Постанова КЦС ВС № 752/8646/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ справа № 752/8646/25 провадження № 61-766св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; третя особа - Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Централного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Майорової Віти Василівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року у складі судді Данілової Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зміну способу стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості та зменшення розміру заборгованості. Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва було видано судовий наказ № 752/26263/17 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи 12 грудня 2017 року. Відповідачка є громадянкою Республіки Вірменія, а на початку березня 2015 року позивач надав дозвіл на виїзд дитини за межі України та з того часу дитина на територію України не поверталася, у зв`язку з чим позивач не має можливості бачити дитину та брати участь у її вихованні. У 2018 році шлюб між сторонами було розірвано. На час звернення до суду з позовом позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, його грошове забезпечення складається з основної заробітної плати та додаткових бойових виплат, які мають нестабільний та непостійний характер. Стягнення аліментів від загального доходу стало надмірним фінансовим тягарем, що ускладнює здатність належним чином виконувати свої обов`язки як військовослужбовця та батька. Заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2025 року складає 426 772,04 грн. Позивач зазначив, що він неодноразово звертався до державного виконавця з проханням врахувати обставини його фінансового становища та не включати до розрахунку аліментів суми бойових виплат, які він отримує як військовослужбовець, оскільки вони не мають постійного характеру доходу. Однак державний виконавець наполягає на стягненні аліментів з усіх видів доходу, включно з бойовими, що призводить до постійного зростання заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: - змінити спосіб стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на фіксовану суму у розмірі 3 000 грн щомісячно; - зобов`язати Голосіївський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів без урахування додаткових виплат (бойових), отриманих позивачем, як військовослужбовцем Збройних Сил України; - звільнити його від сплати частини заборгованості в розмірі 426 772,04 грн та/або зменшити її на суму, яку позивач зможе погасити відповідно до його реальних можливостей. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивач не надав суду доказів погіршення свого матеріального стану, як і доказів покращення матеріального стану відповідача, що є законною підставою для зміни способу стягнення аліментів. Підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів або зменшення їх розміру суди також не вбачали, оскільки частиною другою статті 197 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Разом з тим, проходження позивачем служби у Збройних Силах України не є виключною обставиною для звільнення особи від обов`язку сплати аліментів, оскільки з позивача аліменти стягуються не у твердій грошовій сумі, а в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), тому у разі зменшення таких доходів пропорційно буде зменшено розмір аліментів. Також, факт того, що відповідачка залишила межі України не є підставою для звільнення особи від сплати аліментів, оскільки позивач не заперечує факту проживання дитини з відповідачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги 17 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Майорова В. В. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 127/23136/17, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 592/10111/19, від 21 липня 2021 року у справі № 301/2115/18, від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц, від 30 березня 2023 року у справі № 509/5304/20, а також - не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування з Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва. 30 квітня 2026 року справа № 752/8646/25 надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Майорової В. В. мотивована тим, що суди формально визнали факт проходження позивачем військової служби, однак не врахували особливий характер грошового забезпечення військовослужбовців в умовах воєнного стану, що бойові виплати, які отримує позивач, не є постійним та регулярним джерелом доходу, мають компенсаційний та спеціальний характер, а не соціальний чи трудовий. Суди не взяли до уваги, що позивач з 2015 року позбавлений можливості брати участь у вихованні дитини, оскільки дитина разом з відповідачкою виїхала за межі України та не поверталась. Позивачу не відомо місце перебування дитини та відповідачки. Більше того, позивач не має підтвердження, що стягнуті з нього аліменти доходять до відповідачки або дитини, що викликає обґрунтовані сумніви щодо цільового використання стягнених коштів. Ця обставина має істотне значення, оскільки ціль аліментів - забезпечення утримання дитини, а не збагачення отримувача коштів. Суди мали б дослідити ці обставини та вжити заходів для їх з`ясування. В матеріалах справи наявні докази того, що оригінал судового наказу був втрачений органами державної виконавчої служби, а його дублікат у встановленому законом порядку не видавався. Тому проведення виконавчих дій без виконавчого документа суперечить статті 18 Закону «Про виконавче провадження». Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 24 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Канюк Я. Ю. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва виданий судовий наказ № 752/26263/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи 12 грудня 2017 року. Заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2025 року становить 426 772,04 грн., що підтверджується відповідним розрахунком Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.14-16). Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.11). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Майорової В. В. не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23). У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Частиною другою статті 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц. Отже, суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. Можливість звільнення особи від сплати аліментів у випадку зміни її матеріального або сімейного стану, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення, передбачена статтею 273 СК України. Відповідно до частини першої статті 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обґрунтовуючи позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості та зменшення розміру заборгованості, в цій справі ОСОБА_1 послався на те, що він проходить військову службу у Збройних Силах України. Його грошове забезпечення складається з основної заробітної плати та додаткових бойових виплат, які мають нестабільний та непостійний характер. Стягнення аліментів від загального доходу стало надмірним фінансовим тягарем, що ускладнює здатність належним чином виконувати свої обов`язки як військовослужбовця та батька. При цьому позивач не надав доказів погіршення свого матеріального стану, як і доказів покращення матеріального стану відповідача. За таких обставин, установивши, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти, визначені судовим наказом № 752/26263/17, виданим 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва, в цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проходження позивачем служби у Збройних Силах України не може вважатися виключною обставиною для звільнення особи від обов`язку сплати аліментів, або зміни способу стягнення аліментів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в оскаржуваній частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 127/23136/17, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 592/10111/19, від 21 липня 2021 року у справі № 301/2115/18, від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц, від 30 березня 2023 року у справі № 509/5304/20, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що грошове забезпечення військовослужбовців в умовах воєнного стану має особливий характер, а бойові виплати, які отримує позивач, не є постійним та регулярним джерелом доходу, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не спростовують вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про погіршення його матеріального становища. Крім того, судовим наказом № 752/26263/17, виданим 12 грудня 2017 року Голосіївським районним судом міста Києва, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі, тому у разі зменшення доходів позивача відбувається пропорційне зменшення розміру аліментів. Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування з Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1, не заслуговують на увагу, оскільки обставини щодо здійснення вказаного виконавчого провадження не входять до предмета доказування в цій справі. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду зі скаргою на дії та/або бездіяльність державного виконавця при здійсненні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні НОМЕР_1. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Майорової Віти Василівни залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк