Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15769/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/15769/25 пров. № А/857/19378/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Глушко І.В., Судова-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі №380/15769/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кузаном Р.І. у м. Львові у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ від 05.05.2025 № 133950017377 щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу та спеціального (пільгового) страхового стажу за Списком № 2 періоду роботи з 01.04.2023 по 11.03.2025 на відокремленому підрозділі шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» та призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV); - зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу та спеціального (пільгового) страхового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.04.2023 по 11.03.2025 на відокремленому підрозділі шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» та призначити пенсію на пільгових умовах згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону № 1058-IV з врахуванням вказаного періоду страхового та спеціального (пільгового) страхового стажу з 09.03.2025 (тобто з дня що настає за днем досягнення віку встановленому для отримання пенсії за віком на пільгових умовах). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ №133950017377 від 05.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано відповідача зарахувати позивачу період роботи з 01.04.2023 по 11.03.2025 на відокремленому підрозділі шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.04.2025 відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону № 1058-IV, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає оскаржуване рішення безпідставним та необґрунтованим, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що до загального страхового стажу та пільгового стажу за списком № 2 не зараховано період роботи з 01.04.2023 по 11.03.2025, оскільки згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків , що є обов`язковим з 01.07.2000. Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 28.04.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону № 1058-IV. За результатами розгляду вказаної заяви в порядку екстериторіальності ГУ ПФУ прийнято рішення № 0133950017377 від 05.05.2025, яким вирішено відмовити позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що відповідно наданих до заяви документів (ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом, уточнюючі довідки) загальний страховий стаж складає 32 роки 7 місяців 25 днів. Пільговий стаж за Списком № 2 складає 8 років 2 місяці 25 днів, який враховано згідно довідок від 23.04.2025 № 64, від 14.03.2025 №

39. До загального страхового стажу та пільгового стажу за списком № 2 не зараховано період роботи з 01.04.2023 по 11.03.2025, оскільки згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків , що є обов`язковим з 01.07.2000. Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України). Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Як передбачено статтею 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 62 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17. Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині задоволених позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі №380/15769/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді І. В. Глушко Н. М. Судова-Хомюк