Постанова 4818 № 646/4413/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Харків справа № 646/4413/25 провадження № 22-ц/818/2218/26 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - судді: Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Харківська обласна прокуратура розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року в складі судді Благої І.С.,- ВСТАНОВИВ: В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, завдану прокурором Харківської обласної прокуратури моральну шкоду в розмірі 1 000 000 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.03.2024 року о 09:30 він звернувся до прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області з повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення в якій повідомляв про вчинення дій з ознаками злочину передбаченому ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. До повідомлення надав докази, що підтверджують обставини викладені у повідомлені, і яких достатньо для прийняття рішення відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України. Уповноважений прокурор у встановлений законом строк не вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2024 року. В порядку ст. 303 КПК України ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, шляхом подання відповідної скарги до Жовтневого районного суду м. Харкова. 15.03.2024 року постановлено ухвалу за якою задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано прокурора Харківської окружної прокуратури Харківськорї області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2024 року про вчинення дій з ознаками злочинів передбачених ст. 191 ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, протягом 24 годин з моменту отримання копії ухвали, про що повідомити заявника. Вказує, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.03.2024 року, яка набула чинності, встановлено противоправну бездіяльність посадових осіб структурного підрозділу Харківської обласної прокуратури, і це гарантує йому право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, завданих неправомірною бездіяльністю. Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що позивач не довів заявлені позовні вимоги. В позовній заяві наводиться лише оціночне судження позивача щодо завдання йому моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач не погоджується з результатами розгляду його звернення.При цьому позивачем не конкретизовано, в чому саме виразилася завдана позивачу з боку відповідача моральна шкода, та не надано належних та допустимих доказів, того, що вона виникла з вини відповідача, не доведена також наявність причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу і протиправним діянням заподіювача шкоди. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає що позивачем подано усі докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, зокрема ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.03.2024 року у справі №639/1432/24 яка саме свідчить про завдання моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню грошима. 13.02.2026 року до суду надійшов відзив від відповідача в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає що суд першої інстанції дослідивши матеріали справи та дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог у зв`язку із їх недоведеністю. У своєму відзиві відповідач зазначає окружною прокуратурою на виконання зазначеної ухвали слідчого судді внесено відомості до ЄРДР за №42024222130000022 від 19.03.2024 року. Втім за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42024222130000022, слідчим СВ ВП№3 ХРУП №1 було прийнято постанову про закриття кримінального провадження №42024222130000022 від 19.03.2024 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, про що повідомлено заявника. Ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області у справі №635/5639/24 від 23.10.2024, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 03.12.2024 року, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені скарг на постанову слідчого про закриття вище вказаного кримінального провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 08.03.2024 року о 09:30 ОСОБА_1 звернувся до прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області з повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення в якій повідомляв про вчинення дій з ознаками злочину передбаченому ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. Прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області у встановлений законом строк не вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2024 року. В порядку ст. 303 КПК України ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.03.2024, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 08.03.2024 задоволено частково. Зобов`язано прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2024 про вчинення дій з ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, протягом 24 годин з моменту отримання копії ухвали. Окружною прокуратурою на виконання зазначеної ухвали слідчого судді внесено відомості до ЄРДР за № 42024222130000022 від 19.03.2024. Про внесення відомостей до ЄРДР повідомлено заявника із наданням витягу. Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку із неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб структурного підрозділу Харківської обласної прокуратури, щодо несвоєчасного внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, йому завдано душевних моральні страждання. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 04 липня 2018 року в справі № 638/14260/16 ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 638/9055/15-ц з аналогічним предметом спору. У даній справі обставини, з якими могло бути пов`язано порушення особистих немайнових прав рибалко Є.О. або його моральних страждань, обмежувались лише бездіяльністю посадових осіб структурного підрозділу Харківської обласної прокуратури, щодо несвоєчасного внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. З матеріалів справи вбачається, що право на оскарження відповідних дій чи бездіяльності посадових осіб структурного підрозділу Харківської обласної прокуратури, позивачем було реалізовано, а ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року у справі №639/1432/24 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 08.03.2024 задоволено частково. Зобов`язано прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2024 про вчинення дій з ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, протягом 24 годин з моменту отримання копії ухвали, про що повідомити заявника. Апеляційний суд звертає увагу, що свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб Харківської обласної прокуратури, з огляду на їх оскарження такої бездіяльності до слідчого судді та задоволення такої скарги. Однак, вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Такі процесуальні рішення, на які посилалася позивач та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення прокурором обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Колегія суддів вважає, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 646/5190/19-ц, провадження № 61-3057св21. Ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 березня 2024 року про задоволення скарг позивача передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає позивач акцентуючи свої доводи на власному визначенні змісту частини 6 статті 1176 ЦК України. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому відповідачами моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Сам факт зобов`язання ухвалою слідчого судді внести відомості до ЄРДР, не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання позивачу моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 червня 2019 року, справа № 461/2914/17, провадження № 61-34227св18, від 30 березня 2022 року, справа № 638/1923/20, провадження № 61-13701св21, від 29 березня 2023 року, справа № 638/13345/18, провадження № 61-10873св21, від 17 квітня 2023 року, справа № 751/3968/22, провадження № 61-3209св23. Колегія суддів зазначає що під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач. З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування. Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Зазначена позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24). Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 також зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою. При перегляді даної справи, апеляційним судом встановлено, що підстава для відшкодування ОСОБА_1 його моральних страждань обмежувалась лише бездіяльності посадових осіб Харківської обласної прокуратури під час розгляду повідомлення позивача про скоєння кримінального правопорушення. Однак, право на оскарження такої бездіяльності щодо не внесення відомостей по вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР позивачем вже було реалізовано, а ухвалою суду скаргу позивача задоволено, та зобов`язано відповідача внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення. Реалізація механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. З огляду на викладене, ОСОБА_1 як заявник (потерпілий) в кримінальному провадженні у разі незгоди з діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування або прокуратури вправі їх оскаржити. Іншого способу захисту прав заявника (потерпілого) закон не передбачає. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 04 липня 2018 року в справі № 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 638/9055/15-ц з аналогічним предметом спору. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, враховуючи що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позову у зв`язку із його недоведеністю. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Ю.М.Мальований