Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/13494/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/13494/25 пров. № А/857/5944/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року (головуючий суддя Волдінер Ф.А.), ухвалене правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Луцьк, у справі №140/13494/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 12.11.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №032950011666 від 17.09.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу набуття права на пенсію, тобто з 09.09.2025. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка станом на 01.01.1993 прожила на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Тому, суд першої інстанції виснував, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку є передчасним, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі перевірено та досліджено всі обставини і докази, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказує на те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції належним чином не проаналізував матеріали справи, а саме те, що період роботи позивача в Комунальному підприємстві «Турійська лікарня планового лікування» з 07.03.1992 по 04.04.1997 на підставі довідки від 29.03.2022 №447/02-14.22 неможливо зарахувати до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки село Тагачин Турійського району не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Зазначає, що загальний період постійного проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення становить 28 років 6 місяців 19 днів, разом з тим, станом на 01.01.1993 період проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення становить 1 місяць 14 днів, що є меншим замість необхідних 3 років. Таким чином, враховуючи положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», немає підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи третьої категорії. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що судом було досліджено усі наявні докази та враховано аргументи учасників справи, правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності заяву позивача було перенаправлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке за результатами розгляду заяву винесло рішення від 17.09.2025 №032950011666 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю інформації або документів на підтвердження факту проживання або відпрацювання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 не менше 3 років. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ). Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Слід звернути увагу, що за змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов`язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року. Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №22-1), який прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II якого, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1. З аналізу наведених норм випливає, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Як правильно встановлено судом першої інстанції, 12.03.1993 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорій 3). Також з матеріалів справи убачається, що згідно з паспортними даними ОСОБА_1 народилася в селі Підкормілля Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, а матеріалах справи наявний акт обстеження про фактичне місце проживання Люб`язівського старостинського округу Любешівської селищної ради від 08.09.2024 №382-14/25, що підтверджує факт проживання ОСОБА_1 в с. Підкормілля Камінь-Каширського району Волинської області, тобто у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Слід зазначити, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3). Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, відповідно до посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє наведені відповідачем доводи апеляційної скарги та наголошує, що факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у спірний період засвідчує посвідчення 3 категорії, акт обстеження про фактичне місце проживання органу місцевого самоврядування. Таким чином, як це правильно констатував суд першої інстанції, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №032950011666 від 17.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку, а належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплачувати йому пенсію. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призначення такої та, як наслідок, зобов`язання останнього призначити спірну пенсію. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі №140/13494/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний