Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/4854/25

Справа № 133/4854/25 Провадження № 33/801/583/2026 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М. Доповідач: Матківська М. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокум. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Матківська М. В., розглянувши апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, Встановив: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 546637 від 21 грудня 2025 року, водій ОСОБА_1 21.12.2025 о 03:35 в місті Козятин Хмільницького району Вінницької області по вулиці Джерельна, 2, керував транспортним засобом «Volkswagen Passat» номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки із застосуванням приладу Драгер 0526, результат позитивний 0,69%, чим порушив п.2.9.а. ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 665,60 грн. судового збору на користь держави в особі Державної судової адміністрації України. В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокат Пилипчук В. О., вважаючи постанову суду першої інстанції ухваленою без належного дослідження обставин справи, просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою змінити захід стягнення, визначений оскаржуваною постановою, шляхом визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1 не оспорює обставини складання протоколу, вину свою визнав та щиро розкаявся у вчиненому. ОСОБА_1 має сім`ю, кошти на існування заробляє у тому числі вантажними перевезеннями, тому враховуючи визнання ним своєї вини, щире каяття, його особу, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт що тяжких наслідків від правопорушення не настало, виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню, застосування стягнення у виді позбавлення спеціального права, є явно несправедливим. У судове засідання особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Пилипчук В. О., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, не з`явились. За правилами частини 6 статті 294 КУпАП такі обставини не перешкоджають розгляду справи у відсутність особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Крім того, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою, згідно ч. 3 ст. 268 КУпАП, а апеляційний перегляд справи має бути здійснений протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду, згідно ч. 4 ст. 294 КУпАП. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частини 7 статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, проте не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно вимог статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. За правилами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно роз`яснень, наданих у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Згідно з пунктом 2.9. (а) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За правилами частин 1 і 2 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція). Так, згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейського) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 6 розділу І Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Інструкції установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Його вина підтверджується наявними у справі матеріалами, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 546637 від 21 грудня 2025 року, згідно якого водій ОСОБА_1 21.12.2025 о 03:35 в місті Козятин Хмільницького району Вінницької області по вулиці Джерельна, 2, керував транспортним засобом «Volkswagen Passat» номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки із застосуванням приладу Драгер 0526, результат позитивний 0,69% (а. с. 3); - роздруківкою з технічного приладу «Drager Alcotest 6820» прилад № ARHK-0526 принтер № ARHH-0759, тест № 1942; із зазначенням особи, яку тестують ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , результат тесту 0,69 ‰ (а. с. 5); - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, із якого вбачається, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведено у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук; результати огляду на стан сп`яніння за допомогою Alcotest 6820: проба позитивна 0,69 ‰ (а. с. 4); - відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано подію, що мала місце при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 546637 від 21 грудня 2025 року (а. с. 9). З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, які узгоджуються між собою, апеляційний суд приходить до висновку про правильність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, який підтверджено відповідними результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння, проведеного поліцейським на місці зупинки транспортного засобу, що зафіксовано технічними засобами відеозапису. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції та не зазначає підстав для скасування оскаржуваної постанови. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що суд першої інстанції не врахував щире каяття ОСОБА_1 , а також ту обставину, що останній здійснює трудову діяльність, пов`язану, зокрема, із вантажними перевезеннями та забезпеченням сім`ї. Такі доводи на увагу не заслуговують. Апеляційний суд враховує, що саме по собі визнання вини та посилання на сімейний і матеріальний стан особи не є безумовними підставами для пом`якшення відповідальності чи звільнення від застосування передбаченого законом адміністративного стягнення, з огляду на характер вчиненого правопорушення та підвищену суспільну небезпеку керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Статтею 24 КУпАП встановлені види адміністративних стягнень, серед яких є штраф та позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідно до частини 2 статті 25 КУпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Позбавлення права керування транспортними засобами може застосовуватися як основне, так і додаткове адміністративне стягнення. Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Таким чином, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною нормою, встановлено основне та обов`язкове додаткове адміністративне стягнення: штраф та позбавлення права керування транспортними засобами відповідно. При цьому законодавець у санкції не передбачив можливість альтернативи основного та додаткового покарань, тому дискреційні повноваження суду обмежені імперативно встановленими нормами при обранні та застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Окрім того, чинне адміністративне законодавство не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати, постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримання принципу правової визначеності (рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України», рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України»), а Конституційний Суд України у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». КСУ поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. ЄСПЛ також за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України»; рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України»; рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» ). Ті обставини, що ОСОБА_1 щиро розкаюється у вчиненому та визнає свою вину, самі по собі не є підставою для незастосування до нього передбаченого санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП обов`язкового додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Інший підхід фактично призвів би до порушення принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, оскільки ставив би застосування обов`язкового виду стягнення у залежність виключно від суб`єктивної оцінки поведінки правопорушника після вчинення правопорушення, всупереч прямому змісту закону. Принцип правової визначеності передбачає передбачуваність застосування правових норм та рівність усіх осіб перед законом і судом, у тому числі щодо наслідків вчинення адміністративного правопорушення. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, належить до правопорушень із підвищеним ступенем суспільної небезпеки, оскільки керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння створює реальну загрозу життю та здоров`ю як самого водія, так і інших учасників дорожнього руху, та є однією з основних причин дорожньо-транспортних пригод. При цьому для кваліфікації дій водія та застосування встановленої законом відповідальності не має значення ступінь алкогольного сп`яніння, оскільки чинним законодавством встановлена чітка імперативна заборона керування транспортними засобами у стані будь-якого сп`яніння. За таких обставин доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановленого судом факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Підстав для застосування до правопорушника адміністративного стягнення лише у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами апеляційний суд не вбачає, оскільки таке стягнення прямо суперечило б вимогам санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка передбачає обов`язкове застосування додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів і викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає. Таким чином апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно; вина ОСОБА_1 доведена повністю, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та призначене судом адміністративне стягнення відповідає вимогам статті 33 КУпАП. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд Постановив: Апеляційну скаргу захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича, залишити без задоволення. Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддяМ. В. Матківська