Постанова 4801 № 149/138/26

Справа № 149/138/26 Провадження № 22-ц/801/1443/2026 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєлін Є. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокуСправа № 149/138/26м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Сєліна Є. В. в м. Калинівка Вінницької області, в цивільній справі № 149/138/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановив: Короткий зміст позовних вимог У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року заяву відповідача про надання строку для примирення задоволено частково. Надано сторонам строк для примирення терміном 5 (п`ять) місяців. Провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення. Роз`яснено, що ухвала в частині зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу. Врахувавши категоричну незгоду відповідачки на розірвання шлюбу, її клопотання про надання строку для примирення, а також наявність у сторін трьох малолітніх дітей, суд дійшов висновку про доцільність надання сторонам п`ятимісячного строку для примирення. У зв`язку з наданням такого строку суд, керуючись п. 4 ч.1 ст. 251 та п. 3 ч.1 ст. 253 ЦПК України, зупинив провадження у справі до закінчення строку для примирення. Таким чином, суд визнав наявними підстави для вжиття заходів щодо збереження сім`ї та тимчасового зупинення розгляду справи. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхсішин І. В., Матківська М. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без достатніх підстав надав сторонам п`ятимісячний строк для примирення та зупинив провадження у справі, не врахувавши фактичний розпад сім`ї та відсутність реальних перспектив відновлення шлюбних відносин. Апелянт зазначає, що сторони тривалий час не проживають разом, не ведуть спільного господарства та втратили сімейні зв`язки, а тому збереження шлюбу є неможливим і суперечить його інтересам. Крім того, позивач посилається на те, що він наполягає на розірванні шлюбу та не вбачає можливості для примирення, у зв`язку з чим надання тривалого строку для примирення є необґрунтованим і призводить до порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку та створює стан правової невизначеності. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу Відповідач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Позиція суду апеляційної інстанції Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Предметом оскарження є ухвала суду про зупинення провадження (п. 14 ст. 353 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції керувався пунктом 4 частини першої статті 251 ЦПК України та вважав необхідним надати сторонам строк для примирення з метою збереження сім`ї. Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду. Суди повинні використовувати надану законом можливість вживати заходів для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Про зазначене також роз`яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року. Системний аналіз наведених положень матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об`єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка заперечує проти розірвання шлюбу та звернулася до суду із заявою про надання сторонам строку для примирення, посилаючись на можливість збереження сім`ї та відновлення сімейних відносин. Положеннями пункту 4 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 253 Цивільного процесуального кодексу України провадження у справі у такому випадку зупиняється до закінчення строку для примирення, визначеного судом. Статтями 251-252 ЦПК України передбачено підстави за яких суд зобов`язаний або може зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі зокрема, у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення (п. 4 ч. 1 ст. 251 ЦПК України). Строки на які зупиняється провадження у справі визначені статтею 253 ЦПК України. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до закінчення строку для примирення, визначеного судом. При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що питання надання строку для примирення належить до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Разом з тим, після прийняття судом рішення про надання такого строку зупинення провадження у справі є не правом, а обов`язком суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що: «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком». Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, сторони є батьками трьох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наявність у подружжя трьох малолітніх дітей є істотною обставиною, яка підлягала врахуванню судом при вирішенні питання щодо доцільності надання строку для примирення. Саме на необхідність максимально використовувати можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей, звернув увагу Верховний Суд України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для надання сторонам строку для примирення. Визначений судом строк тривалістю п`ять місяців не перевищує максимального шестимісячного строку, встановленого частиною сьомою статті 240 Цивільного процесуального кодексу України, є співмірним обставинам справи та спрямований на забезпечення можливості збереження сім`ї в інтересах малолітніх дітей. Доводи апеляційної скарги про те, що сторони тривалий час не проживають разом, не ведуть спільного господарства, втратили сімейні зв`язки, а шлюб фактично існує лише формально, колегія суддів відхиляє. Предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність ухвали про зупинення провадження у справі, постановленої у зв`язку з наданням сторонам строку для примирення. Натомість питання щодо фактичного припинення сімейних відносин, можливості подальшого спільного життя подружжя, остаточного розпаду сім`ї та наявності підстав для розірвання шлюбу підлягають дослідженню під час вирішення спору по суті та не можуть бути предметом оцінки суду апеляційної інстанції під час перегляду оскаржуваної ухвали. Так само не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність перспектив примирення та його категоричне небажання продовжувати шлюбні відносини. Сам по собі факт незгоди одного з подружжя на примирення не виключає можливості застосування судом заходів, передбачених статтею 111 Сімейного кодексу України, якщо інший із подружжя наполягає на збереженні сім`ї та просить надати строк для примирення. Закон не ставить можливість надання такого строку в залежність від наявності згоди обох сторін. Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку та виникнення стану правової невизначеності. Надання сторонам строку для примирення та пов`язане з цим зупинення провадження прямо передбачені пунктом 4 частини першої статті 251 та пунктом 3 частини першої статті 253 Цивільного процесуального кодексу України. Отже, тимчасове зупинення провадження у справі є наслідком реалізації встановленої законом процедури примирення подружжя та саме по собі не свідчить про порушення принципу розумного строку судового розгляду. Крім того, надання строку для примирення не є примушуванням сторін до спільного проживання, не становить втручання у приватне та сімейне життя сторін, не порушує принцип добровільності шлюбу та не обмежує право позивача на розірвання шлюбу. Такий захід має виключно тимчасовий характер і спрямований на реалізацію державної політики щодо охорони сім`ї та забезпечення можливості збереження сімейних відносин. Після закінчення визначеного судом строку справа підлягає подальшому розгляду по суті, а у разі недосягнення примирення суд вирішуватиме питання про розірвання шлюбу відповідно до вимог закону. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статті 111 Сімейного кодексу України, пункту 4 частини першої статті 251, пункту 3 частини першої статті 253 та частини сьомої статті 240 Цивільного процесуального кодексу України, належним чином оцінив обставини справи та не допустив порушень норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не дають правових підстав для інших висновків, ніж ті, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин