Постанова Київський апеляційний суд № 753/13573/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 753/13573/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1115/2026Головуючий у суді першої інстанції - Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шкварко Валерією Іванівною, на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ такого майна, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2024 позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01.08.2014 до 31.07.2017 включно. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 15.08.2018, індексний номер: 42593052 від 17.08.2018; 1/2 частину машиномісця (гараж) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , яке зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав 04.11.2020, індексний номер: 54951643 від 04.11.2020. Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 15.08.2018, індексний номер: 42593052 від 17.08.2018; 1/2 частину машиномісця (гараж) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , який зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав 04.11.2020, індексний номер: 54951643 від 04.11.2020. У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Київського апеляційного суду від 20.03.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 04.11.2020, індексний номер: 54951643 від 04.11.2020. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки JAGUAR XF R Sport 3.0, державний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску, зареєстрований 27.02.2020 на ім`я ОСОБА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки JAGUAR XF R Sport 3.0, державний номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості машиномісця та транспортного засобу у розмірі 258 792,46 грн. У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Київського апеляційного суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Тяжкороб Є.В. задоволено. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31.03.2024 про повернення заяви заявникові у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ такого майна скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Тяжкороб Є.В. задоволено. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31.03.2024 про повернення заяви заявникові у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ такого майна скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.04.2025 заяви ОСОБА_2 , які подані її представниками - адвокатами Тяжкороб Є. В., Аветисяном Р. М., про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 667,50 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Верховного Суду від 01.04.2026 касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Аветисяном Р.М., задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_5 , яка подана його представником - адвокатом Шкварко В.І., залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 20.03.2025 скасовано та залишено в цій частині в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2024. У решті постанову Київського апеляційного суду від 20.03.2025 залишено без змін. Поновлено дію постанови Київського апеляційного суду від 20.03.2025. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений нею за подання касаційної скарги у розмірі 23 189 грн. 76 коп. Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, 20.05.2025 відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Шкварко В.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30.05.2024 та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що заявником не було надано документів про отримання коштів та підтверджень про оплату коштів. Вказує, що розмір заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу є завищеним, з огляду на їх непропорційність та нерозумність. Окрім цього вказує, що ОСОБА_1 не отримував заяву адвоката Тяжкороб Є.І. про ухвалення додаткового рішення, що призвело до грубих порушень його прав та законних інтересів відповідача. Також зазначив, що рішення Дарницького районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, ніж вказано у заяві. Ухвалами Київського апеляційного суду від 30.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Задовольняючи частково заяви про ухвалення додаткового рішення частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у відсотковому співвідношенні до задоволених позовних вимог, виходячи із положень п. 3 ч. 2 ст. 121 ЦПК України, що становить 75% в розмірі 39 667,50 грн. (21 445+31 445=52 890*75%). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, відхиляючи при цьому доводи апеляційної скарги, зважаючи на наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, припинення порушення прав й стримування від подання безпідставних позовів (скарг). Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Убачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатами Тяжкороб Є.В. та Аветисяном Р.М. було подано наступні докази: - договір № 26-06-1-Т про надання правової (правничої) допомоги від 26.06.2023, укладений між адвокатом Тяжкороб Є.В. та ОСОБА_2 ; - рахунок-фактуру № 26-06-1-Т від 22.05.2024 на загальну суму 21445 грн.; - квитанцію № 26-06-1-Т від 22.05.2024; - договір № 20-07-1 про надання правової (правничої) допомоги від 20.07.2023, укладений між адвокатом Аветисяном Р.М. та ОСОБА_2 ; - рахунок-фактуру № 20-07-1 від 22.05.2024 на загальну суму 21445 грн.; - квитанцію № 20-07-1 від 22.05.2024. Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Разом з тим, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19. При цьому, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 07.11.2019 по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 в справі № 922/2685/19. При цьому, слід враховувати, що згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою під час розгляду справи, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що узгоджується із п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, оскільки розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений позивачкою у суді першої інстанції, є доведеним належними, достатніми та допустимими доказами, а їх розподіл є розумним, співмірним та справедливим. Посилання на те, що заявником не було надано документів про отримання коштів та підтверджень про оплату коштів, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки, як вже зазначалося, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Не заслуговують на увагу апеляційного суду посилання, що розмір заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу є завищеним, понесені витрати є нерозумними та непропорційними, оскільки кожен має право на правову допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав. Укладаючи договір про надання правової допомоги між сторонами погоджуються послуги, які будуть надані за укладеним договором. В той же час, суд, вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, повинен з`ясувати чи підтверджений належними та допустимими доказами обсяг послуг за договором. У цій справі, суд першої інстанції встановивши на підставі доказів, які визнав належними, достатніми та допустимими, дійшов висновку про наявність підстав для здійснення розподілу витрат на професійну правничу допомогу, присудивши до стягнення витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Такий підхід при вирішенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу узгоджується із п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Твердження про те, що ОСОБА_1 не отримував заяву адвоката Тяжкороб Є.І. про ухвалення додаткового рішення, що призвело до грубих порушень його прав та законних інтересів відповідача є неспроможними, з огляду на те, що норми ст. 270 ЦПК України не містять вимог про необхідність надсилання заяви іншим учасникам справи. Необґрунтованими також є посилання на те, що рішення Дарницького районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, ніж вказано у заяві, з огляду на те, що судом першої інстанції здійснено розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухваленим додатковим рішенням суду, не ґрунтуються на вимогах закону та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом додаткового рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставами для скасування додаткового рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішень суду без змін. Також, слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Шкварко Валерією Іванівною - залишити без задоволення. Додаткове рішенняДарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ такого майна - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова