Постанова 4824 № 752/17294/17

Справа № 752/17294/17 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2174/2026 Головуючий у суді першої інстанції: Мазур Ю.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Шпирук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Мазура Ю.Ю., повний текст якого складено22 липня 2025 року, у справі № 752/17294/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» про скасування реєстрації та витребування майна, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» про скасування реєстрації та витребування майна. Зазначав, що в забезпечення виконання зобов`язань за договорами про надання споживчого кредиту 15.02.2008 року між ним та ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір іпотеки № 77250 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 14.07.2017 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект», підстава виникнення права власності - договір іпотеки 77250 від 15.02.2008, договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № 5207-5208 від 12.12.2011, договір факторингу від 12.12.2011, номер запису права власності 21438009 від 14.07.2017. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36185281 від 18.07.2017. Вважав, що реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , була здійснена на підставі договору іпотеки незаконною, оскільки на квартиру поширюється мораторій згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив відновити становище, яке існувало до позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення, індексний номер 36185281 від 18.07.2017, про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ім?я ТОВ «Кей-Колект». Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20.09.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 31.01.2019 року мотивувальну частину рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.09.2018 року змінено в частині правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. В решті рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.09.2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31.01.2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав позовну заяву в новій редакції. Просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2017 індексний номер: 36185281, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект» та витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ «Кей-Колект» у його власність квартиру АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18, в якій Велика Палата відступила від попередніх висновків щодо неможливості застосуванню мораторію до позасудових способів стягнення, та помилково вважав, що позасудовий спосіб стягнення не є примусовим, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його позову. В судовому засіданні адвокат Майоров В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 та приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав. Адвокат Мірвода А.М., яка діє в інтересах ТОВ «Кей-Колект», проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» в судове засідання не з`явився, про час та місцеапеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.02.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» було укладено договір іпотеки № 77250 квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки укладено на забезпечення виконання зобов`язань за договорами про надання споживчого кредиту № 11298968000 та № 11298971000, укладеними 15 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсиббанк» і позивачем в розмірі 120000 доларів США. Пунктом 4.1 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення будь-якого зобов`язання за цим договором або будь якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку» (п. 4.2. Договору іпотеки). Згідно з положеннями розділу 5 іпотечного договору сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». В подальшому між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, якими банк передав ТОВ «Кей Колект» свої права вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями по кредитному договору та іпотечному договору від 15.02.2008. 14 липня 2017 року державним реєстратором ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів» Троценком Ю.М. здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» в порядку звернення стягнення на іпотечне майно на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, договору факторингу від 12 грудня 2011 року (рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 36185281 від 18 липня 2017 року), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2017 індексний номер: 36185281, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект», та витребування з чужого незаконного володіння у ТОВ «Кей-Колект» у його власність квартиру АДРЕСА_2 . Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). При цьому суд першої інстанції послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №464/8589/15-ц. Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина друга статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У частинах другій та восьмій статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). На державного реєстратора під час вчинення спірної реєстраційної дії законом було покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 вищевказаного Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на державного реєстратора частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21). Висновки щодо обов`язкового дотримання кредитором вимог зазначеного Порядку викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18) та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19). Підпунктом 1 пункту 1 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20). При цьому відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Аналогічні висновки були також викладені та підтверджені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025 року в справі № 520/19173/18, від 05 грудня 2024 року в справі № 487/2777/23. Предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є квартира АДРЕСА_2 , площа якого не перевищує 140 кв.м. Спірна квартира використовувалася позивачем як місце постійного проживання, що не було спростовано ТОВ «Кей-Колект». Відтак, вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2017 року, індексний номер: 36185281, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «Кей-Колект», є законними і обґрунтованими. Відповідно, оскільки квартира АДРЕСА_2 неправомірно вибула з власності ОСОБА_1 , вона підлягає витребуванню з володіння ТОВ «Кей-Колект». Разом із тим, у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 і ТОВ «Кей-Колект», тобто особою, речові права на майно якої оспорюються та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» є неналежним відповідачем у цій справі. Враховуючи наведене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» задоволенню не підлягають. Таким чином, заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» про скасування рішення про реєстрацію та витребування майна. При цьому, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» слід відмовити. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 28 918 грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» про скасування реєстрації та витребування майна задовольнити частково. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2017 року, індексний номер: 36185281, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект». Витребувати квартиру АДРЕСА_2 , з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» у власність ОСОБА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів «НДІБМВ» відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 28 918 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 03 червня 2026 року. Суддя-доповідач Судді