Постанова 4851 № 953/3160/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р.Справа № 953/3160/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 953/3160/26 за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: До Київського районного суду міста Харків звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі відповідач, Київський ВДВС), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову "Про відкриття виконавчого провадження (далі ВП) №80418812 від 06.03.2026 старшого державного виконавця Київського ВДВС Конюхової В.А. Ухвалою Київського районного суду міста Харків від 19.03.2026 адміністративну справу № 953/3160/26 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду. Справа до Харківського окружного адміністративного суду надійшла 10.04.2026. 11 травня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що предметом спору є визнання протиправними та скасування виданої ст.д.в. Київського ВДВС В.Конюховою постанови про відкриття ВП №80418812 від 06.03.2026 та інших похідних від неї постанов про стягнення виконавчого збору в розмірі 68,00 грн про розмір мінімальних витрат ВП у розмірі 303,00 грн, про арешт, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід з особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни ОСОБА_1 , як вжиття заходів примусового виконання рішення у формі постанови Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі ДПП) серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 у справі про адміністративне правопорушення зафіксованого в автоматичному режимі для стягнення з Боржника штрафу у подвійному розмірі 680 грн, а за розрахунком В.Конюхової 1050 грн. Стверджує, що відповідач не мав права відкривати виконавче провадження з огляду на те, що Законом №2468-IX, який набрав чинності 19.08.2022 абзац 15 п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII викладено у такій редакції: 2.1.1.1. «забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України, а також прилеглих до неї територій». Зазначає, що подавав до суду додаткові пояснення по справі, в яких він зазначав, що постанова ст.д.в. Київського ВДВС про відкриття ВП №80418812 від 06.03.2026 та похідні від неї постанови є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки виконавчий документ був пред`явлений до виконання з пропуском установленого законом строку, а штраф за постановою ДПП серії 5АВ №13419208 від 15.12.2025 був сплачений позивачем у добровільному порядку 30.03.2026, що підтверджується відповідною квитанцією та інформацією із застосунку «Дія» про відсутність несплачених штрафів. Також позивач зазначає, що на момент відкриття ВП він був зареєстрований та проживав на території Харківської міської територіальної громади, яка входить до переліку територій, на яких ведуться бойові дії, у зв`язку із чим, на його думку, відповідно до п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ВП» відкриття ВП та вжиття заходів примусового виконання рішень є забороненим. Вважає, що проживає на територіях де ведуться бойові дії, оскільки Харківська міська територіальна громада (код UA63120270000028556) з 15.09.2022-дотепер (не визначена дата завершення бойових дій (Постанова КМУ від 13.01.2023 №45) станом на 01.05.2026) входить до Переліку територій №376. Стверджує, що Постанова ДПП серія 5АВ № 13419208 від 15.12.2025 вважається виконаною, оскільки в порядку, визначеному законом в межах ч. 1 ст. 307 КУпАП був сплачений, тому виконавчий документ у формі Постанови ДПП серія 5АВ № 13419208 від 15.12.2025 про стягнення штрафу у подвійному розмірі 680 грн з ОСОБА_1 . Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, представників апелянта та сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, відзиві на неї та поясненнях, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Національна поліція України Департамент патрульної поліції Управління автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху направило заяву про примусове виконання рішення, а саме про стягнення з ОСОБА_1 штраф у розмірі 680 грн, що підтверджується листом від 01.03.2026 №1739748/41/47-2026. 06 березня 2026 року постановою Старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Конюховою Вікторією Анатоліївною відкрите виконавче провадження ВП №80418812 на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №5АВ 13419208 виданого 15.12.2025. Зазначена постанова була направлена сторонам для відома та виконання рекомендованим поштовим відправленням (список ф. 103 АТ «Укрпошта», ідентифікатор відправлення RO67117344115). Відповідно до даних відстеження, вказане поштове відправлення отримано позивачем 25.03.2026. Позивач вважає таку постанову необґрунтованою та протиправною, а тому звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому підстави для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2026 відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі по тексту Закон №1404-VIІІ). Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Згідно з ч. 1, 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. На підставі ч. 1 ст. 28 Закону №1404 копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Постановою (далі ДПП) серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за перевищення встановленого обмеження швидкості руху транспортних засобів на 49 км/году населеному пункті Солонка Львівської області, що порушенням пункту 12.9.(б) Правил дорожнього руху України. У зв`язку з несплатою у добровільному порядку штрафу позивачем, ДПП направила Постанову серії 5АВ №13419208 від 15.12.2025 на примусове виконання до Київського ВДВС для стягнення з ОСОБА_1 штрафу у подвійному розмірі 680 грн. Постанова 5АВ № 13419208 від 15.12.2025 ДПП відповідає вимогам ст. 4 Закону №1404-VIII в повному обсязі, тому була правомірно прийнята державним виконавцем до виконання. При цьому, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції правильно вказав, що державний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження перевіряє виключно відповідність виконавчого документа формальним вимогам закону, а не законність і обґрунтованість рішення, на підставі якого його видано. Стосовно посилання апелянта на те, що Харківська міська територіальна громада, яка, на думку позивача, входить до переліку територій, на яких ведуться бойові дії, у зв`язку із чим відповідно до п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання рішень є забороненим, колегія суддів зазначає таке. Матеріалами справи підтверджено, що сторони зареєстровані на території Харківської міської територіальної громади. Пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, зокрема, передбачено, що забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку). Тобто, заборона на відкриття виконавчого провадження розповсюджується на території: - територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, - тимчасово окупованих територій відповідно до переліку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», пункту 8 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2022 року № 1400) Міністерство розвитку громад та територій України, наказом від 28.02.2025 № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, затвердило Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. У вказаному порядку Міністерство розвитку громад та територій України визначило такі види територій: - Території можливих бойових дій, - Території активних бойових дій, - Території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, - Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України. Відповідно до цього порядку Харківська міська територіальна громада була віднесена до: - території активних бойових дій з 24.02.2022 до 15.09.2022. - території можливих бойових дій з 15.09.2022. Отже, враховуючи, що територія Харківської міської територіальної громади віднесена з 15.09.2022 до території можливих бойових дій, а не до територій активних бойових дій, як безпідставно стверджує апелянт, колегія суддів дійшла висновку про незастосовність до спірних правовідносин заборони відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, передбачених пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, та, відповідно про правомірність відкриття виконавчого провадження. Стосовно посилань апелянта на сплив двомісячного строку звернення до виконання постанови ДПП, колегія суддів зазначає таке. Апелянт посилається на двомісячний строк звернення за примусовим виконанням, передбаченим ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Так, стаття 38 КУпАП визначає строки накладення адміністративного стягнення, тобто строк, у який уповноважений орган має повноваження ухвалити постанову про застосування адміністративного стягнення. Отже, до спірних правовідносин вказана норма є незастосовною. Натомість, відповідно до ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Апелянт в апеляційній скарзі підтвердив, що постанова ДПП серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 за заявою ДПП №1739748/41/47-2026 від 01.03.2026 пред`явлена до виконання 06.03.2026, тобто в межах тримісячного строку до виконання, передбаченого ст. 303 КУпАП. Також безпідставними є твердження апелянта на повне виконання постанови ДПП серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 у спосіб сплати половину суми штрафу 30.03.2026 з таких підстав. Згідно з приписами ч. 1 ст. 300-1 КУПАП позивач мав право на сплату половини штрафу лише і виключно: - до вручення такої постанови, - до отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, - до повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. Тобто, сплата половини штрафу більш ніж через три з половиною місяці з дня ухвалення постанови не підпадає ні під одну з умов, визначених ст. 300-1 КУПАП. Разом з цим, постанова ДПП серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 набрала чинності 27.01.2026. Отже, граничним строком, у який позивач мав право скористуватися 50 відсотковою знижкою сплив 06.02.2026. Таким чином, сплата позивачем 30.03.2026 лише половини штрафу через три тижні з моменту початку примусового виконання постанови ДПП серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 та майже через два місяці з дня набрання законної сили вказаною постановою не ґрунтується на законі та не вважається самостійною добровільною сплатою. Також колегія суддів наголошує, що добровільне виконання постанови про накладення штрафу можливе лише до відкриття виконавчого провадження. Разом з цим у постанові ДПП серія 5АВ №13419208 від 15.12.2025 чітко вказаний порядок її виконання у спосіб стягнення штрафу у подвійному розмірі, що відповідає приписам ст. 308 КУпАП. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про безпідставність твердження апелянта, що предметом розгляду цієї справи є, окрім постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження, інші похідні постанови державного, оскільки у позові такі вимоги відсутні, а в матеріалах справи відсутні заяви позивача про збільшення позовних вимог. З огляду на вказане, враховуючи приписи ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Також твердження апелянта про те, що відповідачем неправильно здійснено розрахунок подвійного розміру штрафу у сумі 1050 грн, замість 680 грн, колегія суддів визнає надуманим, оскільки відповідач, в силу приписів Закону №1404-VIII, зобов`язаний окрім суми штрафу у (подвійному) розмірі 680 грн, суми виконавчого збору в розмірі 68,00 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 303,00 грн, що усього складають 1051 грн. Окремо колегія суддів наголошує, що приписи ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII не містять приписів, які б звільняли позивача, як боржника у виконавчому провадження, від обов`язку сплатити суми виконавчого збору та мінімальних витрати виконавчого провадження. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року по справі №953/3160/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст виготовлено 08.06.2026