Постанова Харківський апеляційний суд № 619/6434/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Харків справа № 619/6434/25 провадження № 22-ц/818/2920/26 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач Акціонерне товариство «Таскомбанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк», на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2025 року ухвалене у складі судді Пруднікової О.В.,- ВСТАНОВИВ: В жовтні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 7005298500 від 16.03.2021 станом на 15.09.2025 у розмірі 95994,54 грн, а також понесені судові витрати. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що16.03.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7005298500. Відповідно до умов паспорту кредиту № 5298500 та цього кредиту позичальнику надано грошові кошти на таких умовах: сума кредиту 45 449.00 грн; строк користування - 36 місяців; річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти 6,00 % від суми кредиту. Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в паспорті кредиту. Отже, кредитодавець свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. 26.08.2020 права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016. Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 та Витягу з Реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги, позивач є новим кредитором боржника за кредитним договором № 7005298500 від 16.03.2021 з усіма наступними додатками та змінами. Неодноразовими телефонними повідомленнями банку позичальника було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення у стислі терміни. Як наслідок, станом на 15.09.2025 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 95 994,54 грн, у т.ч.: заборгованість за тілом кредиту (в т. ч. прострочена) становить 42 924, 40 грн; заборгованість за річними процентами (в т. ч. прострочена) 6,25 грн; заборгованість за щомісячними процентами (в т.ч. прострочена) 53 063, 89 грн. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2025 року позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № 7005298500 від 16.03.2021 у розмірі 37 357,98 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 942,71 грн. Рішення мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, право грошової вимоги на яку перейшло до позивача. Доказів повернення відповідачем на користь позивача кредитної заборгованості за тілом кредиту матеріали справи не містять. Проте оскільки у кредитному договорі від 16.03.2021 року процентна ставка та строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то списання банком коштів, внесених боржником на погашення боргу, в рахунок погашення відсотків за користування кредитом є неправомірним та безпідставним. Ці кошти підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.З наданих позивачем виписок по рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 сплачено у рахунок погашення основного боргу 2 524,60 грн, річних процентів 1,1 грн, щомісячних процентів 5 565,32 грн, тобто загалом відповідачем сплачено 8 091,02 грн. Тому суд дійшов висновку про те, що стягненню з ОСОБА_1 підлягає сума в розмірі 37 357,98 грн, тобто, різниця між фактично отриманими та внесеними коштами. Не погодившись з рішенням суду АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Матеріали справи містять докази на підтвердження того 16.03.2021 між ТОВ ФК «ЦФР» правонаступником якого є позивач та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №7005298500. В п.1.3. договору передбачено що позичальник зобов`язується сплачувати проценти та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту №5298500, який є невід`ємною частиною цього кредитного договору. Таким чином сторони у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування процентів. Апелянт зазначає що кредитний договір та паспорт кредиту не розривні, не змінені та не визнані судом недійсними, а тому повинні виконуватись його сторонами відповідно до вимог ст.204 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Рішення оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог у стягненні заборгованості за річними процентами (в т.ч. прострочені) 6,25 грн та заборгованості за щомісячними процентами (в т.ч. прострочені) 53063,89 грн, тому в іншій частині не переглядається. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 16.03.2021 ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» з заявою-анкетою на отримання послуг ТОВ «ФК «ЦФР» (а.с. 8). 16.03.2021 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 7005298500 на суму 45 449, 00 грн строком на 36 місяців.(а.с.7) Відповідно до п.1.1 кредитодавець зобов`язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Пунктом 1.3 передбачено що позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах, передбачених в паспорті кредиту № 5298500, який є невід`ємною частиною цього договору. У пункті 1.4 зазначено, що, підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: ОСОБА_1 , сума 30 000,00 грн, призначення платежу: переказ на поточний рахунок ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 7005298500 від 16.03.2021; отримувач ПАТ «Страхова компанія «ТАС», сума 10 800,00 грн, призначення платежу оплата страхового платіжу за договором страхування №7005298500-С від 16.03.2021; отримувач ПАТ «Страхова компанія «ТАС», сума 650,00 грн, призначення платежу оплата страхового платіжу за договором страхування №7005298500-С від 16.03.2021; отримувач ТОВ «ЦФР», сума 600,00 грн, призначення платежу оплата за електронний ключ доступу до додатку «SUPPORT.UA», SU7005298500 від 16.03.2021; отримувач ТОВ «ЦФР», сума 399,00 грн, призначення платежу оплата за електронний ключ доступу до додатку «RADAR.Screen», пакет Економ, КД 7005298500 від 16.03.2021. Відповідно до п.2.1 та 2.2 визначено що всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту та в умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР», цей договір, паспорт кредиту № 5298500 та умови отримання фінансового кредиту ТОВ «ФК «ЦФР»- складають єдиний кредитний договір. Крім того, 16.03.2021 ОСОБА_1 підписав паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5298500, у якому шляхом проставляння свого підпису підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, у тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, у тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Погодився із розміром: процентної ставки, що становить 10 % при наданні кредиту, щомісячними процентами 6,00, річними процентами (річними) 0.01, загальними витратами за кредитом 101 177,04 грн, орієнтовною загальною вартістю кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом 143 626,04 грн, реальною річною процентною ставкою, % річних 159,27 %, а також підписав графік платежів (а.с. 7, зв. сторона а.с. 7). 07.10.2016 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та Акціонерним товариством «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, згідно з яким у відповідності до умов цього договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (п. 2.1. Договору). Новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору ціну договору, що вказана у відповідному реєстрі прав та вимог шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора, що вказаний в п. 11 цього договору в день отримання підписаних зі сторони первісного кредитора реєстрів прав вимог в паперовому вигляді (п. 4.2.Договору) (а.с.12-15 ). Відповідно до платіжної інструкції банку № 643500644 від 26.08.2020 АТ «Таскомбанк» перерахувало ТОВ «ФК «ЦФР» -7 751 013, 32 грн, призначення: перерахування коштів зг. Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 (а.с. 17). Згідно з реєстром прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 26.08.2020 вбачається, що до АТ «Таскомбанк» відійшло право вимоги від ТОВ «ФК «ЦФР» за кредитним договором № 7005298500 від 16.03.2021 до ОСОБА_1 (а.с. 16). 04.11.2024 позивач направив письмове повідомлення- вимогу відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у заяві-анкеті на отримання кредиту та ксерокопії паспорта громадянина України, просив виконати зобов`язання перед АТ «Таскомбанк», а саме: погасити заборгованість по кредиту станом на 04.11.2024, яка становить: заборгованість простроченого боргу - 42 924, 40 грн; заборгованість за річними відсотками - 6,25 грн; заборгованість за щомісячними відсотками - 53 063, 89 грн ( а.с. 32). Крім того, до позову Банк додав розрахунок заборгованості за кредитним договором № 7005298500 від 16.03.2021 укладеним з позичальником ОСОБА_1 станом на 15.09.2025 та виписки по особовому рахунку за період з 16.03.2021 по 15.09.2025, відповідно до якого, ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 95 994,54 грн, у т.ч.: заборгованість за тілом кредиту (в т. ч. прострочена) становить 42 924, 40 грн; заборгованість за річними процентами (в т. ч. прострочена) 6,25 грн; заборгованість за щомісячними процентами (в т.ч. прострочена) 53 063, 89 грн (а.с. 18-20, 21-31). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Первісний кредитор). Оскільки умови договорів приєднання розробляються кредитором, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим кредитор має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » . Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. В матеріалах справи міститься кредитний договір № 7005298500 від 16.03.2021 року який підписаний особисто відповідачем. Проте зазначений договір не містить відповідних істотних умов, в ньому відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, зазначення строку повернення кредиту, розміру процентної ставки та інших істотних умов. Матеріали справи не містять підтверджень того, що підписуючи кредитний договір №7005298500 від 16.03.2021 відповідач ознайомився та погодився з Умовами отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 04.01.2021 які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» www/kreditmarket.ua (п.2.1 договору) та вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами у зазначеному у позові порядку, а тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в кредитному договорі позичальника від 04.05.2020, який безпосередньо підписаний відповідачем. Зазначений висновок узгоджується з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Така правова позиція міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню. У матеріалах справи наявні Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 04.01.2021 , які мають бути підписані споживачем (а.с. 28-47). Однак всупереч визначеного у ст. ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку позивач не надав до суду належних і допустимих доказів про те, що вищезазначені Умови були підписані відповідачем, а наведені з цього приводу доводи скарги належними і допустимими доказами також не підтверджені. Отже відсутні підстави вважати, що надані позивачем Умови за відсутності доказів, що відповідач з ними ознайомився при підписанні Анкети-заяви є достатнім доказом укладення договору кредиту на тих умовах, які там зазначені. Доводи скарги щодо нерелевантності цієї правової позиції є безпідставними виходячи з наведених вище мотивів. Враховуючи викладене колегія судів приходить до висновку що відсутні підстави для стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитними коштами оскільки на момент підписання договору вони не були узгоджені із відповідачем. З наданих позивачем виписок по рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 сплачено у рахунок погашення основного боргу 2 524,60 грн, річних процентів 1,1 грн, щомісячних процентів 5 565,32 грн, тобто загалом відповідачем сплачено 8 091,02 грн. Виходячи з наведеного, суд вважає, що стягненню з ОСОБА_1 підлягає сума в розмірі 37 357,98 грн, тобто, різниця між фактично отриманими та внесеними коштами (45 449,00- 8 091,02). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторного викладення позиції позивача та не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи й обґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості за процентами. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: О.В. Маміна Н.П. Пилипчук