Ухвала КЦС ВС № 213/6533/25

У х в а л а 29 травня 2026 року м. Київ Справа № 213/6533/25 Провадження № 61-6953ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Корнєв Максим Юрійович (далі - адвокат), на постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до скаржника про відшкодування моральної шкоди, завданої втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, та в с т а н о в и в:

1. У грудні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути зі скаржника 440 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. 2. 2 лютого 2026 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув зі скаржника на користь позивача 250 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів; відмовив у задоволенні іншої частини позову. 3. 28 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою змінив рішення суду першої інстанції, стягнувши зі скаржника на користь позивача 440 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. 4. 22 травня 2026 року адвокат в інтересах скаржник сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 16483/0/220-26 від 22 травня 2026 року), у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає. 5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). 5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. 5.4. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди. Ціна позову становить 440 000,00 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (832 000,00 грн = 250 х 3 328,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»). 5.5. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та що справа має виняткове значення для скаржника. Мотивував так: (1) суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 215/199/14, від 30 січня 2026 року у справі № 211/3773/24, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 420/32785/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21; (2) скаржник здійснює діяльність в екстремальних умовах воєнного стану. Функціонування промислового комплексу відбувається в режимі постійного подолання загрози зупинки виробництва через дефіцит електроенергії, масштабні пошкодження промислових потужностей і загальну дестабілізацію логістичної системи країни. Значна кількість аналогічних позовних проваджень, ініційованих щороку проти скаржника, відсутність уніфікованого підходу та безпідставне (необґрунтоване) збільшення судом апеляційної інстанції розміру відшкодування моральної шкоди обмежують спроможність стратегічно важливого підприємства безперервно працювати й оперативно відновлювати виробництво в умовах воєнного стану під час регулярних обстрілів промислової інфраструктури. 5.6. Верховний Суд вважає, що скаржник не обґрунтував фундаментальність питання права у цій справі для формування єдиної правозастосовної практики. Можливий вплив на самого скаржника бажаного для нього висновку щодо застосування норм права не підтверджує таку фундаментальність. Відсутні аргументи про виняткове значення для скаржника саме цієї, а не будь-якої іншої справи. Загальна інформація про діяльність і стан підприємства під час воєнного стану не підтверджує необхідність відрити касаційне провадження у цій справі. Скаржник не погодився з оскарженим судовим рішенням. Однак це не означає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа має виняткове значення для скаржника. 5.7. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не мотивував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника слід відмовити.

6. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 6.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 6.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 6.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 6.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 6.5. Скаржник отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази проти позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною. 6.6. Скаржник подав касаційну скаргу на судове рішення, яке за загальним правилом не можна переглянути у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддіД. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко