Постанова КЦС ВС № 204/5752/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 204/5752/17 провадження № 61-14551св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову (а. с. 61-64, том 2), просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г у розмірі 11 740 968,15 грн.

2. В обґрунтування позову Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») посилалось на те, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у вигляді відновленої кредитної лінії у розмірі 12 058 497,12 грн однак взяті на себе зобов`язання не виконав. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року під головуванням судді Дубіжанської Т. О. у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовив.

4. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позов поданий з пропуском позовної давності.

5. Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2024 року скасував.

6. Позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, станом на 12 лютого 2021 року у розмірі 11 740 968,15 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.

7. Ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд вказував на помилковість висновків суду першої інстанції та зауважував на факт здійснення позичальником погашень заборгованості за кредитним договором, які свідчать про переривання позовної давності.

8. Зауважив, що вказана обставина підтверджується також і змістом постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій зазначено про те, що позивач (у справі № 204/6839/17 ОСОБА_1 ) періодично погашав заборгованість за кредитним договором, що підтверджується випискою за період з 22 грудня 2008 року по 05 вересня 2017 року. Тобто, судом апеляційної інстанції в рамках справи № 204/6839/17 в тому числі і досліджувався період здійснення погашень.

9. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

10. У поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ліфлянчик С. І. просив постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

11. Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

12. Представник заявника зазначає, що обов`язковою складовою у правовідносинах, які склались є видача коштів, однак апеляційний суд не звернув увагу на те, що заяву про видачу готівки від 24 серпня 2008 року № 1 вважати доказом видачі кредиту не можна, оскільки вона не була підписана отримувачем коштів, отже кредитний договір вважати укладеним не можна.

13. Касаційна скарга також містить арґумент про неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду, які викладені у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та стосуються обставини недобросовісної поведінки представників банку, які полягали у підробленні підписів відповідача на додаткових угодах до кредитного договору.

14. Доводом касаційної скарги також є те, що представник заявника вважає помилковими висновки апеляційного суду про переривання позовної давності шляхом внесення відповідачем у 2013 року грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, які мали місце 02 грудня 2013 року та 24 грудня 2013 року.

15. Зауважує, що апеляційний суд, надаючи відповідь на питання щодо пропуску позовної давності не врахував правових висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15 та від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 760/19775/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10255/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 07 вересня від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10255/15-ц та постановах Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/192, від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/19 та постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

16. Вважає, що позовна давність за цими правовідносинами розпочала відлік з 25 грудня 2013 року та спливла 22 грудня 2016 року.

17. Судова справа № 204/286/16-ц не є підставою для переривання позовної давності, адже Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 21 квітня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишив без розгляду, оскільки спір повинен був розглядатись третейським судом. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У поданому у грудні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Канципа Є. С. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін.

19. Представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалив у справі законне та обґрунтоване рішення, дослідив усі зібрані у справі докази та правильно вважав, що позов підлягає до задоволення, оскільки строк давності позивач за фактичних обставин цієї справи не пропустив, адже мало місце його переривання.

20. Вказує, що банківська виписка має статус первинного документа, а тому твердження представника відповідача про те, що кредитні кошти не надавались безпідставні. Рух справи в суді касаційної інстанції

21. Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2024 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

22. Справа № 204/5752/17 надійшла до Верховного Суду 10 грудня 2024 року. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 23. 22 грудня 2008 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2Л004Г у вигляді встановленого кредитного ліміту - відновлюваної кредитної лінії.

24. Відповідно до п. А.2. договору позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 12 058 497,12 грн з відсотковою ставкою відповідно до п. п. А6., А7. договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) зазначеному в п. А.3. договору до 22 грудня 2011 року (а. с. 22-27, том 1).

25. Умовами п. 5.7. цього договору визначено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, пені, штрафів, встановлюються сторонами тривалістю у п`ять років.

26. До матеріалів справи позивачем у якості підстав позову були долучені додаткові угоди до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г: - від 18 лютого 2009 року, згідно з якою змінені умови п. А.8. договору, а саме: сплата процентів за користування кредитом є дата визначена п. А.3., при несплаті процентів вони вважаються простроченими, окрім випадку розірвання договору (а. с. 28, том 1); - від 19 грудня 2011 року, згідно з якою були внесені зміни до п. п. А.3., А.5., А.8. договору (а. с. 29, том 1); - від 30 грудня 2011 року згідно з якою сторонами були погоджені зміни умов п. А.2. розмір кредитного ліміту визначений 11 741 962 грн та погоджений графік зменшення поточного ліміту, строк повернення кредиту погоджений сторонами 23 грудня 2013 року (а. с. 30, том 1).

27. Не погоджуючись з вимогами банку, відповідач звернувся до суду у жовтні 2017 року з окремим позовом про визнання кредитного договору недійсним (справа № 204/6839/17, провадження 2/204/43/19). У цій справі 14 листопада 2019 року було ухвалене рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 . Це рішення постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року було залишене без змін. Верховний Суд постановою від 18 жовтня 2021 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишив без змін.

28. Відповідно до висновку експерта № 3097-19, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі (№ 204/6839/17), чотири підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Заемщик» на першій, третій, п`ятій та шостій сторінках кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, який був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , виконані самим ОСОБА_1 . Підписи від імені ОСОБА_1 : в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 19 грудня 2011 року до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 30 грудня 2011 року до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, в загальній графі «Заемщик» двох примірників додаткової угоди від 18 лютого 2009 року до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (а. с. 45-63, том 2).

29. Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що між сторонами дійсно був укладений кредитний договір від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) зазначеним у п. А.3. договору до 22 грудня 2011 року. 30. 23 лютого 2011 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву про зміну (уточнення) підстав позову, у яких зазначив, що 16 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем був підписаний ще один договір про внесення змін до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, згідно з яким позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 11 740 968,15 грн з відсотковою ставкою відповідно до п. п. А.6., А.7. договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) зазначеним у п. А.3. договору, а саме: 23 червня 2017 року (а. с. 67-75, том 2). Також надав копію даного договору про внесення змін від 16 грудня 2016 року.

31. Відповідно до п. 6.7 договору від 16 грудня 2016 року про внесення змін до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г сторони погодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються тривалістю 15 років (а. с. 74, том 2).

32. Представник відповідача не погодився з цими вимогами зазначивши, що відповідач ніяких додаткових угод не підписував. Крім того, на момент оскарження інших додаткових угод, даної угоди не було. Вона з`явилася лише тоді, коли було судом встановлено, що інші додаткові угоди відповідач не підписував. У зв`язку з цим, за клопотанням представника відповідача у справі була проведена судова почеркознавча експертиза.

33. Згідно з висновком експерта від 27 квітня 2023 року № 5128-22, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи зазначено, що одинадцять підписів від імені ОСОБА_1 , які розміщені у графах: «Позичальник:» на кожній сторінці оригіналу договору про внесення змін від 16 грудня 2016 року до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л00Г виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; два підписи від імені ОСОБА_1 , які розміщені у графах: «Позичальник:» оригіналу додатку від 16 грудня 2016 року № 1 до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л00Г виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; два підписи від імені ОСОБА_1 , розміщені у графах: «Підпис:», «Позичальник:» оригіналу згоди ОСОБА_2 від 16 грудня 2016 року та довідки ОСОБА_1 від 16 грудня 2016 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; два підписи від імені ОСОБА_1 , які розміщені у графах: «Позичальник:» оригіналу загальної вартість кредиту, не датована, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 145-162, том 3). Позиція Верховного Суду

34. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

36. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

38. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

40. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

41. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

42. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

43. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

44. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

45. Загальне визначення поняття правочину викладене законодавцем у змісті статті 202 ЦК України.

46. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

47. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

48. Змістом частини третьої статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

49. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

50. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

51. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

52. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

53. Як вже зазначалось колегією суддів, за змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

54. Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

55. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 04 грудня 2024 року у справі № 336/3695/22 для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

56. Підсумовуючи, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі, є оспорюваним і відповідна обставина не може встановлюватися інакше, ніж за належною вимогою про визнання такого договору недійсним. При цьому тягар доказування обставину вчинення правочину під тиском покладено саме на ініціатора спору, тобто позивача.

57. Апеляційний суд правильно встановив та виснував, що договір про внесення змін від 16 грудня 2016 року до кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л00Г не відповідає вимогам закону щодо письмової форми правочину, оскільки не містить підпису позичальника, отже, є неукладеним, за фактом неукладеності договору у сторін не виникло жодних цивільних прав та обов`язків.

58. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, який правильно врахував як підставу позову лише укладений 22 грудня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитний договір № 2Л004Г, відповідно до п. А.2 договору, позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 12 058 497,12 грн з відсотковою ставкою відповідно до п. п. А6., А7. договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) зазначеному в п. А.3. договору до 22 грудня 2011 року з встановленим строком давності відповідно до п. 5.7. цього договору - п`ять років.

59. Колегія суддів відхиляє арґумент касаційної скарги щодо недобросовісної поведінки представників банку, які полягали у підробленні підписів відповідача на додаткових угодах до кредитного договору з посиланням на неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду, які викладені у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, оскільки відповідач не довів, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували недобросовісну поведінку саме представників позивача.

60. Крім того апеляційний суд правильно виснував та вказував на неукладеність договору про внесення змін від 16 грудня 2016 року.

61. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

62. Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

63. Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

64. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

65. Апеляційний суд здійснив аналіз постанови Дніпровського апеляційного суду 20 лютого 2020 року, якою рішення Красногвардійського суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року про відмову у задоволенні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г недійсним, залишене без змін. Апеляційний суд вказував, що у цій постанові зазначено, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те, що кредитні кошти йому не надавалися, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним, колегія суддів не приймає, оскільки така обставина спростовується випискою по рахунку, яка наявна в матеріалах справи.

66. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

67. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).

68. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

69. Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див., постанову Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19, постанову Верховного Суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

70. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що встановлені обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 11 740 968, 15 грн, а тому висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відповідно до положень кредитного договору та приписів статті 526 ЦК України правильні.

71. Викладеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що відповідач не отримував грошові кошти.

72. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

73. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

74. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

75. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

76. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

77. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

78. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

79. У справі, яка переглядається представник відповідача подав до суду заяву про застосування позовної давності до вимог АТ КБ «ПриватБанк» в обґрунтування якої зазначав, що підставою позову є кредитний договір від 22 грудня 2008 року, яким встановлений строк повернення кредиту - 22 грудня 2011 року, отже строк давності за цими вимогами банку закінчився 22 грудня 2014 року, а позов банк подав лише 14 вересня 2017 року.

80. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

81. Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

82. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц викладений висновок про застосування частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

83. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

84. Апеляційний суд із змісту виписки по рахунку позичальника встановив, що ОСОБА_1 у 2013 році здійснював погашення заборгованості за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, а саме: 02 грудня 2013 року у сумі 961,57 грн та 24 грудня 2013 року у сумі 31,85 грн.

85. На підтвердження цієї обставини апеляційний суд також покликався на зміст постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій зазначено про те, що позивач (у справі № 204/6839/17 ОСОБА_1 ) періодично погашав заборгованість за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № 2Л004Г, що підтверджується випискою за період з 22 грудня 2008 року по 05 вересня 2017 року. Зауважував, що суд апеляційної інстанції у рамках розгляду справи № 204/6839/17 також досліджував період погашень заборгованості позичальником у грудні 2013 року.

86. Таким чином, правильно встановивши, що наявна у матеріалах справи виписка за рахунком є первинним документом, а тому є належним доказом у справі суд апеляційної інстанції, оцінивши всі наявні у справі докази в їх сукупності правильно вважав, що є підстави для скасування рішення місцевого суду та ухвалення у справі нового про задоволення позову, адже матеріалами справи доведено, що дії позичальника свідчать про переривання позовної давності та початку нового її відліку.

87. Викладеним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що позовна давність спливла, а висновки апеляційного суду помилкові.

88. Арґумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд, надаючи відповідь на питання щодо пропуску позовної давності не врахував правових висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 760/19775/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10255/15-ц та постановах Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/19 та постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки, викладені у наведених представником заявника справах, висновкам апеляційного суду не суперечать. Арґумент касаційної скарги про те, що судова справа № 204/286/16-ц не є підставою для переривання позовної давності, адже Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 21 квітня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишив без розгляду, оскільки спір повинен був розглядатись третейським судом колегія суддів відхиляє, адже посилань на означену справу постанова апеляційного суду не містить.

89. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

90. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

91. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Щодо судових витрат

92. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

93. Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : 1 Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2 Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишити без змін. 3 Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров