Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/8940/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8940/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила: - визнати протиправними ді Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в зарахуванні до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоду навчання з 01.09.1986 по 29.06.1989, згідно диплому НОМЕР_1 від 30.06.1989 та щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення періоду навчання з 01.09.1986 по 29.06.1989, згідно диплому НОМЕР_1 від 30.06.1989 та призначити і виплатити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, починаючи з 08.01.2025. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неповне дослідження доказів, зокрема неврахування довідки органу місцевого самоврядування та письмових свідчень свідків, а також наявність у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.03.2017 (дублікат) позивачка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 08.01.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та 15.01.2025 прийнято рішення №064050006064 про відмову у призначенні пенсії. В зазначеному рішенні вказано, що за наданими документами підтверджений період проживання заявника у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 0 років 4 місяці 10 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 30.06.1989 по 03.07.1987), що не дає право на зниження пенсійного віку, загальний підтверджений період проживання заявника у зоні гарантованого добровільного відселення становить 31 рік 5 місяців 24 дні. Не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01.09.1986 по 29.06.1989, оскільки заявниця згідно диплому НОМЕР_3 від 30.06.1989 навчалась в м. Житомир. Враховуючи вищевказане позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки не підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки до 01.01.1993. В подальшому, листом від 21.01.2025 за №0600-0217-8/7166 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на призначення пенсії на пільгових умовах, остання звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушених прав. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності передбаченого статтею 55 Закону України №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» трирічного періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV). Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ). Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Так, рішенням №064050006064 від 15.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки за наданими документами підтверджений період проживання заявника у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 0 років 4 місяці 10 днів (з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 30.06.1989 по 03.07.1987), що не дає право на зниження пенсійного віку, загальний підтверджений період проживання заявника у зоні гарантованого добровільного відселення становить 31 рік 5 місяців 24 дні. Не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01.09.1986 по 29.06.1989, оскільки заявниця згідно диплому НОМЕР_3 від 30.06.1989 навчалась в м. Житомир. Апеляційний суд враховує, що відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону №796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Так, згідно довідки Олевської міської ради від 17.02.2025 за №288 позивачка з 26.04.1986 по 03.07.1989 та з 29.09.1997 по даний час постійно прописана та проживає в с. Перга Коростенського (Олевського) району Житомирської області, територія якого відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. В свою чергу, згідно диплому НОМЕР_3 від 30.06.1989 позивачка 01.09.1986 вступила до професійно-технічного училища №9 м. Житомира та 29.06.1989 закінчила повний курс названого училища з одержанням середньої освіти за професією прядильщиця. Тобто, вказаними вище документами підтверджується факт навчання позивача в професійно-технічному училищі №9 м. Житомира в період з 01.09.1986 по 29.06.1989, що спростовує відомості щодо проживання позивача у вказаний період в с. Перга Коростенського (Олевського) району Житомирської області. Суд зазначає, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо навчалися в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (постанова Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23). Окрім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Тобто, враховуючи викладене, в межах даної справи підлягає встановленню факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Надаючи оцінку встановленим судом обставинам, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що факт навчання у професійно-технічному училищі №9 м. Житомира в період з 01.09.1986 по 29.06.1989, спростовує твердження позивача про постійне проживання у с. Перга Коростенського (Олевського) району Житомирської області у той самий період. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що довідка органу місцевого самоврядування від 17.02.2025 №288 є безумовним та достатнім доказом факту безперервного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначена довідка дійсно є письмовим доказом у розумінні статей 7274 КАС України, однак вона підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Як зазначено вище, у період з 01.09.1986 по 29.06.1989 позивач навчалась у професійно-технічному училищі у місті Житомирі, яке не віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Наведена обставина підтверджується дипломом та не спростована належними доказами фактичного щоденного повернення позивача до місця проживання у зоні радіоактивного забруднення або збереження постійного місця проживання у вказаній зоні. Отже, довідка органу місцевого самоврядування сама по собі не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо відсутності безперервного проживання позивача у спірний період. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неналежність письмових свідчень свідків як доказів безперервного постійного проживання позивача у спірний період. Свідчення свідків містять загальні відомості побутового характеру та не підтверджують юридично значущу обставину саме постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. Крім того, такі свідчення не підтверджені жодними об`єктивними документальними доказами (реєстраційними даними, архівними відомостями, довідками навчальних закладів щодо місця проживання під час навчання тощо), що унеможливлює їх покладення в основу висновку про наявність права на пільгове пенсійне забезпечення. Як правильно зазначив суд першої інстанції, також відсутні і дані, які підтверджують перебування самих свідків у с. Перга Коростенського (Олевського) району Житомирської області у той період та обізнаність про особисте життя позивача, з яких джерел вони отримали інформацію про точний період проживання позивача. Доводи апелянта про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи є достатньою підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є помилковими. Колегія суддів зазначає, що посвідчення потерпілої особи підтверджує її правовий статус, однак не замінює доказів щодо тривалості та безперервності проживання у зоні радіоактивного забруднення, які є обов`язковою умовою застосування статті 55 Закону №796-XII. Аналогічний правовий висновок неодноразово викладений у практиці Верховного Суду, відповідно до якого вирішальним є саме факт фактичного проживання або роботи у зоні радіоактивного забруднення протягом встановленого законом періоду, а не лише наявність статусу постраждалої особи. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено період його постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку у позивача відсутнє. Посилання апелянта на неповне з`ясування обставин справи та неналежну оцінку доказів є необґрунтованими. Суд першої інстанції надав оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності, дотримався вимог статей 90, 242 КАС України, належним чином мотивував відхилення окремих доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.