Постанова Київський апеляційний суд № 369/884/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/884/26 Головуючий у І інстанції - Фінагеєва І.О. апеляційне провадження №22-ц/824/8034/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року, постановлену за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 установив: У січні 2026 року ОСОБА_2 через представника звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову до його подання, мотивуючи її тим, що вона перебувала у цивільному (не зареєстрованому) шлюбі з ОСОБА_1 у період з листопада 2013 року по листопад 2020 року. Вказане підтверджується зокрема тим, що сторони мають двох спільних дітей. Крім того, факт проживання спільно із заявником разом до кінця 2020 року підтверджено особисто ОСОБА_1 в його заяві до Оратівського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2023 року про видачу судового наказу. За час спільного проживання подружжя набуло майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: квартира площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою: АДРЕСА_1 , яка була набута 26 липня 2017 року; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою, які були набуті 25 грудня 2019 року; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою: АДРЕСА_3 , яке було набуте 22 вересня 2017 року. Вказане майно було придбано за спільні кошти подружжя в період з 2013 по 2020 роки, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно інформаційної довідки 299846633 від 16 лютого 2022 року. Отже, вказане майно належить заявнику та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. 13 січня 2026 року заявнику стало відомо, що ОСОБА_1 без її згоди відчужив спільне сумісне майно в два етапи: перший - шляхом укладення договорів дарування усіх вищезгаданих об`єктів майна спільному сину ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_3 - 31 грудня 2025 року житлового будинку; 03 січня 2026 року машиномісця та квартири; другий - шляхом укладення договорів дарування вже від ОСОБА_3 своїй матері ОСОБА_4 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_1 на цей момент - відповідно до договорів дарування цих об`єктів від 03 січня 2026 року. Заявник вказує, що в період кінця 2025 року - початку січня 2026 року ОСОБА_1 відчужив усе належне йому нерухоме майно шляхом укладення різних правочинів. Мотивом такої поведінки є не лише намагання позбавити заявника належного їй спільного сумісного майна, але й ухилитися від виконання інших майнових зобов`язань, що включає заборгованість зі сплати аліментів, рішення судів про стягнення витрат на правничу допомогу тощо. Вважає, що оскільки ОСОБА_4 є одноосібним власником декількох спірних об`єктів нерухомості (квартири, машиномісця та будинку з земельною ділянкою) - без забезпечувальних заходів вона зможе самостійно та в будь-який час, без відома суду та заявника відчужити це майно шляхом його продажу, дарування, відступу тощо. На думку заявника існує обґрунтований ризик, що відсутність накладеного арешту та заборони відчужувати спірне майно може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про виділення у приватну власність позивача частин вказаних об`єктів, а також виконання інших судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ОСОБА_2 . Просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження на майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 : квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою: АДРЕСА_3 . Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року, вказану заяву задоволено. Накладено арешт із забороною відчуження на майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , а саме: - квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою: АДРЕСА_1 ; - житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; - машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою: АДРЕСА_3 . Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він набув право власності на квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою АДРЕСА_1 , у 2004 році шляхом укладення договору №М25 про уступку майнових прав від 29 вересня 2004 року з фізичною особою ОСОБА_5 з одночасним укладенням Акту прийому-передачі квартири інвестору з акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд». Заява ж позивача обґрунтована спільним проживанням за період з листопада 2013 року. У зв`язку з викладеним, квартира площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108) за адресою АДРЕСА_1 , навіть теоретично не може бути спільною сумісною власністю позивача, оскільки позивач познайомилась з ОСОБА_1 лише в кінці 2013 року, не говорячи вже про спільне проживання однією сім`єю. Щодо машиномісця, зазначив, що він набув майнові права на машиномісце 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом укладення Договору №36/В-ЛКЗ на пайову участь у фінансуванні будівництва напівпідземної стоянки у кварталі АДРЕСА_4 від 20 серпня 2006 року. Кошти за машиномісце були сплачені ОСОБА_1 у загальній сумі 85000 грн згідно квитанції №180 від 08 вересня 2006 року та №30 від 11 жовтня 2006 року, тобто за багато років до знайомства зі ОСОБА_2 . В 2017 році було лише зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування №36/В від 18 серпня 2017 року та акту приймання-передачі майна від 18 серпня 2017 року. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 було сплачено свої власні кошти за вищевказане паркомісце, яке навіть теоретично не може бути спільним сумісним майном. Також зазначив, що житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га., кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою, ОСОБА_1 набуто 25 грудня 2019 року, тобто вже після припинення будь-яких стосунків у сторін, та не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Наголосив, що заявником в заяві про застосування заходів забезпечення не обґрунтовано ймовірність подальшого відчуження відповідного майна його власником, а також вжиття останнім будь-яких заходів, спрямованих на його відчуження, у зв`язку з чим судом не дотримано балансу інтересів всіх учасників даної справи. Просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року та постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення до подання позову залишити без задоволення. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що арешт на спірну нерухомість накладено ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року на підставі заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви. Позовну заяву було подано 27 січня 2026 року (справа №369/1784/26), тобто в межах 10-денного строку, визначеного ЦПК після забезпечення позову. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 лютого 2026 року матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності - направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Оратівського районного суду Вінницької області. Вказану ухвалу ОСОБА_2 оскаржено до Київського апеляційного суду, який 13 березня 2026 року відкрив апеляційне провадження. Нерухомість, на яку накладено арешт, є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_1 , тобто позивачка претендує на 1/2 частини обтяжених об`єктів, оскільки останні були придбані під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах. Проте відчуджуючи вказану нерухомість своїй нинішній цивільній дружині (яка є боржником за оскаржуваною ухвалою) через схему дарування: від себе до сину, а надалі негайно від сина до цивільної дружини ОСОБА_6 хотів позбавити позивачку не тільки належних по праву їй часток об`єктів нерухомості. Також він прагнув уникнути виконання грошових зобов`язань перед нею за низкою судових рішень (про стягнення аліментів, про стягнення заподіяної шкоди, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу тощо), про що детально із відповідними доказами зазначено в заяві про забезпечення позову. Таким чином, йдеться про таку ознаку спірних договорів дарування як фраудаторність. Крім того, оскільки ОСОБА_6 вже фактично вчинив конкретні дії з метою відчуження майна, переписавши її на свою цивільну дружину, існував очевидний і обґрунтований ризик подальшого відчуження майна на користь третіх осіб, які до того ж потенційно могли б бути добросовісними набувачами, що в подальшому унеможливило б реалізацію судових рішень на користь позивачки. Зазначає, що встановивши, що предметом спору є поділ спільного сумісного майна подружжя, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем, відповідач вчинив дії щодо відчуження усього майна, набутого під час перебування у шлюбі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спору у цій справі та зареєстроване за відповідачкою, яка є обдарованою цивільною дружиною відповідача. Просила, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_4 , оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист її прав та поновлення порушених прав. Крім цього, вид забезпечення позову, вказаний у заяві, а саме накладення арешту на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_4 , є співмірним із позовними вимогами, як планувалось подати. З висновками, викладеними в оскаржуваній ухвалі, погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне. За змістом ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 у справі №910/16868/19). При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20). Як вбачається із заяви про забезпечення позову, ОСОБА_2 перебувала у цивільному (не зареєстрованому) шлюбі з ОСОБА_1 у період з листопада 2013 року по листопад 2020 року. Зазначає, що за час спільного проживання подружжя набуло майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: квартиру площею 105,9 кв.м. (реєстраційний номер 789299132108), за адресою: АДРЕСА_1 , яка була набута 26 липня 2017 року; житловий будинок з прилеглими будівлями (реєстраційний номер 1939427505231) за адресою: АДРЕСА_2 та відповідну земельну ділянку під ним площею 0,1607 га, кадастровий номер 0523180200:01:001:0307, яка розташована за тією самою адресою, які були набуті 25 грудня 2019 року; машиномісце, 17,5 кв.м. (реєстраційний номер 1359957680000) за адресою: АДРЕСА_3 , яке було набуте 22 вересня 2017 року. Також їй стало відомо, що ОСОБА_1 без її згоди відчужив спільне сумісне майно в два етапи: перший - шляхом укладення договорів дарування усіх вищезгаданих об`єктів майна спільному сину ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_3 - 31 грудня 2025 року житлового будинку; 03 січня 2026 року машиномісця та квартири; другий - шляхом укладення договорів дарування вже від ОСОБА_3 своїй матері ОСОБА_4 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_1 - відповідно до договорів дарування цих об`єктів від 03 січня 2026 року. ОСОБА_2 мала намір подати позов (що нею і було зроблено протягом десяти днів з моменту постановлення оскаржуваної ухвали) про визнання недійсними договорів дарування вказаних вище об`єктів нерухомого майна та визнання за нею права власності на частину вказаного майна. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення заінтересованими особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду у справі за позовом ОСОБА_2 . Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 , як діючий власник спірного майна, може безперешкодно відчужувати його третім особам, які набудуть у власність зазначене майно, як добросовісні набувачі. У такому випадку, у разі задоволення позову, майбутнє рішення суду неможливо буде виконати, що призведе до формальності існування судового рішення, яке не відновить порушені права позивача, що в свою чергу буде прямим проявом неефективності судового контролю загалом. Натомість, забезпечення позову спрямоване виключно на збереження предмета спору до остаточного вирішення питання. Без такого заходу мета судового розгляду може бути нівельована, а його результат - позбавлений практичного значення. Крім того, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Власник нерухомого майна, який є на даний час, може вчинити у будь-який час дії, щодо відчуження спірного майна і такі дії не потребують значного часу. Метою забезпечення позову є саме попередження недобросовісних дій відповідача. При цьому, обраний вид забезпечення позову (арешт майна) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів по справі, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися майном до виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 08 червня 2026 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба