Постанова 4856 № 560/18783/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/18783/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" від 21.08.2025 №ЦО-17376 про скасування ОСОБА_1 II групи інвалідності. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував правове регулювання, запроваджене у зв`язку з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року "Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів", постановами Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2024 року №1207 та від 08 листопада 2024 року №1276, наказами Міністерства охорони здоров"я України від 26.10.2024 №1809, від 03.12.2024 №2022 та постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338. Апелянт вказує, що до відповідача надійшли листи Міністерства охорони здоров`я України, якими доручено Центральній медико-соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України на виконання запитів Державного бюро розслідувань від 15.04.2025 №10-2-01-01-9733 здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо зазначених у додатках до запитів осіб та, у разі необхідності, провести переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно таких осіб і прийняти відповідні рішення. Скаржник зазначає, що серед інших медико-експертних справ до Центру оцінювання функціонального стану особи була передана і справа ОСОБА_1 , а тому експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи правомірно провела аналіз медико-експертної справи позивача на предмет обґрунтованості рішення МСЕК щодо встановлення йому у 2023 році ІІ групи інвалідності, загальне захворювання, безстроково. Також апелянт вказує, що перевірка обґрунтованості рішення МСЕК не є тотожною повторному оцінюванню або переогляду особи, а тому висновок суду першої інстанції про обов`язковість особистої участі позивача під час такої перевірки є помилковим. На думку відповідача, під час перевірки здійснювався аналіз наявних у медико-експертній справі документів, поданих позивачем до МСЕК у 2023 році, а не новий огляд особи. Крім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16, від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, а також на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18, та зазначає, що суди не є спеціалізованими установами у медичній сфері, а формальні процедурні порушення не завжди є підставою для скасування акта суб`єкта владних повноважень. Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Позивач зазначає, що відповідач не надав суду першої інстанції належних доказів існування правової підстави для проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК щодо нього, не долучив до матеріалів справи постанову слідчого, ухвалу слідчого судді, рішення чи ухвалу суду, запит робочої групи із забезпечення моніторингу у сфері оцінювання або докази проведення відповідного моніторингу. Позивач також вказує, що сам по собі лист Державного бюро розслідувань не є процесуальним рішенням у розумінні Кримінального процесуального кодексу України та не може бути достатньою підставою для втручання у його правовий статус. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ №137675 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності довічно. Державна установа "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України", на яку покладено права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи, прийняла рішення від 21.08.2025 №ЦО-17376 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю. Відповідно до спірного рішення відповідач провів перевірку обґрунтованості рішення, на підставі якого позивачу встановлена ІІ група інвалідності. Як встановив суд першої інстанції, в якості підстави для ініціювання перевірки обґрунтованості рішення вказано: "постанова слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді". Реквізитами документів, на підставі яких ініційовано перевірку обґрунтованості, зазначено: "лист від ДБР №10-2-01-01-9733 від 15.04.2025, кримінальне провадження №62024000000000133 від 15.10.2024". Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, суд вказав, що відповідач не надав ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно зазначеної у відповідному рішенні особи, запиту робочої групи із забезпечення моніторингу у сфері оцінювання або доказів проведення моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних, на підставі яких проведена перевірка обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності. Також суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був повідомлений про необхідність прибуття до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" для проведення обстеження і оцінки стану здоров`я та здійснення перевірки обґрунтованості рішення та/або переогляду шляхом проведення медико-соціальної експертизи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17 лютого 2022 року №2073-IX адміністративним органом є орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації. Відповідно до пункту 11 частини першої цієї ж статті функції публічної адміністрації охоплюють, зокрема, здійснення інспекційної, контрольної, наглядової діяльності та вирішення справ за власною ініціативою. Таким чином, здійснюючи перевірку обґрунтованості раніше прийнятого рішення МСЕК, відповідач виступає як адміністративний орган у межах адміністративного провадження, що зобов`язує його дотримуватися принципів адміністративної процедури, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. На підставі частини другої статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку. Законом України від 19.12.2024 №4170-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" внесені зміни до законів України щодо процедури і повноважень суб`єктів владних повноважень щодо встановлення особам інвалідності. Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4170-IX особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності. Рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі таких рішень, є законними і чинними, прирівнюються до рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, документів, виданих на підставі таких рішень експертних команд, та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю прав, статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, на весь термін дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування. Особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування особи за власним бажанням, а у разі позбавлення особи з інвалідністю дієздатності - за зверненням опікуна. 15 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", якою затверджені Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи та критерії встановлення інвалідності. Відповідно до абзацу восьмого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №1338 документи, рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі цих рішень, є чинними, прирівнюються до рішень експертних команд, документів, виданих на підставі рішень експертних команд, та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо на весь строк дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами. Абзацом десятим пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №1338 передбачено, що особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку проведення повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування за власним бажанням або за рішенням суду. Водночас цим же нормативним регулюванням передбачена можливість перевірки обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи. З огляду на наведене, колегія суддів не заперечує того, що рішення медико-соціальних експертних комісій, прийняті до 31 грудня 2024 року, не мають абсолютного характеру і можуть бути предметом перевірки обґрунтованості у випадках та порядку, визначених законодавством. Разом з тим, наявність у Центру оцінювання функціонального стану особи загального повноваження проводити перевірку обґрунтованості рішень МСЕК не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність належної правової підстави для проведення такої перевірки саме щодо конкретної особи, дотримання встановленої процедури та обґрунтованість індивідуального рішення, яке має наслідком втручання у раніше набутий особою правовий статус. Відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно зазначеної в ухвалі слідчого судді або рішення, ухвалі суду особи, за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних. Наведена норма, на відміну від пункту 13 Положення № 1317 у редакції, яка аналізувалася Верховним Судом у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 360/660/25, не відносить запити правоохоронних органів, зокрема Державного бюро розслідувань, до самостійних підстав для ініціювання такої перевірки Центром оцінювання функціонального стану особи. Отже, сама по собі наявність листа ДБР не може замінити ті юридичні факти, які прямо передбачені пунктом 8 Положення про експертні команди, яка встановлює спеціально визначені підстави для проведення такої перевірки. Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2026 у справі № 360/660/25, відповідно до якої за попередньої нормативної моделі, врегульованої пунктом 13 Положення № 1317 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1276, перевірка могла проводитися, зокрема, за запитами правоохоронних органів. Водночас спірні правовідносини у цій справі стосуються вже діяльності Центру оцінювання функціонального стану особи в межах дії Положення про експертні команди, яке встановлює інший, спеціальний та вужчий перелік підстав для перевірки обґрунтованості рішень МСЕК. Відповідач не довів наявності ухвали слідчого судді, рішення чи ухвали суду, запиту відповідної робочої групи або даних моніторингу електронної системи, а тому рішення від 21.08.2025 № ЦО-17376 ухвалене без належної правової підстави, з виходом за межі визначеного законом способу реалізації владних повноважень. Таке рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України щодо дії суб`єкта владних повноважень на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Пунктом 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено порядок проведення Центром оцінювання функціонального стану особи перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями. Суд першої інстанції встановив, що в реквізитах документів, на підставі яких ініційовано перевірку обґрунтованості рішення щодо позивача, зазначено лист ДБР №10-2-01-01-9733 від 15.04.2025 та кримінальне провадження №62024000000000133 від 15.10.2024. Водночас лист Державного бюро розслідувань сам по собі не є процесуальним рішенням у розумінні Кримінального процесуального кодексу України і не тотожний постанові слідчого, прокурора чи ухвалі слідчого судді. При цьому, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не скористався правом подати відзив на позовну заяву та не надав належних доказів існування саме того документа, який був зазначений у спірному рішенні як підстава для проведення перевірки. Також відповідач не надав суду першої інстанції ухвали слідчого судді, рішення або ухвали суду стосовно позивача, запиту робочої групи із забезпечення моніторингу в сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або доказів проведення моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних, які б підтверджували наявність належної підстави для проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності. Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга містить посилання на те, що Державним бюро розслідувань було надіслано до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" постанову, прийняту в рамках кримінального провадження №62024000000000133. Однак такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали, на які посилається апелянт, не були належним чином подані та досліджені судом першої інстанції як докази правомірності оскаржуваного рішення, а сам відповідач не обґрунтував неможливості їх подання до суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі відповідач не навів обставин, які б свідчили про неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції, а тому апеляційний суд не має підстав підміняти обов`язок відповідача щодо доведення правомірності свого рішення припущеннями про існування належних підстав для проведення перевірки. Установа є самостійним суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У зв`язку з цим наявність листа, запиту або доручення іншого органу не звільняє відповідача від обовязку підтвердити перед судом належну правову підставу для прийняття конкретного індивідуального акта щодо конкретної особи. Посилання відповідача на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року, постанови Кабінету Міністрів України №1207, №1276 та накази Міністерства охорони здоров`я України саме по собі не є достатнім для висновку про правомірність оскаржуваного рішення. Вказані акти дійсно визначали загальний напрям державної політики щодо перевірки рішень МСЕК та запровадження нового механізму оцінювання повсякденного функціонування особи, однак не усувають необхідності доведення того, що у конкретній справі щодо ОСОБА_1 перевірку було ініційовано на належній правовій підставі та проведено з дотриманням вимог закону. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі саме відповідач мав довести, що рішення від 21.08.2025 №ЦО-17376 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також що ним дотримано необхідний стандарт обґрунтування втручання у раніше встановлений позивачу безстроковий статус особи з інвалідністю. Однак відповідач не подав до суду першої інстанції відзиву, не надав належних доказів на підтвердження підстав проведення перевірки та не довів правомірності прийнятого рішення. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично втрутився у медичну оцінку стану здоров`я позивача. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Разом з тим, Верховний Суд у наведених постановах також виходить із того, що суд вправі перевірити законність висновку МСЕК у межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Отже, у цій справі суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не здійснюють власної медичної оцінки стану здоров`я позивача, не визначають наявність або відсутність у нього підстав для встановлення певної групи інвалідності та не підміняють собою спеціалізований медичний орган. Предметом судового контролю є виключно правомірність рішення відповідача від 21.08.2025 №ЦО-17376 з точки зору дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, зокрема наявності правової підстави, меж повноважень, способу реалізації повноваження, обґрунтованості та пропорційності такого рішення. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта у тій частині, що перевірка обґрунтованості рішення МСЕК та повторне оцінювання особи не є тотожними процедурами. Юридична природа повноважень органу вищого рівня щодо перевірки обґрунтованості рішень МСЕК полягає передусім у здійсненні контрольно-наглядових функцій за діяльністю нижчестоящих комісій. Перевірка обґрунтованості рішення МСЕК передбачає аналіз медико-експертної справи та висновку на відповідність критеріям, визначеним нормативними актами. За наявності очевидної та істотної невідповідності матеріалів медико-експертної справи критеріям встановлення інвалідності така перевірка може проводитися без призначення нового огляду особи. Водночас повноваження на скасування рішення за результатами перевірки не є абсолютним та не може реалізовуватися довільно. Застосування такого повноваження допускається лише за умови встановлення очевидної невідповідності медичних матеріалів критеріям, визначеним нормативними актами, або істотних порушень процедури первинного встановлення інвалідності. У протилежному випадку орган має ініціювати проведення повноцінної медико-соціальної експертизи або оцінювання з дотриманням відповідних гарантій участі особи. Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 березня 2026 року у справі №360/660/25, відповідно до якого перевірка обґрунтованості рішення МСЕК та переогляд особи є різними процедурами, проте реалізація контрольного повноваження на скасування попереднього рішення потребує наявності очевидних і достатніх підстав та належного мотивування адміністративного акту. Отже, сама по собі відсутність позивача під час документальної перевірки не є безумовною підставою для скасування рішення відповідача, якщо така перевірка проведена за наявності належної правової підстави, у межах компетенції органу та за результатами всебічного аналізу медико-експертної справи. Разом з тим, у цій справі відповідач не довів ані належної правової підстави для проведення перевірки щодо позивача, ані того, що у спірному рішенні наведено конкретні медичні та юридичні мотиви, які б свідчили про очевидну необґрунтованість первинного рішення МСЕК. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач посилається на те, що за результатами аналізу медико-експертної справи позивача було встановлено, що ІІ група інвалідності, загальне захворювання, безстроково, встановлена необґрунтовано та не відповідає чинному законодавству, а ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі позивача, не відповідають критеріям для встановлення групи інвалідності. Проте наведені твердження є загальними та не замінюють належного доказування правомірності індивідуального акта. Відповідач не навів і не підтвердив належними доказами, які саме документи медико-експертної справи свідчили про очевидну невідповідність раніше встановленої ІІ групи інвалідності критеріям законодавства, які конкретні критерії були порушені, у чому полягала істотна помилка первинного рішення МСЕК та чому така помилка могла бути встановлена виключно шляхом документального аналізу без проведення повторного оцінювання. Загальне посилання на ретельний аналіз медико-експертної справи не є достатнім для підтвердження правомірності адміністративного акта, яким особу фактично позбавлено раніше встановленого безстрокового статусу особи з інвалідністю. Колегія суддів враховує, що скасування або зміна правового статусу особи з інвалідністю має істотні наслідки для такої особи, оскільки впливає на реалізацію соціальних гарантій, пільг, пенсій, допомог, компенсацій та інших прав, передбачених законодавством. Саме тому у таких правовідносинах суб`єкт владних повноважень повинен забезпечити високий стандарт обґрунтування рішення, а судовий контроль має бути спрямований на перевірку того, чи не було втручання у правовий статус особи свавільним або непропорційним. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18 про те, що не кожне процедурне порушення є підставою для скасування акта суб`єкта владних повноважень, не спростовує висновків суду першої інстанції. У цій справі йдеться не про формальний недолік процедури, який не вплинув і не міг вплинути на правильність рішення, а про недоведеність відповідачем належної підстави для проведення перевірки та недостатність обґрунтування рішення, яким особу позбавлено раніше встановленого безстрокового статусу особи з інвалідністю. Такі порушення не можуть вважатися суто формальними, оскільки вони безпосередньо стосуються законності втручання у права позивача. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що рішення РНБО від 22.10.2024 та необхідність протидії зловживанням у сфері встановлення інвалідності самі по собі є достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Безумовно, перевірка обґрунтованості рішень МСЕК у зв`язку з необхідністю протидії можливим зловживанням у цій сфері становить вагомий суспільний інтерес, особливо в умовах воєнного стану. Однак реалізація такого суспільного інтересу має відбуватися у спосіб, передбачений законом, з дотриманням принципів верховенства права, правової визначеності, пропорційності та належного адміністративного провадження. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, акти Кабінету Міністрів України та накази Міністерства охорони здоров`я України можуть визначати загальні організаційні підстави для проведення перевірок, проте вони не звільняють відповідача від обов`язку довести правомірність конкретного рішення щодо конкретної особи у судовому процесі. Саме такого обов`язку відповідач у цій справі не виконав. Колегія суддів також враховує положення підпункту 5 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ, якими Кабінету Міністрів України доручено спільно з правоохоронними органами забезпечити перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності громадянам України чоловічої статі віком від 25 до 50 років, яким після 24 лютого 2022 року вперше встановлено інвалідність ІІ або ІІІ групи. Зазначена норма визначає коло осіб, щодо яких законодавець пов`язував необхідність проведення відповідних перевірочних заходів у межах реалізації державної політики з перевірки рішень МСЕК, прийнятих у період дії воєнного стану. Як встановлено матеріалами справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІІ групу інвалідності йому встановлено з 14 листопада 2023 року. Таким чином, на момент встановлення інвалідності позивачу вже виповнився 51 рік, а тому він не належав до категорії осіб чоловічої статі віком від 25 до 50 років, щодо яких Законом №3633-ІХ передбачалося проведення відповідних перевірок. Відповідач не навів жодних обставин та не надав доказів існування інших визначених законом підстав, які б обумовлювали проведення перевірки саме щодо позивача. За таких обставин здійснення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК стосовно позивача не узгоджується з метою та межами правового регулювання, визначеними Законом №3633-ІХ, що додатково підтверджує висновок про відсутність належного правового підґрунтя для прийняття оскаржуваного рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" від 21.08.2025 №ЦО-17376 не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, а тому є протиправним та таким, що порушує права позивача. При цьому колегія суддів зазначає, що окремі мотиви суду першої інстанції щодо обов`язковості особистої участі позивача під час перевірки обґрунтованості рішення МСЕК потребують уточнення з урахуванням правової природи такої перевірки та висновків Верховного Суду. Однак зазначене не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.