Постанова 4821 № 693/1610/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1318/26Головуючий по 1 інстанції Справа №693/1610/25 Категорія: 304090000 Коцюбинська Ю. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. суддіВасиленко Л. І., Новіков О. М. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 13.03.2026 (повний текст складено 13.03.2026, суддя в суді першої інстанції Коцюбинська Ю. Д.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : у жовтні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість у сумі 47 292,50 грн (за тілом кредиту 3500,00 грн, за відсотками 43792,50 грн), а також 2422,40 грн судового збору та 16 000 грн витрат на правничу допомогу, мотивуючи про те, що позивач у справі набув у первісного кредитора ТОВ «Інфінанс» права вимоги за позикою до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача ОСОБА_1 на суму, заявлену до стягнення. Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 13.03.2026 позов у справі задоволено повністю та з відповідача на користь позивача стягнуто 47 292,50 грн кредитного боргу (з урахуванням ухвали суду від 21.04.2026 про виправлення описки), 2422,40 грн судового збору та 16 000 грн витрат на правничу допомогу. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про набуття ним права вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості відповідача, яка нею погашена не була. Відповідач подала на вказане рішення суду 09.04.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та відхилити позовні вимоги. В обґрунтування вказано на те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору; належну ідентифікацію позичальника; перерахування коштів кредиту та те, що картковий рахунок, на який надійшли кошти, належить саме відповідачу; перехід до нього права вимоги; у даному випадку наявні підстави для застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності; відсотки за кредитом неспівмірні з сумою позики та нараховані за несправедливими умовами договору; витрати на правничу допомогу є завищеними; суд розглянув справу без виклику сторін, що порушило право відповідача навести свої заперечення проти позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Коллект Центр» просив суд апеляційну скаргу відхилити рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим. В задоволенні клопотання позивача про витребування доказів судом апеляційної інстанції має бути відмовлено, відповідно до вимог ч.3 ст.387 ЦПК України з тих підстав, що стороною не надано суду доказів об`єктивної неможливості звернення до суду першої інстанції з таким клопотанням в межах строків, визначених цивільно- процесуальним законом України. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 47292,50 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що на підставі договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0638500977 від 05.12.2019, який відповідач ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1v8j7u, було узгоджено умови її кредитування у ТОВ «Інфінанс». Згідно умов Договору позики позичальнику надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20000,0 грн., в межах строку дії Договору 36 календарних місяців з дня підписання Договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту, не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається Сторонами відповідно до умов Договору. Всі інші умови які визначають порядок і умови надання ТОВ «ІНФІНАНС» грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання та належного виконання умов Договору та Електронного договору, а також регулюють відносини, що виникають між Товариством і Позичальником викладені у правилах, з якими ознайомилася ОСОБА_1 до укладення Договору, та які є невід`ємною частиною Договору (Оферти та Акцепту Оферти). Пропозиція (Оферта) на отримання 1 траншу згідно Заявки-анкети № 2628510190 від 18.01.2020 в рамках Договору про надання позики №0638500977 від 05.12.2019 підписана ОСОБА_1 05.12.2019, електронним цифровим підписом 1v8j7u (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС повідомлення на телефонний номер зазначений останньою в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця. Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти. Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору, здійснювався 18.01.2020 16:33 через сервіс онлайн-платежів ТОВ «Універсальні платіжні рішення», шляхом перерахування коштів на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 в сумі 3500 грн, що підтверджено довідкою від 03.07.2025. 14.07.2021 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір №14-07-21, відповідно до умов якого ТОВ «ІНФІНАНС» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 0638500977 від 05.12.2019, що укладений між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 , що підтверджується копією Реєстру Боржників за Договором факторингу №14-07-21 від 14.07.2021 та актом приймання-передавання Реєстру Боржників. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір №10-01-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики № 0638500977 від 05.12.2019, який укладений між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 , що підтверджується копією Реєстру Боржників за Договором факторингу №10-01-2023 від 10.01.2023, актом зарахування зустрічних однорідних вимог, актом прийому-передачі Реєстру Боржників та платіжним дорученням. У порушення вимог кредитного договору відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості, загальний розмір якої, згідно до розрахунку за договором позики № 0638500977 від 05.12.2019 становить 67995 грн, з яких: - за тілом кредиту 3500,00 грн; - за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 64495,00 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить у даній справі стягнути заборгованість у розмірі 47292,50 грн, з яких: - за тілом кредиту 3500,00 грн; -за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 43792,50 грн. Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за кредитним договором та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу. Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення. З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правовому регулюванні правовідносин сторін. При цьому доказів належного виконання наявних грошових зобов`язань ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано. Також скаржником обґрунтованість нарахування заборгованості як по тілу кредиту (позики) так і по відсоткам у аспекті правильності математичних розрахунків та підстав їх проведення не спростовується. Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скарги відповідача про те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та належну ідентифікацію позичальника, з урахуванням таких міркувань. Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг». Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України). Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду. ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів. Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством. За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка. Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа. Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу. Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами. Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25. За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 05.12.2019, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником 1v8j7u), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру. Указаний договір передбачає встановлення позичальнику кредитного ліміту розміром 20 000 грн (п.1.5) у межах строку кредитування 36 місяців (п.1.2), зі строком користування одним траншем 30 календарних днів (п.1.6). Також у матеріалах справи наявні довідка про перерахунок на банківську картку (зазначено скорочені реквізити банківської картки, що скаржником не заперечується та не спростовується) позичальника ОСОБА_1 3500 грн коштів кредиту. Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять. Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення спірного договору в електронній формі ОСОБА_1 не проходила верифікацію, адже у такому випадку вона не мала б можливості укласти відповідний правочин. Крім того, для укладення кредитного договору технічно потрібно застосовувати технологію BankID спосіб електронної автентифікації громадянина за допомогою даних в банку, де він обслуговується, що свідчить про належну точність та достовірність з`ясування даних особи позичальника. За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором. Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було. За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу. З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу. Обґрунтованого клопотання про витребування у позивача, як передбачено приписами ст. 95 ЦПК України, оригіналів електронних доказів, ні в суд першої інстанції, ні в апеляційний суд стороною відповідача не заявлялося. Отже апеляційний суд відхиляє аргументи скарги відповідача про те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів позичальнику. Апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивачем не доведено належним чином перерахунок коштів кредиту на банківську картку саме позичальника, з урахуванням такого. Так відповідач не надала власних доказів того, що картка із вказаною у матеріалах справи маскою (неповним номером НОМЕР_1 ), на яку здійснювалося зарахування кредиту, їй не належить у спосіб надання суду інформації з банківських установ про відкриті на ім`я позичальника карткові рахунки, або про те, що на таку картку у день укладення договору кошти кредиту зараховані не були, що могло б підтверджуватися випискою за картковим рахунком відповідача. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. Апеляційний суд не може погодитися із вказівкою скаржника і на те, що позивач не довів перехід до нього права вимоги за кредитом, оскільки такі обставини підтверджено чинними договорами факторингу від 14.07.2021 №14-07-21, укладеним між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт Капітал», та від 10.01.2023 №10-01-2023, укладеним між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» та додатками до них відповідними реєстрами права вимоги, що передається, у яких фігурує кредит відповідача ОСОБА_1 . Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника про те, що у даному випадку наявні підстави для застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності, з урахуванням такого. Так за приписами ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Кредитну заборгованість нараховано на кредитні кошти, надані 18.01.2020 зі строком кредитування 36 місяців (п.1.2 кредитного договору), тобто до 17.01.2023. Позовну заяву до суду подано у жовтні 2025 року. При цьому за приписами пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023. З урахуванням викладеного вище позовні вимоги у справі заявлено у межах строків позовної давності, адже на час виникнення у позичальника зобов`язання з повернення коштів кредиту мав місце в Україні карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) на час якого строк позовної давності було продовжено (до 30.06.2023). З цього моменту позивач трирічний строк позовної давності не порушував, адже позов подав вже у жовтні 2025 року. Апеляційний суд оцінює критично аргументи скаржника про те, що відсотки за кредитом неспівмірні з сумою позики та нараховані за несправедливими умовами договору, з огляду на таке. Так заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами у справі нараховується не як неустойка чи штраф (міра відповідальності), а як плата за надання кредиту, тобто за правомірне строкове користування чужими коштами із обов`язком їх повернути. У цілому апеляційний суд відхиляє також аргументи скаржника про те, що сума відсотків за кредитом істотно перевищує кредитну заборгованість, отже відповідні положення договору є несправедливими та такий дисбаланс суперечить принципам розумності та справедливості (ст. ст. 3, 509, 627 ЦК України) та ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував скаржник. При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надала оцінку запропонованим умовам кредитування, зважила на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважала їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту. Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах. Не можна погодитися з аргументами скаржника і про те, що суд першої інстанції розглянув справу без виклику сторін, що порушило право відповідача навести свої заперечення проти позовних вимог, адже дана справа відноситься до категорії малозначних згідно приписів п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України як така, ціна позову у якій не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже місцевий суд правомірно розглянув її без виклику сторін та учасники судового розгляду мали змогу надати усі свої аргументи щодо суті спору у письмовому вигляді як передбачено ст. 178 ЦПК України (для відповідача у формі відзиву на позовну заяву). Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача стосовно необґрунтованості та не співмірності стягнутої з неї суми судових витрат на правничу допомогу позивача в розмірі 16 000 грн, апеляційний суд враховує таке. Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При чому перевірку заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу на відповідність указаним критеріям суд здійснює в силу прямої вказівки закону (ч.4 с.137 ЦПК України ), а не залежно від наявності заперечень чи заяв сторін, як помилково вважав суд першої інстанції у справі. Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18. У даній справі судові витрати на правничу допомогу позивача підтверджено належними доказами. Так за надання правничої допомоги відповідно до договору № 01-07/2024 від 01.07.2024, заявки на надання юридичної допомоги № 1884 від 01.09.2025 та Витягу з Акту № 14 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 її вартість для позивача склала 16000 грн. Проте, враховуючи обсяг правничої допомоги позивачу при розгляді цієї справи, підтверджений наданими доказами, зокрема, щодо підготовки позовної заяви, предмет спору про стягнення кредитного боргу в загальному розмірі 47 292,50 грн, а також те, що справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за участі сторін, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, які мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 5000,00 грн, що відповідає засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 13.03.2026 у даній справі слід змінити в частині визначення суми судових витрат на правничу допомогу позивача, яка має бути відшкодована відповідачем, за розгляд справи судом першої інстанції, визначивши її в розмірі 5000,00 грн, а в решті рішення місцевого суду слід залишити без змін. Отже подана відповідачем апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України, оскільки вирішення позовних вимог по суті по результатам апеляційного перегляду справи змін не зазнало, судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 13.03.2026 у даній цивільній справі змінити в частині визначення суми судових витрат на правничу допомогу позивача, яка має бути відшкодована відповідачем, за розгляд справи судом першої інстанції, визначивши її в розмірі 5000,00 грн. У решті рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 13.03.2026 у даній цивільній справі залишити без змін. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 02.06.2026. Суддя-доповідач Судді