Постанова 4876 № 904/6033/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.05.2026 м.Дніпро Справа № 904/6033/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В., за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С. представника позивача (апелянт) - Базюкевич Є.В. представника відповідача - Бобиль В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 (суддя Дичко В.О.) у справі № 904/6033/25 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків у сумі 318 726,80 гривень ВСТАНОВИВ: Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» (позивач, апелянт, скаржник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» (відповідач) про зобов`язання припинити використання і не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» збитки в сумі 318 726,80 грн, у тому числі реальні збитки в сумі 71 610,08 грн та упущену вигоду в сумі 247 116,72 гривень. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 на підставі договору оренди землі № 14 від 10.02.2025, укладеного з власницею ділянки ОСОБА_1 . Навесні 2025 року позивач обробив, підготував та засіяв зазначену земельну ділянку соняшником. Однак ТОВ «Ахімса Україна» пошкодило посіви соняшника на орендованій позивачем земельній ділянці та засіяло її іншою сільськогосподарською культурою (амарантом), чим завдало позивачу реальних збитків та упущеної вигоди. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків у сумі 318 726,80 грн - відмовлено. Судові витрати покладено на позивача. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що дії з пошкодження посівів соняшника та засівання земельної ділянки з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 іншою сільськогосподарською культурою (амарантом) здійснено ОСОБА_2 , який був звільнений з посади директора ТОВ «Ахімса Україна» за власним бажанням з 15.04.2025, а з 16.04.2025 на посаду директора товариства призначено ОСОБА_4. Суд зазначив, що у червні-липні 2025 року, коли відбулось перекультивування посівів позивача, ОСОБА_2 уже не був працівником відповідача. З листа Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області № 469 від 18.11.2025 суд встановив, що ОСОБА_2 не надав жодних документів, з яких можна було б встановити, інтереси якого саме товариства він представляв. Суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами використання саме ТОВ «Ахімса Україна», а не ОСОБА_2 , земельної ділянки та заподіяння у зв`язку з цим позивачу збитків. В частині вимоги про усунення перешкод суд зазначив, що однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову, однак матеріали справи не містять на час її розгляду доказів учинення ТОВ «Ахімса Україна» перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою. Суд також зазначив, що наведені обставини не позбавляють права позивача звернутись у порядку цивільного судочинства до відповідного районного суду з позовом до ОСОБА_2 . Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ «Ниви Приорілля» подало апеляційну скаргу, в якій просить: 1) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» (51111, Дніпропетровська область, Самарівський район, с. Чернеччина, вул. Аграрна, буд. 18, код ЄДРПОУ 45585806) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» (51100, Дніпропетровська область, Самарівський район, с. Котовка, вул. Центральна, буд. 35, код ЄДРПОУ 44720170) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків скасувати; 2) ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків - задовольнити в повному обсязі; 3) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» (і.к. 44720170, 51100, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Котовка, вул. Центральна, будинок 35) припинити використання і не чинити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» (і.к. 45585806, 51111, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Чернеччина, вул. Аграрна, будинок 18) перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182; 4) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» (і.к. 44720170, 51100, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Котовка, вул. Центральна, будинок 35) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля » (і.к. 45585806, 51111, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Чернеччина, вул. Аграрна, будинок 18) 71610,08 грн на відшкодування реальних збитків, 247116,72 грн - упущеної вигоди; 5) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» (і.к 44720170, 51100, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Котовка, вул. Центральна, будинок 35) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» (і.к. 45585806, 51111, Дніпропетровська область, Самарівський район, село Чернеччина, вул. Аграрна, будинок 18) судові витрати - судовий збір і 25000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим і незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного дослідження і оцінки доказів, з помилковим встановленням обставин справи та з порушенням стандартів доказування. Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 дійсно був звільнений з посади директора ТОВ «Ахімса Україна» у квітні 2025 року, однак позивач і не стверджував іншого, оскільки ОСОБА_2 діяв як інша посадова особа - виконавчий директор ТОВ «Ахімса Україна». Саме в такій якості він підписав і направив позивачу лист від 20.05.2025, оформлений на бланку відповідача із печаткою товариства, а також 25.08.2025 підписав і відправив з офіційної електронної адреси ТОВ «Ахімса Україна» (agro@ahimsa.ua), зазначеної в Єдиному державному реєстрі, відповідь на претензію позивача щодо сплати збитків. Жодних інших відповідей від відповідача позивач не отримував, що свідчить про те, що сам відповідач вважав відповідь за підписом ОСОБА_2 достатньою та належно оформленою від імені ТОВ «Ахімса Україна». При перевірці обставин подій органами поліції у всіх трьох матеріалах досудового провадження (ЖЄО №3703 від 22.06.2025, ЖЄО №4021 від 07.07.2025, ЖЄО №4111 від 10.07.2025) ОСОБА_2. виступав як виконавчий директор ТОВ «Ахімса Україна», підтвердив наявність претензій на земельну ділянку, визнав, що саме він 20.06.2025 знищив посіви соняшника позивача, а станом на 07.07.2025 визнав факт засівання ділянки амарантом. Апелянт наголошує, що відповідач з травня по листопад 2025 року жодного разу не спростував і не заперечив дій ОСОБА_2 від імені ТОВ «Ахімса Україна», не забезпечив явку жодної іншої особи на зустрічі в сільській раді, не надав іншої офіційної відповіді на претензію позивача, чим фактично схвалив усі дії свого представника. Апелянт звертає увагу на пов`язаність юридичних осіб: керівником, засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ДВІПА» є ОСОБА_3 , а керівником, засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Ахімса Україна» - його син ОСОБА_4 . Такий тісний зв`язок між юридичними особами, на думку апелянта, виключає будь-які версії про «необізнаність» ТОВ «Ахімса Україна» щодо дій ОСОБА_2 як посадової особи і власного представника. Відповідач обрав стратегію заперечення участі ОСОБА_2 як свого представника лише у відзиві від 06.11.2025 - після подання позову та відкриття провадження у справі, що є кардинальною зміною поведінки та ознакою недобросовісного уникнення від відповідальності. Апелянт посилається на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), обґрунтовану висновками Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, згідно з якою поведінкою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Також апелянт посилається на доктрину «листа у відповідь», викладену в тій же постанові, за якою повідомлення, яке є відповіддю на лист, вважається автентичним без додаткових доказів. Апелянт вказує, що суд першої інстанції порушив стандарти доказування, закріплені у ст. 79 ГПК України та підтверджені висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду у постанові від 26.02.2026 у справі № 910/14559/24, за якими обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування. Суд фактично примусив позивача спростовувати голослівне твердження відповідача про те, що ОСОБА_2. не був представником ТОВ «Ахімса Україна», тоді як позивач надав конкретні докази, а відповідач не надав жодного доказу на їх спростування. Апелянт зазначає, що суд не дослідив і не оцінив докази сторони позивача, не навів жодної підстави для їх відхилення, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.02.2026 у справі № 686/23745/21, згідно з якими суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він певний доказ відхиляє. Зокрема, суд повністю проігнорував докази, отримані від органів поліції, не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду з постанови від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 щодо можливості використання у цивільному провадженні доказів, зібраних у кримінальному провадженні. Судом також не встановлено, що ОСОБА_2. особисто має можливості і ресурси для здійснення господарської діяльності - техніку, якою знищені посіви, обладнання для засівання понад 5 га ріллі, приміщення для зберігання техніки, зерна, добрив та палива. Відповідач також не надав суду жодного доказу про те, що саме ОСОБА_2., а не ТОВ «Ахімса Україна», має всі перелічені ресурси. Суд дійшов висновків виключно на підставі припущень. Щодо обраного способу захисту в частині негаторного позову апелянт зазначає, що орендована позивачем ділянка на момент подання позову залишалась у фактичному використанні відповідача - була незаконно засіяна амарантом, що підтверджено комісійним актом сільської ради. Апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 та інших щодо ефективності обраного способу захисту, який має реально відновлювати порушене право та відповідати характеру правопорушення. Крім того, ст. 16 ЦК України визначає одним із способів захисту припинення дії, яка порушує право. Апелянт також зазначає, що розрахунок реальних збитків підтверджений бухгалтерською довідкою, договорами, актами виконаних робіт, первинними бухгалтерськими документами та даними оборотно-сальдових відомостей, а розрахунок упущеної вигоди ґрунтується на даних Державної служби статистики України про врожайність соняшника у 2024 році та ціну насіння соняшнику у 2025 році. Відповідач не надав жодного доказу на спростування будь-яких складових розрахунку збитків. Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Ахімса Україна» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 у справі № 904/6033/25 - без змін, посилаючись на наступне: Відповідач зазначає, що рішенням учасників ТОВ «Ахімса Україна» № 3 від 15.04.2025 ОСОБА_2 був звільнений з посади директора товариства з 15.04.2025, на іншу посаду в ТОВ «Ахімса Україна» призначення не було, а з 16.04.2025 директором відповідача є ОСОБА_4. Таким чином, ТОВ «Ахімса Україна» є неналежним відповідачем, оскільки у червні-липні 2025 року, коли відбулось перекультивування посівів позивача, ОСОБА_2. вже не був працівником відповідача. При цьому позивач в апеляційній скарзі не надає жодних доказів наступного схвалення відповідачем дій свого колишнього працівника, обмежуючись лише припущеннями. Відповідач посилається на ч. 2 ст. 237 ЦК України, згідно з якою не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. В актах обстеження комісії Чернеччинської сільської ради від 23.06.2025 та 11.07.2025 не встановлено, що ОСОБА_2. діяв в інтересах чи за дорученням відповідача як його представник або працівник. Це також не зазначено в листі Чернеччинської сільської ради від 18.11.2025 за № 469, в якому навпаки вказано про неможливість встановити, чиї інтереси представляв ОСОБА_2 на зустрічах у сільраді. В акті обстеження від 07.07.2025 зазначено, що ОСОБА_2 не підтвердив свої дії, вчинені на земельній ділянці. У своїх поясненнях органам поліції ОСОБА_2. також не вказує, що діяв за дорученням відповідача. Апелянт зазначає про бездіяльність представників відповідача у спірних відносинах, проте не додає жодних доказів виклику відповідача в поліцію чи сільраду. Щодо розрахунку збитків відповідач зазначає, що апелянт здійснює розрахунок упущеної вигоди на підставі листів Державної служби статистики України, які містять суттєві застереження. Лист вих. № 22.2-22/1099Пі-25 від 10.09.2025 стосується середньої врожайності соняшнику за 2024 рік, а не за 2025 рік, коли відбулось пошкодження посіву. Лист вих. № 22.2-22/1101Пі-25 від 10.09.2025 щодо середньої ціни соняшнику містить застереження, що розрахункові середні ціни є первинною базою для розрахунків індексів цін і не призначені для інших цілей. В обох листах зазначено, що у зв`язку з військовою агресією та неподачею частиною респондентів звітності унеможливлено формування органами державної статистики в повному обсязі об`єктивної статистичної інформації. Відповідач стверджує, що в порушення ст. 78 ГПК України позивач не подає достовірних доказів того, що саме відповідач продовжує використовувати земельну ділянку. ТОВ «Ахімса Україна» заявляє, що не чинить перешкод позивачу у користуванні земельною ділянкою та не сіяло у 2025 році амарант. Щодо листування між ОСОБА_2 та позивачем відповідач зазначає, що лист від 20.05.2025 за вих. № 06/05 та відповідь на претензію підписані саме ОСОБА_2 , а не директором відповідача ОСОБА_4. Відсутність у позивача оригіналу зазначеного листа та відповіді на претензію не дає можливості відповідачу пересвідчитись у достовірності даних документів та перевірити відповідність наявної в них печатки тій, що використовує підприємство. Відповідач вважає, що апеляційна скарга не містить обґрунтування та доказів наявності складу правопорушення саме у відповідача, оскільки для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки, шкідливого результату, причинного зв`язку та вини, а суд першої інстанції встановив, що дії з пошкодження посівів здійснено ОСОБА_2 . Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 по справі 904/6033/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/6033/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.05.2026 о 12.00 годині. Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 по справі 904/6033/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/6033/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.05.2026 о 12.00 годині. 17.04.2026 матеріали справи №904/6033/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. В судовому засіданні представник позивача (апелянт) вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку 10 лютого 2025 року між ОСОБА_1 (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» (далі - орендар) укладено договір оренди землі № 14 (а.с. 151-153, далі - Договір). Згідно з пунктом 1.1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1222387200:01:001:0182, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка знаходиться на території Чернеччинської сільської ради, Самарівського району (раніше - Магдалинівський), Дніпропетровської області. Відповідно до пункту 2.1 Договору згідно цього Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,3090 га, у тому числі 5,3090 га ріллі. Відповідно до пункту 2.2 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання Договору становить 194 603,02 гривень (сто дев`яносто чотири тисячі шістсот три гривні 02 коп.). Згідно з пунктом 2.3 Договору цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 2.4 Договору на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також будь-які об`єкти інфраструктури. Згідно з пунктом 2.5 Договору земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Відповідно до пункту 2.6 Договору інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, відсутні. Згідно з пунктом 3.1 Договору Договір укладено строком на 10 років. Відповідно до пункту 5.1 Договору земельна ділянка передається в оренду (мета використання): для вирощування сільськогосподарської продукції. Згідно з пунктом 5.3 Договору умови збереження стану об`єкта оренди: використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, ефективне використання землі, недопущення погіршення екологічного стану, збереження і підвищення родючості ґрунту, додержання державних стандартів, норм і правил. Сторони домовились, що у разі необхідності з метою зручності обробки орендарем земельних ділянок, які знаходяться в загальному масиві, об`єкт оренди (орендована земельна ділянка) за цим Договором може тимчасово обмінюватись на інший об`єкт оренди (орендовану земельну ділянку), іншу земельну ділянку третіх осіб без додаткового погодження з орендодавцем. При цьому такий обмін здійснюється без права власності орендодавця на об`єкт оренди за цим Договором, а всі права та обов`язки сторін цього Договору залишаються незмінними. Згідно з пунктом 6.3 Договору земельна ділянка вважається переданою від орендодавця орендареві в момент державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому законодавством. На підставі пункту 6.4 Договору орендар встановлює межі земельної ділянки самостійно (у разі потреби) відповідно до даних про розташування земельної ділянки, що містяться у Державному земельному кадастрі. Згідно з пунктом 8.1 Договору орендодавець гарантує, що на момент укладення цього Договору земельна ділянка в спорі, під арештом чи забороною не перебуває. На орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб, зокрема земельна ділянка не перебуває в оренді у третіх осіб (в тому числі укладених орендодавцем з відкладальною або скасувальною умовами). Відповідно до пункту 8.3 Договору передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) на цю ділянку. Згідно з пунктом 12.1 Договору цей Договір набирає чинності після підписання сторонами. Строк права оренди за цим Договором починає відлік з моменту державної реєстрації цього права. 10 лютого 2025 року між сторонами складено акт прийому-передачі земельної ділянки (а.с. 153). Відповідно до акта орендодавець передав, а орендар прийняв у користування земельну ділянку кадастровий номер 1222387200:01:001:0182 площею 5,3090 га. Згідно з актом земельна ділянка не має недоліків, що можуть перешкоджати її використанню, та на ній відсутні об`єкти нерухомого майна. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 419293003 від 24.03.2025 за ТОВ «Ниви Приорілля» 19.03.2025 зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 5,3095 га з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 (а.с. 154). Позивач зазначає, що земельна ділянка навесні 2025 року була оброблена та засіяна соняшником. Листом № 06/05 від 20.05.2025 ТОВ «Ахімса Україна» повідомило, що земельна ділянка перебуває у користуванні товариства на підставі договору з попереднім орендарем - ТОВ «ДВІПА» (а.с. 20). Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 179/1132/24, яке набрало законної сили 24.12.2024, розірвано договір оренди земельної ділянки від 31.01.2005 № 5, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДВІПА» (а.с. 23-28). За актом обстеження земельної ділянки від 23.06.2025, складеним комісією Чернеччинської сільської ради, зафіксовано пошкодження посівів соняшника та сліди механічного обробітку земельної ділянки (а.с. 29, 208). Листом № 10-2025 від 07.07.2025 позивач звертався до Чернеччинської сільської ради з проханням провести повторне обстеження земельної ділянки (а.с. 30). За актом обстеження від 11.07.2025 комісією Чернеччинської сільської ради зафіксовано залишки посівів соняшника та сліди механічного обробітку земельної ділянки (а.с. 31, 209). Позивач зазначає, що звертався до органів поліції із заявами щодо подій, пов`язаних із пошкодженням посівів та використанням земельної ділянки, за якими проводилась перевірка та здійснювались відповідні процесуальні дії (а.с. 34-75, 91-100). Позивач також зазначає, що між сторонами відбувались зустрічі у Чернеччинській сільській раді з приводу спірної земельної ділянки. Позивач здійснив розрахунок витрат на підготовку та посів соняшника у сумі 71 610,08 грн (а.с. 109-110), а також розрахунок упущеної вигоди у сумі 247 116,72 грн (а.с. 5). Крім того, позивач звертався до відповідача з листом від 14.08.2025 про усунення перешкод та відшкодування збитків (а.с. 101), а також повторно листом від 27.08.2025 (а.с. 106).Відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що не чинить позивачу перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою. Крім того, відповідач стверджує, що у червні-липні 2025 року ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах із товариством. Позивач не погоджується із зазначеними доводами та посилається на лист № 06/05 від 20.05.2025, а також на пояснення, надані в межах проведених перевірок, як на докази участі представника відповідача у відповідних подіях. Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026, яким відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ «Ниви Приорілля» до ТОВ «Ахімса Україна» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 та стягнення збитків у сумі 318 726,80 грн (реальних збитків у сумі 71 610,08 грн та упущеної вигоди у сумі 247 116,72 грн). Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права. Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У відповідності до ст.ст. 395, 396 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування, належним йому майном. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17. Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17. Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою посиланням на факти її обробітку та пошкодження посівів у 2025 році, а також на листування сторін і звернення до органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів. Разом з тим, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б однозначно підтверджували факт учинення саме ТОВ «Ахімса Україна» дій, що створювали перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 її орендарем. Надані акти обстеження земельної ділянки від 23.06.2025 та 11.07.2025 фіксують стан земельної ділянки, наявність залишків посівів та слідів механічного обробітку, однак не містять беззаперечних даних щодо особи, яка здійснювала відповідні дії, або щодо того, що такі дії вчинені саме відповідачем. Лист ТОВ «Ахімса Україна» вих. №06/05 від 20.05.2025 свідчить про наявність у відповідача правової позиції щодо користування земельною ділянкою на підставі договору з попереднім орендарем, однак сам по собі не підтверджує факту вчинення дій, які б унеможливлювали користування земельною ділянкою позивачем. Посилання позивача на матеріали звернень до органів поліції та пояснення учасників подій також не містять належної ідентифікації відповідача як особи, яка безпосередньо вчиняла дії, що кваліфікуються як перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Таким чином, сукупність наявних у справі доказів не підтверджує обов`язкову умову для задоволення негаторного позову - наявність протиправного втручання саме з боку відповідача у здійснення позивачем права користування земельною ділянкою. Отже, досліджені у справі докази в їх сукупності не підтверджують факту вчинення ТОВ «Ахімса Україна» дій, які створювали б перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 5,3095 га з кадастровим номером 1222387200:01:001:0182 її власниці ОСОБА_1 чи орендарю - ТОВ «Ниви Приорілля». За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою. Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» про стягнення збитків колегія суддів зазначає наступне. За змістом ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до положень ст.157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель. Землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь для інших видів використання, а також неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 ЗК України). В ЦК України міститься визначення поняття збитків, яке і покладається в основу дослідження його змісту. Відповідно до положень ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема, положеннями Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» Розділу І «Основні положення» Книги першої «Загальні положення», Глави 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України Збитками є об`єктивне зменшення майнової сфери особи, пов`язане з порушенням її прав та охоронюваних законом інтересів, що може виражатися у здійснених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержанні доходів, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин. Збитки як правова категорія охоплюють як реальні збитки (damnum emergens), так і упущену вигоду (lucrum cessans). Якщо реальні збитки характеризуються зменшенням наявного майна потерпілої особи внаслідок понесених витрат, втрати чи пошкодження майна, то упущена вигода полягає у неодержанні майнового приросту, який міг бути реально отриманий за відсутності протиправної поведінки. Отже, упущена вигода є не фактично понесеними втратами, а неодержаним доходом, на отримання якого особа могла обґрунтовано розраховувати за звичайного перебігу подій. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20. Водночас протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Виходячи з наведеного та в силу статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони. Заперечуючи висновок суду першої інстанції про недоведеність протиправної поведінки саме ТОВ «Ахімса Україна», апелянт посилається на те, що ОСОБА_2 , який брав участь у подіях, пов`язаних зі спірною земельною ділянкою, діяв як представник відповідача, оскільки використовував бланки товариства, його печатку, офіційну електронну адресу, а також підписував документи як виконавчий директор товариства. Колегія суддів зазначає, що наведені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Як встановлено матеріалами справи, на момент вчинення дій, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, ОСОБА_2 був звільнений з посади директора ТОВ «Ахімса Україна» з 15.04.2025, що підтверджується наявними у справі доказами. Крім того, як убачається з листа Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області № 469 від 18.11.2025, ОСОБА_2 не надав документів, які б підтверджували, що під час відповідних подій він діяв від імені чи в інтересах ТОВ «Ахімса Україна». Посилання апелянта на те, що ТОВ «Ахімса Україна» фактично схвалило дії ОСОБА_2 шляхом використання ним бланків товариства, печатки, офіційної електронної адреси та участі у листуванні, колегія суддів відхиляє. Самі по собі такі обставини не є належними та достатніми доказами наявності у ОСОБА_2 повноважень діяти від імені товариства під час вчинення спірних дій щодо земельної ділянки або доказами їх подальшого схвалення відповідачем. Використання атрибутів юридичної особи (бланків, печатки, електронної адреси), а також участь у комунікації з третіми особами без належного підтвердження повноважень або подальшого схвалення таких дій уповноваженими органами товариства не є достатнім доказом наявності представництва у розумінні статей 237- 241 Цивільного кодексу України. Матеріали справи не містять доказів прийняття органами управління ТОВ «Ахімса Україна» рішень про уповноваження ОСОБА_2 діяти від імені товариства у спірних правовідносинах або подальшого схвалення саме тих дій, на які посилається позивач. У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За умовами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України). Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту використання спірної земельної ділянки саме ТОВ «Ахімса Україна» або вчинення відповідачем дій, які спричинили пошкодження посівів соняшника та заявлені до відшкодування збитки. Саме по собі посилання позивача на участь ОСОБА_2 у відповідних подіях, за відсутності належних доказів його дій від імені або в інтересах відповідача, не дає підстав для покладення цивільно-правової відповідальності на ТОВ «Ахімса Україна». Оскільки позивачем не доведено факт протиправної поведінки відповідача, інші елементи складу цивільного правопорушення, зокрема наявність збитків, причинний зв`язок та вина, не підлягають самостійному дослідженню як такі, що є похідними від недоведеності основної передумови відповідальності. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем належності відповідача як особи, яка вчинила спірні дії та заподіяла заявлені збитки, що виключає підстави для задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 у справі № 904/6033/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 р. у справі № 904/6033/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» задоволенню не підлягає. Вирішення питання щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9 370,68 грн покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ниви Приорілля» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 у справі № 904/6033/25- залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 у справі № 904/6033/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 08.06.2026. Головуючий суддя А.О. Кошля Суддя Т.Ю. Демчина Суддя Т.В. Стефанів