Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/395/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2026 р. Справа № 480/395/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича Сумської обласної прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 28.01.26 по справі № 480/395/26 за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича Сумської обласної прокуратури до Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області треті особи Садівський ліцей Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, Низівський ліцей Садівської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ Перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін Максим Васильович Сумської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Сумського адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області (далі - відповідач), треті особи: Садівський ліцей Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, Низівський ліцей Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області щодо не нарахування та невиплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Садівського та Низівського ліцеїв Садівської сільської ради, які мали статус дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»; - зобов`язати Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області вчинити дії щодо нарахування та виплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Садівського та Низівського ліцеїв Садівської сільської ради, які мали статус дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». В обґрунтування позову, пославшись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від18.09.2018 у справі № 493/407/16-а, від 03.10.2019 у справі № 303/5849/16-а, від 05.06.2019 у справі № 159/1684/16-а, від 26.05.2020 у справі № 303/5848/16-а, від 04.11.2020 у справі № 303/5842/16-а, від 28.01.2021 у справі №164/1907/16-а, від 28.01.2021 у справі № 169/521/16-а вказав, що усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні, а тому в силу частини 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» № 2342-IV від 13.01.2005 (далі Закон № 2342-IV) усім таким випускникам навчальних закладів повинна бути виплачена грошова допомога в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом, без розмежування їх на окремі категорії, зокрема на тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався або інших. Разом з цим, Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради, як розпорядником бюджетних коштів, що надходять з метою утримання закладів освіти, які фінансуються з місцевого бюджету, зокрема Садівського та Низівського ліцеїв Садівської сільської ради, незважаючи на законодавчо встановлений обов`язок не нараховано та не виплачено випускникам 2023-2024 року Садівського та Низівського ліцеїв Садівської сільської ради із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 одноразову грошову допомогу, передбаченої частиною 7 статті 8 Закону № 2342-IV, що підтверджується листом відповідача від 06.01.2026 № 01-15/12. Стверджував, що через неналежне виконання Управлінням освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради наданих державою функцій, у прокурора виник обов`язок звернення до суду з даним позовом. Пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, звернув увагу суду на те, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі №480/395/26 позовну заяву першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича Сумської обласної прокуратури в інтересах держави до Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи повернуто позивачу - першому заступнику керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліну Максиму Васильовичу Сумської обласної прокуратури. Прокурор, не погодившись із зазначеною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне застосуванням +4 посилання України, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 480/395/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на тому, що звернення прокурора до суду зумовлено порушенням інтересів держави, а не конкретних осіб, як помилково зазначено судом першої інстанції, оскільки вчинення будь-яких дій (бездіяльності) з боку органів влади усупереч інтересам дітей, зокрема невиплата випускникам навчальних закладів з числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування спірної одноразової грошової допомоги, дискредитує державу, як гаранта прав дітей. За твердженням апелянта невиконання державою взятих на себе міжнародних зобов`язань, визначених Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, щодо забезпечення дитині такого захисту і піклування, які необхідні для її благополуччя та вжиття всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, підриває принцип довіри особи до держави та призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначив, що незважаючи на покладення законодавством повноважень щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на служби у справах дітей, останні позбавлені можливості звертатися до суду з позовами про стягнення на користь дітей одноразової грошової допомоги, що підтверджується вимогами статті 12 Закону № 2342-IV та наказом Міністерства соціальної політики України від 16.09.2021 № 518 «Про затвердження примірних положень про службу у справах дітей» (далі Закон № 518). Пославшись на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, зазначив, що інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема дітей, як особливої групи, у таких сферах як охорона здоров`я, охорона дитинства, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Звернув увагу, що відповідно до статті 12 Закону № 2342-IV, пунктів 1.7, 2.2.1, 2.2. 33, 2.2.44 Положення про управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради, затвердженого рішенням сесії Садівської сільської ради Сумської області від 04.12.2020 ( далі Положення), управління відповідно до покладених на нього завдань сприяє органам опіки і піклування у виявленні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; вживає заходів щодо захисту особистих і майнових прав даної категорії дітей, а тому обов`язок щодо виплати даній категорії дітей одноразової грошової допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів, покладено саме на управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради, як розпорядника бюджетних коштів та орган, який відповідно до Положення повинен вживати заходів щодо захисту особистих та майнових прав даної категорії дітей. З огляду на зазначене та відсутність дій відповідача, звернених на виправлення допущеного порушення, стверджував, що у даному випадку прокурор звернувся до суду з вказаним позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог статей 46, 52 Конституції України та прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування як дітей, які опинились у тяжких життєвих умовах. Крім того, зауважив, що повертаючи позов прокурора, суд першої інстанції із посиланням на постанову Верховного суду від 19.03.2024 у справі № 340/11/24 помилково зазначив, що зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки метою звернення прокурора з позовом до суду є не захист прав та інтересів конкретних осіб зазначених судом, а захист інтересів держави у сфері охорони дитинства. Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2024 по справі №340/11/23, зазначив, що заявлені прокурором вимоги фактично направлені на захист прав конкретних осіб випускників навчальних закладів з числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не на захист інтересів держави, тобто, у спірному випадку прокурор фактично звертається в інтересах громадянина, що не узгоджується із Конституцією України та Європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого "загального нагляду" (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляду за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами). Крім того, пославшись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суд зазначив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень. З огляду на викладене, суд вважав, що прокурором не виконано вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримано встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до частини 7 статті 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За змістом частин 3-5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Водночас, перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). При цьому, встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. В силу частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Аналіз частин 3, 4 статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною 3 статті 23 Закону від 14.10.2014 № 1697-VII дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування у позовній заяві підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу. При цьому, відсутність у позовній заяві належного обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду вказує на її невідповідність вимогам частини 7 статті 160 КАС України. Разом з тим, з огляду на наведені норми, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3). Ці висновки Конституційним Судом України зроблено у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18. Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади. Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади. Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 240/401/19. Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі № 910/5201/19. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Вищенаведені висновки колегії суддів відповідають практиці Верховного Суду, викладеній в постанові від 07.08.2023 року у справі № 120/2940/23. Аналіз положень частини 3 ст. 23 Закону №1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. В свою чергу, варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 12.05.2026 у справі №120/392/26. Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що відповідачем не виконуються покладені на нього повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Садівського та Низівського ліцеїв Садівської сільської ради, які мали статус дітей, позбавлених батьківського піклування, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинно здійснювати саме Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, яке жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказано органу місцевого самоврядування. Крім того, прокурор стверджував, що незважаючи на покладення законодавством повноважень щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на служби у справах дітей, останні позбавлені можливості звертатися до суду з позовами про стягнення на користь дітей одноразової грошової допомоги. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено правову позицію, відповідно до якої прокурор має право звернутися у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави. Згідно з частинами 1, 2 статті 12 Закону № 2342-IV, безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Служба у справах дітей: - бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів; оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом; - оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; - здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; - здійснює моніторинг діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; - здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Аналогічні за змістом положення містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (далі - Порядок № 866). Пунктом 3 Порядку № 866 визначено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей). Пунктом 3-1 Порядку № 866 передбачено, що з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і захисту прав дітей у таких сім`ях органи державної влади та органи місцевого самоврядування утворюють, зокрема служби у справах дітей, що забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання (перебування), надання їм послуг у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, інформують інших уповноважених суб`єктів у разі потреби здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів таких дітей і надання підтримки їх сім`ям (у разі наявності) відповідно до Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати життю та здоров`ю дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 року № 800 (далі - Порядок № 800). Отже, держава здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей. При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей, зокрема, виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад. Колегія суддів зазначає, що у розумінні положень пункту 8 частини 1 статті 4, статті 46 КАС України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, колегією суддів встановлено, що прокурор фактично звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних п`яти фізичних осіб, перелік яких наведено у позовній заяві. У даному випадку, з урахуванням положень статті 53 КАС України, Служба у справах дітей є органом, який формально набуває статус позивача у даному спорі, а отже, заявлені у цій справі позовні вимоги першочергово мають бути спрямовані на захист прав та інтересів таких органів (які уособлюють інтереси держави). У той же час, у позовній заяві фактично викладені факти порушення або загроза порушення не інтересів держави, захист яких має здійснювати прокурор, а порушення інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а конкретно п`ятьох дітей, яким при закінченні навчального закладу не було виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV. Положеннями частини 7 статті 8 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Таким чином невиплата одноразової грошової допомоги порушує інтереси саме осіб - випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не відповідної Служби. В цьому разі інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу. Отже, в межах даної справи прокурор фактично звернувся не в інтересах держави, а в інтересах конкретних фізичних осіб, що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави. Колегія суддів не виключає, що представництво цих же осіб у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини 2 статті 23 Закону № 1697-VII, якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Органи та особи, які визначені у статті 53 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права закінчувати справу примиренням (частина 1 статті 54 КАС України). Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів вищевказаних громадян, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси. Лише за доведеності таких обставин прокурор може звернутися до суду з позовною заявою. У такому випадку прокурор набуває процесуальні права й обов`язки осіб, в інтересах яких він діє, за винятком права закінчувати справу примиренням, а справа, в силу вимог частини першої статті 56 КАС України, може розглядатись судом із залученням до участі у такій справі відповідних, зокрема, неповнолітніх осіб, або без такого залучення. У справі ж яка розглядається, підстави для звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтовував порушенням саме інтересів держави у сфері охорони дитинства й тим, що Управління освіти, культури, молоді та спорту Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, яке, на думку прокурора, уповноважено здійснювати функції держави щодо захисту цих інтересів, у тому числі в судовому порядку, не здійснює належним чином покладені на нього державою повноважень. Разом з тим, як вже зазначалось вище у цій постанові, з позовної заяви прокурора не вбачається існування у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, а наявність визначених законом підстав для представництва ним в суді інтересів вищевказаних осіб не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у частині 2 статті 23 Закону № 1697-VII, і можуть зумовлювати право прокурора на подання такого позову. Варто зазначити, що за визначенням, що міститься в статті 1 Закону № 2342-IV особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування, відносяться до категорії осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до частини 1 статті 56 КАС України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Згідно з частиною 2 статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зазначає, що на момент звернення прокурора із даним позовом до суду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 досягли повноліття та набули адміністративно процесуальної дієздатності у розумінні частини 2 статті 43 КАС України та у спорах з приводу публічно-правових відносин вони можуть самостійно брати участь, в тому числі звернутися за захистом оспорюваного чи порушеного права. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що вищевказані особи, маючи повну адміністративну процесуальну дієздатність, мають бажання ініціювати такий спір на захист власних прав чи інтересів чи висловлювали свою неспроможність захистити свої права самостійно, у зв`язку з чим є потреба захисту його інтересів органами прокуратури. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що даний адміністративний позов подано, насамперед, в інтересах фізичних осіб, представництво інтересів яких прокурором не доведено (прокурором, у даному випадку, таких осіб навіть не повідомлено про пред`явлення цього позову), а не держави. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18.11.2021 у справі №140/4953/20, від 08.08.2023 у справі № 120/2940/23. Крім того, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах релевантними є висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 19.03.2024 у справі № 340/11/23, згідно з якими обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства, у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та Європейськими стандартами. Подібний висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №120/392/26. Беручи до уваги усе вищевикладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме виражається порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у цій постанові критеріями, підлягають судовому захисту. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що у даній справі прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках, що у розумінні норм пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України зумовлює повернення позовної заяви позивачеві. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. У відповідності до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін Максим Васильович Сумської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 480/395/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко