Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 522/6436/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/6436/26 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 11.05.2026 року; Головуючий в 1 інстанції: Бондар В.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Градовського Ю.М. Казанчук Г.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: скасувати постанову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 08.04.2026 Серії ПН МОД №012947 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 гривень; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позову зазначено, що 08.04.2026 ГУДМС винесено постанову Серії ПН МОД №012947, якою позивача визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, що виразилось у порушенні іноземцем правил перебування на території України (проживанні на території України без документів на право проживання в Україні) та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 гривень. Оспорюючи правомірність та обґрунтованість постанови ГУДМС, позивач вказує на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, адже перебування на території України понад встановлений строк (більш як на 30 днів) зумовлене проведенням відносно позивача екстрадиційної перевірки, застосуванням у відношенні позивача у межах відповідного судового провадження запобіжного заходу у виді домашнього арешту до прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) та його фактичної передачі компетентним органам Республіки Таджикистан, покладенням обов`язку здати на зберігання до відповідних органів паспорт або інший документ, який дає право для виїзду з України. Поряд з цим, у період з 2021 позивач неодноразово звертався до органу ДМС із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Висновки ж ГУДМС не враховують ту обставину, що позивач перебував на території України за незалежних від нього причин та був позбавлений можливості залишити територію України у законний спосіб; особу позивача (його працевлаштування на території України, наявність неповнолітніх дітей, у тому числі які народились на території України); звернення позивача до органу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки ГУДМС про порушення позивачем правил перебування іноземців на території України знайшли своє обґрунтоване підтвердження під час розгляду справи. В свою чергу, позивачем не спростовано наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП. З наведеного суд першої інстанції виснував, що оспорювана постанова відповідача є законною та підстави для її скасування відсутні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи, помилково залишено поза увагою відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, внаслідок перебування на території України за незалежних від нього причин, фактичного позбавлення можливості залишити територію України у законний спосіб у зв`язку з відсутністю в нього паспортного документу, наявністю зобов`язань у межах процедури екстрадиції, а також зверненням до органу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Поряд з цим, у спірному випадку є безпідставним посилання ГУДМС на порушення позивачем вимог статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», і яким судом першої інстанції не надано належної правової оцінки. Адже, на момент винесення спірної постанови у відношенні позивача не існувало обставин, передбачених статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», так як: позивача не було затримано за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України; відносно позивача не приймалось рішення про примусове повернення та не було підстав вважати, що позивач буде ухилятись від його виконання; відносно позивача не існувало факту не виконання рішення про примусове повернення встановлений строк. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення. Апеляційний розгляду справи призначений у відкритому судовому засіданні, для участі в якому 04.06.2026 прибули представник апелянта Данилець Л.В. та представник відповідача Казбеков В.Е. У судовому засіданні заслухано усні пояснення учасників та у зв`язку із оголошенням сигналу «повітряна тривога», розгляд справи на підставі окремо поданих учасниками заяв продовжено у порядку письмового провадження. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Таджикистан, прибув на територію України 15.09.2017, місце перетину державного кордону КПП «Одеса-Аеропорт». Під час перебування на території України громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач на території України офіційно не працевлаштований, одружений (дружина ОСОБА_3 ), має дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (народжений в Україні). Позивач також перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від цивільного шлюбу має дитину: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (народжений в Україні). 05.10.2021 позивач вперше звернувся до органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС від 11.02.2022 за №53-22 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись із вказаним рішенням ДМС, позивач звертався до адміністративного суду із відповідним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2022 року у справі №420/11345/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року, адміністративний позов позивача залишено без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2023 року касаційну скаргу позивача на рішення попередніх судових інстанцій повернуто особі, яка її подала. Повторно (вдруге) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до органу ДМС 24.10.2023. Розгляд такої заяви було припинено 29.11.2023 згідно частини 13 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме на підставі особистого письмового клопотання заявника. Повторно (втретє) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до органу ДМС 29.12.2023. Рішенням ДМС від 03.09.2024 за №141-24 позивачеві відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись із вказаним рішенням ДМС, позивач звертався до адміністративного суду із відповідним позовом. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №420/6738/25 адміністративний позов позивача повернуто без розгляду. Згідно даних ЄДРСР, ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили. Повторно (вчетверте) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до органу ДМС 31.10.2025. У листі від 06.11.2025 за №Д-771/6/5101-25/5100.5.1/12295-25 орган ДМС, за результатами опрацювання заяви, повідомив, що викладені причини та обставини звернення за захистом вже були предметом розгляду ДМС під час прийняття відповідних рішень за попередніми заявами та у судовому порядку. Не погоджуючись із такими діями органу ДМС, вказуючи на протиправну бездіяльність цього органу щодо винесення рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся із відповідним позовом до адміністративного суду. Позивач (апелянт) зазначає, що на даний час така позовна заява перебуває на розгляді Одеського окружного адміністративного суду. Також, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2021 року у справі №521/16006/21 застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту до прийняття рішення про видачу особи (екстрадиції) та його фактичної передачі компетентним органам Республіки Таджикистан, але не більше строку встановленого частиною 10 статті 584 КПК України. Вказана ухвала скасована ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, якою застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до прийняття рішення про видачу особи (екстрадиції) та його фактичної передачі компетентним органам Республіки Таджикистан, строком до 08.12.2021. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2025 у справі №509/536/25 змінено щодо позивача запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року у справі №509/1709/26 продовжено позивачеві запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, до прийняття рішення про видачу особи (екстрадиції) та його фактичної передачі компетентним органам Республіки Таджикистан, строком до 23.05.2026. У листі від 10.04.2026 за №19/1/2-29275-21 Офісом Генерального прокурора повідомлено позивачеві про прийняте рішення від 10 квітня 2026 року про відмову у задоволенні запиту Генеральної прокуратури Республіки Таджикистан про видачу позивача для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого підпунктами «а», «б» частини 2 статті 179-2 КК Республіки Таджикистан, згідно підпунктів 4, 5 частини 1 статті 589 КПК України. 08.04.2026 ГУДМС у відношенні громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол Серії ПР МОД №012854 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 203 КУпАП. Згідно вказаного протоколу, 08.04.2026 о 12:30 год. за адресою: місто Одеса, вулиця Європейська, будинок 9, співробітниками ДЗНД виявлено та доставлено до приміщення ГУДМС громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме проживав без документів на право проживання в Україні. Розглянувши вказаний протокол, 08.04.2026 року ГУДМС винесено постанову Серії ПН МОД №012947 про притягнення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 гривень. Згідно постанови ГУДМС, позивачем допущено порушення статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме порушено правила перебування іноземців на території України, що виразилось у проживанні без документів на право проживання в Україні. Також, 08.04.2026 ГУДМС прийнято рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України. 08.04.2026 ГУДМС прийнято рішення про заборону громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну строком на 5 років. Як свідчать обставини справи, співробітниками відділу міграційного контролю ГУДМС 10.04.2026 здійснено супровід громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до КПП «Маяки-Удобне» з метою виконання рішення про примусове видворення за межі території України та 10.04.2026 позивач виїхав за межі території України. Поряд з цим, не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю постанови ГУДМС про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. У статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно Примітки до статті 203 КУпАП дія цієї статті не поширюється на неповнолітніх осіб, на випадки проживання (перебування) на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні у зв`язку з їх втратою або викраденням у разі, якщо іноземець або особа без громадянства письмово повідомили про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у визначений законом строк, а також на випадки, якщо іноземці або особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Стаття 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В контексті спірних правовідносин слід враховувати, що порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, згідно частини 2 статті 203 КУпАП, настає у разі: перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів; проживання іноземцем або особою без громадянства на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився. Отже, проживання іноземцем на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні є самостійною підставою для накладення адміністративного стягнення згідно частини 2 статті 203 КУпАП. Слід зазначити, що у частині 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. У статті 4 Закону №3773-VI визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Зокрема, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання (частина 1); іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця (частина 2); іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні (частина 3); іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні (частина 4); іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України (частина 16); іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (частина 22). Відповідно до пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Згідно пункту 16 Порядку №150 рішення про продовження строку перебування або про відмову в продовженні строку перебування приймає керівник територіального органу ДМС або уповноважена ним особа стосовно іноземців або осіб без громадянства, які: 1) тимчасово перебувають на території України, - на строк до 180 днів з дати останнього в`їзду; 2) звернулися із заявами про надання дозволу на імміграцію або набуття громадянства на території України, - на строк, необхідний для розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України. Також, відповідно до статті 22 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом. Виїзд з України іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо: йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження; його засуджено за вчинення кримінального правопорушення - до відбування покарання або звільнення від покарання; його виїзд суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду. Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України. Повторюючись, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для прийняття ГУДМС спірної постанови став факт порушення позивачем правил перебування іноземців на території України, що виразилось у проживанні на території України без документів на право проживання в Україні. Згідно дійсних обставин справи, позивач прибув на територію України у вересні 2017 року та станом на квітень 2026, на момент виявлення правопорушення, не мав (не звернувся за оформленням) документів, які дають йому право проживання в Україні. У тому числі, на момент складання спірної постанови на розгляді органу ДМС не перебуває заява позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так само, на розгляді органу ДМС не перебуває звернення позивача щодо оформлення документів, які відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для перебування іноземця, зокрема у випадку працевлаштування чи возз`єднання із сім`єю тощо, на території України. Поряд з цим, у відношенні позивача відсутні обставини, передбачені статтею 22 Закону №3773-VI, наявність яких не дозволяє іноземцю виїзд з України. Зазначене також підтверджується й тим, що у відношенні позивача після винесення спірної постанови реалізовано процедуру видворення за межі території України. Доводи апелянта на те, що у спірній постанові міститься посилання органу ДМС на положення статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не змінює правильність висновків відповідача, адже обставини справи (порушення позивачем правил перебування іноземців на території України), як і санкція (частини 2 статті 203 КУпАП), що підлягає застосуванню у відношенні позивача, встановлені вірно. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорювана постанова органу ДМС є обґрунтованою і правомірною та підстави для скасування рішення відповідача відсутні. З огляду на те, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2026 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: Ю.М. Градовський Г.П. Казанчук