Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1523/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1523/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.12.2024 №104350009900 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 02.01.1990 по 27.08.1990, з 30.04.1996 по 29.06.2001, з 01.10.2024 по 30.11.2024. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 15.12.2024. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 23.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV). Рішенням від 26.12.2024 №104350009900 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За результатом розгляду заяви пенсійний орган не зарахував позивачу періоди роботи з 02.01.1990 по 27.08.1990, з 30.04.1996 по 29.06.2001, з 01.10.2024 по 30.11.2024. Позивач оскаржив вказане рішення до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, визначений статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", становить 26 років. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 N 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Записи трудової книжки НОМЕР_1 про періоди роботи позивача з 02.01.1990 по 27.08.1990, з 30.04.1996 по 29.06.2001, з 01.10.2024 по 30.11.2024 не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Тому надані документи підтверджують право позивача на врахування цих періодів роботи до страхового стажу. Посилання апелянта на відсутність у записах за період з 02.01.1990 по 27.08.1990 відомостей про дату та номер наказу як на самостійну підставу для неврахування відповідного періоду роботи є безпідставним. Недоліки оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть покладатися на працівника та не можуть бути підставою для обмеження його права на пенсійне забезпечення. Обов`язок щодо належного ведення трудових книжок покладається на роботодавця, а тому негативні наслідки порушення правил їх ведення не можуть наставати для працівника. Такий правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи з 30.04.1996 по 29.06.2001 у зв`язку з тим, що в заголовку запису не зазначено повне найменування підприємства. Вказані обставини свідчать виключно про можливе порушення правил оформлення трудової книжки, однак не спростовують самого факту роботи позивача та не свідчать про недостовірність внесеного запису. При цьому відповідачем не надано жодного доказу того, що відповідний запис є підробленим, недостовірним або внесеним без належних правових підстав. Саме по собі недотримання окремих вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок не може бути безумовною підставою для виключення відповідного періоду із страхового стажу особи. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.10.2024 по 30.11.2024 через відсутність відомостей про сплату страхових внесків у Реєстрі застрахованих осіб. Відповідно до статті 106 Закону N 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладений на страхувальника. Відтак, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі N 482/434/17. Відсутність відомостей про сплату страхових внесків з вини роботодавця не може бути підставою для позбавлення особи права на зарахування фактично відпрацьованого часу до страхового стажу, якщо сам факт роботи підтверджений належними та допустимими доказами. Доводи апелянта щодо положень Закону №2464-VI та порядку ведення Реєстру застрахованих осіб не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом спору є не порядок ведення Реєстру, а правомірність неврахування підтверджених періодів роботи при визначенні права особи на пенсію. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про нібито суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення суду. З аналізу рішення вбачається, що суд першої інстанції виходив із того, що право на пенсію виникає на підставі статті 55 Закону №796-XII, а її призначення та виплата здійснюються відповідно до Закону №1058-IV. Такий висновок повністю узгоджується з частиною третьою статті 55 Закону №796-XII та не свідчить про будь-які внутрішні суперечності судового рішення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати позивачу періоди роботи з 02.01.1990 по 27.08.1990, з 30.04.1996 по 29.06.2001, з 01.10.2024 по 30.11.2024 до страхового стажу. За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.12.2024 №104350009900 в частині відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу є протиправним. Враховуючи, що позивачу виповнилось 55 років та останній має страховий стаж не менше 26 років, тому ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Тому необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 15.12.2024. Стосовно ж доводів апелянта про те, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, то колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин. Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, однак у даному випадку відповідач не наділений свободою розсуду щодо зарахування до страхового стажу періодів, які підтверджені належними доказами та відповідають вимогам законодавства. Натомість, за наявності встановлених законом умов, орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб, а саме врахувати відповідні періоди стажу та призначити пенсію, що свідчить про відсутність у нього дискреції у цьому питанні. З огляду на викладене, зобов`язання судом відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди та призначити позивачу пенсію є належним способом захисту порушеного права, а не втручанням у дискреційні повноваження. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.