Постанова 4824 № 372/2905/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/2905/23 Головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В. Провадження № 22-ц/824/2811/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргамизаступника керівника Київської обласної прокуратури на додаткові рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Ліси України», ОСОБА_2 , Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київської області, про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення, в с т а н о в и в: У червні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ДП «Ліси України», ОСОБА_2 , в якому просив: усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 27 вересня 2021 року за індексним номером 60614937 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 площею 1 га; усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223155400:06:001:0006 площею 1 га шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА від ОСОБА_1 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. 30 липня 2025 року представник відповідача - адвокат Аваєва Н.В. надіслала до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 250 000,00 грн, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 220 000,00 грн та витрат на проведення експертизи у розмірі 30 000,00 грн. Представник третьої особи - адвокат Волков П.О. також 30 липня 2025 року надіслав до районного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2025 року стягнуто з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 100 000,00 грн, по 50 000,00 грн з кожного. Іншим додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2025 року стягнуто з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн, по 12 500,00 грн з кожного. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з апеляційними скаргами, в яких просить додаткові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяв представника відповідача і представника третьої особи про стягнення витрат на правову допомогу відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що не тільки зазначений відповідачем та третьою особою розмір витрат на правничу допомогу, а навіть і стягнуті судом першої інстанції суми 100 000,00 грн та 25 000,00 грн не відповідають критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності і необхідних процесуальних дій відповідної сторони. Підставою для стягнення такого роду витрат є реально понесені стороною до моменту прийняття судом рішення по суті позовних вимог витрати на виконання угоди, укладеної з адвокатом про надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Проте у даній справі суд залишив поза увагою той факт, що відповідачем та третьою особою не надано будь-яких доказів оприбуткування адвокатами сплачених витрат на правничу допомогу, що взагалі ставить під обґрунтований сумнів реальність їх понесення. В матеріалах справи наявні лише рахунки-фактури без відмітки банку про їх оплату. Отже, суд першої інстанції безпідставно стягнув з Державного бюджету України суми витрат на правову допомогу, які належним чином документально не підтверджені. Крім того, загальна вартість виконаних робіт є явно завищеною, не відповідає принципам розумності, обґрунтованості та є неспівмірною зі складністю справи та реальним обсягом виконаних робіт. Зокрема, не конкретизовано кількість участей у судових засіданнях та витрачених годин, не зазначено, які саме процесуальні документи підготовлено адвокатами та скільки часу витрачено на їх підготовку. Фактично представниками відповідача та третьої особи надано розрахунки вартості правової допомоги з вказівкою виконаних робіт та наданих послуг, які є неналежно обґрунтованими. Навіть, якщо врахувати досвід та статус адвокатів Аваєвої Н.В. та Волкова П.О., оцінка вартості участі в судових засіданнях в сумі 220 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно, є явно необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи та ринковими цінами адвокатських послуг. У відзивах на апеляційні скарги представник відповідача - адвокат Аваєва Н.В. та представник третьої особи - адвокат Волков П.О. просять вказані апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані додаткові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи прокурора є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Федоренко О.П. підтримав аргументи апеляційних скарг, просив їх задовольнити. Представник ОСОБА_1 - адвокат Аваєва Н.В. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційних скарг, просила залишити їх без задоволення. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційних скарг. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість додаткових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті). У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України. Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України. Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21. У справі, яка переглядається, встановлено, що в судовому засіданні суду першої інстанції від 17 липня 2025 року представник відповідача - адвокат Аваєва Н.В. та представник третьої особи - адвокат Волков П.О. до закінчення судових дебатів у справі зробили заяви про те, що докази на підтвердження понесення втрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення в порядку, визначеному частиною восьмою статті 141 ЦПК України. 25 липня 2025 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким в задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення відмовив. 30 липня 2025 року представник відповідача - адвокат Аваєва Н.В. та представник третьої особи - адвокат Волков П.О. направили до суду першої інстанції засобами підсистеми «Електронний суд» заяви про ухвалення додаткового рішення. Представник ОСОБА_1. просила стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь відповідача, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 220 000,00 грн, надавши суду: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1511522 від 12 грудня 2023 року; договір про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 12 грудня 2023 року; додаткову угоду до цього договору від 17 грудня 2023 року; акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги від 29 липня 2025 року до зазначеного договору; рахунок-фактуру № 20250729 від 29 липня 2025 року (а.с. 46-50, т. 4). Представник ОСОБА_2. просив стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь третьої особи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, надавши суду: ордер на надання правничої допомоги серії АВ № 1144321 від 26 липня 2024 року; договір про надання правничої (правової) допомоги від 25 липня 2024 року; акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги від 30 липня 2025 року до вказаного договору; рахунок № 30-07-2025/001 від 30 липня 2025 року (а.с. 6-9, т. 4). У судових засіданнях з розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення прокурор Кузьменко К.О. заперечувала щодо стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на їх необґрунтованість та неспіврозмірність. Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги заяви представника ОСОБА_1., виходив з того, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 220 000,00 грн не відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а тому відповідні доводи прокурора у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення є обґрунтованими. За таких обставин суд вирішив покласти на Київську обласну прокуратуру та Київську ОДА обов`язок по відшкодуванню понесених відповідачем судових витрат на надання професійної правничої допомоги у розмірі 100 000,00 грн, тобто по 50 000,00 грн з кожного. Частковозадовольняючи вимоги заяви представника ОСОБА_2 , місцевий суд вважав, що наданими третьою особою доказами підтверджується розмір витрат на правову допомогу, які будуть понесені і становлять 30 000,00 грн. Оцінивши надані докази на підтвердження вартості витрат та опис наданих послуг, суд дійшов висновку, що такі безпосередньо пов`язані з розглядом справи, але заявлений розмір витрат на правову допомоги є неспівмірним із складністю справи, а тому стягненню із обох сторін підлягає 25 000,00 грн, тобто по 12 500,00 грн з кожного. Колегія суддів не може в повній мірі погодитися із наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно із положеннями частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина дванадцята статті 141 ЦПК України) Метою запровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 15 лютого 2023 року у справі № 567/1508/19. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. За таких обставин доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури про те, що відповідачем та третьою особою не надано доказів оприбуткування адвокатами сплачених витрат на правничу допомогу, що ставить під обґрунтований сумнів реальність їх понесення, не заслуговують на увагу як належна підстава для відмови у відшкодуванні учаснику справи, на користь якого ухвалено рішення по суті спору, витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги прокурора в частині не співмірності і завищеності заявлених представниками відповідача та третьої особи і стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу. Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21). Водночас при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18. У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити надані заявником документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Відповідно до додаткової угоди, яка була укладена 17 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Аваєвою Н.В. на виконання пункту 3.1 договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 12 грудня 2023 року, сторони узгодили вартість правової допомоги (гонорару) у фіксованому розмірі по справі № 372/2905/23, що включають дії виконавця, а саме перша інстанція: - аналіз матеріалів справи та підготування правової позиції захисту у справі, збирання доказів (подання адвокатських запитів) - 70 000,00 грн; - підготування заяв по суті справи, заяв і клопотань - 30 000,00 грн; - участь в судових засіданнях (до 20 в суді та/або в режимі ВКЗ з урахуванням всіх витрат виконавця ) - 120 000,00 грн. Згідно із умовами договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 липня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Волковим П.О. (пункт 1.2), сторони визначили вартість правничої допомоги у суді першої інстанції по справі № 372/2905/23 у фіксованому розмірі 30 000,00 грн, що включають дії виконавця, а саме: - аналіз матеріалів справи та підготування правової позиції захисту у справі, збирання доказів (подання адвокатських запитів) - 10 000,00 грн; - підготування заяв по суті справи, заяв і клопотань - 10 000,00 грн; - участь в судових засіданнях (до 20 в суді та/або в режимі ВКЗ з урахуванням всіх витрат виконавця ) - 10 000,00 грн. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У випадку встановленого договором про надання правової допомоги фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21). Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою. Як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача ОСОБА_1 у справі № 372/2905/23 представляв адвокат АО «Яр.Вал Груп» - Сперкач С.В., який подавав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та докази, на яких ґрунтувались заперечення відповідача щодо позову прокурора. Адвокат Аваєва Н.В. вступила у дану справу в якості представника відповідача ОСОБА_1 13 грудня 2023 року після подання сторонами заяв по суті справи (позовна заява; відзив на позовну заяву; відповідь на відзив). Із тих видів правової допомоги в суді першої інстанції, про які зазначено у додатковій угоді від 17 грудня 2023 року, адвокатом Аваєвою Н.В. фактично були надані відповідачу такі юридичні послуги: подано через Електронний суд заяви (клопотання) із низки процесуальних питань, зокрема про виклик свідків, залучення третіх осіб і правонаступника третьої особи, витребування доказів, долучення висновку експерта, проведено ознайомлення з матеріалами справи, надіслано заяву про застосування строку позовної давності та прийнято участь у дванадцяти судових засіданнях, у дев`ятьох з яких - в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Адвокат Волков П.О. вступив у справу як представник третьої особи ОСОБА_2. 26 липня 2024 року під час розгляду справи по суті та із наведених видів правової допомоги в суді першої інстанції, про які вказано у договорі про надання правничої (правової) допомоги від 25 липня 2024 року, лише прийняв у чотирьох судових засіданнях, у трьох з яких - в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Отже, зважаючи на складність справи в контексті пред`явлених заступником керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДАвимог, кількість поданих представниками відповідача та третьої особи на стороні відповідача процесуальнихдокументів, які були предметом розгляду і задоволенні судом, а також час, який необхідний кваліфікованому адвокату на підготовку участі у судових засіданнях, колегія суддів дійшла висновку, що стягнута судом сума витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції є необґрунтованою, не відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушені будуть понести відповідач та третя особа у цій справі. Стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 100 000,00 грн, а на користь ОСОБА_2 - у розмірі 25 000,00 грн є очевидно непропорційним зі складністю даної справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, проведених засідань суду та їх тривалістю. Колегія суддів погоджується із прокурором в тому, що не тільки заявлений відповідачем та третьою особою розмір витрат на правничу допомогу, а навіть і стягнуті судом першої інстанції суми є значно завищеними, належним чином не обґрунтованими і такими, що суперечить критеріями розумності і співрозмірності таких витрат зі складністю справи, розгляд якої не потребував самостійного напрацювання представниками окремого правового висновку та наведення нових обставин, які мають значення для справи, окрім тих, що були вкладені у відзиві на позовну заяву іншим представником відповідача, а також вчинення необхідних процесуальних дій відповідного учасника справи. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. На думку колегії суддів, ураховуючи доведений факт складання і подання представником відповідача процесуальних документів у справі та участь адвокатів відповідача і третьої особи у судових засіданнях в суді першої інстанції, а також умови укладених договорів про надання правничої (правової) допомоги, 40 000,00 грн винагороди адвоката Аваєвої Н.В. та 10 000,00 грн адвоката Волкова П.О. є достатньою компенсацією з урахуванням виконаної роботи цими адвокатами та обсягом наданих послуг, виходячи з обставин даної справи, критерію розумності розміру витрат, а також впливом вирішення справи на репутацію сторін або публічним інтересом до справи. Таким чином, з огляду на наявність підстав для зменшення розміру суми судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що з Київської обласної прокуратури та Київської ОДА на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 40 000,00 грн, а на користь ОСОБА_2 - 10 000,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції з огляду на відмову в задоволенні пред`явлених позовних вимог по суті спору. Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора частково заслуговують на увагу, а висновок суду про відшкодування відповідачу та третій особі за рахунок сторони позивача витрат на професійну правничу допомогу у стягнутому розмірі зроблений з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак ухвалені у справі додаткові рішення щодо розподілу таких судових витрат не можуть бути залишені в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягають зміні шляхом зменшення розміру стягнутих сум витрат на правову допомогу. В іншій частині додаткові рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження. З огляду на те, що додаткові рішення стосуються тільки розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору по суті, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково. Додаткові рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2025 року в частині розміру стягнутих витрат на правову допомогу змінити. Стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської обласної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, тобто по 20 000,00 грн з кожного. Стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської обласної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, тобто по 5 000,00 грн з кожного. В іншій частині додаткові рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 червня 2026року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній