Постанова 4823 № 734/988/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 27 травня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/988/26 Головуючий у першій інстанції - Іванюк Т. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1106/26 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л. секретар: Зеляк Ю.Г. учасник справи: заявник: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Іванюка Т.І. від 11 березня 2026 року, місце постановлення ухвали - с-ще Козелець, у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації, В С Т А Н О В И В: У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив: встановити факт недостовірності та такої, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену невідомою особою на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 - у статті під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_4" ( ІНФОРМАЦІЯ_2 у наступних висловлюваннях: - " ОСОБА_1 причетний до низки терактів "; - " ОСОБА_1 один із агентів рф в Україні скоїв низку військових злочинів на території нашої держави уникає покарання "; - " ОСОБА_1 підозрюють у розкраданні гуманітарки "; - " Приватну охорону [ ОСОБА_1 є засновником кількох фірм, що надають приватні охоронні послуги] наймають для рейдерських захоплень ; - " ОСОБА_1 причетний до великих розкрадань волонтерки ; - " під управлінням ОСОБА_1 на території військової частини сталася низка терактів ; - " ОСОБА_1 продовжуватиме кримінальну діяльність у нашій державі ". В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 зазначав, що невідомою особою на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_4" ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) міститься інформація, що стосуються ОСОБА_1 . Ця інформація поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Деякі висловлювання у цій статті є недостовірними, тобто такими, що не відповідають дійсності. Більша частина з них є оціночними судженнями, тобто, реалізацією права на вільне вираження суб`єктивних поглядів і переконань. А деякі з недостовірних висловлювань є не оціночними судженнями, а фактичними твердженнями, тобто, прямою констатацією нібито об`єктивно існуючих обставин, що стосуються ОСОБА_1 . ОСОБА_1 вказував, що поширенням вказаних публікацій було принижено гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 . В цих поширених недостовірних висловлюваннях стверджується про вчинення ОСОБА_1 кількох видів кримінальних правопорушень, зокрема: тероризм ("причетний до низки терактів", "під управлінням сталася низка терактів"), державна зрада ("агент рф"), крадіжка чи привласнення майна ("розкрадання гуманітарки", "розкрадання волонтерки"), протиправне заволодіння майном підприємства ("наймають для рейдерських захоплень"), військові злочини ("скоїв низку військових злочинів"). ОСОБА_1 стверджує, що це не відповідає дійсності, ОСОБА_1 не тільки ніколи не засуджувався за вчинення такого виду злочинів, а і навіть не підозрювався у їх вчиненні. ОСОБА_1 вказує, що на основі цих недостовірних тверджень у статті висловлено твердження про нібито корупційну діяльність у правоохоронних органах, які нібито покривають ці вигадані злочини. Тому поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені. ОСОБА_1 стверджує, що у зазначеній публікації не вказано жодних ідентифікаційних даних про автора статті, також відсутнє сповіщення про будь-чиї авторські права та відсутній знак охорони авторського права. За даних обставин, відсутні підстави для звернення ОСОБА_1 , як він вказує, до суду із позовом, оскільки неможливе існування жодного суб`єкта у сфері медіа для залучення у статусі відповідача. ОСОБА_1 зазначає, що інформація поширена у такій спосіб, що він може звернутися до суду лише із заявою про встановлення факту її недостовірності, без можливості спору про її достовірність, без покладання на інших осіб відповідальності чи обов`язку спростування. За доводами ОСОБА_1 , на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 на жодній зі сторінок, відсутні ідентифікаційні та реєстраційні дані про будь-якого суб`єкта у сфері медіа. При цьому, визначений порядок використання веб-сайту, на якому поширена спірна інформація, унеможливлює відповідальність його власника за поширення недостовірної інформації, оскільки його власник встановив такий порядок використання веб-сайту, при якому він не несе відповідальності за зміст поширюваної інформації. На підставі наведеного вище, ОСОБА_1 стверджує, що інформація поширена у такий спосіб, що він може звернутися до суду лише із заявою про встановлення факту її недостовірності, без можливості спору про її достовірність, без покладання на інших осіб відповідальності чи обов`язку спростування. Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації. Судом роз`яснено, що заявлені вимоги ОСОБА_1 можуть бути розглянуті в позовному провадженні, з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову. Як вбачається із оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.03.2026 року, відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції, із посиланням на правові позиції Верховного Суду щодо розгляду справ про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації у позовному провадженні, дійшов висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, в якій ОСОБА_1 просить визнати недостовірною інформацію, поширену на сайті https://informer.today, вбачається спір про право. Дана обставина, на думку суду першої інстанції, відповідно до ч.4 статті 315 ЦПК України, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026 року про відмову у відкритті провадження у справі №734/988/26, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 11.03.2026 року є незаконною і необґрунтованою та такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і тому оскаржувана ухвала суду від 11.03.2026 року - підлягає скасуванню. Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що у оскаржуваній ухвалі від 11.03.2026 року відсутня доведеність обставин, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право. У самому тексті оскаржуваної ухвали суду від 11.03.2026 року є зазначення конкретних відомостей із заяви ОСОБА_1 , з яких вбачається висновок про неможливість існування спору. Зокрема, ухвалою встановлено, що (цитата з ухвали): "Встановив: Також представник заявника наголошує, що в цих поширених недостовірних висловлюваннях стверджується про вчинення ОСОБА_1 кількох видів кримінальних правопорушень. Зокрема: тероризм ("причетний до низки терактів", "під управлінням сталася низка терактів"), державна зрада ("агент рф"), крадіжка чи привласнення майна ("розкрадання гуманітарки", "розкрадання волонтерки"), протиправне заволодіння майном підприємства ("наймають для рейдерських захоплень"), військові злочини ("скоїв низку військових злочинів"). Це не відповідає дійсності - ОСОБА_1 не тільки ніколи не засуджувався за вчинення такого виду злочинів, а й навіть не підозрювався у їх вчиненні". Також до заяви, в якості джерела доказів, було надано "ВИТЯГ з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", якою підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно ніколи не засуджувався та не підозрювався за вчинення такого виду злочинів. Керуючись принципом презумпції невинуватості (закріпленим у статті 62 Конституції України), з вищезазначених відомостей можна зробити висновок лише про таке: якщо не існує обвинувального вироку щодо особи у вчиненні конкретного злочину, то не можливе і існування спору на предмет недостовірності тверджень про вчинення нею такого злочину. Доводи апеляційної скарги зауважують, що судом першої інстанції застосовано нерелевантні позиції Верховного Суду, які не є висновками щодо застосування відповідних норм права, і не мають преюдиціального значення, так і самі справи не є аналогічними цій справі ні за видом провадження, ні за обсягом вимог, ні за характером правовідносин. За доводами апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував статтю 62 Конституції України, оскільки суд першої інстанції, ще не розглянувши дану справу, у оскаржуваній ухвалі від 11.03.2026 року вже дійшов висновку про існування спору, тобто, висновку про те, що хтось може довести достовірність зазначених тверджень про вчинення ОСОБА_1 таких видів злочинів. Тим самим, як стверджує апелянт, суд першої інстанції припустив їх достовірність, хоча вироків про вчинення ОСОБА_1 таких видів злочинів не існує. В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шинкаренко С.О. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги, і просив її задовольнити. В судове засідання апеляційного суду заявник ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Оскаржуваною ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірності інформації. Пр цьому, судом першої інстанції роз`яснено, що заявлені вимоги ОСОБА_1 можуть бути розглянуті в позовному провадженні, з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову (а.с.23-25). Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції, із посиланням на висновки Верховного Суду щодо розгляду справ про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації у позовному провадженні, дійшов висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, в якій ОСОБА_1 просить визнати недостовірною інформацію, поширену на сайті https://informer.today, вбачається спір про право, що, відповідно до положень ч.4 статті 315 ЦПК України, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про встановлення факту недостовірної інформації. В ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновків оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.03.2026 року, виходячи із наступного. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як регламентують приписи ч.4 статті 263 ЦПК України. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року у справі №504/4099/16-ц, провадження № 61-11424сво23 зазначено наступне. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України). Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, зазначено наступне: "…Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу. Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом "в" цієї частини…". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2019 року у справі № 439/1469/15-ц, провадження №61-5189св18) вказано, що: "…Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації". Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту недостовірної інформації, ОСОБА_1 зазначав, що у спірній публікації не вказано жодних ідентифікаційних даних про автора статті, також відсутнє сповіщення про будь-чиї авторські права та відсутній знак охорони авторського права. За даних обставин, відсутні підстави для звернення ОСОБА_1 , як він вказує, до суду із позовом, оскільки неможливе існування жодного суб`єкта у сфері медіа для залучення у статусі відповідача. ОСОБА_1 зазначає, що інформація поширена у такій спосіб, що він може звернутися до суду лише із заявою про встановлення факту її недостовірності, без можливості спору про її достовірність, без покладання на інших осіб відповідальності чи обов`язку спростування. За доводами ОСОБА_1 , на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 на жодній зі сторінок, відсутні ідентифікаційні та реєстраційні дані про будь-якого суб`єкта у сфері медіа. При цьому, визначений порядок використання веб-сайту, на якому поширена спірна інформація, унеможливлює відповідальність його власника за поширення недостовірної інформації, оскільки його власник встановив такий порядок використання веб-сайту, при якому він не несе відповідальності за зміст поширюваної інформації. На підставі наведеного вище, ОСОБА_1 стверджує, що інформація поширена у такий спосіб, що він може звернутися до суду лише із заявою про встановлення факту її недостовірності, без можливості спору про її достовірність, без покладання на інших осіб відповідальності чи обов`язку спростування. Необхідно зазначити, що відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації, на підставі положень ч.4 статті 315 ЦПК України, із посиланням на наявність спору про право, суд першої інстанції не врахував, що відсутність відомостей про особу, яка поширила недостовірну інформацію, саме і є підставою для розгляду заяви про встановлення факту недостовірності інформації у порядку окремого провадження за правилами, визначеними розділом IV ЦПК України. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Враховуючи вищенаведене, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 11.03.2026 року про наявність правових підстав для відмови, відповідно до ч.4 статті 315 ЦПК України, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації. На підставі викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необхідно задовольнити, при цьому, ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 11.03.2026 року - скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 березня 2026 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: