Постанова 4851 № 480/10559/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 р. Справа № 480/10559/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 14.11.25 по справі № 480/10559/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 99 962 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні, 68 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 77935,19 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 по справі №480/10559/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу, у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: 1) нарахування сум належних працівникові при звільнені; 2) незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. В справі №480/2184/22 позивач посилався на те, що при звільненні (виключенні зі списків особового складу) 31.05.2019 йому не була виплачена грошова компенсація та до суду звернувся з позовом лише в 2022 році, тобто зі спливом майже 3 років після звільнення, та зі спливом часу після здійснення виплати коштів. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі №480/2184/22 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023, проведено перерахунок та виплату індексацію грошового забезпечення у розмірі 77 935,19 грн., що підтверджується розрахунком та платіжними інструкціями, які додаються до матеріалів справи. Надалі ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України з позовом щодо стягнення на його користь 99 962 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні 68 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні лише в грудні 2024 року, тобто зі спливом 5 років після звільнення, та зі спливом часу після здійснення виплати коштів. Таким чином, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також вказує про порушенням позивачем строку звернення до суду. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно наказу військової частини НОМЕР_4 від 31.05.2019 №114 позивача з 31.05.2019 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2024, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023, по справі №480/2184/22, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі №480/2184/22, відповідач 31.11.2024 виплатив на користь позивача 77935,19 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 . Позивач вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77935,19 грн., що становить 100% від невиплаченої суми. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Разом з тим, а ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу, а ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби осіб цивільного захисту особами рядового і начальницького складу не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а порядок обчислення середнього грошового забезпечення - Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Так, за правилами статті 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022. Із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець фактично обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, а також інших висновків у подібних справах. Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне. Згідно з пп. "л" п. 1 розділу І Порядку № 100 цей Порядок застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати. Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктами 3 та 4 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а також виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судом встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 31.05.2019, останній день фактичного розрахунку з позивачем відбувся 30.11.2024 за рішенням суду від 07.12.2022 у справі №480/2184/22, яке набрало законної сили 17.10.2023. Тобто фактично період затримки розрахунку під час звільнення складається з таких періодів: - з 01.06.2019 (наступний день після звільнення позивача з військової служби) до 18.07.2022 - період дії редакції статті 117 Кодексу законів про працю України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ щодо обмеження строком виплати у шість місяців; - з 19.07.2022 до 18.01.2023 (останній день 6-місячного строку) - період дії редакції КЗпП України після внесення змін Законом № 2352-ІХ та після неї (з 19.07.2022), якою роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за шість місяців після звільнення, у разі порушення строків виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум. Отже, позивач має право на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення на підставі рішення суду від 07.12.2022 у справі №480/2184/22, саме за період з 01.06.2019 до 18.01.2023, тобто 1328 дні. Відповідно до довідки про доходи видана ОСОБА_1 №167 від 01.10.2025, вбачається, що за два місяця, що передують місяцю звільнення позивачу виплачено 34201, 80грн. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяця, що передують місяцю звільнення складає 560,69 грн. (34201,80 грн. / 61 день). Отже, сума середнього заробітку за спірний період становить 744596,32 грн. (1328 календарних днів * 560,69 грн.). У той же час суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (77935,19 грн.) є значно меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку (744596, 32 грн.). З огляду на наявні в матеріалах справи докази, зважаючи на розмір нарахованого на виконання рішення суду грошового забезпечення, його співвідношення із середнім заробітком, зважаючи на звернення позивача до суду щодо виплати індексації грошового забезпечення після звільнення (31.05.2019) майже через 3 роки (у 2022 році), поведінку сторін для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період, яка має бути виплачена позивачу, має становити 100% невиплаченої на день звільнення суми індексації, що складає 77935,19 грн. Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що , у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77935,19 грн, що становить 100% від невиплаченої суми. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні за період з 31.05.2019 по 30.11.2024. На картковий рахунок позивача 30.11.2024 року надійшли кошти на виконання рішення суду. Отже, остаточний розрахунок при звільненні відповідач здійснив 30 листопада 2024 року, а з позовом до суду позивач звернувся 10 грудня 2024 року, тобто в межах місячного строку, встановлено КАС України. З огляду на зазначене, доводи відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду є помилковими. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 по справі № 480/10559/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова