Постанова Київський апеляційний суд № 759/12641/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 759/12641/25 номер провадження: 22-ц/824/8124/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у складі судді Ул`яновської О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Ford Edge», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 . 30 вересня 2024 року о 17 год. 50 хв. в місті Києві по вул. Кільцева дорога навпроти вул. Зодчих, 30, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «KIA CEED», д.н.з. НОМЕР_2 , при зміні напрямку руху та при перестроюванні не впевнилась у безпечності та не надала перевагу в русі автомобілю «Ford Edge», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку по третій смузі, на яку мав намір перестроїтись, у зв`язку з чим здійснено зіткнення. У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року відповідачку ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні вказаної ДТП та накладено на неї адміністративне стягнення. Зазначала, що на момент скоєння ДТП відповідачка не мала полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до звіту про оцінку вартості збитку від 14 жовтня 2024 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та ПДВ становила 281 604 грн 99 коп. 15 листопада 2024 року Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) здійснило виплату позивачці шкоди, завданої в результаті ДТП у розмірі 160 000 грн 00 коп. Також вказувала, що вона була змушена відновлювати за власні кошти пошкоджений транспортний засіб на суму 89 970 грн 00 коп., а також нею придбано необхідні запасні частини на суму 47 650 грн 00 коп. для повного відновлення транспортного засобу. Оскільки розмір виплаченого страхування не в повній мірі покрив понесені витрати на ремонт автомобіля, що підтверджені належним чином, позивачка вважала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню різниця між отриманою страховою виплатою та реальними витратами у розмірі 121 604 грн 99 коп., а також понесені витрати за проведення оцінки вартості збитку у розмірі 5 000 грн 00 коп. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду, заподіяну в результаті ДТП, у розмірі 126 604 грн 99 коп. і витрати за оцінку вартості збитку у розмірі 5 000 грн 00 коп. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір вартості відновлювальних робіт не покриває всіх реальних витрат, визначених у звіті суб`єкта оціночної діяльності, а різниця становить 121 604 грн 99 коп. У зв`язку з цим, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що для відновлення пошкодженого транспортного засобу їй достатньо суми, виплаченої МТСБУ, а саме 160 000 грн 00 коп. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, з урахуванням належності, допустимості й достовірності кожного доказу окремо, а також достатності доказів загалом. На думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції було порушено строки розгляду справи, оскільки рішення ухвалено лише 15 грудня 2025 року. Представник ОСОБА_2 - адвокат Воронкова О.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що доводи позивача про неповне відшкодування завданих унаслідок ДТП збитків суперечать доказам, які сама ОСОБА_1 долучила до позовної заяви та які були досліджені судом першої інстанції. Зазначає, що на підтвердження реальної вартості понесених витрат на відновлювальний ремонт позивачка надала акт надання послуг № 3 від 31 січня 2025 року на суму 89 970 грн 00 коп. та видаткову накладну від 06 січня 2025 року на суму 47 650 грн 00 коп. Загальна сума понесених ОСОБА_1 витрат на відновлення автомобіля, з урахуванням витрат на проведення оцінки автомобіля, становить 142 640 грн 00 коп. МТСБУ здійснило виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн 00 коп., тобто ця сума повністю покриває розмір реальних збитків позивачки та навіть перевищує їх. У зв`язку з цим, на думку представника відповідачки, право ОСОБА_1 на отримання грошового відшкодування матеріальних збитків не є порушеним, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ігнатова О.Є., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Указаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних унаслідок ДТП, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено наявності непокритої частини шкоди, яка підлягає стягненню саме з відповідачки. Суд першої інстанції виснував, що МТСБУ виплатило позивачці страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн 00 коп., тоді як належними доказами підтверджено фактичні витрати на відновлення автомобіля та проведення оцінки у меншому розмірі. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що отримане позивачкою страхове відшкодування повністю покриває підтверджені реальні витрати, а тому правові підстави для стягнення з відповідачки різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою відсутні. Однак з цими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 вересня 2024 року близько 17 год. 50 хв. в місті Києві по вул. Кільцева дорога, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 , при зміні напрямку руху та при перестроюванні не впевнилась у безпечності, не надала перевагу в русі автомобілю «FORD», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку по третій смузі, на яку він мав намір перестроїтись та здійснив з ним зіткнення. Внаслідок ДТП автомобілі отримали пошкодження з матеріальними збитками. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 03 травня 2024, ОСОБА_1 належить автомобіль «FORD», марка «EDGE», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 9). Постановою Святошинського районного суду м. Києва у справі №761/20777/24 від 23 жовтня 2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с.17-21). Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Частиною 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №306/192/14-ц). Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин факти та обставини, які преюдиційно встановлені постановою Святошинського районного суду міста Києва у справі №761/20777/24 від 23 жовтня 2024 року, що саме відповідачка ОСОБА_2 є винною у скоєнні ДТП, яка сталась 30 вересня 2024 року, внаслідок якого було пошкоджено транспортний засіб «FORD», д.н.з. НОМЕР_1 , чим заподіяно шкоду його власнику - ОСОБА_1 , є беззаперечними та такими, що не можуть бути піддані сумніву чи переоцінці. Інший по суті висновок суперечитиме принципу юридичної визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata (принципу остаточності рішень суду), який в свою чергу є фундаментальним аспектом верховенства права. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченою майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відшкодування пошкодженої речі (ст.1192 ЦК України). Згідно зі ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодування). У відповідності до ч.2 ст.1187 ЦК України за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу),така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Згідно із ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). 01 січня 2025 року введено в дію Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року №3720-ІХ (далі - Закон №3720-ІХ). Відповідно до пункту 6 розділу VI Закону № 3720-ІХ договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Оскільки ДТП, яка є страховим випадком, сталась 30 вересня 2024 року, тобто до введення в дію 01 січня 2025 року Закону № 3720-ІХ, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент настання страхового випадку. Так, ст.3 Закону №1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 Закону №1961-IV). Відповідно до ст.6 Закону №1961-IV, страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст.7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, ту і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин. У пункті 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика, а у випадку відсутності у винної особи чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - на МТСБУ, яке здійснює регламентну виплату в межах передбачених законом страхових сум. Водночас така виплата не усуває деліктного обов`язку особи, яка завдала шкоди, у частині, що перевищує суму отриманого потерпілим відшкодування. Тому саме різниця між фактичним розміром шкоди та регламентною виплатою МТСБУ може бути предметом стягнення з винної особи. Відповідно до ст.29 Закону №1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. При цьому такий розрахунок здійснюється згідно з «Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика № 142/5/2092). Відповідно до п.1.6, 8.1 та п.8.3 Методики № 142/5/2092, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості. За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України). Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Із звіту № 21/11/24 від 14 жовтня 2024 року про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу Ford Edge, реєстраційний номер НОМЕР_1 , складеного фізичною особою - підприємцем, суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , на замовлення ОСОБА_1 , вбачається, що ринкова вартість КТЗ на момент пошкодження становить 556 728 грн 40 коп., вартість відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням ПДВ 20 % на замінні складові та матеріали - 714 240 грн 05 коп., вартість КТЗ з урахуванням пошкоджень після ДТП - 281 604 грн 99 коп.; вартість матеріального збитку - 556 728 грн 40 коп. (а.с.29-40). За проведення оцінки транспортного засобу позивачкою сплачено 5000 грн 00 коп. (а.с. 25-27). Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не була застрахована, то відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України №1961-IV обов`язок із відшкодування шкоди у межах визначеного законом ліміту виконувало МТСБУ шляхом здійснення регламентної виплати потерпілій особі. 02 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до МТСБУ із заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП, яка сталась 30 вересня 2024 року (а.с. 81-82). Установлено, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 на момент ДТП чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності МТСБУ здійснило ОСОБА_1 регламентну виплату в межах установленого законом ліміту відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілої особи, у розмірі 160 000 грн 00 коп. (а.с. 85-86). У відповідності до рахунку на оплату №3 від 10 січня 2025 року, акту надання послуг №3 від 31 січня 2025 року, позивачкою ОСОБА_1 здійснено оплату за ремонтні роботи автомобіля (арматурні роботи, фарбування бампера, переднього крила, правого переднього дзеркала, правої передньої двері, правої задньої двері) в сумі 89 970 грн 00 коп. (а.с.87-88). Також відповідно до рахунку на оплату, видаткової накладної №2 від 06 січня 2025 року позивачкою здійснено оплату за товари (роботи, послуги) (переднє праве крило, передні праві двері FORD EDGE 15-24 б/в) в сумі 47 650 грн 00 коп.(а.с. 89-90). 26 грудня 2024 року позивачка ОСОБА_1 надіслала відповідачці ОСОБА_2 вимогу від 24 грудня 2024 року про відшкодування збитків завданих внаслідок ДТП в сумі 121 604 грн 99 коп. (а.с.94-97). Належним чином перевіривши фактичні обставини справи, надані сторонами докази, характер заявлених ОСОБА_1 вимог, правове регулювання спірних правовідносин та висновки Верховного Суду щодо визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, помилково ототожнив розмір матеріальних збитків, завданих ОСОБА_1 пошкодженням належного їй автомобіля «Ford Edge», д.н.з. НОМЕР_1 , із сумою коштів, фактично витрачених нею на окремі ремонтні роботи та придбання частини пошкоджених елементів автомобіля. Той факт, що ОСОБА_1 після ДТП здійснила оплату ремонтних робіт на суму 89 970 грн 00 коп. та придбала окремі запасні частини на суму 47 650 грн 00 коп., сам по собі не свідчить про повне відновлення всіх пошкоджень транспортного засобу, отриманих унаслідок ДТП, яка сталась 30 вересня 2024 року. Зазначені документи підтверджують лише понесення позивачкою відповідних витрат, однак не доводять, що проведений ремонт був повним, остаточним і таким, що вичерпує весь обсяг завданої їй майнової шкоди. При цьому ОСОБА_1 звернулася до суду не з вимогою про компенсацію виключно вже сплачених нею коштів за ремонт, а з позовом про стягнення матеріальних збитків, заподіяних унаслідок ДТП. Розмір таких збитків вона обґрунтовувала звітом № 21/11/24 від 14 жовтня 2024 року, в якому вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу «Ford Edge», визначена у сумі 556 728 грн 40 коп., тоді як МТСБУ здійснило регламентну виплату лише у розмірі 160 000 грн 00 коп. Натомість заподіювачка шкоди ОСОБА_2 не подала до суду власного звіту про оцінку вартості матеріального збитку, не надала іншого належного та допустимого доказу на спростування визначеного у звіті № 21/11/24 розміру шкоди, а також не заявляла клопотання про призначення судової експертизи, яка б підтвердила, що витрати ОСОБА_1 на ремонтні роботи та запасні частини повністю усунули всі пошкодження автомобіля, спричинені ДТП. За таких обставин у суду першої інстанції не було достатніх правових і фактичних підстав для висновку, що регламентна виплата МТСБУ у розмірі 160 000 грн 00 коп. повністю покрила завдану ОСОБА_1 шкоду. Такий висновок суду першої інстанції про відсутність непокритої частини збитків ґрунтується на неправильному прирівнюванні частково понесених позивачкою витрат на ремонт до повного розміру матеріальної шкоди, заподіяної пошкодженням її транспортного засобу. З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування з ОСОБА_2 тієї частини матеріальної шкоди, завданої пошкодженням належного їй автомобіля Ford Edge, д.н.з. НОМЕР_1 , яка не була покрита регламентною виплатою МТСБУ. Водночас розмір цієї непокритої частини шкоди позивачкою визначено помилково. Так, обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 фактично виходила із суми 281 604 грн 99 коп., однак відповідно до звіту № 21/11/24 ця сума є вартістю транспортного засобу «Ford Edge» у пошкодженому стані після ДТП, а не вартістю його відновлювального ремонту та не розміром непокритої регламентною виплатою шкоди. Тому зазначений показник не може бути покладений в основу розрахунку суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 . Правильною розрахунковою базою у цьому випадку є визначена у звіті № 21/11/24 вартість відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням фізичного зносу замінюваних складових - 275 123 грн 41 коп., оскільки саме цей показник відображає оцінену вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу з урахуванням правил Методики № 142/5/2092 та відповідає підходу Закону № 1961-IV до визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілої особи. Оскільки МТСБУ вже здійснило ОСОБА_1 регламентну виплату у розмірі 160 000 грн 00 коп., то колегія суддів приходить до висновку, що непокрита частина матеріальної шкоди становить 115 123 грн 41 коп., тобто різницю між 275 123 грн 41 коп. та 160 000 грн 00 коп. Крім того, витрати ОСОБА_1 за складання звіту про оцінку збитку у розмірі 5 000 грн 00 коп. є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язані з визначенням розміру шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а тому також підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивачки. Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, заподіяні в результаті ДТП у розмірі 115 123 грн 41 коп., а також витрати за складання звіту про оцінку збитку у розмірі 5 000 грн 00 коп., що разом становить 120 123 грн 41 коп. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті ДТП слід відмовити за безпідставністю з наведених вище підстав. Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 266 грн 05 коп. (а.с.8), а за подання апеляційної скарги - 1 899 грн 08 коп. (а.с.146). Оскільки колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову, то понесені ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 3 003 грн 08 коп. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальні збитки, заподіяні в результаті дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 115 123 грн 41 коп., а також витрати за складання звіту про оцінку збитку у розмірі 5 000 грн 00 коп., що разом становить 120 123 (сто двадцять тисяч сто двадцять три) грн 41 коп. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 3 003 (три тисячі три) грн 08 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 червня 2026 року. Головуючий Судді: