Постанова 4824 № 286/2174/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №286/2174/25 Головуючий у І інстанції - Трусова Т.О. апеляційне провадження №22-ц/824/8078/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,- установив: У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що придбав спірне рухоме майно, а саме: підіймача POWERLIFT 240А 2-х стійковий 4,0 т з нижньою синхронізацією 380В; шиномонтувального стенда BRIGHT LC810 (п/автомат, захоплення диска від 10 до 22) 380В; балансувального стенда BRIGHT CB910GBS (вал d40); домкрата пневматичного DPA-3C 4,2т «AIRKRAFT»; набору головок 1/2 для шиномонтажу 5од. Pro-Series; шлангу спірального поліуретанового (PROFI) 8 Х 12 MM L = 20 м «AIRKRAFT», MadeinItali; пістолета для підкачки коліс з манометром (блістер) «AIRKRAFT»; блока підготовки повітря (PROFI) 1/2 «AIRKRAFT» SFC400; матила для пневматичного інструменту 1000 мл AIRKRAFT МР-AIR; перехідника «тато» 1/4 «зовнішня різьба» «AIRKRAFT; мастила гідравлічного 10л НМ/HLP 32 OEM HedraulikOilfor LAUNCH lifts; пневмогайковерта 1/2 1288N/m 8500об/хв 1,65 кг SuperDuty TOPTUL KSAC1680; борторозширювача (настільного) (ХЗСО) БРТ ВСН-ЕХР (далі також - спірне майно) у квітні 2024 року та за усною домовленістю з ОСОБА_1 розмістив його в орендованому останнім складському приміщенні по АДРЕСА_1 . Вказував, що з початку березня 2025 року він вчиняє спроби забрати своє майно, проте відповідач чинить йому фізичні перешкоди та безпідставно вимагає за повернення майна сплати грошових коштів в розмірі 60000 грн. Просив суд, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на його користь, як власника спірне рухоме майно. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь власника ОСОБА_2 таке рухоме майно: підіймач POWERLIFT 240А 2-х стійковий 4,0 т з нижньою синхронізацією 380В;шиномонтувальний стенд BRIGHT LC810 (п/автомат, захоплення диска від 10 до 22) 380В;балансувальний стенд BRIGHT CB910GBS (вал d40);домкрат пневматичний DPA-3C 4,2т «AIRKRAFT»; набір головок 1/2 для шиномонтажу 5од. Pro-Series; шланг спіральний поліуретановий (PROFI) 8 Х 12 MM L = 20 м «AIRKRAFT», MadeinItali; пістолет для підкачки коліс з манометром (блістер) «AIRKRAFT»; блок підготовки повітря (PROFI) 1/2 «AIRKRAFT» SFC400;перехідник «тато» 1/4 «зовнішня різьба» «AIRKRAFT; пневмогайковерт 1/2 1288N/m 8500об/хв 1,65 кг SuperDuty TOPTUL KSAC1680;борторозширювач (настільний) (ХЗСО) БРТ ВСН-ЕХР. Встановлено спосіб виконання цього рішення, відповідно до якого вилучити зазначені предмети у ОСОБА_1 та передати їх ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1792,89 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив, що можливий факт звернення позивача до поліції та результати розгляду зазначених звернень жодним чином не доводять, що він відмовився виконувати вимогу позивача про повернення спірного майна. Вказує, що жодного із перерахованого позивачем майна він незаконно не утримує, а звернення до поліції позивач здійснював через особисту неприязнь до нього, що підтверджується тим, що всі звернення до поліції не знайшли свого фактичного підтвердження. Зазначає, що жодних домовленостей, а тим більше якихось документів про передачу спірного майна у його володіння з боку позивача не було. Таким чином, між ним та позивачем відсутні зобов`язально-правові відносини щодо спірного майна, індивідуальна визначеність такого майна та його існування на момент пред`явлення позову, а тому, в даному випадку, позивачем лише доведено факт придбання певного майна у певний період, та жодним чином не встановлено коли, ким та куди спірне майно, і в якій індивідуальній визначеності було поміщено. Просив суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у позові. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними акту приймання-передачі товару №1 від 18.04.2024 року ОСОБА_2 купив у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 дванадцять найменувань обладнання та витратних матеріалів для авторемонтних (шиномонтажних) робіт загальною вартістю 181299 грн., а саме: підіймач POWERLIFT 240А 2-х стійковий 4,0 т з нижньою синхронізацією 380В вартістю 73920 грн.; шиномонтувальний стенд BRIGHT LC810 (п/автомат, захоплення диска від 10 до 22) 380В вартістю 47208 грн.; балансувальний стенд BRIGHT CB910GBS (вал d40) вартістю 41370 грн.; домкрат пневматичний DPA-3C 4,2т «AIRKRAFT» вартістю 5600 грн.; набір головок 1/2 для шиномонтажу 5од. Pro-Series вартістю 1811,86 грн.; шланг спіральний поліуретановий (PROFI) 8 Х 12 MM L = 20 м «AIRKRAFT», MadeinItali вартістю 1204 грн.; пістолет для підкачки коліс з манометром (блістер) «AIRKRAFT» вартістю 270 грн.; блок підготовки повітря (PROFI) 1/2 «AIRKRAFT» SFC400 вартістю 1250 грн.; мастило для пневматичного інструменту 1000 мл AIRKRAFT МР-AIR вартістю 376,53 грн.; перехідник «тато» 1/4 «зовнішня різьба» «AIRKRAFT» вартістю 10,50 грн.; мастило гідравлічне 10л НМ/HLP 32 OEM HedraulikOilfor LAUNCH lifts вартістю 1499 грн.; пневмогайковерт 1/2 1288N/m 8500об/хв 1,65 кг SuperDuty TOPTUL KSAC1680 вартістю 6737,11 грн. Цього ж числа фізична особа-підприємець ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 послугу зі встановлення двохстійкового підіймача вартістю 4501 грн., про що зазначено в акті надання послуг №3. Згідно з даними акту приймання-передачі товару №2 від 25.04.2024 року ОСОБА_2 купив у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 борторозширювач (настільний) (ХЗСО) БРТ ВСН-ЕХ вартістю 1300 грн. Відповідно до пояснень позивача спірне майно за усною домовленістю з відповідачем було розміщене (встановлене) в орендованому останнім складському (нежитловому) приміщенні, розташованому у АДРЕСА_1 (територія колишнього консервного заводу), де знаходиться і дотепер, при цьому відповідач відмовляється його повертати вимагаючи сплати певної грошової суми. У березні-квітні 2025 року позивач та його дружина ОСОБА_4 неодноразово звертались до поліції із заявами щодо неповернення спірного майна та документів на нього, про що свідчать копії матеріалів перевірок за вказаними зверненнями, які проводились відповідно до Закону України «Про звернення громадян». У зазначених матеріалах містяться пояснення відповідача від 13.04.2025 року, у яких він заперечував факт володіння належним позивачу обладнанням вказуючи, що все обладнання в орендованому ним приміщенні є його особистою власністю. За змістом довідки старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 01.05.2025 року у подальшому відповідач визнав, що не повертає позивачу обладнання по причині невиконання ним усної домовленості про оплату в рівних частках орендної плати та податків у зв`язку зі здійсненням спільної діяльності з ремонту і обслуговування автомобілів. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами оцінки наданих позивачем доказів знайшли своє підтвердження факти належності йому індивідуально визначеного обладнання для авторемонтних (шиномонтажних) робіт згідно з наведеним у позовній заяві переліком, незаконне володіння цим майном відповідачем (з моменту пред`явлення йому вимоги про повернення майна) та збереження майна в натурі на момент пред`явлення позову, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позову є обґрунтованими та доведеними. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтями 13, 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № , №4, №7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Аналіз цих норм законодавства доводить, що власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки. Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України). За положеннями ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України). Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки належними та допустимими доказами встановлено факти належності позивачу індивідуально визначеного обладнання для авторемонтних (шиномонтажних) робіт згідно з наведеним у позовній заяві переліком, незаконне володіння цим майном відповідачем (з моменту пред`явлення йому вимоги про повернення майна) та збереження відповідачем такого майна в натурі. Колегія суддів оцінує критично доводи апеляційної скарги про те, що позивачем лише доведено факт придбання певного майна у певний період, та жодним чином не встановлено коли, ким та куди спірне майно, і в якій індивідуальній визначеності було поміщено, оскільки довідкою старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 01.05.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 придбав обладнання для ведення ремонтних робіт, а саме шиномонтажу, та вказане обладнання на усній домовленості із ОСОБА_1 було розташовано на території колишнього консервного заводу в АДРЕСА_1 , яке орендує ОСОБА_1 . Таким чином, встановлено, що позивач добровільно передав спірне майно у володіння відповідача, а відтак, з огляду на зміст права власності, відповідач мав право здійснювати цю правомочність за згодою позивача, проте з моменту одержання вимоги позивача про повернення майна законні підстави для володіння відповідачем спірним майном відпали. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування чи зміни з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 36-369, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба