Постанова ККС ВС № 678/1545/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 678/1545/23 провадження № 51 - 375 км 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 , потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8 , цивільного позивача (у режимі відеоконференції) ОСОБА_9 , представника потерпілої та цивільного позивача (у режимі відеоконференції) ОСОБА_10 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023243000003312 від 19 вересня 2023 року, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Летичів Хмельницького району Хмельницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини За вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286-1 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців; за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. Вирішено питання щодо цивільних позовів, заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 18 вересня 2023 року близько 21:45 у порушення вимог пунктів 2.3.(б), 2.9.(а), 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи за кермом автомобіля марки «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись, із перевищенням швидкості руху дозволеної у населених пунктах, не менше 62 км/год, по проїзній частині вул. Ярослава Мудрого зі сторони вул. Горбатова в напрямку до пров. Гальчевського в смт. Летичів Хмельницького (Летичівського) району Хмельницької області, не переконався у безпеці свого руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого здійснив виїзд за межі проїзної частини праворуч, на тротуар, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка рухалась у попутному напрямку по тротуару, в результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження. Вищевказані порушення вимог безпеки дорожнього руху ОСОБА_12 знаходяться у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП) та її наслідками, а саме заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_11 . Крім того, 18 вересня 2023 року близько 21:45 год, ОСОБА_13 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, відразу після вчинення ДТП за вказаних вище обставин, поблизу будинку № 73, що по вул. Ярослава Мудрого в смт. Летичів Хмельницького (Летичівського) району Хмельницької області, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи, що в результаті своїх дій, а саме ДТП, він поставив ОСОБА_11 у небезпечний для життя стан і позбавив реальної можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, нехтуючи моральними нормами співжиття, у порушення вимог п. 2.10. (а,г,д) ПДР, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», маючи при цьому реальну можливість вжити заходів для надання медичної допомоги потерпілій, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги останній, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не вжив самостійних заходів для доставлення її до лікувального закладу та будь-яких інших заходів необхідних для відведення небезпеки, що загрожувала життю потерпілої, зник з місця ДТП, тим самим залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_11 , яка перебувала у небезпечному для життя, безпорадному стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого та захисника залишив без задоволення, а вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2025 року - без змін. Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподаликасаційніскарги У касаційній скарзі сторона захисту, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: · висновки судів про вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286-1 КК України, не підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Водночас зауважує, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, а тому кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України; · формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, є неконкретизованим, оскільки не вказано точне місце наїзду на пішохода, що є порушенням права на захист. Наголошує, що, за версією сторони захисту, місце наїзду на пішохода було саме на проїзній частині дороги; · огляд місця ДТП проведено з порушеннями вимог ст. 237 КПК України, оскільки у протоколі, складеному за результатом цієї слідчої дії, не вказано необхідних та достатніх відомостей про ДТП. Крім того, указує, що приєднані до протоколу план-схема і фототаблиці протирічать йому. · огляд транспортного засобу від 19 вересня 2023 року проведено без участі понятих, які в судовому засіданні заперечили участь у проведенні цієї слідчої дії, що свідчить про фальсифікацію доказів слідчим; · слідчі експерименти проведено з порушенням ст. 240 КПК України. Зауважує, що статисти, які брали участь у слідчому експерименті з підозрюваним відрізнялися за зростом, статурою, кольором одягу, тощо; слідчий не встановив низку даних, зокрема момент виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_7 . Зазначає, що дані протоколів слідчих експериментів від 19 вересня та 24 жовтня 2023 року за участю свідка ОСОБА_14 є недопустимими доказами, оскільки проведені за відсутності понятих, а пояснення цього свідка є неспроможними; · висновок експерта від 31 жовтня 2023 року є неповним, а дослідження проведено на підставі недостовірних вихідних даних про обставини ДТП, які надав слідчий для проведення експертизи; · висновок експерта № 491 від 27 жовтня 2023 року є неповним та неправильним, оскільки експерт не вказав причини неврахування при визначенні тяжкості тілесних ушкоджень та давності їх утворення того факту, що потерпіла станом на 02 вересня 2023 року вже мала захворювання та проходила лікування. Зазначає, що остання могла отримати ушкодження в іншому ДТП або внаслідок поранення, яке вона отримала в ході проходження військової служби; · судами неправильно викладені показання обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 ; · суд послався на показання підозрюваного ОСОБА_7 від 02 листопада 2023 року, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів; · місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні низки клопотань сторони захисту; · при призначенні покарання поза увагою судів залишилися дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують покарання. Крім того, на момент ухвалення вироку ОСОБА_7 не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальностей в розумінні ст. 39 КУпАП та ст. 89 КК України, а тому суди безпідставно послалися на ці обставини; · судами були порушені приписи статей 22, 23, 94 КПК України. Зауважує, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК України. На адресу Верховного Суду надійшли заперечення представника потерпілої ОСОБА_18 , цивільного позивача ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , у яких останній просить касаційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Позиціїучасниківсудовогопровадження Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити. Потерпіла ОСОБА_8 , цивільний позивач ОСОБА_9 та їх представник ОСОБА_10 , а також прокурор ОСОБА_5 заперечували проти задоволення касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни. МотивиСуду Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тож, колегія суддів не розглядає доводи касаційної скарги сторони захисту, які зводяться до неповноти судового розгляду, невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження та переоцінки доказів, оскільки окреслені питання знаходяться поза межами компетенції Суду. Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого та його захисника, якими вони обґрунтовують заявлені вимоги, аналогічні доводам апеляційної скарги сторони захисту, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду. Зміст доводів касаційної скарги захисника фактично зводиться до того, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України. Крім того, сторона захисту наголошувала на відсутності складу вказаного злочину у діях ОСОБА_7 . Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами. З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.). Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано. За наслідками судового розгляду місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286-1 КК України, та обґрунтував своє рішення, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_18 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 . До того ж місцевий суд прийняв до уваги роз`яснення експертів ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 . Також місцевий суд обґрунтував своє рішення про доведеність винуватості ОСОБА_7 письмовими доказами: даними акта огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_7 з використанням спеціальних технічних засобів від 19 вересня 2023 року; даними акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 19 вересня 2023 року; даними роздруківки приладу алкотестеру «Драгер Алкотест 6820» тест №84 від 19 вересня 2023 року; даними ТОВ «Промінь надії плюс» від 19 вересня 2023 року; даними протоколу огляду місця ДТП від 19 вересня 2023 року з додатками та ілюстрованими таблицями до нього; даними протоколу огляду транспортного засобу від 19 вересня 2023 року з додатками та ілюстрованими таблицями до нього; даними протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину відносно ОСОБА_7 від 19 вересня 2023 року; даними висновку експерта №491 від 27 жовтня 2023 року судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_11 ; даними висновку експерта №1703 від 03 жовтня 2023 року за результатами судово-медичної експертизи зразків крові ОСОБА_7 ; даними висновку експерта №СЕ-19/123-23/10517-ІТ від 24 жовтня 2023 року за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи технічного стану транспортного засобу; даними висновку експерта №СЕ-19/123-23/11491-ІТ від 31 жовтня 2023 року за результатами проведення судової авто технічної експертизи; даними протоколів проведення слідчих експериментів зі свідком ОСОБА_14 від 19 вересня та 24 жовтня 2023 року з додатками та ілюстрованими таблицями до нього; даними протоколів проведення слідчих експериментів з ОСОБА_7 від 04 та 13 жовтня 2023 року з додатками, ілюстрованими таблицями до нього та відеозаписом на компакт-диску; даними повідомлення т.в.о. директора КНП «Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Хмельницької обласної ради ОСОБА_28 №1699 від 10 жовтня 2023 року; даними протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 25 жовтня 2023 року; даними опису речей та документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду. Так, відповідно до висновку автотехнічної експерта № СЕ-19/123-23/1149-ІТ від 31 жовтня 2023 року, експертом було проведено дослідження з урахуванням показань підозрюваного ОСОБА_7 та слідчого експерименту за його участю (варіант 1), а також за умов наїзду на пішохода ОСОБА_11 на тротуарі (варіант 2). Експерт у своєму висновку, зокрема зазначив, що відповідно до «Варіанта 2» дії водія автомобіля ОСОБА_7 повинні регламентувалися нормативними вимогами пунктів 12.2, 12.4, 12.9б, 12.1 ПДР України. В умовах цього варіанту розвитку події, можливість запобігання ДТП з технічної точки хору визначалася належним виконанням водієм автомобіля ОСОБА_7 нормативних вимог п. 12.1 ПДР України. В умовах цього варіанту розвитку подій, в діях автомобіля ОСОБА_7 убачається невідповідності нормативним вимогам пунктам 12.4, 12.9б), 12.1 ПДР України, разом з тим його дії, які не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР сформували необхідні і остатні умови для виникнення події, і з технічної точки зору, перебували в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Оцінюючи висновок автотехнічної експертизи №СЕ-19/123-23/11491-ІТ від 31 жовтня 2023 року, суди мотивовано зазначили, що вона була проведена відповідно до вимог КПК України, Закону України «Про судову експертизу» та чинного законодавства України, у ній правильно зазначені всі вихідні дані для її проведення, що підтверджується іншими матеріалами справи в їх сукупності, а також показаннями допитаного за участю сторін кримінального провадження експерта ОСОБА_26 , яким було проведено вказану експертизу. Також необхідно звернути увагу на те, що безпосередньо допитаний судом свідок ОСОБА_14 , зокрема, показав, що того дня о 21:45 йшов додому разом з ОСОБА_11 , яка була по праву руку від нього. Зауважував, що на момент ДТП вони рухалися у темпі спокійної ходи тротуаром, що по праву сторону проїзної частини вулиці Ярослава Мудрого у смт. Летичів. Від наїзду автомобіля засудженого потерпіла ОСОБА_11 відлетіла та впала на дорогу. Цей свідок ствердив, що від отриманих травм у потерпілої з голови та з вух йшла кров, остання марила, лежала на дорозі та не переміщалася до приїзду карети швидкої допомоги. Свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , які були прибули на місце ДТП як працівники швидкої допомоги, в судовому засіданні, зокрема, підтвердили важкий стан здоров`я потерпілої ОСОБА_11 на той момент, наявність у неї черепно-мозкової травми та наявність біля неї слідів крові. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 491 від 26 - 27 жовтня 2023 року, у ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають місце тілесні ушкодження у вигляді «політравми, закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку середньої важкості з наявними геморагічними забоями базальних відділів лівої гемісфери головного мозку, перелому кісток основи і склепіння черепа, травматичного розриву лівої барабанної перетинки, лівобічної приглухуватості, саден шкіри і забоїв м?яких тканин обличчя і голови, закритого перелому остистого відростка сьомого шийного хребця (С7), закритої травми грудної клітини, лівобічного гідропневмотораксу, забою лівої легені, саден шкіри тулуба, кінцівок», - які виникли від комбінованої дії на тіло ОСОБА_11 тупих твердих предметів, та при ударі тілом останнього об такі, якими могли бути конструктивні частини переду легкового автомобіля, тверде дорожнє покриття, та їм подібні предмети, що могло мати місце в різних фазах такого виду ДТП, як наїзд легкового автомобіля на пішохода ОСОБА_11 в момент, коли остання знаходилася в вертикальному, чи близькому до нього положенні, по строку свого виникнення можуть відповідати 18 вересня 2023 року. По своєму характеру, в своїй сукупності, згідно пункту 2.1. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» наказу МОЗ України N? 6 від 17 січня 1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, а саме, як таких, що в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчуються, чи можуть закінчитися смертю. З приводу цієї проведеної судово-медичної експертизи експерт ОСОБА_27 роз`яснив, що всі тілесні ушкодження, які були отримані потерпілою ОСОБА_18 , є свіжими та отриманими внаслідок ДТП, яка мала місце 18 вересня 2023 року. Зауважував, що будь-які інші тілесні ушкодження, які можливо були у потерпілої ОСОБА_11 раніше, не могли накластися на тілесні ушкодження, отримані нею внаслідок ДТП 18 вересня 2023 року. У той же час, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1703 від 03 жовтня 2023 року у крові ОСОБА_7 виявлено наявність етилового (винного) алкоголю в крові в кількості - 0,58% (проміле). Водночас за даними роздруківки приладу алкотестеру «Драгер Алкотест 6820» тест № 84 від 19 вересня 2023 року в крові ОСОБА_7 виявлено 1,83% проміле алкоголю. За результатом судового розгляду суди дійшли переконання, що перелічені докази є взаємопов`язаними та узгоджуються між собою, не містять суперечностей, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності. Спростовуючи версію сторони захисту (яка зводиться до того, що причиною ДТП була неправомірна поведінка потерпілої та свідка, які рухалися проїзною частиною дороги), суд апеляційної інстанції зазначив, що така версія є суперечливою та не узгоджується з доказами у справі, оскільки показаннями свідка ОСОБА_14 , слідчими експериментами за його участю та висновком судової авто-технічної експертизи №СЕ-19/123-23/11491-ІТ від 31 жовтня 2023 року підтверджується, що цей свідок з потерпілою рухалися саме на тротуарі. Крім того, апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що всі тілесні ушкодження, виявлені в потерпілої, є наслідком ДТП, що повністю узгоджуються із даними судово-медичної експертизи №491 від 27 жовтня 2023 року та роз`ясненнями в судовому засідання експерта. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Щодо доводів касаційної скарги про недопустимість даних протоколів огляду місця події, слідчих експериментів, огляду речових доказів Так, статтями 86, 87 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Верховний Суд у своїх рішеннях вже вказував, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні перебувати права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Отже, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання. Так, відповідно до положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних. За приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Згідно зі ст. 104 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; виготовлені дублікати документів, а також копії інформації, у тому числі комп`ютерних даних, та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії. Проаналізувавши протоколи слідчих експериментів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував, що ці документи відповідають формі їх складання та не містять жодних суперечностей. Крім того, апеляційний суд слушно зауважив, що в ході слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_14 від 24 жовтня 2023 року інтереси ОСОБА_7 представляв адвокат ОСОБА_6 , який був залучений до участі у вказаній слідчій дії. Водночас будь-яких зауважень до протоколу слідчого експерименту захисник не заявляв. Судами зазначено, що метою проведення слідчого експерименту від 24 жовтня 2023 року було встановлення траєкторії та темпу руху пішоходів, а також місця наїзду; визначення видимості елементів дороги з місця водія автомобіля «Hyundai Sonata» при ввімкненому ближньому світлі фар на місці вчинення ДТП; встановлення об`єктивної видимості на проїзній частині статистів з місця водія автомобіля «Hyundai Sonata» з увімкненим ближнім світлом фар. Проаналізувавши дані слідчого експерименту, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відомості, які зафіксовані у протоколі слідчого експерименту від 24 жовтня 2023 року, фактично не суперечать показанням свідка ОСОБА_14 , а інформація про розвиток подій та розташування потерпілої й транспортного засобу під час ДТП як у протоколі слідчого експерименту, так і в показаннях свідка в судовому провадженні не містить істотних суперечностей. З огляду на викладене, апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав для визнання протоколу слідчого експерименту та похідного від нього висновку судової інженерно-транспортної експертизи недопустимими доказами. Крім того, цей суд зауважив, що огляд місця події проведений з дотриманням вимог ст. 104, 105, 106, 223, 234, 237 КПК України, уповноваженою на це особою, у присутності двох понятих. Ця слідча дія проводилась із фотофіксацією та долученням фотоілюстрацій місця події та слідів події (слідів юзу, нашарування гуми на бордюрі, зображенням проїзної частини). Варто зауважити, що посилання сторони захисту на те, що цей протокол не містить додаткових відомостей є неспроможними, оскільки відсутність непередбачених законом відомостей не зумовлюють недопустимість даних, отриманих за результатом проведених слідчих дій. У той же час за результатом апеляційного перегляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції зазначив, що свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_23 в ході судового провадження підтвердили свою присутність під час огляду автомобіля та наявність власних підписів у протоколі огляду, а свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_24 також підтвердили свою участь у проведених відповідних слідчих діях у якості понятих. Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що сторона захисту зверталася до правоохоронних органів за фактами підробки документів у цьому кримінальному провадженні, а також не містять і будь-яких даних, які б свідчили про фальсифікацію доказів. Водночас варто зауважити, що Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. У зв`язку з цим, відповідно до вимог ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції, зокрема, не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. З огляду на вищевикладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці докази є допустимими і достовірними, тож доводи касаційної скарги в цій частині не є слушними. Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання особі засудженого внаслідок тяжкості; безпідставне посилання судів на те, що ОСОБА_7 притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальностей Так, зі змісту поданих касаційних скарг засудженого та захисника убачається, що сторона захисту також порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, яке пов`язане із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта. Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання. Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України. Так, місцевий суд, призначаючи остаточне основне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 6 років урахував, що останній одружений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, відповідно до досудової доповіді №43/10/944 від 06 грудня 2023 року та витягу з оцінки ризиків: ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення оцінюється як - середній; ризик ОСОБА_7 небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як - середній, також можливе виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. Також цей суд звернув увагу на те, що в ході судового розгляду визнавав вину частково, разом з тим, в ході проведення судових дебатів та в останньому слові зазначав, що він не винен. Варто зауважити, що місцевий суд у мотивувальній частині свого рішення дійсно послався на те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальностей, проте такі відомості не враховував при призначенні покарання. За результатом апеляційного розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про можливість досягти визначеної законом мети заходу примусу із застосуванням до обвинуваченого реального основного покарання та додаткового, в межах санкцій інкримінованих йому злочинів та констатував, що призначене покарання є співмірним протиправному діянню обвинуваченого і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості, адже враховуючи грубе порушення обвинуваченим ПДР України, що призвело до наслідків у виді спричинення потерпілій тяжкого тілесного ушкодження, а також дані про особу, відсутні підстави для пом`якшення покарання. Варто зауважити, що апеляційний суд проаналізував доводи сторони захисту про наявність у обвинуваченого щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину як обставин, які пом`якшують покарання та дійшов переконання, що такі обставини не підтверджуються матеріалами справи. Так, за сталою практикою Верховного Суду щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи. Тож щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди. Водночас активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Проте часткове визнання засудженим своєї вини та надання показань не підтверджує наявність такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину. За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що обвинувачений заперечував встановлені судом фактичні обставини ДТП, наводив свою версію події, яка не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду, фактично дії обвинуваченого були спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності; обвинувачений залишив місце ДТП, допомоги потерпілій після наїзду не надав, відшкодував заподіяні збитки частково, з потерпілою не примирився. Крім того, цей суд зауважив, що сторона захисту не указує про те, які саме дії вчиняв ОСОБА_7 для розкриття злочину, або усунення завданої ним шкоди та в чому полягає його щире каяття. З огляду на викладене, призначене судами ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років, належним чином мотивовано з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують засудженого. На думку Суду, призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів. Також Верховний Суд зауважує на неспроможності доводів сторони захисту щодо відмови місцевим судом у задоволенні її клопотань, оскільки сама по собі відмова суду у задоволенні відповідних клопотань автоматично не свідчить про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. Решта доводів касаційної скарги сторони захисту висновків суду апеляційної інстанції не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Отже, колегією суддів не встановлено тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги сторони захисту. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення місцевим та/або апеляційним судами під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення. З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що вирок місцевого та ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованими, законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3