Ухвала КАС ВС № 520/32378/25

УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ справа №520/32378/25 провадження № К/990/22186/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу Другого апеляційного адміністративного суду на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за позовом Другого апеляційного адміністративного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, у с т а н о в и в : 15 травня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд». Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що Другий апеляційний адміністративний суд звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Назаровця А.Т. від 05.12.2025 у ВП №79747387 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою суду першої інстанції від 11.12.2025 року по справі № 520/32378/25 об`єднано для спільного розгляду справи за позовами Другого апеляційного адміністративного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії за №520/32378/25, №520/32377/25, №520/32379/25 та №520/32380/25, в яких позивач просить суд: У справі №520/32377/25 визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Григорян О.Г. від 04.12.2025 у ВП №79747275 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. У справі №520/32379/25 визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Л.О. від 05.12.2025 у ВП №79747219 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. У справі №520/32380/25 визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Назаровця А.Т. від 05.12.2025 у ВП №79747121 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. Присвоєно об`єднаним справам загальний №520/32378/25. Ухвалою суду першої інстанції від 26.01.2026 року об`єднано для спільного розгляду справи за позовами Другого апеляційного адміністративного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії за №520/32378/25, №520/406/26 та №520/1466/26, в яких позивач просить суд: У справі №520/406/26 визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Величка Р.С. від 29.12.2025 у ВП №79892200 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; У справі №520/1466/26 визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Лазаревої А.І. від 29.12.2025 у ВП №79892220 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. Присвоєно об`єднаним справам загальний №520/32378/25. В обґрунтування позовів зазначено, що оскаржувані постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 04.12.2025 у ВП №79747275; від 05.12.2025 у ВП №79747387; від 05.12.2025 у ВП №79747219; від 05.12.2025 у ВП №79747219; від 29.12.2025 у ВП №79892200; від 29.12.2025 у ВП №79892220 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду є протиправними та такими, що порушують права позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року, у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено повністю. Суд скасував постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції: Григорян О.Г. від 04.12.2025 у ВП №79747275 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; Назаровця А.Т. від 05.12.2025 у ВП №79747387 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; Савки Л.О. від 05.12.2025 у ВП №79747219 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; Назаровця А.Т. від 05.12.2025 у ВП №79747121 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; Величка Р.С. від 29.12.2025 у ВП №79892200 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду; Лазаревої А.І. від 29.12.2025 у ВП №79892220 про стягнення виконавчого збору з Другого апеляційного адміністративного суду. Скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду: від 15.12.2025 року по справі № 520/32378/25 про забезпечення позову; від 26.01.2026 року по справі № 520/1466/26 про забезпечення позову; від 27.01.2026 року по справі № 520/32378/25 про забезпечення позову. Рішення суду мотивовано тим, що виконання рішення суду щодо зобов`язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, та в порядку, встановленому Законом № 4901-VI, тому відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір у такому виконавчому провадженні не стягується. Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13 травня 2026 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 520/32378/25 та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Отже, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі. Позивач, не погоджуючись з указаною постановою суду апеляційної інстанції, оскаржив його в касаційному порядку. У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Згідно з частиною третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Зі змісту матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби. За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення суду апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що автор касаційної скарги має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми. Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання. Так, у касаційній скарзі автор покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.03.2023 у справі № 340/4638/21. Однак автор касаційної скарги чітко не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Крім того, у справі № 340/4638/21, на яку вказує автор касаційної скарги, спір стосувався правомірності нарахування та виплати суддівської винагороди. Натомість у справі № 520/32378/25 предметом спору є постанови органу державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору. Оскаржуючи судові рішення суду, прийняті за правилами статті 287 КАС України, автор касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зі змісту поданої касаційної скарги слідує, що скаржником лише процитовано підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Однак у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Виходячи із аналізу ухваленого у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Другого апеляційного адміністративного суду на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 520/32378/25 за позовом Другого апеляційного адміністративного суду до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач М. І. Смокович Судді О. В. Кашпур В. Е. Мацедонська