Постанова 4808 № 344/14038/20

Справа № 344/14038/20 Провадження № 22-ц/4808/605/26 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О. В., суддів: Мальцевої Є. Є., Томин О. О., з участю секретаря Панасюк О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2026 року, у складі судді Бабій О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про поділ майна та майнових прав подружжя, визнання певних правочинів щодо майна, що підлягає поділу, удаваними, фіктивними чи недійсними, про застосування на певні правочини щодо майна, що підлягає поділу, наслідків нікчемності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поділ майна та майнових прав колишнього подружжя з елементами про визнання певних правочинів щодо майна, що підлягає поділу, удаваними, фіктивними чи недійсними, про застосування на певні правочини щодо майна, що підлягає поділу, наслідків нікчемності, стягнення судових витрат. З урахуванням уточнення та збільшення позовних вимог, позивачка просила суд визнати недійсним внесення 06.12.2017 року ОСОБА_2 , об`єкта нерухомого майна нежитлового приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - в статутний капітал ТОВ «Шавлія ІФ», код ЄДРПОУ 41767750, та як наслідок, скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ТОВ «Шавлія ІФ», ЄДРПОУ 41767750. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 72,9 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 27.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шавлія ІФ», код ЄДРПОУ 41767750, в особі директора - Логучека Ю. Е. та Логучек Т. Ф., та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_4 . Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 01.03.2019 між ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_2 . Визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 194,3 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладених від 25.09.2019 року на частку 53/100 та від 10.03.2020 року на частку 47/100, між ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_7 . Визнати недійсними договори дарування нежитлового приміщення, загальною площею 194,3 м. кв. , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладених від 17.10.2019 на частку 53/100 та від 14.04.2020 на частку 47/100, між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_2 . Права та обов`язки від продавця ОСОБА_5 на нежитлове приміщення, загальною площею 194,3 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , перевести на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 194,3 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що находиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладених 25.09.2019 на частку 1/2 та від 10.03.2020 на частку 1/2, між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_7 . Визнати недійсними договори дарування земельної ділянки, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладених від 17.10.2019 на частку 1/2 та від 14.04.2020 на частку 1/2, між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, за ОСОБА_2 . Права та обов`язки від продавця ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , перевести на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що находиться за адресою: АДРЕСА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_1 на об`єкти: нежитлове приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею 194,3 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . квартиру, загальною площею 160,2 м. кв., що находиться за адресою: АДРЕСА_3 . Визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_2 на об`єкти: господарське приміщення, загальною площею 28,2 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; майнові права на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шавлія ІФ», код ЄДРПОУ 41767750, юридична адреса: вул. Вовчинецька, буд. 112, кв. 52, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, створене - 29.11.2017, статутний фонд 110 000,00 грн; мотоцикл GEON 250R, 2012 року випуску, колір червони; автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_2 , колір синій; причіп ПГМФ 8904, 2016 року випуску, колір чорний, легковий; причіп ПРАГМАТЕК А0-2515, 2020 року випуску, колір сірий. В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_2 за участі його батьків - ОСОБА_4 , а пізніше ОСОБА_7 , уклав так звані фраудаторні правочини на підставі яких заволодів майном, яке підлягає поділу виключно між колишнім подружжям. З моменту розлучення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в 2020 році, ОСОБА_2 по факту одноосібно заволодів усім майном колишнього подружжя, яке захопив, протиправно ним володіє та отримує з цього майна певні блага, в т.ч. грошові, якими розпоряджається на власний розсуд і в своїх інтересах. У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування зустрічної позовної заяви посилався на те, що ОСОБА_1 відносить до спільного майна подружжя ОСОБА_8 наступне майно: 1) квартиру АДРЕСА_5 , що за адресою АДРЕСА_4 ; 2) статутний капітал ТОВ «Шавлія ІФ», яке було створено в інтересах сім`ї ОСОБА_8 в розмірі 110000,00 грн; 3) нежитлові приміщення (нежитлові приміщення для обслуговування населення) загальною площею (кв.м): 72.9, місце знаходження (адреса) АДРЕСА_1 ; 4) об`єкти нерухомого майна, що розташовані в смт. Лисець: 1870386826258, магазин загальною площею (кв.м): 194.3, за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею (га): 0.0302, кадастровий номер: 2625855600:02:001:0699, за адресою: АДРЕСА_2 ; 5) автомобіль HYUNDAYSANTAFE 2017 року випуску, легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_3 ; 6) причеп ПР-Платформа-В Прагматек НОМЕР_4 , сірий, 2020 року випуску; 7) мотоцикл Geon 250R 2012 року випуску, 8) причеп ПР-легковий-В ПГМФ 8904 2016 року випуску; Позивач за зустрічним позовом зазначив, що за час шлюбу сторонами було набуто ряд майна, до якого відноситься, зокрема квартира АДРЕСА_5 , право власності на яку набуте 13 жовтня 2014 року (згідно свідоцтва про право власності серія НОМЕР_5 , індексний номер, 28026907), та господарcьке приміщення №XIV, що за адресою АДРЕСА_4 , право власності на яке набуте 29 серпня 2016 року (акт приймання-передачі нерухомого майна від 29 серпня 2016 року). Враховуючи ту обставину, що сторони не досягли згоди щодо розподілу вищеназваного майна, то відповідно, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід визначити ідеальні частки без реального поділу та виділити у часткову власність кожному по 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 , вартістю 2540772 грн та господарcького приміщення №XIV, що за адресою АДРЕСА_4 , вартістю 321436 грн. Щодо рухомого майна позивачем за зустрічним позовом зазначав, що автомобіль HYUNDAY SANTAFE 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 було придбано згідно договору купівлі-продажу №БІФ000196-63882017 від 14 вересня 2017 року, вартість 1 000 000 грн. В той же час, частина автомобіля в розмірі 500000 грн придбавалась за рахунок кредитних коштів, що підтверджується кредитним договором №2560/09/2017/0047 від 15 вересня 2017 року. Згідно довідки №5-47/08/778/2021 від 05 листопада 2021 року заборгованість по вищевказаному кредитному договору повністю погашена. Погашення кредитних зобов`язань здійснював ОСОБА_2 самостійно, за рахунок власних коштів. Оскільки в придбані автомобіля були використані спільні кошти в розмірі 500000 грн при загальній вартості 1000000 грн, то відповідно ОСОБА_1 вправі претендувати на 1/4 вартості такого автомобіля. Згідно договору купівлі-продажу 2641/2022/3523586 від 22 листопада 2022 року вказаний автомобіль продано ОСОБА_9 за ціною 200 000 грн. Така вартість була зумовлена тим, що автомобіль потрапив у ДТП та отримав значні механічні ушкодження. В той же час, після відновлювального ремонту його вартість вже становила 704 838,0 грн, що підтверджується висновком експертного дослідження від 09 березня 2023 року № СЕ-19/109-23/2663-АВ. Таким чином, враховуючи факт продажу автомобіля третій особі, то ОСОБА_1 має право на 1/4 частини його вартості, що становить 176 209,5 грн. (1/4 від 704838,0 грн. від вартості висновком згідно експертного дослідження від 09 березня 2023 року № СЕ-19/109-23/2663-АВ). Причеп ПР-Платформа-В Прагматек А0-2515, сірий, 2020 року випуску, придбано ОСОБА_2 26 серпня 2020 року. Тобто, в період вже фактично припинених шлюбних відносин. Також йому невідоме фактичне місце його знаходження, оскільки даний об`єкт було продано, однак, новий власник не здійснив його переоформлення у відповідних органах МРЕВ. Причеп ПР-легковий-В ПГМФ 8904, 2016 року випуску було придбано ОСОБА_2 29 вересня 2016 року. У 2019 році ОСОБА_2 передав його у власність фізичній особі ОСОБА_10 за 8 000 грн, про що також відомо ОСОБА_1 даний об`єкт було відчужено за час шлюбу. Мотоцикл Geon 250R 2012 року випуску було придбано ОСОБА_2 24 січня 2013 року, та фактично відчужено ще у 2015 році третій особі, яка не вчинила дій щодо зняття його з реєстрації в МРЕВ. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину господарського приміщення XIV. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири; 1/2 частину господарського приміщення XIV; майнові права на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шавлія» ІФ», код ЄДРПОУ 41767750, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, буд. 112, кв. 52, створене 29.11.2017, статутний фонд - 110 000 грн; мотоцикл GEON 250R, 2012 року випуску, колір червоний; причіп ПГМФ 8904, 2016 року випуску, колір чорний, легковий; причіп ПРАГМАТЕК А0-2515, 2020 року випуску, колір сірий. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 176 209,50 грн грошової компенсації вартості 1/4 частини автомобіля HYUNDAI SANTA FE, 2017 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 108 171 грн різниці 1/2 вартості спільного майна подружжя, що підлягає поділу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7566 грн витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 9074 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3220,60 грн витрат по оплаті судового збору, 17 269,92 грн - витрат на оплату послуг експерта. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 13 419,40 грн. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не відмовив ОСОБА_2 у відкритті провадження за зустрічним позовом ОСОБА_2 , оскільки питання поділу автомобіля Мазда було предметом позову в справі № 344/14038/20, де позивачем була ОСОБА_1 , а відповідачем ОСОБА_2 17 березня 2025 року до участі в справі в якості в якості правонаступника ОСОБА_7 , який помер, залучено його синів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак суд безпідставно не залучив дружину померлого ОСОБА_4 . У зв`язку з непропорційним поділом іншого майна на суму 713812 грн в порядку взаємозаліку просить встановити право особистої приватної власності на об`єкт нерухомого майна: 475389526101, квартиру трикімнатну (об`єкт житлової нерухомості), загальна площа (кв.м): 160.2, житлова площа (кв.м): 46.3, місцезнаходження за адресою - АДРЕСА_3 , за ОСОБА_1 на 3/5 ідеальні частки, за ОСОБА_2 на 2/5 ідеальні частки, перевести цей об`єкт нерухомого майна в право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з залишенням їм права поділити його в натурі. Зазначає, що частину позовних вимог оскаржуваним судовим рішенням не вирішено, тому просить їх вирішити, а саме: визнати недійсним внесення 06.12.2017 відповідачем ОСОБА_2 об`єкта нерухомого майна 6288126106 - нежиле приміщення, матеріал стін-цегла, дерево, загальною площею (кв.м): 72.9, місце знаходження (адреса) - АДРЕСА_1 , - в статутний капітал ТОВ «Шавлія ІФ», ЄДРПОУ 41767750 без нотаріально посвідченої згоди на це позивача ОСОБА_1 (ч. 3 ст. 65 СК України) чи без відповідного нотаріально посвідченого договору позивача з відповідачем ОСОБА_2 щодо названого об`єкта нерухомого майна; визнати незаконною та недійсною реєстрацію права власності (індексний номер 107292574 від 13.12.2017) на об`єкт нерухомого майна 6288126106 за ТОВ «Шавлія ІФ», ЄДРПОУ 41767750; договір купівлі продажу об`єкта нерухомого майна 6288126106 від 27.12.2017, на підставі якого від імені ТОВ «Шавлія ІФ», відповідачем ОСОБА_2 його продано відповідачу ОСОБА_4 - афілійованій щодо відповідача ОСОБА_2 особі визнати незаконним, а також застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину; договір купівлі продажу об`єкта нерухомого майна 6288126106, від 27.12.2017 на підставі якого від імені ТОВ «Шавлія ІФ», відповідачем ОСОБА_2 його продано відповідачу ОСОБА_4 - афілійованій щодо відповідача ОСОБА_2 особі в сукупності з договором дарування від 01.03.2019 об`єкта нерухомого майна 6288126106 відповідачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_2 визнати фраудаторними правочинами, застосувати на такі правочини єдино правильний правовий наслідок визнати їх недійсними; об`єкт нерухомого майна 6288126106 - нежиле приміщення, загальною площею (кв.м): 72.9, місце знаходження (адреса) - АДРЕСА_1 - на час звернення позивача до суду визнати спільним сумісним майном колишнього подружжя позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 ; державну реєстраційну службу України зобов`язати усі реєстраційні записи по об`єкту нерухомого майна 6288126106 - нежиле приміщення, матеріал стін-цегла, дерево, загальною площею (кв.м): 72.9, місце знаходження (адреса) - АДРЕСА_1 , що вчинені в записи Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 06.12.2017 (внесення об`єкта нерухомого майна 6288126106 в статутний капітал ТОВ «Шавлія ІФ») по 01.03.2019 (дарування об`єкта нерухомого майна 6288126106 ОСОБА_4 ОСОБА_2 ) вилучити (скасувати); припинити режим спільної сумісної власності на об`єкт нерухомого майна 6288126106 - нежиле приміщення, загальною площею (кв.м): 72.9, місце знаходження (адреса) АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнати його одноосібно приватною власністю ОСОБА_1 за ціною в розмірі 108264 грн. Зазначає, що 2017 році подружжям ОСОБА_8 було прийнято рішення про створення в інтересах сім`ї товариства з обмеженою відповідальністю «Шавлія-ІФ» із статутним капіталом 110 000,00 грн, який було сформовано шляхом передачі до статутного капіталу ТОВ нежитлових приміщень площею 72.9, місце знаходження: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 неодноразово стверджувала про створення ТОВ «Шавлія-ІФ» саме в інтересах сім`ї. 27.12.2017 між ТОВ «Шавлія ІФ» в особі директора Логучека Ю. Е. (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Перець Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 891, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність і зобов`язується оплатити обговорену грошову суму за належне продавцю нерухоме майно, а саме нежиле приміщення (нежитлові приміщення для обслуговування населення), загальною площею 72,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27.12.2017 за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на вказане нежиле приміщення. 01.03.2019 між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування вказаного нежилого приміщення. Вважає, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також, що ОСОБА_1 дозволила ОСОБА_2 використовувати названий будинок в інтересах сім`ї, в т.ч. внести в статутний капітал суб`єкта господарювання в результаті чого отримувати від цього суб`єкта дивіденди в інтересах сім`ї. В результаті продажу вказаного об`єкта нерухомості ТОВ «Шавлія ІФ» отримало дохід в сумі 167000 грн, з якого в інтересах сім`ї не виплачено нічого. Будинком незаконно на безоплатній основі заволодів одноосібно відповідач ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу магазину і земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_2 , за яким набувачем виступав ОСОБА_7 . Водночас відсутні докази того, що оплата за цими договорами здійснювалась саме його особистими коштами. Зазначає, що фактичні обставини свідчать, що розрахунок за вказаними договорами здійснювався за рахунок відчуження квартири (договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_6 ), яка перебувала у спільній сумісній власності подружжя та за рахунок спільних грошових коштів сім`ї ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). Апелянтка звертає увагу, що після укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 у короткий строк уклав договори дарування цього ж майна на користь сина ОСОБА_2 . Така послідовність правочинів свідчить про відсутність реального наміру набуття майна у власність та використання договору купівлі-продажу як формального етапу. За своєю суттю вказані правочини мають ознаки фраудаторних, удаваних/спрямованих на шкоду іншому співвласнику, оскільки призвели до вибуття квартири зі спільної власності, оформлення іншого майна на третіх осіб та позбавлення позивача належної їй частки майна. Суд безпідставно застосував різний підхід до поділу двох аналогічних об`єктів автомобілів Mazda та Hyundai, хоча обидва були придбані за однакових обставин: частково в кредит; сторони виступали поручителями, а кредит погашався за рахунок спільних сімейних коштів. Зазначає, що кредит за автомобіль HYUNDAI SANTA FE був погашений у період шлюбу, а отже за рахунок спільних коштів подружжя, тому автомобіль підлягає поділу між сторонами у рівних частках по 1/2. Вартість майна при поділі має визначатися за його реальною ринковою ціною, а не за заниженою вартістю після пошкодження, спричиненого однією зі сторін, тому позивачка ОСОБА_1 в такому автомобілі має право на грошову частку від ціни 962 810 грн. Зазначає, що реальна вартість квартири, загальною площею 160,2 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на момент судового рішення набагато більша, ніж встановлена судом 2 540 772 грн. Вказує, що судом першої інстанції, істотно порушено процесуальні права ОСОБА_1 за практично увесь час розгляду її позову в суді, бо згідно положенню ст. 274 ЦПК в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Просить скасувати судове рішення у справі, визнати, що в справі положення ст. 186 ЦПК України порушене, тому в частині, що стосується вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 провадження закрити, постановити у справі нове судове рішення, яким заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції задовольнити повністю. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив доводи апеляційної скарги та зазначив, що редакція позовних вимог викладених в апеляційній скарзі відмінна від кінцевої редакції позовних вимог ОСОБА_1 сформованих в процесі усунення недоліків, що було викладено в заяві від 20.07.2023. У судовому засіданні 26.09.2023 позивачка за первісним позовом не заперечувала щодо зустрічного позову ОСОБА_2 , відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_11 є необґрунтованими. Подані позивачкою матеріали справи містять некоректні, неправдиві та образливі висловлювання як в бік відповідачів, представників так і суду, що є неприпустимим та є виявом неповаги до честі, гідності зазначених осіб. Щодо суті спору відносно поділу спільного майна колишнього подружжя зазначив, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , то даний об`єкт набутий ОСОБА_2 за договором дарування та відповідно не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, що виключає його поділ. Факт створення ТОВ «Шавлія-ІФ» в інтересах сім`ї ОСОБА_8 , шляхом винесення до його статутного капіталу нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 підтверджено ОСОБА_1 . Вказане майно перейшло у власність створеного товариства, відтак ОСОБА_1 при поділі майна подружжя не вправі претендувати на таке майно. Згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.12.2017 ТОВ «Шавлія-ІФ» відчужило вищеназване нежитлове приміщення ОСОБА_4 , а 01 березня 2019 року, остання подарувала це приміщення ОСОБА_2 , а отже є його особистою приватною власністю. ОСОБА_1 оскаржила правочини, стороною яких є ТОВ «ШавліяІФ», однак вказана юридична особа не є відповідачем у справі, а тому згідно усталеної судової практики суд відмовляє у задоволенні позову через неналежність відповідача, не всі сторони правочину є сторонами у справі. Окрім того, ОСОБА_1 вимагаючи поділу вказаного нежитлового приміщення, не надала доказів про дійсну ринкову вартість такого. Стосовно нежитлових приміщень загальною площею 194,3 кв.м. та земельної ділянки площею 0,0302 га в АДРЕСА_2 , то такі ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_5 за відплатними договорами купівлі-продажу, і в подальшому розпорядився власним майном на свій розсуд, уклавши договори дарування в інтересах ОСОБА_2 , який набув право особистої приватної власності на ці об`єкти. ОСОБА_1 намагаючись визнати даний об`єкт спільною сумісною власністю подружжя, не надала доказів про його дійсну ринкову вартість та просила виділити його в цілому в свою особисту власність не внесла на депозитний рахунок суду вартість частки Намагання позивачки пов`язати угоду купівлі-продажу квартири від 27.09.2019 за якою ОСОБА_2 за нотаріально-посвідченою згодою позивачки, відчужив за відплатним договором квартиру з коморою по АДРЕСА_7 на користь ОСОБА_6 із договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень та земельної ділянки в АДРЕСА_2 , що укладались між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є припущенням, оскільки жодного зв`язку між вказаними договорами немає. Що стосується поділу автомобіля HYUNDAI SANTA FE, 2017 року випуску, то на його придбання були використані спільні кошти в розмірі 500 000 грн та кредитні кошти в розмірі 500 000 грн, які самостійно погашені ОСОБА_2 , тому ОСОБА_1 вправі претендувати на частку вартості такого автомобіля, яка згідно експертного дослідження становить 176209,50 грн. Зазначає, що оскільки сторони не досягнули згоди щодо розподілу квартири АДРЕСА_5 та господарського приміщення по АДРЕСА_4 , то відповідно сторонам слід визначити ідеальні частки без реального поділу, виділивши кожному у власність по частини квартири та господарського приміщення. Причеп ПР-Платформа В Прагматек А0-2515, сірий 2020 року випуску придбаний ОСОБА_2 26.08.2020 коли сторони припинили шлюбні відносини, тому даний причеп не підлягає поділу, оскільки є особистою власністю ОСОБА_2 . Станом на сьогодні причеп продано третій особі, однак новий власник не здійснив його переоформлення. Мотоцикл GEON 250 R 2012 р.в. який придбано у 2013 році фактично відчужено ще у 2015 році третій особі яка не вчинила дій щодо зняття його з реєстрації. Причеп ПР-легковий ПГМФ 8904, 2016 р.в. у 2019 році передано у власність ОСОБА_10 за 8 000 грн про що відомо ОСОБА_1 ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін та стягнути понесені витрати на правничу допомогу. У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник Візінський В. В. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_12 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на їх необґрунтованість. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, надіслали на адресу суду заяви в яких заперечили вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 . Так ОСОБА_4 зазначила, що земля та магазин в смт. Лисець були куплені нею та її покійним чоловіком за їх власні кошти. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до придбання вказаного майна не мали жодного відношення. Також свого часу разом з чоловіком придбали у ТОВ «Шавлія- ІФ» нежиле приміщення в смт. Гвіздець. Згодом розпорядились своїм майном подарувавши його сину. ОСОБА_3 вказав, що нежитлове приміщення та земля під ними в смт. Лисець придбані його батьками за власні кошти без залучення чи участі інших осіб, а пізніше подаровані його брату ОСОБА_2 . Колишня дружина його брата ОСОБА_1 не мала жодного відношення до вказаного майна. Треті особи на стороні відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає. Постановляючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що поділу між сторонами підлягає майно на загальну суму 3 078 550 грн, а саме: квартира АДРЕСА_5 ; господарське приміщення XIV, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; майнові права на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шавлія» ІФ», статутний фонд 110 000 грн.; мотоцикл GEON 250R, 2012 року випуску, колір червоний; причіп ПГМФ 8904, 2016 року випуску, колір чорний, легковий; причіп ПРАГМАТЕК А0-2515, 2020 року випуску, колір сірий. Половина від загальної суми вартості майна складає 1 539 275 грн. Виходячи із рівності часток майна подружжя, суд, в порядку поділу спільного майна подружжя, позивачці виділив у власність майно на загальну суму 1 431 104 грн, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ; 1/2 частину господарського приміщення XIV, за адресою АДРЕСА_4 . Відповідачу ОСОБА_2 виділено у власність майна на загальну суму 1 647 446 грн, а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ; 1/2 частину господарського приміщення XIV, в АДРЕСА_4 ; майнові права на ТОВ «Шавлія» ІФ», статутний фонд 110 000 грн; мотоцикл GEON 250R, 2012 року випуску, колір червоний; причіп ПГМФ 8904, 2016 року випуску, колір чорний, легковий; причіп ПРАГМАТЕК А0-2515, 2020 року випуску, колір сірий. Стягнуто з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію різницю вартості 1/2 частки спільного майна на суму 108 171 грн, а також стягнуто 176 209,50 грн грошової компенсації вартості 1/4 частини автомобіля HYUNDAI SANTA FE, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_6 , колір синій. З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Встановлено, що між сторонами колишнім подружжям - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір з приводу поділу майна, набутого ними за час перебування в шлюбі. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_13 з 18.10.2008 року перебували в шлюбі. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.09.2020 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18.10.2008 у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1617 розірвано. Неповнолітніх дітей ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено на проживанні з матір`ю ОСОБА_1 . Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 являються батьками ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно, серія НОМЕР_7 від 22.02.2019 року. За час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбане наступне нерухоме майно: - нежитлове приміщення, загальною площею 72,9 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 06.02.2013 року; - квартира АДРЕСА_5 , право власності на яку набуте 13 жовтня 2014 року, - господарське приміщення №XIV, що за адресою АДРЕСА_4 , право власності набуте та рухоме майно: - автомобіль HYUNDAYSANTAFE 2017 року випуску, легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_3 ; - причеп ПР-Платформа-В Прагматек НОМЕР_4 , сірий, 2020 року випуску; - мотоцикл Geon 250R 2012 року випуску, - причеп ПР-легковий-В ПГМФ 8904, 2016 року випуску; - автомобіль MAZDA-CX3, № кузова НОМЕР_8 , 2017 року випуску; та майнові права на Товариство з обмеженою відповідальністю «Шавлія ІФ», код ЄДРПОУ 41767750, юридична адреса: вул. Вовчинецька, буд. 112, кв. 52, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область. 06.12.2017 ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 внесено в статутний капітал ТОВ «Шавлія ІФ». 27.12.2017 між ТОВ «Шавлія ІФ» та відповідачкою ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення. На підставі договору дарування, укладеного 01.03.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ОСОБА_2 набув право особистої приватної власності на нежитлове приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договорів дарування від 17.10.2019 на частку 53/100 та від 14.04.2020 на частку 47/100, ОСОБА_7 передав у власність (подарував) ОСОБА_2 нежитлове приміщення, загальною площею 194,3 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно договорів дарування від 17.10.2019 на частку та від 14.04.2020 на 1/2 частку ОСОБА_7 передав у власність (подарував) ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги про поділ нерухомого майна, вважає, що поділу як спільне майно подружжя, окрім квартири АДРЕСА_5 та господарського приміщення XIV, в с. Крихівці, підлягає також нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 72,9 м. кв., за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею 194,3 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельна ділянка, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, за вказаною адресою, посилаючись на те, що ОСОБА_2 набув право власності на це майно на підставі, укладених за участі його батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , фраудаторних правочинів. Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16). У статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно зі статтею 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України). Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Таким чином норми сімейного законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин, згідно ст. 204 ЦК України, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні її вимог про поділ нежитлового приміщення площею 72.9, місце знаходження: АДРЕСА_1 , як майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів виходить з такого. Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 06.02.2013 ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , нежиле приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж приміщення вчинено за 108 264 грн за письмовою згодою на придбання такого дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Встановлено судом, та не заперечується сторонами, що у 2017 році подружжям ОСОБА_8 було прийнято рішення про створення в інтересах сім`ї товариства з обмеженою відповідальністю «Шавлія-ІФ» із статутним капіталом 110 000,00 грн. Статутний капітал було сформовано шляхом передачі до статутного капіталу товариства за актом приймання-передачі від 06 грудня 2017 року нежитлових приміщень, площею 72,9, місце знаходження: АДРЕСА_1 , який підписано представником ТОВ «Шавлія ІФ» Бойко В. І., та ОСОБА_2 , підписи яких посвідчені приватним нотаріусом Слободян Л. А., реєстровий № 1274, 1275. 27.12.2017 між ТОВ «Шавлія ІФ» в особі директора Логучека Ю. Е. (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено нотаріально-посвідчений Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до якого продавець, згідно Протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Шавлія ІФ» №3 від 26.12.2017 року, передав у власність, а покупець прийняв у власність нежиле приміщення загальною площею 72,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на відчужуване майно, згідно договору зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно що підтверджується Витягом за індексним №107292574 від 13:12.2017 року, виданим Джурин Я. О. державним реєстратором Богородчанської селищної ради, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 6288126106, право власності №23894378. Балансова вартість предмета Договору становить 110 000 грн, а експертна вартість цього приміщення згідно Звіту про оцінку майна від 21.12.2017, становить 167 000 грн. Продаж зазначеного відчужуваного нерухомого майна вчинено за ціною 167 000 грн, які покупець зобов`язується сплатити протягом тридцяти робочих днів із дня нотаріального посвідчення даного Договору, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 27.12.2017 року на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на вказане нежиле приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6288126106. Згідно меморіальних ордерів від 11.01.2018 ОСОБА_4 перераховано ТОВ «Шавлія ІФ» грошові кошти в сумі відповідно 80 000 грн та 87 000 грн, призначення платежу: оплата за нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 27.12.2017. 01.03.2019 ОСОБА_4 , за письмовою згодою її чоловіка ОСОБА_7 , згідно нотаріально посвідченого договору, подарувала ОСОБА_2 належне їй нерухоме майно - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке сторони оцінили в сумі 170 000 грн. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.03.2019, 01.03.2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності, на вказане нежиле приміщення в цілому. Таким чином, спірне нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 . набуте у власність ОСОБА_2 за договором дарування, та станом на час пред`явлення позову, відповідно до ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю. Даючи оцінку доводам позивачки ОСОБА_1 щодо неправомірного включення спірного нежитлового приміщення до статутного фонду ТОВ «Шавлія ІФ» та подальшого його відчуження, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що зібраними в справі доказами підтверджено факт створення ТОВ «Шавлія-ІФ» в інтересах сім`ї ОСОБА_8 шляхом внесення до його статутного капіталу спірного нежитлового приміщення, про що неодноразово зазначала позивачка у своїх заявах по справі. Посилання ОСОБА_1 на відсутність окремого документа у вигляді її письмової згоди на таке формування статутного капіталу є необґрунтованим, оскільки ТОВ «Шавлія-ІФ» створено з відома позивачки та в інтересах сім`ї. Так, із матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що у лютому 2013 року сторони вирішили вести власний бізнес, задля чого 06.02.2013 придбали нежитлове приміщення площею 72,9 в АДРЕСА_1 за ціною 108264 грн. Діюче Командитне товариство «Шавлія» спочатку орендувало придбане нежитлове приміщення, а 06.12.2017 за наполяганням ОСОБА_2 це приміщення передано до статутного капіталу товариства. Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що вона не була обізнана про передачу нежитлового приміщення до статутного капіталу товариства спростовуються її ж доводами при пред`явленні позову до суду. Встановлено, що ОСОБА_2 являється засновником та керівником ТОВ «Шавлія ІФ», дата державної реєстрації товариства 29.11.2017, номер запису 11191020000015377, розмір статутного фонду 110 000 грн. Оскільки статутний капітал товариства створено за рахунок належного на праві спільної власності подружжя нежитлового приміщення, то вказану обставину слід враховувати при поділі майна подружжя. Вклади внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується у право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства. Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої палати Верховного суду від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц. Отже доводи позивачки про наявність підстав для визнання недійсними: внесення 06.12.2017 ОСОБА_2 до статного капіталу ТОВ «Шавлія ІФ» нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; договору купівлі-продажу цього приміщення укладеного 27.12.2017 між ТОВ «Шавлія ІФ» та ОСОБА_4 ; договору дарування приміщення укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 01.03.2019 не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів зауважує, що позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення укладеного 27.12.2017 між ТОВ «Шавлія ІФ» та ОСОБА_4 , однак ТОВ «Шавлія ІФ» нею не залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача. З огляду на наведене вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині поділу нежитлового приміщення площею 72.9, місце знаходження: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке приміщення набуте у власність ОСОБА_2 за договором дарування, та відповідно до ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю, а відтак не підлягає поділу як спільне майно подружжя. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини укладення та виконання договору купівлі-продажу магазину і земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_2 , слід зазначити наступне. Із матеріалів справи вбачається, що 25.09.2019 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Тисменицького районного округу Івано-Франківської області Секретою І. І., зареєстровані в реєстрі за №832, 833, відповідно до яких ОСОБА_7 купив 53/100 частки магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 309 997,42 грн, яку покупець сплатив продавцеві до підписання даного договору, а також купив 1/2 частку земельної ділянки за цією ж адресою загальною площею 0.0302 га за кадастровим номером: 2625855600:02:001:0699, за ціною 14 481 грн. 25.09.2019 за ОСОБА_7 зареєстровано право приватної власності на магазин, об`єкт житлової нерухомості, в розмірі частки 53/100, загальною площею 194,3 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1870386826258) та право приватної власності в розмірі частки 1/2 на земельну ділянку кадастровий номер: 2625855600:02:001:0699, площею 0,0302 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 17.10.2019 між ОСОБА_7 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договори дарування, які посвідчено приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Білусяк Л. В., зареєстровано в реєстрі за №892, 340, відповідно до яких дарувальник за письмовою згодою дружини ОСОБА_4 , подарував своєму сину ОСОБА_2 53/100 частки магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0302 га, цільове призначення якої для обслуговування магазину. 10.03.2020 ОСОБА_7 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_4 , згідно договорів купівлі-продажу укладених з ОСОБА_5 , посвідчених приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Секретою І. І., зареєстрованих в реєстрі за № 219, 220, купив 47/100 частки магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , продаж вчинено за 278 210,58 грн, які сплаченні покупцем до підписання даного договору, а також купив 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0.0302 га за кадастровим номером:2625855600:02:001:0699, що розташована за цією ж адресою, ціна продажу14481 грн. Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.03.2020 вбачається, що на підставі укладених договорів за ОСОБА_7 зареєстровано право спільної часткової власності в розмірі частки 47/100 на магазин, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 194,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1870386826258) та право приватної власності в розмірі часток 1/2 на земельну ділянку кадастровий номер: 2625855600:02:001:0699, загальною площею 0,0302 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1857625226258). 14.04.2020 між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) укладено договори дарування, які посвідчені приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Білусяк Л. В., зареєстровано в реєстрі за №337, 895, відповідно до яких ОСОБА_7 подарував своєму синові, 47/100 частки магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,0302 га, цільове призначення якої для обслуговування магазину. Договори вчинено за згодою дружини дарувальника ОСОБА_4 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.04.2020 ОСОБА_2 на праві приватної власності в розмірі частки 47/100 належить магазин, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 194,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1870386826258) та частка земельної ділянки, площею 0,0302 га, кадастровий номер 2625855600:02:001:0699, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1857625226258). Даючи оцінку вищеописаним договорам, суд першої інстанції правильно зазначив що ОСОБА_7 придбавав у ОСОБА_5 за відплатними договорами купівлі-продажу приміщення магазину та земельну ділянку в АДРЕСА_2 та в подальшому розпорядився власним майном на свій розсуд, уклавши договори дарування в інтересах свого сина ОСОБА_2 , а відтак останній набув право особистої приватної власності на такі об`єкти. Доводи апеляційної скарги про те, що фактичний розрахунок за вказаними договорами здійснювався за рахунок відчуження квартири по АДРЕСА_6 , яка перебувала у спільній сумісній власності подружжя та за рахунок спільних грошових коштів сім`ї ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), не підтверджені належними доказами. Так, при укладенні 27.09.2019 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , ОСОБА_2 , за нотаріально посвідченою згодою позивачки відчужив за відплатним договором квартиру з коморою ОСОБА_6 . Позивачка ОСОБА_1 надала згоду виключно на продаж квартири, яка належала їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, а не на укладення договору міни чи іншого договору. Щодо придбання нежитлового приміщення магазину та земельної ділянки її чоловіком ОСОБА_2 , згоди, як подружжя не надавала. Натомість договори купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки по АДРЕСА_2 укладені 25.09.2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що після укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 у короткий строк уклав договори дарування цього ж майна на користь сина ОСОБА_2 і така послідовність правочинів свідчить про відсутність реального наміру набуття майна у власність ОСОБА_7 не дають підстав для висновку, що такі правочини є удаваними та спрямованими на шкоду іншому співвласнику. Позивачкою не надано належних доказів того, що такі договори укладались без реального наміру настання наслідків в результаті їх укладення. Окрім того, заявляючи вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу приміщення магазину та земельної ділянки та про перевід прав покупців за вказаними договорами, які укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , позивачка не зазначає ОСОБА_5 як відповідача, тобто позов в цій частині пред`явлено до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові. Схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19. Щодо поділу автомобіля марка HYUNDAI модель SANTA FE, 2017 року випуску судом встановлено наступне. Автомобіль марки HYUNDAI модель SANTA FE, 2017 року випуску вартістю 1 000 000 грн було придбано ОСОБА_2 14.09.2017 згідно договору купівлі-продажу укладеного з ТОВ «БОГДАН-АВТО ІВАНО-ФРАНКІВСЬК» та в цей же день за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний транспортний засіб. Судом встановлено, що автомобіль придбано за ціною 1 000 000 грн. Частина коштів на придбання автомобіля отримана за рахунок кредитних коштів у розмірі 500 000 грн, що підтверджується кредитним договором №2560/09/2017/0047 від 15.09.2017 року, укладеним між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 . Погашення кредитних коштів ОСОБА_2 здійснював самостійно за рахунок власних коштів. 22.11.2022 ОСОБА_2 відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_9 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 200 000 грн. З огляду на те, що автомобіль марки HYUNDAI модель SANTA FE ОСОБА_2 відчужено, його ринкова вартість згідно висновку експертного дослідження становила 704838 грн та беручи до уваги, що на його придбання були використані спільні кошти в розмірі 500 000 грн, що складало частину від вартості 1 000 000 грн, то суд дійшов правильного висновку що позивачка в порядку поділу майна має право на грошову компенсацію в розмірі частини ринкової вартості зазначеного транспортного засобу в розмірі 176 209,50 грн. Суд першої інстанції при визначенні ринкової вартості автомобіля обґрунтовано взяв до уваги висновок експертного дослідження №СЕ-19/109-23/2663-АВ від 09.03.2023 року складеного судовим експертом Івано-Франківського НДЕКЦ Рибенчук Я. В., згідно якого ринкова вартість представленого для дослідження автомобіля HYUNDAI модель Santa Fe, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_2 , 2016 року випуску станом на 27.02.2023 року з урахуванням особливостей його стану становила 704 838 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що при поділі авто слід було виходити із ринкової вартості транспортного засобу, визначеної згідно повідомлення судового експерта Біланюка В. М. від 27.01.2021, у розмірі 962 810 грн, то такі не заслуговують на увагу, оскільки вказана оцінка проведена без врахування фактичного технічного стану. Окрім того, судовий експерт при наданні висновку, попереджений про кримінальну відповідальність, а відтак наданий висновок експертного дослідження є належним та допустимим доказом при визначенні вартості транспортного засобу. Наведене узгоджується із правовим висновком зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019, справа № 522/1029/18. Не заслуговують також на увагу посилання в апеляційній скарзі про те, що реальна вартість квартири, загальною площею 160,2 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на час ухвалення рішення набагато більша, ніж встановлена судом у розмірі 2 540 772 грн, оскільки вказана вартість квартири визначена висновком судового експерта №05/04 з оціночно-будівельної експертизи від 06.04.2023, який попереджений про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про поділ вказаної квартири жодна із сторін не погодилася на отримання грошової компенсації за належну їм частку в квартирі за попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а тому суд визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на ідеальні частки без реального поділу квартири по частці за кожним. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на порушення судом першої інстанції її процесуальних прав Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Із матеріалів справи вбачається, що розгляд справи судом першої інстанції здійснювався протягом тривалого часу. Позивачка ОСОБА_1 позов про поділ майна подружжя та порушення її майнових прав пред`явила 20 жовтня 2020 року, неодноразово уточнювала та змінювала позовні вимоги, заявляла клопотання, користувалася правовою допомогою адвокатів, оскаржувала постановлені у справі рішення. Разом з тим, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги щодо порушення судом процесуальних прав, ОСОБА_1 не зазначила в чому саме полягало порушення її процесуальних прав у суді першої інстанції та що вказані порушення потягнули за собою постановлення незаконного рішення. Таким чином, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог первісного та зустрічного позовів. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: Є. Є. Мальцева О. О. Томин