Постанова КЦС ВС № 509/1610/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ справа № 509/1610/24 провадження № 61-9764св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження. Короткий зміст позовних вимог У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження. Позов мотивувала тим, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 - капітаном Збройних Сил України, заступником командира 1 батальйону НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 ( НОМЕР_2 ОБрМП, в/ч НОМЕР_3 , що дислокується в Одеській області), від якого вона завагітніла в травні 2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_6 , батьком дитини записаний ОСОБА_7 за вказівкою матері дитини (позивача) в порядку статті 135 СК України через те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбу з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 , який на момент своєї смерті перебував в офіційному шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , з якою у них спільних дітей не було та з якою він мав намір розірвати шлюб. Позивач вказувала, що мати загиблого ОСОБА_4 - відповідач ОСОБА_2 була обізнана про його стосунки з ОСОБА_1 та за заявою ОСОБА_2 був відібраний необхідний біологічний матеріал для проведення молекулярно-генетичного аналізу ДНК. Встановлення факту батьківства необхідне для забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема, подальшої реалізації малолітнім ОСОБА_8 права на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та отримання частини одноразової грошової допомоги. Враховуючи викладене, позивач просила: встановити юридичний факт батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно сина ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Одесі; внести зміни до актового запису № 231 від 07 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян реєстратором - відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а саме у графі «батько» - ОСОБА_4 , громадянин України, народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 22 жовтня 2024 року у складі судді Гандзія Д. М., яке залишив без змін Одеський апеляційний суд постановою від 02 липня 2025 року, позов задовольнив. Встановив юридичний факт батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - відносно сина ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Одесі. Вніс зміни до актового запису про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 № 231 від 07 лютого 2024 року, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вказавши у графі «батько» - ОСОБА_4 , громадянин України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з існування інтимних відносин між позивачем та загиблим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , а також висновку судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 345 від 22 липня 2024 року, проведеної КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, що загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народженого ОСОБА_1 з ймовірністю 99,99999 %. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню в повному обсязі. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2025 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Овідіопольського районного суду Одеської області. 14 серпня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у цій справі відмовив. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу є неповноважним, оскільки були підстави для самовідводу та був порушений автоматизований розподіл справи між суддями. Заявник вказує, що справу розглянуто без залучення представника Міністерства оборони України на права якого рішення у справі може вплинути. Заявник зазначає, що апеляційний суд відмовив у клопотанні про витребування та дослідження матеріалів справи № 522/3450/24, оскільки у Приморському районному суді міста Одеси знаходилася справа між тими самими сторонами, а тому Овідіопольський районний суд Одеської області не мав права розглядати цю справу. Крім того, заявник вказує, що у представника позивача у цій справі були відсутні повноваження на представництво його інтересів. Відзив на касаційну скаргу У вересні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. У вересні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить врахувати аргументи, які в ньому зазначені, зокрема щодо складу апеляційного суду. Фактичні обставини справи Суд установив, що позивач перебувала у відносинах з ОСОБА_4 - капітаном Збройних Сил України, заступником командира 1 батальйону НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 ( НОМЕР_2 ОБрМП, в/ч НОМЕР_3 , що дислокується в Одеській області), від якого вона завагітніла в травні 2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув поблизу н/п Красногорівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям, що підтверджується повідомленням про смерть (загибель) ІНФОРМАЦІЯ_6 № 7197 від 18 серпня 2023 року на ім`я дружини загиблого ОСОБА_3 , з якою він перебував у шлюбі згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 29 вересня 2017 року, лікарським свідоцтвом про смерть № 2136 від 18 серпня 2023 року, а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 04 серпня 2023 року (т. 1 а. с. 9 зв., 10, 69, 76). ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 08 лютого 2024 року, в якому батьком дитини записаний ОСОБА_7 за вказівкою матері дитини (позивача) в порядку статті 135 СК України через те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбу з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 , який в свою чергу, на момент своєї смерті, перебував в офіційному шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , з якою у них дітей не було, та з якою він мав намір розірвати шлюб, для чого, спочатку оформив нотаріально посвідчену заяву від 29 червня 2023 року (реєстровий № 1277), якою надав свою згоду на розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , підтвердивши у заяві, що своїм підписом він підтвердив той факт, що зміст цієї заяви та його правові наслідки йому зрозумілі, документ повністю відповідає його волевиявленню, текст заяви ним уважно прочитаний, жодних технічних, логічних помилок не виявлено, а в подальшому, 14 липня 2023 року ОСОБА_4 оформив нотаріально посвідчену довіреність (реєстровий № 1206) на свою дружину ОСОБА_3 , якою уповноважив бути його представницею у будь-якому відділі державної реєстрації актів цивільного стану з усіх без винятку питань, в тому числі питань подання заяви про державну реєстрацію розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 7, 8, 11). Під час перебування справи в суді, позивач самостійно звернулась до КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров?я Одеської обласної державної адміністрації із заявою від 11 липня 2024 року про проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи з метою встановлення факту біологічного батьківства загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народженого нею (т. 1 а. с. 105). Висновком експерта № 345 від 22 липня 2024 року шляхом проведення молекулярно-генетичного аналізу ДНК встановлено, що загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народженого ОСОБА_1 з ймовірністю 99,99999 %, таким чином, батьківство практично доведене (т. 1 а. с. 106 - 112). Відповідно до примітки у вказаному висновку з правами та обов`язками експерта, передбаченими статтею 72 ЦПК України експерти ознайомлені, за дачу завідомо неправдивого висновку експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на експертів обов`язків - несуть відповідальність за статтями 384, 385 КК України (т. 1 а. с. 106). Дозвіл експертам для проведення вказаної експертизи на відібрання біологічного матеріалу, відібраного від загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 здійснено на підставі заяви його матері ОСОБА_2 від 19 серпня 2023 року (т. 1 а. с. 13). Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина друга статті 18 СК України). У статті 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували, оскільки він перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 . Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Згідно із частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу, зокрема матір`ю дитини. Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері та смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим. Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15 (провадження № 61-2239св21). Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи. Аналіз норми статті 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (стаття 128 СК України). Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23). Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року у справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) зробив висновок, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто під час вирішення спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої має важливе значення у процесі дослідження батьківства, є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ (постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 05 червня 2024 року у справі № 458/619/17). У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами. Колегія суддів ураховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у цій сфері правовідносин, який однозначний у своїй позиції, що генетична ДНК-експертиза, безумовно, є одним із найімовірніших доказів батьківства і за можливості її проведення вона повинна призначатися (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2014 року у справі «Цветелін Пєтков проти Болгарії», заява № 2641/06, пункт 55, рішення від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України», заява № 62020/14, пункт 47). Верховний Суд враховує Конвенцію про права дитини, якою передбачено, що дитина має право на ім`я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження заявлених у цій справі позовних вимог позивач надала висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи № 345 від 22 липня 2024 року, проведеної КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, відповідно до якої загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_8 , народженого ОСОБА_1 з ймовірністю 99,99999%, таким чином, батьківство практично доведене, а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню в повному обсязі. Доводи касаційної скарги про те, що склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу є неповноважним та те, що були підстави для самовідводу і порушено автоматизований розподіл справи між суддями є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2025 року, який проведений на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Одеського апеляційного суду № 4072 від 01 липня 2025 року, з яким справу розподілено колегії суддів у складі: Драгомерецького М. М. (суддя-доповідач), Громіка Р. Д., Сегеди С. М. Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну «неповноважний склад суду», однак неповноважним склад суду можна вважати, якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду, або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; 6) справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Така позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2024 року в справі № 640/19764/20. Частинами першою та другою статті 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. ЄСПЛ зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України», заява № 33949/02). Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані «справа Гаусшильдта» (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188). Батько позивача звільнений з посади судді Апеляційного суду Одеської області рішенням Вищої ради юстиції № 2585/0/15-16 від 19 вересня 2016 року, що не може свідчити про упередженість судів Одеського апеляційного суду при розгляді цієї справи. Крім того, ОСОБА_3 з цих підстав відводи суддям Драгомерецькому М. М., Громіку Р. Д., Сегеді С. М. не заявляла. Доводи касаційної скарги проте, що справу розглянуто без залучення представника Міністерства оборони України, на права якого рішення у справі може вплинути, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб [пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)]. Міністерство оборони України судові рішення у цій справі не оскаржує. Доводи касаційної скарги проте, що у Приморському районному суді міста Одеси знаходилася справа між тими самими сторонами, а тому Овідіопольський районний суд Одеської області не мав права розглядати цю справу є безпідставними, оскільки відповідно до ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 25 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. У матеріалах справи наявний ордер серія ВН № 1278869, відповідно до якого адвокат Дворніченко О. О. здійснює представництво ОСОБА_1 , зокрема, в Овідіопольському районному суді Одеської області, а тому доводи касаційної скарги щодо відсутності повноважень у представника позивача є необґрунтованими. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України», та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду. Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України). З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров