Ухвала КАС ВС № 240/7955/25

УХВАЛА про відкриття касаційного провадження 03 червня 2026 року м. Київ справа №240/7955/25 адміністративне провадження №К/990/22690/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №240/7955/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив: - визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо перерахунку на підставі прийнятої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року, обчислену згідно зі статтями 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) з базового посадового окладу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, з 01 березня 2022 року протиправною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві на підставі прийнятої довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №398/0/2-24 від 23 січня 2024 року, обчислену згідно зі статтями 135, 142 Закону №1402-VIII з базового посадового окладу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (загальний процент розрахунку від заробітку - 62%), з 01 березня 2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 19 травня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень частини другої статті 24, частини першої статті 126, частини другої статті 150 Конституції України, статей 135, 142 та пункту 14-4 Розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні Положення» Закону №1402-VIII, пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI (далі - Закон №5207-VI) та порушенням положень статей 2, 6, 12, 77, 90, 159, 242 КАС України. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій переплутали позовні вимоги скаржника та предмет спору, оскільки застосували законодавче обґрунтування, що стосується абсолютно іншого позивача - особи, яка працює в Господарському суді Житомирської області. Суди мотивували свої рішення положеннями законів України «Про Державний бюджет України» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та розрахункової величини для визначення посадового окладу судді. Водночас скаржник у позовній заяві оскаржував лише відмову у перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання на підставі нової довідки, виданої на виконання іншого судового рішення. Позивач зазначає, що право скаржника на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виникло безпосередньо з дня його виходу у відставку, а саме з 01 березня 2022 року, а не з дати видачі нової довідки, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій. Попередня відмова у видачі правильної довідки та призначення утримання за різними законодавчими актами відбулися у 2022 році під час оформлення виплат. Разом з тим, після внесення Верховною Радою України змін до законодавства, право скаржника на перерахунок за нормами чинного закону було остаточно закріплено парламентом. Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці, на переконання позивача, створює пряму дискримінацію та порушує конституційні гарантії незалежності суддів. Судді у відставці вищих спеціалізованих судів, які перебувають у процесі ліквідації, зазнають неправомірних обмежень у розмірі виплат порівняно із суддями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Такий неоднаковий підхід суперечить принципу рівності, оскільки законодавство після рішень Конституційного Суду України не містить норм, які б дозволяли по-різному обчислювати розмір довічного утримання суддів. Крім того, позивач вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі та обов`язок щодо всебічного дослідження доказів. Суди не проявили активної ролі, не з`ясували дійсних обставин спору та проігнорували той факт, що відповідач взагалі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та апеляційну скаргу. Скаржник також доводить обґрунтованість своєї позиції посиланням на такі правові висновки Верховного Суду: - рішення Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, у якій зазначено, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. - постанова Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20, у якій зазначено, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбачений Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2). - постанова Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21, у якій зазначено, що відсутні правові підстави обраховувати щомісячне утримання одночасно за складовими різних формул із різних законів (наприклад, брати оклад за одним законом, а відсоток за іншим), оскільки це веде до дискримінації. Позивач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин третьої та четвертої статті 142 та пункту 14-4 Розділу XII «Прикінцеві та Перехідні Положення» Закону №1402-VІІІ у контексті визначення права судді Вищого адміністративного суду України у відставці на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року з метою з`ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень частини другої статті 24, частини першої статті 126, частини другої статті 150 Конституції України, статей 135, 142 та пункту 14-4 Розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні Положення» Закону №1402-VIII, пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5207-VI, перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 та постановах від 07 червня 2021 року у справі №420/4001/20, від 27 вересня 2021 року у справі №580/585/21, а також з метою формування відповідного правового висновку Верховним Судом. Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах. Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України. Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №240/7955/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії.

2. Витребувати з Житомирського окружного адміністративного суду матеріали справи №240/7955/25.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді С.М. Чиркін В.М. Шарапа