Ухвала КАС ВС № 160/511/25

УХВАЛА 03 червня 2026 року м. Київ справа № 160/511/25 адміністративне провадження № К/990/22433/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Дашутіна І. В., суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Б.К.БУДСЕРВІС» про визнання дій протиправними та скасування рішення, установив: Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради звернулось до суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Б.К.БУДСЕРВІС», у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства», оформлену листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги Східного офісу Держаудитслужби «Про усунення порушень законодавства», оформленої листом від 01 липня 2024 року за вих. № 040406-15/3904-2024, у частині покладення на Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради обов`язку відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218, 222 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV та статей 22, 611, 629 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV забезпечити відшкодування шкоди (збитків), заподіяної державному бюджету, на загальну суму 14 499 291,20 грн шляхом: - складання актів звіряння взаємних розрахунків між КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» та ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» на суму 14 499 291,20 грн; - відображення в бухгалтерському обліку КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» за рахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за контрагентом ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» сум дебіторської заборгованості в розмірі 14 499 291,20 грн; - повернення грошових коштів ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» у розмірі 14 499 291,20 грн на реєстраційний рахунок КП «НІКОПОЛЬВОДОКАНАЛ» з подальшим перерахуванням їх до доходу державного бюджету (код доходів 21080500) або безоплатного виконання ТОВ «Б.К.БУДСЕРВІС» підрядних робіт по об`єкту реконструкції згідно з проєктно-кошторисною документацією за договором від 25 жовтня 2023 року № 564 на загальну суму 14 499 291,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з оскаржуваним судовим рішенням, відповідач раніше вже звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами на зазначене судове рішення. Ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2026 року, від 02 квітня 2026 року та від 21 квітня 2026 року зазначені касаційні скарги повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 329 КАС України та надано десяденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме, подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або вказати інші підстави для поновлення строку. На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, скаржником надіслано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого останній, зокрема, зазначає ті підстави, яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані неповажними. Так, скаржник повторно посилається на те, що вже звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами, однак їх було повернуто. Заявник зазначає, що після кожного повернення касаційної скарги без суттєвих зволікань вживав заходів для повторного звернення до Верховного Суду та подавав касаційні скарги у нових редакціях з урахуванням зауважень суду. В аспекті поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження Східний офіс Держаудитслужби вважає, що відповідно до частини п`ятою статті 333 КАС України, може звернутися з касаційною скаргою до Верховного Суду до спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Також скаржник посилається на те, що повторне звернення з касаційною скаргою здійснювалося в умовах дії воєнного стану. Зокрема, вказує на значну кількість повітряних тривог у Дніпропетровській області, неодноразові ракетні удари по території міста Дніпра та пов`язані з цим труднощі в організації роботи установи і працівників, відповідальних за підготовку процесуальних документів, що, на його думку, підлягає врахуванню при вирішенні питання про поновлення строку на касаційне оскарження. Також скаржник посилається на практику Верховного Суду щодо поновлення строку на касаційне оскарження. Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі. Як було установлено, відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами, однак ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2026 року, від 02 квітня 2026 року та від 21 квітня 2026 року їх було повернуто як такі, що не містили обов`язкових підстав касаційного оскарження. Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення первинно поданої касаційної скарги (провадження № К/990/22433/26) скаржником отримано у своєму Електронному кабінеті 21 квітня 2026 року о 17:12. Однак з повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду лише 11 травня 2026 року. Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків. Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень. Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Посилання скаржника на частину п`яту статті 333 КАС України також є безпідставним, оскільки цією нормою встановлено присічний строк на касаційне оскарження судових рішень суб`єктами владних повноважень незалежно від поважності причин пропуску строку. Натомість не встановлено можливість незастосування до таких суб`єктів строку на касаційне оскарження судових рішень, визначеного статтею 329 КАС України, який становить тридцять днів. Зазначена норма так само не встановлює наявність у суб`єктів владних повноважень безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для суб`єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб`єкта, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення/продовження. Наведені скаржником обставини щодо повітряних тривог та ракетних обстрілів мають загальний характер і самі по собі не свідчать про існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду касаційної інстанції. Водночас скаржником не надано належних доказів того, що зазначені обставини унеможливили або істотно ускладнили підготовку та подання касаційної скарги у встановлений законом строк, а також не доведено наявності прямого причинного зв`язку між введенням воєнного стану та пропуском строку на касаційне оскарження. Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо поновлення строку на касаційне оскарження, то колегія суддів Верховного Суду зауважує, що питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Наведені скаржником обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та не є об`єктивними істотними перешкодами для своєчасної реалізації процесуальних прав. Отже, станом на 03 червня 2026 року недоліки касаційної скарги скаржником не усунуто, поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження не зазначено. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Керуючись статтями 248, 333 КАС України, постановив: У задоволенні клопотання Східного офісу Держаудитслужби про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного офісу Держаудитслужби на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 160/511/25 за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Б.К.БУДСЕРВІС» про визнання дій протиправними та скасування рішення. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов