Постанова 4812 № 473/851/26

04.06.26 33/812/238/26 Справа № 473/851/26 Головуючий у першій інстанції: Миронова О.В. Провадження № 33/812/238/26 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В. Категорія: ч.1 ст.130, ч. 5 ст. 126 КУпАП П О С Т А Н О В А іменем України 04 червня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді Лівінського І.В., з секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В., за участі захисника Халупка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за за апеляційною скаргою захисника Халупка Сергія В`ячеславовича на постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення в межах санкції частини 5 статті 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років та без оплатного вилучення транспортного засобу, у с т а н о в и в : Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 597822, 21 лютого 2026 року о 21 годині 41 хвилині в м. Вознесенськ Миколаївської області по вул. Київська, 33, громадянин ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21063 державний номерний знак НОМЕР_2 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу, за допомогою газоаналізатора Drаger, результат якого склав 1,23 ‰ проміле, тест №440. Водій ОСОБА_1 з результатом погодився на місці, чим порушив вимоги пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі ПДР), за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП. Згідно вказаного протоколу, особу ОСОБА_1 було встановлено з посвідчення водія НОМЕР_3 . Крім того, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598443, 22 лютого 2026 року близько 20 години 00 хвилин в с-ще Вознесенське, на автодорозі Р-55 155 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21063 державний номерний знак НОМЕР_2 без посвідчення водія відповідної категорії «В». Правопорушення вчинено повторно протягом року. Постанова за частиною 2 статті 126 КУпАП серія ЕНА №6703733, чим порушив пункт 2.1.а ПДР (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом), за що передбачена відповідальність за частиною 5 статті 126 КУпАП. Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року справи про адміністративні правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП, (справа 473/851/26, справа № 473/853/26) об`єднано в одне провадження №473/851/26. Постановою того ж суду від 05 травня 2026 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення в межах санкції частини 5 статті 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років та без оплатного вилучення транспортного засобу. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, захисник Халупко С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить вказану постанову скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративних правопорушень. Крім того, просив визнати докази, які не підтверджують поза розумним сумнівом факт керування, повторність за частиною 5 статті 126 КУпАП, та дотримання процедури за частиною 1 статті 130 КУпАП недостатніми для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Апелянт вважає, постанову суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням вимог статей 245,251,252,268,280 КУпАП, принципу законності та презумпції невинуватості. В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначив, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Суд фактично обмежився констатацією наявності у матеріалах справи протоколів, актів, роздруківки з приладу Drager та відеозаписів, не перевіривши належним чином, чи підтверджують ці матеріали кожен обов`язковий елемент складу адміністративного правопорушення. Сам факт наявності процесуальних документів, складених працівниками поліції, не є автоматичним доказом вини особи. Суд мав оцінити не лише формальну наявність доказів, а й їх допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок. У постанові відсутній повний аналіз доводів захисту щодо недоведеності факту керування за епізодом 22 лютого 2026 року, відсутності належних доказів відсутності ОСОБА_1 права керування саме транспортними засобами відповідної категорії, а також відсутності беззаперечного доказу повторності як кваліфікуючої ознаки частини 5 статті 126 КУпАП. Суд не навів переконливих мотивів, чому доводи захисту відхиляються, а матеріали поліції визнаються достатніми. Фактично суд підмінив оцінку доказів переліченням документів. Такий підхід суперечить завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, Оскільки судове рішення має гуртуватися не на припущеннях, не на формальному змісті протоколу, а на сукупності належних, допустимих і достатніх доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують наявність події правопорушення, винність особи та правильність правової кваліфікації. Щодо недоведеності складу правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП Апелянт зазначав, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які безпосередньо підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом саме 22.02.2026 року. Сам протокол про адміністративне правопорушення не може вважатися самодостатнім доказом об`єктивної сторони правопорушення. Він є процесуальним документом, у якому фіксується позиція працівника поліції, але він не замінює доказів фактичної події. У додаткових поясненнях захист обґрунтовано звертав увагу на те, що у протоколі формально зазначено обставини правопорушення, відсутні пояснення свідків, у графі прямо зазначено, що свідки не залучались, відсутні схеми, фото, відеозапис з чіткою фіксацією моменту руху транспортного засобу, а сам відеозапис лише зазначений як додаток без належного розкриття його змісту в частині підтвердження факту керування. За таких умов не доведено ключовий елемент об`єктивної сторони - саме керування транспортним засобом. Суд першої інстанції не спростував цей довід належним чином. У постанові відсутній детальний аналіз того, чи зафіксовано на відео рух автомобіля, чи видно особу саме за кермом під час руху, чи встановлено момент зупинки саме цього транспортного засобу та чи виключено можливість того, що транспортним засобом керувала інша особа. Без встановлення цих обставин висновок про керування є припущенням. Апелянт зауважує, що правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, є спеціальним правопорушенням у сфері безпеки дорожнього руху, суб`єктом якого може бути лише особа, яка фактично керує транспортним засобом. Якщо факт керування не доведений належними доказами, особа не може визнаватися суб`єктом такого адміністративного правопорушення. Щодо повторності як обов`язкової кваліфікуючої ознаки частини 5 статті 126 КУпАП то захисник зазначав, що для доведення повторності недостатньо формального посилання у протоколі на попередню постанову. Суд мав перевірити, чи існує належний доказ попереднього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, чи набрала така постанова законної сили, чи не була вона оскаржена, скасована або змінена, а також чи стосувалася вона саме того виду порушення, повторне вчинення якого утворює склад частини 5 статті 126 КУпАП. Водночас, суд першої інстанції обмежився посиланням на постанову серії ЕНА № 6703733 від 21 лютого 2026 року, зазначивши, що вона не оскаржувалась та набрала законної сили. Однак постанова суду не містить повного аналізу, на підставі яких саме доказів суд зробив висновок про набрання цією постановою законної сили чи були належним чином підтверджені дата вручення, перебіг строку оскарження та відсутність апеляційного перегляду. Більше того, попередня постанова датована 21 лютого 2026 року, а інкримінований повторний епізод 22 лютого 2026 року. Тобто між цими подіями минула лише одна доба. За таких умов суд мав з особливою ретельністю перевірити, чи могла постанова від 21 лютого 2026 року на момент події 22 лютого 2026 року вже набути юридичного значення як така, що створює повторність. Без такої перевірки висновок суду е передчасним. Також апелянт зазначав, що у постанові відсутній належний аналіз доказів, які б беззаперечно підтверджували відсутність у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами відповідної категорії, саме на момент інкримінованої події 22 лютого 2026 року. За відсутності належного доказу відсутності права керування, а також за відсутності безпосереднього доказу фактичного керування, склад правопорушення за частиною 5 статті 126 КУпАП не може вважатися доведеним. Суд першої інстанції мав або витребувати належні докази, або тлумачити сумніви на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Щодо епізоду за частиною 1 статті 130 КУпАП, то з відеозаписів не видно що це дійсно ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відсутній факт зупинки, відсутня належна фіксація всіх процедурних дій, а протокол не містить повного опису обставин та дотримання процедури. Суд не навів у постанові конкретного аналізу відеозаписів, не зазначив їх тривалість, технічні характеристики, безперервність, момент початку відео, чи зафіксовано рух автомобіля до зупинки, чи ідентифіковано водія саме під час керування, чи відсутні розриви у відеофіксації. Без такого аналізу посилання суду на відеозапис є загальним і не дозволяє перевірити, чи дійсно він підтверджує всі ключові елементи складу правопорушення. Захисник зазначав, що стаття 130 КУпАП встановлює відповідальність не за сам факт перебування особи у стані сп`яніння, а за керування транспортним засобом у такому стані або за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду. Тому першочерговим елементом доказування є факт керування саме цією особою, саме в зазначений у протоколі час і місці. Якщо цей факт не підтверджено безпосереднім належним та допустимим доказом, інші матеріали справи не можуть самі по собі усунути сумнів щодо складу правопорушення. Крім того, суд не надав належної оцінки доводам захисту щодо відсутності в матеріалах справи повного комплексу документів, які підтверджують належність, справність, сертифікацію, повірку та допустимість застосування приладу Alcotes Drager 6820. Посилання суду лише на роздруківку з приладу, де зазначено дату останнього калібрування, не замінює повної перевірки допустимості технічного засобу як джерела доказу. Суд мав з`ясувати, чи були надані документи, які підтверджують можливість використання саме цього приладу у встановленому законом порядку, чи відповідають вони даті проведення огляду, чи відображено ці дані в матеріалах справи належним чином. Щодо порушення права на захист та неналежне врахування позиції сторони захисту У цій справі захист у суді першої інстанції заявляв конкретні доводи: недоведеність факту керування за частиною 5 статті 126 КУпАП, протокол за цією статтею не підтверджується належними об`єктивними доказами, відсутність доказів відсутності посвідчення відповідної категорії, відсутність належної відеофіксації, недоліки протоколу, відсутність повної перевірки технічного засобу, недостатність доказів за частиною 1 статті 130 КУпАП. Однак суд першої інстанції фактично не дав повної та переконливої відповіді на ці аргументи. Такий підхід суперечить принципу змагальності та праву на ефективний захист. Суд не може обмежитися загальним висновком про доведеність вини, якщо сторона захисту наводить конкретні аргументи щодо недопустимості, недостатності або суперечливості доказів. Згідно зі статтею 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. У справі наявні істотні сумніви щодо факту керування ОСОБА_1 22 лютого 2026 року, щодо відсутності права керування відповідної категорії, щодо повторності за частиною 5 статті 126 КУпАП, а також щодо повноти та належності оцінки доказів за частиною 1 статті 130 КУпАП. Ці сумніви суд першої інстанції не усунув, а отже вони мають тлумачитися на користь ОСОБА_1 . Апелянт вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень не доведена належним чином, відповідно, постанова суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю належних і допустимих доказів події та складу адміністративних правопорушень. Заслухавши пояснення захисника Халупка С.В., переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги з дотриманням вимог частини 7 статті 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов наступного. За положеннями статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП. Згідно з пунктом 2.9 «а» ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до диспозиції частини 1 статті 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 597822, 21 лютого 2026 року о 21 годині 41 хвилині в м. Вознесенськ Миколаївської області по вул. Київська, 33, громадянин ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21063 державний номерний знак НОМЕР_2 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу, за допомогою газоаналізатора Drаger, результат якого склав 1,23 ‰ проміле, тест №440, чим порушив вимоги пункту 2.9 «а» ПДР ( керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, що знижують їх увагу та швидкість реакції) за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП. Водій ОСОБА_1 з результатом погодився. Технічний засіб, на який здійснювався відеозапис: бодікамери ТЕкСАР. Зі змістом протоколу ОСОБА_1 ознайомився під підпис. Копію протоколу отримав, підтвердив правильність внесених про нього даних. В графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті порушення» зазначив «надам у суді». Будь яких заперечень щодо складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не надав. У вищевказаному протоколі зазначені посада, найменування підрозділу поліції, звання та прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка його складала, та його підпис. Також, зі змісту протоколу встановлено, що в ньому зазначено час, місце вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Отже вказаний протокол складений за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених статтею 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 7 листопада 2015 року № 1395. Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Роздруківкою газоаналізатора «Drager Alcotest 6820», прилад № ARNE- 0025, принтер № ARNC-0239, тест № 440, в якому зазначений результат огляду на стан сп`яніння, а саме показник 1,23%о (проміле), підтверджується перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом (а.с.12). З акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Показник результату огляду на стан сп`яніння за допомогою «Drager Alcotest 6820» позитивна, 1,23 %о. З цим в акті ОСОБА_1 погодився, про що свідчить його власний підпис (а.с. 13). Як видно з протоколу про адміністративне правопорушення та акту огляду на стан сп`яніння, ці документи складались у присутності ОСОБА_1 , підписувались ним, заперечень щодо складання цих документів ОСОБА_1 , ставлячи свій підпис, не зазначав. Керування ОСОБА_1 транспортним засобом, підтверджений відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, який доданий до протоколу про скоєння адміністративного правопорушення серії ЕПР1 № 597822 (а.с.7). На DVD диску №1, який знаходиться в матеріалах справи, міститься вісім відеофайлів, при цьому на одному з них зафіксовано відео з відеореєстратора патрульного автомобіля, датоване 21 лютого 2026 року, з якого вбачається, що співробітники поліції наздоганяють автомобіль ВАЗ 21063, який зупиняється о 21 годині 41 хвилині 29 секунд 21 лютого 2026 року. На наступних відеозаписах містяться відео з нагрудного відеореєстратора поліцейського, з яких видно, що з водійського сидіння зупиненого поліцейськими автомобіля ВАЗ 21063 вийшов ОСОБА_1 , особу якого поліцейські встановили за посвідченням водія НОМЕР_3 . При цьому поліцейський акцентував увагу на тому, що ОСОБА_1 не має категорії «В». Поліцейський також повідомив водієві, що його зупинили за порушення правил дорожнього руху, а саме пункту 2.9 «в» (не освітлюється номерний знак). Під час спілкування з водієм, працівник поліції запитав у нього чи вживав він алкогольні напої. Водій відповів, що вживав енергетики. Також з відеозапису вбачається, що поліцейський запропонував водію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Алкотестер Драгер», у зв`язку із тим, що під час спілкування з водієм, від останнього було чутно запах алкоголю з ротової порожнини, на що водій спочатку відмовився, але згодом погодився. Поліцейський роз`яснив водію, що допустима норма показника на спеціальному приладі становить 0,2 проміле алкоголю в крові. Якщо цей показник буде більшим, ніж 0,2 проміле, то рахується, що водій перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Після продуття у технічний прилад, цифровий показник результату огляду склав 1,23 %0. Водію також було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі - лікарні м. Вознесенська. Водій погодився з оглядом, який проводився поліцейським на місці та його результатом. Після чого поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 , що відносно нього буде складений протокол про адміністративне правопорушення. На DVD диску №2 міститься шість відеофайлів, на одному з них поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 , його процесуальні права та обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. Всі відеозаписи цілком узгоджуються між собою щодо дати, часу і послідовності подій. Події правопорушення, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення 21 лютого 2026 року, в повній мірі відображені на відеозаписах, доданих до матеріалів справи. Вказаний відеозапис зроблений поліцейським з дотриманням вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка затверджена Наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026. Тому цей відеозапис є належним та допустимим доказом вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП Твердження апеляційної скарги, що з відеозаписів не видно що це дійсно ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відсутній факт зупинки, відсутня належна фіксація всіх процедурних дій, а протокол не містить повного опису обставин та дотримання процедури, спростовуються вищевказаним відеозаписом із відеореєстратора нагрудної камери працівника поліції, який беззаперечно свідчить про рух автомобіля ВАЗ 21063, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням саме ОСОБА_1 . До того ж, останній не заперечував, що перебував за кермом транспортного засобу, який наздоганяли працівники поліції, не заперечував обставини керування ним транспортним засобом. За такого, зміст протоколу про адміністративне правопорушення в цілому узгоджується з даними, які містяться у відеозаписі з відеореєстратора патрульного автомобіля та нагрудної камери поліцейського, здійсненому працівником поліції під час вчинення ОСОБА_1 зазначеного правопорушення. А тому твердження апелянта про те, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння не зафіксований відповідно до вимог законодавства, а визнання винуватості не може ґрунтуватися на припущеннях, є безпідставними, з огляду на вказані вище обставини, зафіксовані, зокрема, на відеозаписі події. З цих же підстав суд відхиляє доводи апелянта про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, оскільки немає доказів того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Доводи апелянта про те, що неможливо перевірити придатність технічного засобу, який використовувався працівниками поліції, чи був він повірений та сертифікований та чи був він у справному вигляді є необґрунтованими. Підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного сп`яніння, а також направлення водіїв для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, передбачені статтею 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 р. № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі Порядок № 1103). Огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого сп`яніння (частина 1 статті 266 КУпАП, пункт 2 Інструкції №1452). Ознаками алкогольного сп`яніння є, поряд з іншим, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3 Інструкції №1452). Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (пункт 6 Інструкції №1452). Відповідно до частини 2 статті 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС (пункт 5 Порядку № 1103). Отже, із системного аналізу положень статті 266 КУпАП, Інструкції № 1452 та Порядку № 1103 вбачається, що акт огляду водія на стан алкогольного сп`яніння оформлюється працівником поліції в разі погодження водія на такий огляд. Відповідно до пункту 6 розділу 1 Інструкції № 1452, огляд на стан сп`яніння проводиться з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених МОЗ та Держспоживстандартом. За умовами пункту 7 розділу 2 Інструкції № 1452 установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. Перед проведенням огляду на стан сп`яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (розділ 2 пункт 5 Інструкції № 1452). За такого, Інструкцією передбачено надання сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки лише на вимогу особи, яка підлягає огляду на стан сп`яніння. Стаття 266 КУпАП не містить застережень щодо надання особі, яка проходить огляд на стан сп`яніння, зазначених документів. Як вбачається з роздрукованого результату приладу Drager Alcotest 6820, з використанням якого ОСОБА_1 проходив огляд, останнє калібрування приладу проводилось 16 жовтня 2025 року, а ОСОБА_1 проходив огляд на стан сп`яніння 21 лютого 2026 року. Вказане свідчить про належне здійснення повірки та калібрування приладу Drager Alkotest 6820 та правомірність використання приладу Drager Alkotest 6820 працівниками поліції під час проведення огляду ОСОБА_1 , відтак підстави для визнання його результатів недійними відсутні. Оскільки ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, був згодний з результатами огляду за допомогою спеціального технічного приладу, проведення поліцейськими такого огляду на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного засобу зі здійсненням відеозапису, відповідало вищезазначеним вимогам статті 266 КУпАП, Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103. З огляду на матеріали справи та наявного у справі відеозапису вбачається, що водій під час проведення огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу не вимагав надання сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Перед проведенням огляду на стан сп`яніння поліцейським проінформовано особу, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу, згідно з відеозаписом, у ОСОБА_1 перед тестуванням не виникало питань або заперечень щодо порядку застосування спеціального технічного засобу. А тому, посилання апелянта стосовно не надання доказів проведення повірки даного приладу щодо порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та не надання працівниками поліції, в свою чергу, вищевказаного сертифікату відповідності, є безпідставними та нічим не підтвердженні. До того ж, газоаналізатори «Drager Alcotest 6820» є зареєстрованими медичними виробами, які вносяться до державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення, реєстрація та строк дії свідоцтва яких необмежений. Таке вбачається із пункту 43 Переліку зареєстрованих медичних виробів, які вносяться до державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого наказом "Про державну реєстрацію медичних виробів" Державної лікарської служби України від 29 грудня 2014 року № 1529. Тому жодних обмежень щодо використання газоаналізатору Drager не передбачено, що свідчить про правомірність використання приладу Drager Alcotest 6820 працівниками поліції під час виконання своїх обов`язків. А тому твердження апеляційної скарги про те, що поліцейським був порушений порядок складення адміністративних матеріалів стосовно ОСОБА_1 та процедури огляду на стан сп`яніння є безпідставними, з огляду на вказані вище обставини, зафіксовані, зокрема, на відеозаписі події. Також апеляційний суд звертає увагу, що законодавство надає особі, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, важливе право відобразити у ньому свої пояснення, зауваження та доводи. У даній ситуації, ОСОБА_1 міг би використати це право для заперечення факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; вказівки на порушення процедури з боку поліцейських (наприклад, не роз`яснення прав, безпідставна зупинка тощо); не погодження з результатами огляду на місці зупинки; висловлення інших зауважень щодо обставин події. Знехтування цим правом на момент складання протоколу, незважаючи на надану можливість, призвело до того, що його позиція, як водія, не була належним чином зафіксована у первинному процесуальному документі, що створює враження непослідовності у доводах захисту, викладених у апеляційній скарзі, оскільки первинна можливість спростувати обставини або вказати на порушення були проігноровані. З точки зору принципу "поза розумним сумнівом" (in dubio pro reo), ненадання ОСОБА_1 пояснень на момент складання протоколу за частиною 1 статті 130 КУпАП має суттєве значення. Цей принцип вимагає, щоб усі обґрунтовані сумніви щодо винуватості особи тлумачилися на його користь. Проте, відсутність пояснень або заперечень безпосередньо у момент фіксації правопорушення не створює автоматично розумного сумніву щодо достовірності складеного протоколу чи інших доказів. Із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу, погодився із його результатом та не виявив бажання проїхати до медичного закладу для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, не вказував при цьому, що він не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тощо. Фактично, коли особі надається можливість висловити свою позицію, надати зауваження до дій поліцейських, заперечити факт керування або вказати на будь-які порушення процедури саме у первинному процесуальному документі (протоколі), і вона цією можливістю не користується, це позбавляє її доводи, висловлені пізніше (наприклад, в апеляційній скарзі), належного первинного підкріплення. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, апеляційним судом відхиляються з огляду на викладене вище. Істотних порушень при проведенні огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, які б стали підставою для скасування оскаржуваної постанови, апеляційним судом не виявлено. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення пункту 2.9 «а» ПДР та вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП. Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 126 КУпАП. Відповідно до вимог пункту 2.1.а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з частиною 9 статті 15 Закону України "Про дорожній рух" право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Пунктом 2 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" регламентовано, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України "Про дорожній рух"). Відповідальність за частиною 5 статті 126 КУпАП наступає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598443 від 22 лютого 2026 року вбачається, що водій ОСОБА_1 22 лютого 2026 року близько 20 години 00 хвилин в с-ще Вознесенське, на автодорозі Р-55 155 км, керував транспортним засобом ВАЗ 21063 державний номерний знак НОМЕР_2 без посвідчення водія відповідної категорії «В», тобто не мав права керування таким транспортним засобом. Правопорушення вчинено повторно протягом року. Постанова за частиною 2 статті 126 КУпАП серія ЕНА №6703733 від 21 лютого 2026 року, чим порушив пункт 2.1.а ПДР (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом), за що передбачена відповідальність за частиною 5 статті 126 КУпАП. Від ознайомлення під підпис зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовився. Від дачі пояснень та отримання копії протоколу водій також відмовився. Будь яких заперечень щодо складеного відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не надав. У вищевказаному протоколі зазначені посада, найменування підрозділу поліції, звання та прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка його складала, та його підпис. Також, зі змісту протоколу встановлено, що в ньому зазначено час, місце вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Отже вказаний протокол складений за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених статтею 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 7 листопада 2015 року № 1395. Зі змісту постанови серії ЕНА №6703733 від 21 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі вбачається, що 21 лютого 2026 року о 21:41 год, в м. Вознесенськ, по вул. Київська, 33, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21063 номерний знак НОМЕР_2 не маючи відповідної категорії керування даним видом транспортного засобу, чим порушив правила дорожнього руху, а саме статтю 126 частину 2 КУпАП (п.2.1а). До ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн (а.с.6). Наявність постанови серії ЕНА №6703733 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності свідчить про те, що останній вчинив 21 лютого 2026 року адміністративне правопорушення та притягався до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП, та в подальшому, 22 лютого 2026 року повторно протягом року вчинив порушення, передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП, за що відповідальність передбачена частиною 5 статті 126 КУпАП. При цьому річний строк треба обраховувати з моменту вчинення попереднього правопорушення, а не з часу набрання чинності відповідної постанови. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив чи набрала чинності постанова серії ЕНА №6703733, є необґрунтованими. Доводи захисника Халупка С.В. про не доведення судом факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом 22 лютого 2026 року, а також відсутність доказів того, що він не має посвідчення водія на керування транспортним засобом категорії «В», спростовуються письмовими доказами у справі. Так, згідно копії постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 березня 2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП за факт керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння 22 лютого 2026 року приблизно о 20 год. 00 хв. в с. Вознесенське Вознесенського району Миколаївської області на 155 км автодороги «Р-55» (а.с.51-53). Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598443 від 22 лютого 2026 року, за вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, також складено за керування ОСОБА_1 транспортним засобом 22 лютого 2026 року близько 20 години 00 хвилин. Крім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598443, а також зазначеної вище постанови серії ЕНА №6703733 вбачається, що в обох випадках 21 та 22 лютого 2026 року ОСОБА_1 надавав поліцейським одне і теж посвідчення водія НОМЕР_3 , в якому відсутня категорія «В». За такого, апеляційний суд вважає доведеним факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 22 лютого 2026 року, а також відсутність у нього категорії «В». Таким чином, в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП, оскільки він повторно протягом року керував транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом. Отже в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду. Таким чином, сукупність досліджених в матеріалах справи доказів, а саме протоколів про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598443 від 22 лютого 2026 та серії ЕПР1 № 597822 від 21 лютого 2026 року; постанови серії ЕНА №6703733 від 21 лютого 2026 року; роздруківки «Alcotest Drager 6820»; акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в яких зазначені ознаки алкогольного сп`яніння та результат огляду на стан сп`яніння; відеозапису з нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора патрульного автомобіля, свідчить про доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 126 та частиною 1 статті 130 КУпАП. Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення по справі щодо ОСОБА_1 . За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення пунктів 2.1 «а» та 2.9 «а» ПДР та вчинив правопорушення, передбачені частиною 5 статті 126 КУпАП та частиною 1 статті 130 КУпАП, а також обґрунтовано призначив покарання за правилами частини 2 статті 36 КУпАП, в межах санкції частини 5 статті 126 КУпАП. За такого, твердження апелянта про незаконність постанови суду першої інстанції в ході розгляду провадження в суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. ОСОБА_1 , реалізувавши своє право керувати транспортним засобом, без права керувати транспортними засобами, погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху. Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП та частиною 1 статті 130 КУпАП правопорушень поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. У справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не маючи права керувати таким транспортним засобом, та відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу працівника поліції, який підтверджений. Доказів протилежного матеріали справи не містять. При цьому, належить звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Невизнання ОСОБА_1 своєї провини в скоєних адміністративних правопорушеннях, є способом його самозахисту, бажанням уникнути відповідальності та спростовується матеріалами справи. Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації чи їх неналежності, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду. З огляду на наведене, підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, як того просить апелянт, відсутні. Керуючись статтями 283, 294 КУпАП, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника Халупко Сергія В`ячеславовича залишити без задоволення, а постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 травня 2026 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду І.В. Лівінський