Ухвала КГС ВС № 915/442/25

УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ cправа № 915/442/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Кролевець О. А., розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 (суддя Коваль С. М.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 (головуюча - Діброва Г. І., судді: Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у справі за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" про стягнення грошових коштів по суднозаходу 11.08.2020 буксиру "КОЗАЦЬКИЙ" у загальній сумі 583,21 грн, ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2024 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Підприємство, скаржник) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (далі - Товариство) про стягнення портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний), а також 3 % річних та інфляційних втрат з суден Товариства, які забезпечували завантаження 36 іноземних суден (в тому числі "BAO RUN", прапор Hong Kong) на зовнішньому рейді морського порту Миколаїв в період з 01.08.2020 по 31.12.2020, в порядку статті 85 Кодексу торговельного мореплавства, статті 22 Закону України "Про морські порти України", пунктів 2.1, 7.1, 8.1-8.2 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462 (далі - Наказ № 316).

2. За такими вимогами ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 було відкрито провадження у справі № 915/411/24 про стягнення грошових коштів у сумі 2 722 494,11 грн, із яких: 191 372,17 грн - адміністративний збір, 1 478 784,95 грн - корабельний збір, 35 488,26 грн - санітарний збір, 164 743,19 грн - 3% річних, 852 105,54 грн - інфляційні втрати.

3. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.02.2025 у справі № 915/411/24 постановлено роз`єднати позовні вимоги по стягненню портових зборів (корабельний, адміністративний, санітарний), а також 3% річних та інфляційних втрат з баржебуксирних складів суден Товариства, які забезпечували завантаження 36 іноземних суден в період з 01.08.2020 по 31.12.2020, виділивши в самостійні провадження позовні вимоги, згруповані по баржебуксирним складам суден, які забезпечували завантаження конкретного іноземного судна.

4. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2025 у справі № 915/226/25 позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів з баржебуксирних складів, які забезпечували завантаження іноземного судна "BAO RUN" (суднозахід 04-14.08.2020) у загальній сумі 101 645,97 грн, з яких: 62 850,10 грн - основний борг, 6 397,39 грн - 3% річних, 32 398,48 грн - збитків від інфляції по буксирам та баржам Товариства, виділено в самостійні провадження.

5. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2025 у справі № 915/226/25 позовні вимоги роз`єднано шляхом виділення в самостійні провадження позовні вимоги Підприємства про стягнення портових зборів по буксирам та баржам, які забезпечували завантаження іноземного судна "BAO RUN" (суднозахід 04-14.08.2020). У тому числі, позовні вимоги про стягнення грошових коштів у загальній сумі 583,21 грн, з яких: 360,65 грн основний борг, 36,66 грн 3% річних; 185,90 грн - збитків від інфляції по буксиру "КОЗАЦЬКИЙ" (11.08.2020), які включені до рахунку Підприємства № 70381512 від 11.08.2020 - виділені у справу № 915/442/25, яка переглядається.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що буксир "КОЗАЦЬКИЙ", який з 10.08.2020 по 11.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-003 по маршруту від "Очаків рейд порту" до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування баржи - НБЛ-034 здійснював на Зовнішньому рейді морського порту Миколаїв вантажно/розвантажувальні роботи (комерційний вантажний рейс), у зв`язку з чим був віднесений до суден групи "А", для яких передбачена необхідність сплати портових зборів, які були йому нараховані.

7. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2025 справу № 915/442/25 прийнято до провадження та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. 8. 30.01.2026 Господарський суд Миколаївської області ухвалив у цій справі рішення, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, яким у задоволенні позову про стягнення грошових коштів у загальній сумі 583,21 грн відмовив.

9. Суд першої інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 915/400/20, що вантажна операція, яка здійснюється суднами портового флоту в межах морського порту, не є тотожною комерційному вантажному рейсу судна, що здійснюється у межах правовідносин з перевезення, та встановив, що буксир "КОЗАЦЬКИЙ", який 10.08.2020 - 11.08.2020 здійснював буксирування несамохідної баржі НБЛ-003 по маршруту від "Очаків рейд порту" до Зовнішнього рейду морського порту Миколаїв та у зворотному напрямку буксирування іншої баржи - НБЛ-034 (у іншому баржебуксирному складі) не виконував у цих операціях комерційного вантажного рейсу у розумінні статті 909 Цивільного кодексу України, а забезпечував операції з навантаження/вивантаження, тобто, діяв як судно групи "Е", з яких корабельний, адміністративний, санітарний збори не справляються. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про неправомірне нарахування та заявлення до стягнення позивачем корабельного, адміністративного, санітарного зборів буксиру "КОЗАЦЬКИЙ" у період 10-11.08.2020, які включені до рахунку Підприємства № 70381512 від 11.08.2020, а саме, грошових коштів у загальній сумі 583,21 грн, а тому підстави для задоволення позову відсутні. 10. 15.05.2026 Підприємство звернулося до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

11. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

13. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

14. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

15. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

17. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).

18. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

19. Як на підставу для допуску малозначної справи до касаційного оскарження, Підприємство посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

20. Так, скаржник зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали переміщення вантажу не самостійним перевезенням, а лише "складовим елементом" завантаження іноземного судна, при цьому, безпідставно відхилили доводи позивача щодо каботажного характеру перевезень; неправильно застосували статтю 918 Цивільного кодексу України, пункт 11 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України", не врахувавши спеціальні норми, що регулюють перевезення вантажів (статтю 909 Цивільного кодексу України, статтю 306 Господарського кодексу України, статтю 131 Кодексу торговельного мореплавства України, статтю 53 Закону України "Про внутрішній водний транспорт"); формально підійшли до квитанцій служби регулювання руху суден, визнавши, що заміна буксира в Очакові перериває єдиний вантажний комерційний рейс та не стосується спору. Скаржник вважає, що суди неправомірно застосували висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 915/400/20, оскільки правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається. На переконання скаржника суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.05.2018 у справі № 915/525/17, від 22.10.2018 у справі № 915/842/17, від 07.05.2019 у справі № 915/1054/17, від 13.04.2021 у справі № 916/1936/20, від 13.12.2022 у справі № 910/20675/20 щодо застосування Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013. Крім того, Підприємство наголошує, що тривалий час суди дотримувались вказаної сформованої Верховним Судом практики, проте оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм Порядку № 316 (зокрема, положень додатка № 1, пунктів 2.1, 7.1, 8.2, 2.3, 7.5, 8.3,). Скаржник зазначає, що наразі в суді першої інстанції розглядається 464 аналогічні справи, вимоги в яких виділені зі справ № 915/1028/23 та № 915/411/24, зокрема: №№ 915/76/25, …, 915/112/25 (37 справ), №№ 915/224/25, …, 915/258/25 (35 справ), №№ 915/422/25, …, 915/449/25 (14 справ), №№ 915/616/25, …, 915/652/25 (37 справ), №№ 915/883/25, …, 915/915/25 (33 справи), №№ 915/1740/25, …, 915/2052/25 (306 справ). Таким чином, на переконання скаржника розгляд цієї касаційної скарги має фундаментальне значення для правильного вирішення зазначених справ, а також ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Підприємство також зазначає, що ця справа віднесена судом до категорії малозначної помилково, з порушенням вимог статті 247 ГПК України, оскільки, вимоги, що розглядаються у цій справі, були виділені зі справи № 915/411/24, спочатку в справу № 915/226/25, а згодом - у самостійне провадження (одна з 29 справ, на які було роз`єднано справу № 915/226/25), натомість ГПК України не містить норм, які б дозволяли відступати від вимог статті 247 ГПК України шляхом виділення окремих позовних вимог в самостійні провадження, а також здійснювати перехід із загального позовного провадження до спрощеного. Крім того, роз`єднання позовних вимог та виділення їх у самостійні провадження відповідно до частини шостої статті 173 ГПК України не може звужувати процесуальні права позивача, зокрема, право на розгляд справи в загальному позовному провадженні та повноцінне апеляційне й касаційне оскарження. Скаржник також зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно встановлено, що буксир "КОЗАЦЬКИЙ" є судном портового флоту (група Е) виключно на підставі того, що ним володіє Товариство - власник терміналу, внесений до Реєстру морських портів України як портовий оператор у морському порту Миколаїв, і відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України зазначені обставини мають преюдиціальне значення у справах (№ 915/623/25, № 915/650/25, № 915/2008/25, № 915/2015/25, № 915/228/25, № 915/227/25, № 915/229/25, № 915/230/25, № 915/233/25, № 915/234/25, № 915/237/25, № 915/241/25, № 915/242/25, № 915/244/25, № 915/245/25, № 915/247/25, № 915/252/25, № 915/411/24). Крім того, скаржник зазначає, що готується до передачі до суду заборгованість за суднозаходи буксира "КОЗАЦЬКИЙ" 2021- 2022 років, тому питання має системний характер, а обставини, встановлені поточній справі, позивач не матиме можливості спростувати в інших наведених 18 справах, які розглядаються судом першої інстанції.

21. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

22. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

23. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

24. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

25. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

26. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

27. Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

28. Натомість касаційна скарга Підприємства не містить належних доводів, які б свідчили про те, що ця справа містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.

29. Верховний Суд також звертає увагу, що зазначення скаржником того, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували/не застосували/порушили норму права та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та не є належним обґрунтуванням випадку для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах в розумінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу. Саме норми пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

30. Крім того, посилання Підприємства на існування судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій, які, на думку скаржника, суперечать висновкам Верховного Суду, та які мають застосовуватися у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки судові рішення у кожній справі ухвалюються з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, тощо. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

31. Стосовно "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі, проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

32. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленим рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

33. Верховний Суд зауважує, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

34. Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді інших 18 справ Суд вважає необґрунтованими, оскільки скаржник не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення вважає незаконним.

35. Зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені цими судовими рішеннями, при розгляді інших справ, оскільки наявність інших спорів не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а свідчить лише про наявність у цих справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, залежно від яких і ухвалюється судове рішення. При цьому, питання обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог, у тому числі щодо застосування чи незастосування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду в іншій справі, є правом суду та вирішується ним на власний розсуд з огляду на обставини та наявні у справі докази, які є предметом судового розгляду.

36. Щодо посилання Підприємства на те, що справа, яка переглядається, віднесена судом до категорії малозначної помилково, Суд зазначає наступне.

37. Згідно з приписами частини п`ятої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

38. Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.

39. Згідно з частинами першою, другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

40. Норми частини третьої цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

41. Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

42. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).

43. Суд першої інстанції, взявши до уваги критерії, наведені у частині третій статті 247 ГПК України, визнав, що ця справа не віднесена до категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, вважав за можливе розглядати цей спір у порядку спрощеного позовного провадження.

44. З огляду на зазначене, доводи скаржника про помилковість віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних є необґрунтованими та не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій.

45. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

46. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

47. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

48. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).

49. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

50. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, зокрема, в ухвалах від 18.12.2025 у справі № 915/432/25, від 17.12.2025 у справі № 915/434/25, від 12.01.2026 у справі № 915/436/25, від 07.05.2026 у справі № 915/422/25, від 18.05.2026 у справі № 915/426/25, від 20.05.2026 у справі № 915/424/25, від 28.05.2026 у справі № 915/430/25, від 29.05.2026 у справі № 915/440/25. Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 915/442/25 за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча І. Кондратова Судді Г. Вронська О. Кролевець