Ухвала КАС ВС № 420/32092/24

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа № 420/32092/24 адміністративне провадження № К/990/22504/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №420/32092/24 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Комісії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з установлення трудового стажу для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Комісії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з установлення трудового стажу для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі Комісії спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо неврахування під час встановлення трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років ОСОБА_1 , викладеного в протоколі Комісії №09/2021 від 15 березня 2021 року, періоду роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; та в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періодів проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року; - визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі Комісії спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, викладені в протоколі №39/2024 від 16 вересня 2024 року, щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу проходження служби (стажу роботи) для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ №1090: періоду роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періодів проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року; у внесенні відповідних змін до протоколу комісії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №09/2021 від 15 березня 2021 року; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону зарахувати до стажу проходження служби (стажу роботи) ОСОБА_1 для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ №1090 починаючи з 15 березня 2021 року періоди: роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; та в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періоди проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону внести відповідні зміни до протоколу комісії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №09/2021 від 15 березня 2021 року; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових та одноразових виплат, в тому числі визначених законодавством податків, зборів та розрахунків при звільненні) за період роботи в Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону (спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону) з 15 березня 2021 року по 24 червня 2024 року відповідно до зміненого розміру щомісячної надбавки за вислугу років, з урахуванням зарахованих періодів до стажу проходження служби (стажу роботи), відповідно вказаного рішення суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі Комісії спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо неврахування під час встановлення трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років ОСОБА_1 , викладеного в протоколі Комісії №09/2021 від 15 березня 2021 року, періоду роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; та в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періодів проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року. Визнано протиправним рішення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в особі Комісії спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, яке оформлено протоколом №39/2024 від 16 вересня 2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу проходження служби (стажу роботи) для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ №1090: періоду роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періодів проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року та у внесенні відповідних змін до протоколу комісії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №09/2021 від 15 березня 2021 року. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону зарахувати до стажу проходження служби (стажу роботи) ОСОБА_1 для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, відповідно до Постанови КМУ №1090 починаючи з 15 березня 2021 року наступні періоди: період роботи на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції з 09 вересня 2009 року по 21 квітня 2010 року; та в пільговому обчисленні, з розрахунку один місяць служби за три місяці, періоди проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах під час яких останній приймав участь в антитерористичній операції з 08 вересня 2014 року по 25 грудня 2014 року, з 25 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року, з 28 вересня 2015 року по 09 березня 2017 року та внести відповідні зміни до протоколу комісії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №09/2021 від 15 березня 2021 року. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати (всіх її складових та одноразових виплат, в тому числі визначених законодавством податків, зборів та розрахунків при звільненні) за період роботи в Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону (спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону) з 15 березня 2021 року по 24 червня 2024 року відповідно до зміненого розміру щомісячної надбавки за вислугу років, з урахуванням зарахованих періодів до стажу проходження служби (стажу роботи), з урахуванням раніше виплачених сум. 15 липня 2025 року від представника позивача - Срібної Яни Іванівни надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просила стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані із розглядом справи №420/32092/24 - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року заяву представника позивача - Срібної Яни Іванівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізовної прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Комісії Спеціалізовної прокуратури у сфері оборони Південного регіону з установлення трудового стажу для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізовної прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 суму судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 3000 грн 00 коп (три тисячі гривень нуль копійок). Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року апеляційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №420/32092/24 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Комісії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з установлення трудового стажу для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто особі, яка її подала. 18 травня 2026 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний суд» повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №420/32092/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, в обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди під час розгляду справи №420/32092/24 повинні були застосувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: статті 122, 123 КАС України, з питання дотримання вимог щодо строку звернення до адміністративного суду та підстав для його поновлення, викладені у постановах Верховного Суду у справах №520/3809/19, № 1.380.2019.001328, №815/2973/18, №811/1664/18, №2240/2919/18, №160/3121/20, №320/2915/20, №240/12017/19, №200/5338/19-а, №360/566/22; статті 2 та частину четверту статті 242 КАС України, в частині надання оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту - про те, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом, викладені у постановах Верховного Суду у справах №263/15749/16-а, №524/3878/16-а, №815/6832/15, №826/3943/16, №826/14837/16, №200/12944/19-а, №480/4737/19, №160/6762/21, №380/25725/21, №480/4288/21, №640/10671/22, №380/5032/20; статтю 90 КАС України, з питання дотримання судами вимог щодо вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів з урахуванням наявних стандартів доказування, викладені у постановах Верховного Суду у справах №129/1033/13-ц, №904/2104/19, №916/3027/21, №320/1300/19. Крім того, скаржник відзначає, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права (тобто як матеріальних так і процесуальних), викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, оскільки правові висновки Верховного Суду про застосування статтей 2, 90, 122, 123, частини четвертої статті 242 КАС України у наведених справах у частині правового підходу щодо строку звернення до адміністративного суду, вибору ефективного способу захисту, всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів за своїм правозастосуванням є загальними, вони є застосованими до спірних правовідносин у справі №420/32092/24 за змістовним критерієм. У той же час, скаржник відзначає, що на його переконання, обставини кожної конкретної з цих справ, жодного юридичного значення для справи №420/32092/24 не мають, так як висновки Верховного Суду у цих справах стосуються застосування норм процесуального права, які є обов`язковими для судів під час розгляду усіх справ, незалежно від їх індивідуальних ознак (про що свідчить застосування таких висновків у всіх цих справах, обставини яких не є подібними між собою, у тому числі за суб`єктним та об`єктним критеріями). Указане відповідає визначеним Великою Палатою Верховного Суду критеріям встановлення подібності спірних правовідносин (постанова від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19), відповідно до яких подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких змістовий є основним, а два інші - додатковими. Оцінюючи наведені доводи скаржника, Суд виходить із такого. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року скаржнику вже було роз`яснено, що у разі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України касаційна скарга повинна містити не лише перелік постанов Верховного Суду, а й належне обґрунтування того, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку Верховного Суду, який саме висновок щодо застосування цієї норми права викладено у постанові Верховного Суду, а також у чому полягає подібність правовідносин у справі, що переглядається, та у справі, на яку посилається скаржник. У цій ухвалі також було звернуто увагу скаржника на те, що підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України є неврахування саме висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, наведенного судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови за результатами оцінки конкретних обставин певної справи. Проте повторно подана касаційна скарга зазначених недоліків не усуває. Скаржник, обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично навів значний перелік постанов Верховного Суду, згрупувавши їх за окремими нормами КАС України: статтями 122, 123 КАС України щодо строку звернення до адміністративного суду та підстав для його поновлення; статтею 2 та частиною четвертою статті 242 КАС України щодо ефективного способу захисту; статтею 90 КАС України щодо оцінки доказів. Водночас саме по собі наведення постанов Верховного Суду, без конкретного аналізу правового висновку, обставин справи, змісту спірних правовідносин та причин, з яких такий висновок підлягав застосуванню у справі №420/32092/24, не є належним обґрунтуванням цієї підстави касаційного оскарження. Посилання скаржника на те, що висновки Верховного Суду щодо застосування процесуальних норм мають загальний характер та з цієї підстави підлягають застосуванню у будь-якій справі незалежно від її обставин, не може бути прийняте Судом. Частина п`ята статті 242 КАС України дійсно передбачає обов`язок суду враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, однак такий обов`язок не означає, що будь-який загальний процесуальний висновок Верховного Суду автоматично є релевантним для кожної адміністративної справи. Для застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України необхідним є встановлення того, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду саме у подібних правовідносинах. Отже, навіть якщо висновок стосується процесуальної норми, скаржник повинен показати, що відповідний висновок сформульований за обставин, які є співставними зі спірними правовідносинами, а також пояснити, у чому саме полягає неврахування такого висновку судами попередніх інстанцій. Натомість скаржник фактично виходить із того, що обставини справ, на які він посилається, не мають жодного юридичного значення, оскільки відповідні висновки Верховного Суду є загальними. Такий підхід суперечить самій конструкції пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, яка прямо вимагає наявності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 не змінює такого висновку. Визначення змістового критерію, як основного критерію подібності правовідносин не означає, що суб`єктний, об`єктний критерії та фактичний контекст справи взагалі не мають значення. Так само це не звільняє скаржника від обов`язку пояснити, у чому саме полягає подібність правовідносин у справі, що переглядається, та у справах, на які він посилається. Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду з питань застосування статей 122, 123 КАС України, Суд зазначає, що наведені рішення стосуються різних фактичних ситуацій, у яких судами оцінювалися конкретні обставини пропуску строку звернення до суду, момент, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, наявність чи відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, а також належність доказів, якими обґрунтовувалася поважність причин пропуску строку. Тобто правові висновки у цих справах були зроблені з урахуванням конкретних встановлених судами обставин. Саме тому формальне посилання на ці постанови не свідчить про те, що суди у справі №420/32092/24 застосували статті 122, 123 КАС України без урахування висновків Верховного Суду. Скаржник не зазначає, який саме висновок із кожної наведеної постанови підлягав застосуванню, які саме обставини справи №420/32092/24 є подібними до обставин відповідних справ, а також у чому полягає розбіжність між правовим підходом судів попередніх інстанцій та висновками Верховного Суду. Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду з питань ефективного способу захисту, Суд зазначає, що наведені ним справи стосуються різних категорій адміністративних спорів, різного предмета позову, різного правового регулювання та різного змісту спірних правовідносин. Саме по собі те, що у цих постановах Верховний Суд зазначав про необхідність обрання ефективного способу захисту, не свідчить про подібність правовідносин у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Загальна теза про те, що спосіб захисту має бути ефективним і відповідати змісту порушеного права, є загальним процесуальним орієнтиром, однак не є самостійним доказом того, що у справі №420/32092/24 суди не врахували конкретний висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник не пояснює, який саме спосіб захисту у цій справі був обраний неправильно, який саме інший спосіб захисту мав бути застосований судами та який конкретний висновок Верховного Суду з цього питання був проігнорований. Щодо посилань на статтю 90 КАС України, Суд зазначає, що доводи скаржника зводяться до загального твердження про необхідність всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Однак наведені скаржником постанови Верховного Суду у справах №129/1033/13-ц, №904/2104/19, №916/3027/21, №320/1300/19 ухвалені у різних юрисдикціях та за різних фактичних обставин. Вони не свідчать про існування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 90 КАС України у правовідносинах, подібних до тих, що виникли у справі №420/32092/24. Незгода скаржника з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, не може бути ототожнена з неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування статті 90 КАС України. Верховний Суд не є судом факту, а тому доводи, спрямовані на переоцінку доказів, встановлення інших обставин справи або надання переваги одним доказам над іншими, самі по собі не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, Суд звертає увагу, що серед наведених скаржником постанов зазначено справу №1.380.2019.001328, однак таке посилання не дає можливості належним чином ідентифікувати відповідне судове рішення Верховного Суду та перевірити, який саме висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, на думку скаржника, не був врахований судами попередніх інстанцій. За таких обставин це посилання не може вважатися належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження. Отже, повторна касаційна скарга не містить належного обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування статті 19 Конституції України, статті 2 та частини четвертої статті 242 КАС України, статей. 10, 11 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 9 пункту 6, підпункту 9, 12-14, 17 Порядку №1090 у їх взаємозв`язку щодо того чи є підстави для зарахування у стаж роботи прокурора, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, часу роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, а також пільгової вислуги за період його безпосередньої участі в антитерористичній операції за відсутності у розпорядженні відповідних комісій довідок з попередніх місць служби позивача та відсутності повноважень цих комісій на внесення змін до попередніх рішень, що спричиняє різне тлумачення наведених норм права та є підставою для формування такого висновку. Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке. Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В ухвалі Верховного Суду від 11 травня 2026 року скаржнику вже було роз`яснено, що обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження вимагає не лише посилання на відсутність відповідного висновку Верховного Суду, а й чіткого визначення конкретної норми права, яка потребує тлумачення, обґрунтування необхідності формування такого висновку у подібних правовідносинах, а також зазначення, у чому саме полягало неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій і як, на думку скаржника, вона повинна застосовуватись. Отже, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; обґрунтування того, у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; а також наведення того, як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Проте повторно подана касаційна скарга не свідчить про усунення недоліків, на які було вказано в ухвалі Верховного Суду від 11 травня 2026 року. Так, скаржник хоча й окреслює коло питань, щодо яких, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, однак фактично об`єднує значну кількість норм різної юридичної сили та різного предмета правового регулювання в один загальний комплекс, не розкриваючи, у чому саме полягає проблема тлумачення кожної із зазначених ним норм права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду. Саме лише посилання на статтю 19 Конституції України, статтю 2 та частину четверту статті 242 КАС України, статті 10, 11 Закону України «Про прокуратуру», підпункт 9 пункту 6, пункти 9, 12-14, 17 Порядку №1090 у їх взаємозв`язку не є належним обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не конкретизує, яка саме правова невизначеність, колізія чи неоднаковість у застосуванні кожної із цих норм потребує усунення судом касаційної інстанції. Таким чином, скаржник фактично обмежився переліком норм права та загальним твердженням про відсутність висновку Верховного Суду щодо їх застосування у взаємозв`язку, проте не навів належного обґрунтування того, яка саме правова проблема потребує вирішення судом касаційної інстанції, які неоднозначності правозастосування існують та який саме висновок Верховного Суду необхідно сформувати для забезпечення єдності судової практики. Відтак доводи касаційної скарги у цій частині не відповідають вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Також підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень. З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №420/32092/24 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Комісії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону з установлення трудового стажу для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур