Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/20245/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/20245/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (суддя К.С. Кучма) у справі № 160/20245/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 18.04.2025 №450229-2413-0417-UA12020270000063450. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення контролюючого органу є протиправним, адже орендованою земельною ділянкою користується ФГ «Маквтех», що підтверджується довідкою форми 20-ОПП від 28.02.2020, податковою декларацією з плати за землю від 07.02.2025, звітом за 2024 рік про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду №29-сг (річна), звітом за 2025 рік про посівні площі сільськогосподарських культур №4-сг, платіжними інструкціями про щомісячну сплату орендної плати за землю ФГ «Маквтех». ФГ «Маквтех» вже сплатило орендну плату за землю в 2025 році за шість місяців на загальну суму 21 936,60 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2025 № 450229-2413-0417-UA12020270000063450. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивачки судові витрати по справі у розмірі 5 968,96 грн. (судовий збір у розмірі 968,96 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.). Суд першої інстанції виходив з того, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря/користувача земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря/користувача і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Суд першої інстанції з`ясував, що ФГ «Маквтех» подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2025 рік, у якій розрахувало річну суму орендної плати за землю 43 873,22 грн. Дану декларацію прийнято податковим органом, про що свідчить квитанція №2 від 07.02.2025 року. Суд також встановив, що ФГ «Маквтех» вносило до бюджету орендну плату за відповідну земельну ділянку, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №444, №428, №430, №432, №436, №438, №441 та звітувало про нарахування таких зобов`язань за цією земельною ділянкою. Суд вказав, що в разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди/користування, а тому за саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної плати за землю. За таких обставин суд вважав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.04.2025 року № 450229-2413-0417-UA12020270000063450 є протиправним та підлягає скасуванню. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Скаржник вказує, що позивачкою не укладався договір з іншою особою, зокрема фермерським господарством, на користування орендованою земельною ділянкою з кадастровим номером 1225087300:01:333:0001. Відповідач звертає увагу на відсутність інформації про поповнення або формування статутного капіталу ФГ «Маквтех» за рахунок не грошової форми. Зауважує, що за змістом договору від 28.11.2006 визначено, що оренда плата вноситься саме орендарем в розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки щорічно. За таких обставин відповідач вважає, що він, керуючись ПК України, по земельній ділянці, яку орендує позивачка, правомірно сформував спірне податкове повідомлення-рішення з орендної плати з фізичних осіб на суму 399908,66 грн. Вказує, що член фермерського господарства може передати власне майно у тимчасове користування своєму господарству шляхом укладення з ним договору оренди. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 37.6097 га кадастровий номер 1225087300:01:333:0001 за ФГ «Меквтех» відсутня. Під час визначення зобов`язання позивачці контролюючим органом використана інформація від компетентного органу Солонянської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Крім того, відповідач вважає, що що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та наданими позивачці послугами, не відповідають критерію розумності витрат. Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до договору оренди землі від 28.11.2006, укладеного між Солонянською райдержадміністрацією (орендодавець) та позивачкою (орендар), орендодавець на підставі розпорядження від 11.10.2006 р. №444-р-06 надає, а орендар приймає в строкове платне користування землі резервного фонду за межами населених пунктів, для організації фермерського господарства на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області строком на 20 років земельну ділянку загальною площею 37,61 га, в тому числі по угіддях: ріллі 37,61 га. 25.02.2008 позивачкою зареєстровано як юридичну особу Фермерське господарство «Маквтех» (код ЄДРПОУ 35637957), про що внесено запис №12151020000000530 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 18.04.2025 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 450229-2413-0417-UA12020270000063450, яким позивачці визначено грошове зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб в розмірі 39 908,66 грн. Вважаючи протиправним означене податкове повідомлення-рішення, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Статтею 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Приписами статті 14 ПК України визначено, що: землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди; орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. За правилами статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами). Згідно зі статтею 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Частиною другою статті 16 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Частинами 1, 2 статті 21 цього Закону передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України). Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки. Сплата орендної плати є обов`язком орендаря, яке кореспондується з його правом користування земельною ділянкою. Закон України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» набрав чинності 29.07.2003. Статтею 1 цього Закону визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»). Статтею 12 цього Закону визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, а також Верховного Суду в постанові від 06.05.2026 у справі № 380/22794/24, що нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Як правильно з`ясував суд першої інстанції, ФГ «Маквтех» подано до податкового органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2025 рік, у якій розрахувало річну суму орендної плати за землю 43 873,22 грн. Дану декларацію прийнято податковим органом, про що свідчить квитанція №2 від 07.02.2025. Також ФГ «Маквтех» вносило до бюджету орендну плату за відповідну земельну ділянку, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №444, №428, №430, №432, №436, №438, №441 та звітувало про нарахування таких зобов`язань за цією земельною ділянкою. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає відсутніми у позивачки обов`язку щодо сплати орендної плати. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18.04.2025 № 450229-2413-0417-UA12020270000063450 є протиправним та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують. Стосовно витрат позивачки на правничу допомогу у суді першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, ч. 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України). Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Як правильно з`ясував суд першої інстанції, позивачка на підтвердження витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції надала суду копії таких документів: договір про надання правової допомоги №08-07/2025 від 08.07.2025, додаток №1 від 08.07.2025 до договору про надання правової допомоги №08-07/2025 від 08.07.2025, платіжну інструкцію №57505609S8, складений акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 08-07/2025 від 08.07.2025 та додатку № 1 до договору. Позивачкою сплачено вартість послуг за договором №08-07/2025 від 08.07.2025 у розмірі 10000 грн. Висновок суду першої інстанції, що сплачені позивачкою витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн., мотивований тим, що вказані витрати у розмірі 10000 грн. не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг). З огляду на вказані вище документи, якими позивачка обґрунтовує вимоги про відшкодування понесених нею витрат, суд апеляційної інстанції вважає, що вони підтверджують факт надання позивачці правничої допомоги, разом з тим щодо розміру таких витрат суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що виходячи з категорії цієї справи, обсягу та характеру наданих адвокатом послуг, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, визначена позивачкою до відшкодування сума 10000,00 грн. не є співмірною зі складністю справи та обсягом правових послуг, що був необхідним для забезпечення представництва та захисту інтересів позивачки в суді у зв`язку з розглядом цієї справи. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Також суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. В той же час, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Таким чином, оцінивши складність справи, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань скаржника витрат на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 160/20245/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко суддя А.В. Суховаров