Ухвала КАС ВС № 620/10528/24

ф УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ справа № 620/10528/24 адміністративне провадження № К/990/25101/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ Рітейл» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛПГ Рітейл» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 27 червня 2024 року № 27/25-01-09-03-10, видане Головним управлінням ДПС у Чернігівській області про розгляд заяви на одержання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним; зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області видати Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛПГ РІТЕЙЛ» ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцями торгівлі: вул. Корнєва, буд. 69, смт. Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, АГЗП, термін дії з 1 липня 2024 року по 1 липня 2029 року; вул. Довженка, 13-а, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, АГЗП, термін дії з 1 липня 2024 року по 1 липня 2029 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27 червня 2024 року № 27/25-01-09-03-10 про розгляд заяви на одержання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним; зобов`язано Головне управління ДПС у Чернігівській області повторно розглянути заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ РІТЕЙЛ» про видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним за місцями торгівлі: вул. Корнєва, буд. 69, смт. Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, АГЗП, термін дії з 1 липня 2024 року по 1 липня 2029 року; вул. Довженка, 13-а, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, АГЗП, термін дії з 1 липня 2024 року по 1 липня 2029 року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ Рітейл» та Головного управління ДПС у Чернігівській області залишено без задоволення; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року залишено без змін. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛПГ Рітейл» в задоволенні позовних вимог повністю. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: - 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України); - 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України). Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга). Скаржник у касаційній скарзі зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник чітко не вказав, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду (в контексті предмета спору у цій справі). Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Так, відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу. Проте, хоча скаржник і посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, свої доводи він не наводить у взаємозв`язку з підставами касаційного перегляду, передбаченими частинами другою і третьою статті 353 КАС України. Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано. Крім того, підстави застосування, визначені частиною другою статті 353 КАС України, передбачають направлення справи на новий розгляд, водночас прохальна частина касаційної скарги не містить такої вимоги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Крім того, касаційна скарга у цій справі скаржником вже подавалась, проте ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2026 року, її повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом. Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛПГ Рітейл» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя Н.Є. Блажівська