Постанова 4874 № 902/1616/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року Справа № 902/1616/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В. секретар судового засідання Тангиян О.О. представники сторін в судове засідання 26.05.2026 не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області, ухвалену 20.04.2026 суддею Тісецьким С.С. у м. Вінниця (повний текст ухвали складено 20.04.2026) у справі № 902/1616/25 за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність ВСТАНОВИВ: Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року у справі № 902/1616/25 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Цимбал А.А. від 14.04.2026 про зняття арешту з коштів за виконавчими провадженнями по справі № 902/1616/25. Знято арешт, що накладено на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 за постановою ВП №80293942 від 18.02.2026 року. Знято арешт, що накладено на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 за постановою ВП №80708586 від 09.04.2026 року. Накладено арешт на кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 . Оскаржувана ухвала мотивована тим, що суд керуючись принципом судового контролю, а також з метою оптимального використання грошових коштів боржника у випадку затвердження плану реструктуризації боргів боржника або ж у разі переходу до процедури погашення боргів боржника у цій справі, суд за власною ініціативою дійшов висновку про накладення арешту на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях ОСОБА_1 . Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, боржник звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 . Викласти резолютивну частину оскаржуваної ухвали в такій редакції: Задовольнити клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Цимбал А.А. від 14.04.2026 про зняття арешту з коштів за виконавчими провадженнями по справі № 902/1616/25. Зняти арешт, що накладено на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 за постановою ВП №80293942 від 18.02.2026 року. Зняти арешт, що накладено на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 за постановою ВП №80708586 від 09.04.2026 року. Апеляційна скарга подана через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС 28.04.2026. 12.05.2026 матеріали справи №902/1616/25 надійшли на адресу суду апеляційної інстанції. Щодо участі представниці апелянта у судовому засіданні. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 було задоволено заяву представниці ОСОБА_1 - адвокатки Цимбал А.А. про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції у цій справі. Разом з тим, під час судового засідання 26.05.2026 судом було вжито заходів для забезпечення участі представника в режимі відеоконференції та здійснено спроби її підключення до судового засідання. Однак адвокат Цимбал А.А. у системі відеоконференцзв`язку перебувала в статусі "офлайн", у зв`язку з чим забезпечити її участь у судовому засіданні не виявилося можливим, що підтверджується протоколом судового засідання № 6499845 від 26.05.2026. Крім того, у телефонному режимі (за номером телефону, зазначеним у системі відеоконференцзв`язку) помічник адвоката повідомила суд про те, що ОСОБА_2 бере участь в іншому судовому засіданні. За таких обставин відсутність представника у судовому засіданні була зумовлена обставинами, що не залежали від суду апеляційної інстанції, який вжив необхідних заходів для забезпечення її участі у розгляді справи. Згідно з частиною п`ятою статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції покладаються на учасника справи, який подав відповідну заяву. Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає ухвалу місцевого господарського суду в частині накладення арешту на кошти та електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках та електронних гаманцях боржника, незаконною й необґрунтованою, у зв`язку з чим просить її частково скасувати та змінити резолютивну частину. Апелянт зазначає, що, задовольнивши клопотання про зняття арештів у межах виконавчих проваджень, суд першої інстанції одночасно без належних правових та фактичних підстав наклав новий арешт на всі кошти та електронні гроші боржника. На переконання скаржника, висновок суду про необхідність такого заходу з метою оптимального використання грошових коштів боржника у разі затвердження плану реструктуризації або переходу до процедури погашення боргів не відповідає обставинам справи та не підтверджений доказами. Зокрема, у доводах скарги наведено те, що матеріалами справи підтверджується наявність у боржника стабільного доходу від трудової діяльності, а поданий ним проєкт плану реструктуризації передбачає повне погашення вимог кредиторів. При цьому план реструктуризації ще не розроблений та не затверджений з причин, які не залежать від боржника, а положення статті 124 КУзПБ не зобов`язують його здійснювати погашення вимог кредиторів за рахунок коштів, що вже знаходяться на банківських рахунках. У зв`язку з цим скаржник вважає необґрунтованими припущення суду щодо можливого нецільового або неефективного використання таких коштів. Також апелянт вказує на відсутність підстав для висновку про можливий перехід до процедури погашення боргів боржника. На його думку, обставини справи свідчать про наявність у боржника достатнього та стабільного доходу, що може бути спрямований на задоволення вимог кредиторів, а тому підстави для визнання його банкрутом та застосування процедури погашення боргів наразі відсутні. Крім того, скаржник вважає, що накладений арешт фактично поширюється і на кошти, які становлять заробітну плату боржника, що позбавляє його можливості користуватися єдиним джерелом доходу, забезпечувати власні життєві потреби, виконувати зобов`язання за договором оренди житла та здійснювати оплату винагороди арбітражному керуючому відповідно до укладеного договору. На думку апелянта, такий арешт порушує гарантоване законом право на своєчасне одержання винагороди за працю та призводить до непропорційного обмеження його майнових прав. Скаржник також стверджує, що суд першої інстанції не навів належного обґрунтування ризиків неефективного використання коштів боржника, не пояснив, яким чином накладення арешту забезпечує баланс інтересів кредиторів і боржника, а також не врахував обставини, які стали підставою для звернення із клопотанням про зняття арештів. Окремо апелянт посилається на положення статей 40 та 118 КУзПБ і зазначає, що передбачені цими нормами заходи забезпечення вимог кредиторів спрямовані на збереження майна боржника та мають застосовуватися лише за наявності належних підстав. На його переконання, накладення арешту на всі кошти та електронні гроші боржника не відповідає меті таких заходів, не забезпечує реального захисту інтересів кредиторів та є невиправданим втручанням у право боржника на мирне володіння майном. Інші учасники провадження правом на подання відзиву не скористалися. Учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання 26.05.26 не забезпечили. В силу ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі. Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги. Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини. В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1616/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .. Ухвалою суду від 04.02.2026 року відкрито провадження у справі № 902/1616/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/1616/25 арбітражного керуючого Бігдана О.А. Призначено попереднє засідання у справі на 28.04.2026 року. 14.04.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зняття арешту з коштів за виконавчими провадженнями по справі № 902/1616/25 (з урахуванням уточнення б/н від 20.04.2026 року). Так, за змістом клопотання б/н від 14.04.2026 року, 02.02.2026 року Крижопільським районним судом Вінницької області було видано виконавчий лист № 134/1661/25 про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-Нова" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. 18.02.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Циганенко Ганною Ігорівною було відкрито виконавче провадження № 80293942 на підставі виконавчого листа № 134/1661/25 виданого 02.02.2026 року Крижопільським районним судом Вінницької області на користь TОВ "Іннова-Нова". Також, 18.02.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Циганенко Ганною Ігорівною було прийнято постанову про арешт коштів боржника за ВП № 80293942, за якою накладено арешт на грошові кошти/ електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .. Крім цього, 23.03.2026 року Крижопільським районним судом Вінницької області було видано виконавчий лист № 134/1972/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Акцент-Банк" заборгованість в розмірі 29737,81 гривень. 09.04.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським Олександром Віталійовичем було відкрито виконавче провадження № 80708586 на підставі виконавчого листа № 134/1972/25 виданого 23.03.2026 року Крижопільським районним судом Вінницької області на користь АТ "Акцент- Банк". 09.04.2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським Олександром Віталійовичем було прийнято постанову про арешт коштів боржника за ВП № 80708586, за якою накладено арешт на грошові кошти/ електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 . Станом на момент направлення цього клопотання на всі рахунки ОСОБА_3 накладений арешти, а тому вони наразі заблоковані, що унеможливлює йому вільно користуватися та розпоряджатися своїми коштами, а також розрахуватись з керуючим реструктуризацією арбітражним керуючим Бігданом О.А., та в подальшому (у випадку затвердження) виконувати план реструктуризації. На підставі викладеного, представник Боржника просить суд: зняти арешт, що накладено на кошти /електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за постановою ВП № 80293942 від 18.02.2026 року та за постановою ВП № 80708586 від 09.04.2026 року. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Приписами ст. 169 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. Статтею 113 КУзПБ визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи. Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом оскарження, колегія суддів зазначає таке. Щодо доводів про відсутність обґрунтування накладення арешту на кошти боржника. В апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції, на його думку, накладаючи арешт на всі кошти/електронні гроші боржника, не навів належного та достатнього обґрунтування необхідності такого заходу, зокрема не довів, у чому саме полягає ризик неоптимального використання коштів та яким чином арешт сприятиме досягненню мети процедури банкрутства. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Згідно ст. 1 КУзПБ, реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов`язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 120 КУзПБ, з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, арешт майна боржника та інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про неплатоспроможність, а попередньо накладені арешти та обмеження можуть бути зняті на підставі ухвали господарського суду. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи. Також одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності). Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження (схожий за змістом висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство ВС КГС від 22.09.2021 у справі №911/2043/20). Отже, застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності, надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства (неплатоспроможності). Зокрема, варто звернути увагу на те, що відповідно до КУзПБ кожна судова процедура у справі про банкрутство (неплатоспроможність) має своє завдання та мету, а їх застосування щодо боржника має здійснюватися із дотриманням правил щодо наявності визначених КУзПБ для цього умов та підстав. З огляду на вищевикладене, колегія суддів виснує, що місцевий господарський суд обґрунтовано виходив із того, що провадження у справі перебуває на стадії реструктуризації боргів, план реструктуризації не затверджений, відтак остаточний порядок використання доходів боржника, джерела погашення заборгованості, а також обсяг коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на той час залишалися невизначеними. При цьому ризик неоптимального використання коштів полягає не лише у можливому відчуженні чи приховуванні активів, а й у здійсненні боржником видатків, які не пов`язані із забезпеченням його базових життєвих потреб, виконанням обов`язкових платежів або реалізацією цілей процедури неплатоспроможності. У такому випадку кошти, які могли б бути використані для відновлення платоспроможності боржника або пропорційного задоволення вимог кредиторів, фактично вибувають з-під судового контролю. Саме тому Кодекс України з процедур банкрутства наділяє господарський суд повноваженнями застосовувати заходи щодо збереження майнового стану боржника. Такі заходи спрямовані не на покарання боржника чи обмеження його прав, а на недопущення зміни складу та обсягу активів до моменту визначення подальшого порядку їх використання в межах процедури неплатоспроможності. У цьому контексті арешт коштів є превентивним заходом, який забезпечує збереження наявних активів боржника, унеможливлює їх неконтрольоване використання та гарантує, що питання подальшого розпорядження такими коштами вирішуватиметься з урахуванням інтересів усіх кредиторів і під судовим контролем. Відсутність такого заходу, навпаки, могла б призвести до ситуації, за якої на момент затвердження плану реструктуризації або переходу до процедури погашення боргів частина коштів вже була б витрачена, що унеможливило б досягнення мети процедур неплатоспроможності та порушило б баланс інтересів учасників справи. Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив із того, що накладення арешту на кошти боржника є необхідним засобом забезпечення збереження його майнового стану до завершення формування механізму врегулювання заборгованості, а тому такий захід безпосередньо сприяє досягненню цілей процедури неплатоспроможності та не може розцінюватися як безпідставне втручання у права боржника. Щодо доводів апелянта про те, що накладення арешту на кошти, які знаходяться на його рахунках, фактично позбавляє його можливості користуватися заробітною платою та іншими коштами, необхідними для забезпечення повсякденних потреб, колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про накладення арешту на грошові кошти боржника, діяв у межах наданих йому Кодексом України з процедур банкрутства повноважень, при цьому сам по собі арешт коштів на рахунках боржника не свідчить про безумовне блокування будь-яких надходжень на такі рахунки та не означає автоматичного поширення обмежень на кошти, щодо яких законом встановлено спеціальний режим використання або особливий порядок звернення стягнення. Правове регулювання у сфері виконання судових рішень передбачає механізми захисту коштів, на які законом заборонено звертати стягнення, а також покладає на банківські установи обов`язок враховувати правовий режим відповідних рахунків та характер коштів, що на них надходять. Отже, саме по собі накладення арешту на рахунки не може розглядатися як безумовне позбавлення особи права на отримання заробітної плати чи інших гарантованих законом виплат. Крім того, чинне законодавство встановлює спеціальні обмеження щодо розміру можливих відрахувань із заробітної плати боржника, що додатково свідчить про наявність законодавчих гарантій захисту доходів фізичної особи та виключає можливість безконтрольного позбавлення її засобів існування. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що накладення арешту на кошти боржника було необхідним та співмірним заходом, спрямованим на забезпечення цілей процедури неплатоспроможності, тоді як доводи апелянта про порушення його права на отримання та використання заробітної плати ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги стосуються виключно оскарження ухвали суду першої інстанції в частині накладення арешту на кошти боржника. Будь-яких заперечень щодо інших висновків місцевого господарського суду апеляційна скарга не містить. Тому, оскаржувана ухвала Господарського суду Вінницької області в іншій частині апеляційним господарським судом не переглядається. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії"). Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії"). Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі ухвали суду першої інстанції - відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Таким чином, судова колегія виснує, що ухвалу Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі № 902/1616/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Розподіл судових витрат. У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі № 902/1616/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 902/1616/25 повернути до Господарського суду Вінницької області. Повний текст постанови складено "03" червня 2026 р. Головуюча суддя Романюк Ю.Г. Суддя Саврій В.А. Суддя Миханюк М.В.