані в процесі будівництва Об`єкту (створення майна). При укладенні Договору № 03-04/2019 сторони дійшли згоди, що у випадку розірвання договору з вини ПП «Вояж» чи внаслідок її неправомірної відмови від цього договору в односторонньому порядку, в тому числі і за рішенням суду, у власності ТОВ «Лантанагра» залишаються майнові права на суму фактично понесених ТОВ «Лантанагра» витрат (п. 10.3. Договору). Будівництво Об`єкту здійснювалось виключно за кошти ТОВ «Лантанагра», що відповідає умовам договору. З огляду на те, що ПП «Вояж» не виконано своїх зобов`язань за Договором, враховуючи умови договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування державної реєстрації права власності на 25/100 частки об`єкту незавершеного будівництва, оскільки державну реєстрацію було проведено з порушенням приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та зареєстроване за Відповідачем право є перешкодою у реалізації Позивачем прав на означений об`єкт за собою. Також, в апеляційній скарзі ПП «Вояж» вказує, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції ним було заявлено клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду справ №2608/6303/12 та 910/5644/25. На думку апелянта, відмова у задоволенні вказаного клопотання, є порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи. За змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. На господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами (стаття 2 ГПК України). В апеляційній скарзі ПП «Вояж» вказує, що підставою для розірвання договору є встановлення судом у справі 2608/6303/12 факту, що об`єкт нерухомості (СТО 108,9 кв.м.), який знаходиться на земельній ділянці, є самочинно збудованим. Водночас, ПП «Вояж» вказує, що суд першої інстанції мав зупинити розгляд справи до розгляду справи №910/5644/25 за позовом ПП «Вояж» до Київської міської ради про поновлення договору оренди. Строк договору оренди земельної ділянки сплив у 2021 році, а з позовом ПП «Вояж» звернулося 05.05.2025 року, тобто через 4 роки після спливу строку договору оренди. Таке звернення відбулось вже після того як розпочався розгляд справи №910/3000/25. Заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі №910/3000/25 Відповідач не обґрунтував у чому полягає об`єктивна неможливість суду розглянути справу, встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Оцінити ті документи, які подали Позивач та Відповідач на обґрунтування своєї позиції як підстави вимог та заперечень. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі, адже відсутні обставини (факти), яким би суд не міг надати оцінку у межах справи №910/3000/25, на підставі поданих сторонами доказів. Посилання ПП «Вояж» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18 є безпідставним, адже фактичні обставини справи є відмінними, зокрема тим, що об`єкт будівництва був побудований та введений в експлуатацію, відповідно було досягнуто мети договору, на яку розраховувала кожна зі сторін, укладаючи договір. У даній справі №910/3000/25 завершення будівництва об`єкта та прийняття його в експлуатацію на теперішній час є неможливим, з огляду на непродовження ПП «Вояж» договору оренду земельної ділянки на строк, необхідний для завершення будівництва об`єкта, відсутність підтверджуючого документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, що є обов`язковим, відповідно до норм містобудівного законодавства. Тому, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними. Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36). У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274). Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства "Вояж" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/3000/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта. Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вояж" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/3000/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/3000/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Повний текст постанови складено та підписано 08.06.2026. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Сковородіна Судді Р.М. Колесник А.І. Тищенко