Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1344/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 р. Справа № 440/1344/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року (ухвалене суддею Шевяковим І.С.) в справі № 440/1344/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2025 р. №916030814678 (на зміну рішення від 05.09.2025 р.) про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. в Полярноуральському геологічному об`єднанні (місто воркута республіка комі російська федерація) на підставі архівної довідки Муніципальної бюджетної установи «Воркутинський муніципальний архів» від 19.02.2016 р. №158 про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р., при вирішенні питання про переведення на пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 29.08.2025 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати при переведенні на пенсію за віком за заявою ОСОБА_1 від 29.08.2025 р. заробітну плату за період роботи з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. в Полярноуральському геологічному об`єднанні (місто воркута республіка комі російська федерація) на підставі архівної довідки Муніципальної бюджетної установи «Воркутинський муніципальний архів» від 19.02.2016 р. №158 про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмір 7000 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 03.10.2025 р. №916030814678; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з 29.08.2025 р., з зарахуванням (збереженням під час переведення) до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. та з врахуванням при обчисленні пенсії заробітної плати з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. згідно довідки Воркутинського муніципального архіву від 19.02.2016 р. №158; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт вважає, що рішення від 03.10.2025 р. №916030814678 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком є обґрунтованим та правомірним, оскільки страховий стаж позивачки складає 19 років 1 місяць 23 дні, право на переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відсутнє, так як у позивачки відсутній необхідний стаж від 22 до 32 років, а стаж, набутий на території російської федерації після 1991 року, відповідно до чинного законодавства, не зараховується до страхового стажу. Також, відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. необґрунтовані, надмірно завищені. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 29.08.2025 р. звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 03.10.2025 р. прийнято рішення №916030814678, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу на дату звернення від 22 до 32 років. В рішенні від 03.10.2025 р. №916030814678 зазначено, що до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.01.2000 р. по 31.11.2008 р. згідно довідки від 19.02.2016 р. №158, яку надано муніципальним бюджетним закладом «Воркутинський муніципальний архів», оскільки з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Не погодившись з рішенням про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, позивачка звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не включив спірні періоди роботи позивачки до страхового стажу, у зв`язку з чим позивачка набула право на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV). Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що в разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ (в подальшому - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637 (в подальшому - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.07.1982 р., позивачка з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. працювала на різних посадах в Полярноуральському геологічному об`єднанні (м. воркута). Зі змісту оскаржуваного рішення від 03.10.2025 №916030814678 вбачається, що до страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи позивачки з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р., оскільки починаючи з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 р, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком пенсійного органу з наступних підстав. Згідно з ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. 13.03.1992 р. підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан. Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. При цьому в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як російської федерації, так і України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.07.1982 р. позивачка в період з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. працювала на території російської федерації на різних посадах в Полярноуральському геологічному об`єднанні (м. воркута). Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивачки містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивачки у спірні періоди на території російській федерації, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивачки на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей. Таким чином, припинення російської федерації в участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірних періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до припинення російської федерації в участі в Угоді, а позивачка працювала на території російської федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивачки, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивачка не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 р. в справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовило у зарахуванні до страхового стажу позивачки період роботи її на території російської федерації з 01.01.2000 р. по 31.11.2008 р. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 30.10.2025 р. в справі № 300/6020/23, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються судом. Також, листом Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.01.2026 р. №363-26908/Б-02/8-1600/26 підтверджено, що з 28.10.2015 р. ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При обчисленні розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_1 враховано страховий стаж тривалістю 27 років 11 місяців 23 дні, додатковий стаж, передбачений статтею 24 Закону України (з дня встановлення інвалідності до досягнення віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 цього Закону) - 6 років 9 місяців 25 днів, та заробітну плату з 01.07.2000 р. по 30.11.2008 р. - на підставі довідки Воркутинського муніципального архіву від 19.02.2016 р. №158, з урахуванням курсу гривні до російського рубля станом на 28.10.2015 р. З матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що при призначенні пенсії по інвалідності позивачці вже враховано до страхового стажу період роботи її з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. та заробітну плату на підставі довідки Воркутинського муніципального архіву від 19.02.2016 р. №158. Таким чином, ці ж періоди роботи позивачки з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. та заробітну плату з 01.01.2008 р. по 30.11.2008 р. на підставі довідки Воркутинського муніципального архіву від 19.02.2016 р. №158 слід врахувати відповідачу при переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Суд апеляційної інстанції вважає, що сукупний страховий стаж позивачки, з урахуванням періоду, який підлягає зарахуванню до страхового стажу, та стажу, визначеного пенсійним органом, становить понад 32 роки, що відповідає вимогам для призначення пенсії за віком. Також позивачка досягла необхідного для призначення пенсії віку (63 років). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2025 №916030814678 про відмову в переведенні на пенсію за віком прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з 29.08.2025 р., з зарахуванням (збереженням під час переведення) до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. та з врахуванням при обчисленні пенсії заробітної плати з 01.01.2000 р. по 30.11.2008 р. згідно довідки Воркутинського муніципального архіву від 19.02.2016 р. №158. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Між тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. в справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. в справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. в справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. в справі № 340/1498/22. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. в справі № 826/4959/16. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. в справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. в справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. в справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. в справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р. Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договір про надання правової допомоги від 10.12.2025 р., попередній розрахунок вартості послуг та роботи (гонорару) адвоката Антонової В.М. за надання правової допомоги згідно з договором №б/н від 10.12.2025 р., укладеного з ОСОБА_1 від 10.12.2025 р., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 09.02.2026 р. Дослідивши зміст та обсяг наданих позивачці послуг з правничої допомоги адвокатом Антоновою В.М. в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена позивачкою до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. та зменшеною судом першої інстанції до 4000 грн. є суттєво завищеною, неспівмірною із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачкою як витрати на правову допомогу, у зв`язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в розмірі 2000 грн. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 в справі № 440/1344/26 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. залишити без змін. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 в справі № 440/1344/26 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн. Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р.в справі № 440/1344/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич