Постанова 4856 № 240/18770/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18770/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 08 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про відмову в призначенні їй пенсії за віком на умовах, визначених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку на 6 років; - зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком з 17.05.2024, на умовах, визначених статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку на 6 років у відповідності із Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 08.10.2025 в задоволені позову відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що судом першої інстанції розгляд справи проведено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а зроблені висновки у справі є правильними і законними. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.07.2024 ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 , яке змінене відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 23.10.2004) звернулася із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII). Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №063550006242 від 31.07.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення. Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII). При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII. Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII). Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки. Судом встановлено, що позивачка у період з 26.04.1986 по 26.08.1987, з 03.07.1992 по 05.04.1999 проживала в с.Словечне Коростенського району, яке згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106 відноситься до 3-ої зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується довідкою Словечанської сільської ради Коростенського району № 241 від 19.02.2024. З 01.09.1987 по 30.06.1992 позивачка навчалась в Житомирському державному університеті (інституті) імені Івана Франка, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1992 та архівною довідкою № 539-19-1/2024 від 27.03.2024. Відповідно до архівної довідки університету за 1987-1992 роки канікули студентів були в такі періоди: у 1988 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1989 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1990 році: з 26.01. по 08.02. та з 27.07. по 31.08.; у 1991 році: з 26.01. по 08.02. та з 06.07. по 31.08.; у 1992 році: з 26.01. по 08.02. Відповідно до довідки № 747 від 14.06.2024 Словечанської сільської ради, позивачка дійсно проживала без реєстрації у своїх батьків під час навчання Житомирському державному університеті (інституті) імені Івана Франка на зимніх та літніх канікулах за адресою: вул.Поліська, 22, с. Словечне, Коростенського району, Житомирської області, яка складена на підставі свідчень свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У період з 14.01.1992 по 20.03.1992 позивачка проживала без реєстрації за адресою с.Копище, Коростенського (Олевського) району, Житомирської області, про що свідчить копія довідки № 341 від 14.06.2024 виданої Копищенським старостинським округом. Відповідно до записів трудової книжки та довідки № 2140 від 12.06.2024 виданої Словечанським ліцеєм Словечанської сільської ради у період з 28.01.1991 (наказ про прийняття № 33-К від 28.01.1991) по 28.03.1991 (наказ про звільнення №90-К від 28.03.1991) позивачка працювала на посаді вчителя математики та фізики Сирницької неповної середньої школи. З 15.08.1992 (наказ про прийняття № 43-к від 15.08.1992) позивачка працює на посаді вчителя математики в Словечанському ліцеї Словечанської сільської ради та з 04.07.2017 (наказ №93 від 12.07.2017) на посаді вчителя математики в Словечанська загально освітня школа І-ІІ ст. Овруцької районної ради. За змістом оскаржуваного рішення, проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 10 місяці і не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки на 01.01.1993 не підтверджено постійного проживання (робота) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки. Страховий стаж позивачки складає 35 років 06 місяців 17 днів. Як вже зазначалося, позивачка у період з 01.09.1987 по 30.06.1992 навчалася на денній формі навчання у Житомирському державному педагогічному інституті імені І.Франка. Такий період, за виключенням педагогічної практики, не зараховано позивачці до періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано, так як м. Житомир, відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106, не відноситься до зон радіоактивного забруднення. При обчисленні періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення до уваги не слід брати інформацію про встановлення термінів канікул згідно з архівною довідкою № 539-19-1/2024 від 27.03.2024, так як для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку особам, що потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС відповідно до чинного законодавства передбачено лише постійне проживання та робота на територіях радіоактивного забруднення. Як свідчать матеріали справи, позивачка дійсно у період з 01.09.1987 по 30.06.1992 навчалася на денній формі, тобто фізично у період навчання у вищому навчальному закладі, який територіально знаходиться в м.Житомир не могла постійно проживати у с.Словечне Коростенського району Житомирської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у вказаний період, оскільки м.Житомир та с.Словечне Коростенського району Житомирської області значно територіально віддалені. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Відтак, вказані періоди навчання не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону №796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні. Серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що періодичні приїзди на вихідні, канікули чи відпустки додому у період навчання чи роботи не є підтвердження факту постійного проживання у відповідній зоні. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 1 січня 1993 року позивачка не проживала, і не працювала у зоні гарантованого добровільного відселення терміном не менше 3 років, тому правових підстав для зменшення пенсійного віку позивача та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII він не мав.Отже, позивачка не надала доказів того, що навчальний заклад, де навчалася знаходився на території радіоактивного забруднення, а тому періоди навчання в м.Житомирі не підтверджують факту постійного її проживання у вказаний період у зоні гарантованого добровільного відселення. Що стосується доводів апеляційної скарги, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», то суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом № 796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ. Наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років". Як наслідок, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у позивачки відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачами рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак Управління правомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.