Постанова 4824 № 756/5251/25

справа № 756/5251/25 провадження № 22-ц/824/5913/2026 головуючий у суді І інстанціїДіденко Є.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Журби С.О., Голуб С.А. за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом до Відповідача, в якому просить стягнути з неї заборгованість за спожиті послуги в загальному розмірі 185565,54 грн. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задоволено повністю. 18 липня 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення- задоволено. Скасовано заочне рішення Оболонського районного суду міста Києві від 19 червня 2025 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5 (ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, з централізованого постачання гарячої води та з постачання теплової енергії в сумі 165513 грн 48 коп., а також судовий збір 2664 грн 64 коп., а всього 168178 грн 12 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати у виді судового збору. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у відзиві на позовну заяву зазначала, що між нею та КП «Київтеплоенерго» відсутні будь-які договірні чи інші цивільно-правові відносини, які могли б бути правовою підставою для виникнення зобов`язання зі сплати вартості житлово-комунальних послуг. Жодного договору про надання таких послуг відповідачка з позивачем не укладала, не підписувала заяв про приєднання, не приймала умов типового договору, не вчиняла конклюдентних дій, які б свідчили про її волевиявлення на вступ у відповідні правовідносини, та жодного разу не здійснювала оплату на користь позивача. Вважає, що факт реєстрації місця проживання сам по собі не створює цивільно-правових зобов`язань та не є підставою для покладення обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг. Реєстрація не тотожна фактичному користуванню житлом або споживанню послуг і не породжує прав та обов`язків у зобов`язальному праві. Зазначає, що фактично за вказаною адресою не проживала, що, зокрема, підтверджується відсутністю отримання будь-яких судових повісток чи кореспонденції за місцем реєстрації. Відповідачка не є і ніколи не була власником чи співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження цього до матеріалів справи надано інформацію з державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, яка свідчить про повну відсутність за відповідачкою будь-яких прав власності на нерухомість в Україні. Крім того, відповідачка заперечує проти покладення на неї відповідальності за всю суму заборгованості з огляду на те, що у спірній квартирі зареєстровано чотири особи. Позивач, звертаючись з вимогою про стягнення всієї суми виключно з однієї зареєстрованої особи, яка не є власником житла, порушує принцип індивідуалізації відповідальності. Солідарна відповідальність може виникати лише у випадках, прямо передбачених законом або договором, тоді як грошові зобов`язання зі сплати комунальних послуг є подільними за своєю природою і не можуть безпідставно покладатися в повному обсязі на одну особу. У відзиві також зазначалося, що такий підхід позивача є несправедливим і непропорційним, оскільки фактично спрямований на перекладення всього тягаря боргу на особу, яка не є власником житла, не споживала послуги та не має реального зв`язку з формуванням заборгованості, тоді як власник та інші зареєстровані або фактичні користувачі залишаються поза межами спору. Саме з цих підстав відповідачка наполягала, що вона не є належним відповідачем у даній справі, що зобов`язання зі сплати спірної заборгованості у неї не виникло, а заявлені до неї позовні вимоги є безпідставними та такими, що підлягають відхиленню. Крім того, на стадії апеляційного перегляду відповідачка подає додаткові докази на підтвердження обставин, на які вона прямо посилалася у відзиві на позовну заяву, а саме - відсутності у неї права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені обставини були предметом спору в суді першої інстанції, однак не були належним чином досліджені та оцінені судом. Докази, що подаються разом з апеляційною скаргою, не були подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідачки. Такі документи перебували у володінні третіх осіб - дійсних власників квартири - та були надані відповідачці лише після ухвалення рішення судом першої інстанції, у зв`язку з чим відповідачка була позбавлена можливості подати їх раніше, незважаючи на належне та своєчасне заявлення відповідних доводів у відзиві. Зокрема, на підтвердження відсутності у відповідачки будь-яких речових прав на спірну квартиру подає свідоцтво про право власності на житло від 06.01.1998 року, а також нотаріально посвідчений договір дарування частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , з яких убачається, що право власності на зазначене житло належало та переходило між іншими особами, а відповідачка ніколи не була власником або співвласником цього майна. Також вказує, що матеріали справи не містять доказів, які б дозволяли суду об`єктивно перевірити правову підставу застосованих у розрахунку тарифів. Позивач дійсно надав помісячний розрахунок заборгованості із зазначенням сум нарахувань за відповідні періоди. Однак жодного рішення уповноваженого органу про встановлення чи зміну тарифів на послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води та постачання теплової енергії, які були покладені в основу цих нарахувань, до матеріалів справи не подано. Так само відсутні відомості про дати набрання такими тарифами чинності та нормативні акти, якими вони затверджувалися. Зазначає, що за відсутності рішень про встановлення тарифів суд був позбавлений можливості перевірити, чи відповідають зазначені у розрахунках суми фактично чинним тарифам у кожному конкретному місяці. Сам по собі помісячний перелік сум без підтвердження їх нормативного походження не може вважатися належним доказом розміру заборгованості, оскільки включені до нього цифри не мають жодної перевірюваної правової основи та фактично можуть бути довільними. Таким чином, перевірка розрахунку судом мала формальний характер і не супроводжувалася дослідженням ключових доказів, без яких встановлення дійсного розміру заборгованості є неможливим. В обґрунтування доводів апеляційної скарги також вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідачка заявила про застосування строку позовної давності до позовних вимог, оскільки позивач просив суд стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги за значний період - з періоду до 01 травня 2018 року по 01 березня 2025 року, тоді як загальна позовна давність відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України становить три роки. Відповідачка також зазначала, що щодо щомісячних платежів перебіг позовної давності починається окремо за кожним нарахуванням з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідачка прямо посилалася на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким передбачено продовження строків позовної давності на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУГО-19). При цьому відповідачка звертала увагу суду на те, що відповідний Закон України № 540- IX набрав чинності 02 квітня 2020 року, а отже, не може поширювати свою дію на правовідносини, які виникли до цієї дати, з огляду на принцип незворотності дії закону в часі, закріплений у статті 58 Конституції України. Карантин, у свою чергу, було скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України №

651. Таким чином, продовження строків позовної давності, передбачене пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може застосовуватися виключно до тих вимог, строк позовної давності за якими не сплив станом на 02.04.2020, і не може «відновлювати» або легалізувати вимоги, щодо яких позовна давність уже сплинула до набрання цією нормою чинності. Крім того, у відзиві відповідачка окремо зазначала, що пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану, набрав чинності 17 березня 2022 року та може застосовуватися лише до правовідносин, що виникли після цієї дати. Вказана норма також не має зворотної дії та не може впливати на строки позовної давності, які сплинули до моменту її запровадження. Незважаючи на заявлені відповідачкою заперечення та наведене правове обґрунтування, суд першої інстанції, застосувавши позовну давність, дійшов висновку про можливість стягнення заборгованості починаючи з квітня 2017 року. При цьому суд не навів жодного мотивованого розрахунку, не пояснив, яким саме чином було визначено цю відсічну дату, не встановив, які саме періоди вважалися такими, що підлягають продовженню відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та не обґрунтував застосування цієї норми до правовідносин, що виникли до набрання нею чинності. Крім того наголошує на тому, що судом було порушено норми процесуального права, оскільки доводи відповідачки щодо застосування позовної давності не були розглянуті у повному обсязі та не отримали належної оцінки у мотивувальній частині рішення, що суперечить вимогам щодо повноти та обґрунтованості судового рішення. Відзив до Київського апеляційного суду не надходив. У судовому засіданні 26 травня 2026 року ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримала, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Причини неявки в судове засідання не повідомили. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що за розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01.05.2018 надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО». Відповідач є споживачем послуг з центрального опалення та/або постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , її місце проживання зареєстроване за вказаною адресою. Відповідач своєчасно не сплачує за спожиті послуги з центрального опалення та/або постачання гарячої води, у результаті чого утворилась заборгованість. Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем та перевіреного судом вбачається, що відповідач має заборгованість за спожиті послуги з центрального опалення в розмірі 185 565, 54 грн, яка складається з: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 12 623,57 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 641,06 грн, 3% річних у розмірі 408,80 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 20 504,99 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 2 665,65 грн, 3% річних у розмірі 664,02 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 17 145,06 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 2 228,86 грн, 3% річних у розмірі 555,22 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 42 203,53 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 486,46 грн, 3% річних у розмірі 1 366,70 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 28 468,59 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 3 045,03 грн, 3% річних у розмірі 750,20 грн, пеню у розмірі 439,56 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 37 498,28 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 147,29 грн, 3% річних у розмірі 999,61 грн, пеню у розмірі 614,65 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 317,68 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 689,15 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 101,57 грн. Відповідачка від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач є споживачем послуг та повинен був здійснювати оплату таких послуг на рахунок ПАТ «Київтеплоенерго», однак, вчасно та регулярно платежі на оплату послуг не вносив, що призвело до утворення заборгованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за якою позивачем надавались житлово-комунальні послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води та постачання теплової енергії. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.. Отже, з наведеної норми слід зробити висновок пре те, що сам факт реєстрації особи у житлі є визначеною законом підставою для покладення на таку особу обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг, незалежно від наявності чи відсутності у неї права власності на відповідне житло. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не є власником квартири, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки чинне законодавство пов`язує обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг не лише з правом власності, а й з фактом проживання або реєстрації особи у житлі. Надані в суді апеляційної інстанції докази щодо належності права власності на квартиру іншим особам не мають вирішального значення для правильного вирішення спору, оскільки не спростовують встановленого факту реєстрації відповідачки у спірному житлі та не звільняють її від обов`язку брати участь в оплаті житлово-комунальних послуг. Посилання апелянта на відсутність укладеного у письмовій формі договору також є безпідставними. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору приєднання, опублікованого позивачем відповідно до вимог законодавства. Відповідачка від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання у встановленому законом порядку не відключалась, письмової відмови від отримання послуг не подавала, а тому є споживачем відповідних житлово-комунальних послуг. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо непроживання відповідачки за місцем реєстрації. На підтвердження зазначених обставин відповідачкою не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-81 ЦПК України. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідачки до виконавця послуг, житлово-експлуатаційної організації чи інших компетентних органів із заявами про непроживання за місцем реєстрації, проведення перерахунку, припинення нарахувань або зміну місця проживання. Також відповідачкою не надано доказів її реєстрації за іншою адресою чи належного повідомлення виконавця послуг про фактичне непроживання у спірному житлі. Саме лише посилання на фактичне непроживання без належного документального підтвердження не може бути підставою для звільнення особи від виконання обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг. Доводи апеляційної скарги про неправомірність покладення на відповідачку обов`язку зі сплати всієї суми заборгованості також не заслуговують на увагу. Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку кредитор має право вимагати виконання зобов`язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, як повністю, так і частково. Отже, надавач послуг вправі обрати, до кого саме він звертається з вимогою про стягнення заборгованості, і наявність інших зареєстрованих осіб чи фактичних користувачів не обмежує цього права. Оскільки законом прямо встановлено солідарну відповідальність зареєстрованих у житлі осіб за оплату житлово-комунальних послуг, позивач був вправі звернутися з позовом до будь-кого із солідарних боржників. При цьому відповідачка не позбавлена права після виконання рішення суду звернутися з регресними вимогами до інших осіб, зареєстрованих у квартирі, подібний висновок виснував Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 613/1212/19. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості та відсутності доказів затвердження тарифів. Судом першої інстанції досліджено наданий позивачем розрахунок заборгованості, який містить помісячні нарахування за відповідні періоди. Відомості щодо тарифів на житлово-комунальні послуги є загальнодоступними та встановлювалися уповноваженими органами у порядку, визначеному законодавством. Водночас відповідачка не надала жодного контррозрахунку, не спростувала правильність проведених позивачем нарахувань та не навела конкретних обставин щодо невідповідності застосованих тарифів нормативно встановленим розмірам. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції строків позовної давності не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції надав належну оцінку заяві відповідачки про застосування позовної давності та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення такої заяви. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час дії карантину та воєнного стану перебіг строків позовної давності продовжувався та зупинявся відповідно до пункту 12 та пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Суд першої інстанції правильно визначив період заборгованості, який підлягає стягненню, та обґрунтовано відмовив у стягненні частини вимог, заявлених поза межами строку позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують правильності встановлених судом обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення суду. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді С.А. Голуб С.О. Журба