Постанова 4801 № 127/31500/25

Справа № 127/31500/25 Провадження № 22-ц/801/1082/2026 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокуСправа № 127/31500/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Гарантжилбуд», за участю третьої особи, яка не замовляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Ярової Яни Миколаївни, про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Дмитришеною Тетяною Іванівною, на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 25 лютого 2026 року у м. Вінниця суддею цього суду Бессараб Н.М., дата складання повного тексту судового рішення 06 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року до суду надійшла вищевказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 належать майнові права на нежитлове приміщення - комору № 10H загальною площею 7,5 кв.м., в під`їзді 3, поверх цоколь, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Так, відповідно до договору №108\1\К про сплату пайового внеску у Житлово-будівельному кооперативі «Гарантжилбуд» (далі - ЖБК «Гарантжилбуд») від 16.09.2015 року, укладеного між ЖБК «Гарантжилбуд» та ОСОБА_2 , ЖБК «Гарантжилбуд» зобов`язується організувати будівництво житлового будинку в м. Вінниці на земельних ділянках, які є власністю ЖБК «Гарантжилбуд» на підставі свідоцтв про право власності (кадастрові номери: 0510100000:02:080:0184, 0510100000:02:080:0185, 0510100000:02:080:0186, 0510100000:02:080:0187), здати його в експлуатацію, передати у власність нежитлове приміщення (кладову), обумовлене цим договором учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок та в подальшому організувати обслуговування будинку. 15.03.2016 року названий житловий будинок, здано в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованою Департаментом ДАБІ у Вінницькій області від 15.03.2016 року. З витягу рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 636 від 24.03.2016 року вбачається, що вказаному житловому будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Коморі, загальною площею 7,5 кв.м. присвоєно номер №10H, що підтверджується витягом з рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 637 від 24.03.2016 року та витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес ЄДЕС у сфері будівництва від 15.08.2025 року. 16.11.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір переуступки права вимоги, згідно з яким позивач прийняла право вимоги на отримання у власність нежитлове приміщення (комори), загальною площею 7,5 кв.м. в цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 . Відповідно до акту прийому-передачі від 16.11.2016 року до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Гарантжилбуд» №108/1/K від 16.09.2015 року, ЖБК «Гарантжилбуд» передало ОСОБА_1 майнові права на нежитлове приміщення (комору) загальною площею 7,5 кв.м. в під`їзді 3, поверх цоколь, номер приміщення Х за адресою: АДРЕСА_1 . З довідки, виданої 16.11.2016 року ЖБК «Гарантжилбуд», вбачається, що ОСОБА_1 станом на 16.11.2016 року внесла повний пайовий внесок згідно із договором №108/1/K. 04.08.2025 року виготовлено технічний паспорт на комору №10Н, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , комора № НОМЕР_1 Н. 21.08.2025 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Ярової Я.М. із заявою за № 68527520 про реєстрацію свого права власності на вищевказане нежитлове приміщення (комору), проте 27.08.2025 року рішенням № 80558566 їй відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Відмова нотаріуса була обґрунтована тим, що наявне зареєстроване обтяження на все нерухоме майно, належне ЖБК «Гарантжилбуд». Також в єдиному реєстрі боржників наявні записи про боржника ЖБК «Гарантжилбуд». Позивач вважає, що у випадку оспорювання чи невизнання за пайовиком, який виконав умови договору пайової участі, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України. Позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права власності на майно, яке не визнається у зв`язку з відмовою у проведенні реєстрації її права власності з підстави існування обтяжень на все майно відповідача. Способом захисту позивач обрала визнання за нею такого права, що, на її думку, відповідає положенням ст. 16 ЦК України. Позивач зауважила, що право власності на вказану комору, окрім неї, не могла набути інша особа, оскільки майнові права на неї перейшли до ОСОБА_1 за договором, а ЖБК «Гарантжилбуд» як сторона договору не могло набути такого права відповідно до вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність». Отже, на переконання ОСОБА_1 , визнання права власності є ефективним і належним способом захисту її прав, яка за договором пайової участі повністю сплатила узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права унаслідок накладених обтяжень на майно забудовника та його статусу боржника. За таких обставин, позивач просила суд визнати за нею право власності на комору № 10H, загальною площею 7,5 кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , комора № НОМЕР_1 H та стягнути судові витрати. 25.02.2026 року заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Дмитришену Т.І., подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у випадку оспорювання чи невизнання за пайовиком, який виконав умови договору пайової участі, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України. При цьому скаржник вважає, що позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудоване нерухоме майно в багатоповерховому будинку - комору, яке не визнається відповідачем унаслідок неможливості реалізації свого права власності шляхом його державної реєстрації. Апелянт наголошує, що позивач не змогла реалізувати своє право власності шляхом його державної реєстрації, у зв`язку з чим її право власності порушене та невизнане відповідачем унаслідок неможливості його реалізації Право власності ОСОБА_1 на комору виникло 15.03.2016 року з моменту передачі майнових прав та введення будинку в експлуатацію, однак таке право не визнається, в зв`язку з чим існує необхідність у визнанні її права власності на нежитлове приміщення - комору. Отже, адвокат Дмитришена Т.І. вважає, що визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав позивача, яка за договором пайової участі повністю сплатила узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права з огляду на відсутність можливості оформити право власності в позасудовому порядку. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. В ході розгляду справи встановлено, що ЖБК «Гарантжилбуд» належать на праві власності земельні ділянки з кадастровими номерами: 0510100000:02:080:0184, 0510100000:02:080:0185, 0510100000:02:080:0186, 0510100000:02:080:0187, що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 28-31). 16.09.2015 року між ЖБК «Гарантжилбуд» та ОСОБА_2 укладено договір № 108/1/К про сплату пайового внеску у ЖБК «Гарантжилбуд», відповідно до якого ЖБК «Гарантжилбуд» зобов`язується організувати будівництво житлового будинку в м. Вінниці на земельних ділянках, які є власністю ЖБК «Гарантжилбуд» на підставі свідоцтв про право власності, здати його в експлуатацію, передати у власність нежитлове приміщення (кладову), обумовлене цим договором учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок, та в подальшому організувати обслуговування будинку. Учасник здійснює оплату пайового внеску по спорудженню нежитлового приміщення (кладової) і може отримати його лише за умови оплати у розмірі 100 відсотків внеску. Характеристика нежитлового приміщення (кладової): під`їзд - 3, поверх - цоколь, номер будинку -2, номер приміщення - Х, загальна площа 7,5 кв.м. (а.с. 15-16). 24.03.2016 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 636 «Про присвоєння адрес житловим будинкам та номери квартирам» присвоєно адреси багатоквартирному житловому будинку ЖБК «Гарантжилбуд», розташованому на земельній ділянці площею 0,3272 га під кадастровим № 0510100000:02:080:0184, № 0510100000:02:080:0185, № 0510100000:02:080:0186, № 0510100000:02:080:0187 у АДРЕСА_1 (а.с. 21). 24.03.2016 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 637 «Про присвоєння номерів неопалювальним приміщенням» присвоєно номери коморам та підвальним приміщенням в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 , зокрема, коморі, розташованій в 2 під`їзді в підвальному поверсі, загальною площею 7,5 кв.м. - №10Н (а.с. 21 на звороті). 16.11.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір переуступки права вимоги, згідно з яким ОСОБА_2 переуступила, а ОСОБА_1 прийняла право вимоги на отримання у власність нежитлового приміщення (комори), загальною площею 7,5 кв.м. в цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 17). Згідно з актом прийому-передачі від 16.11.2016 року до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Гарантжилбуд» № 108/1/K від 16.09.2015 року, ЖБК «Гарантжилбуд» передав ОСОБА_1 комору за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 7,5 кв.м., поверх цоколь, номер приміщення - Х (а.с. 9). Із довідки №75/1/К від 16.11.2016, виданої ЖБК «Гарантжилбуд», вбачається, що ОСОБА_1 є асоційованим членом ЖБК «Гарантжилбуд» та згідно із договором про сплату пайових внесків у ЖБК «Гарантжилбуд» № 108/1/К від 16.09.2015 року внесла повний пайовий внесок станом на 16.11.2016 року. Даний внесок відповідає графіку платежів на будівництво комори у житловому будинку у АДРЕСА_1 , тип комори згідно проекту - №X (7,5 кв.м.) (зворот а.с. 23). 27.08.2025 року рішенням № 80558566 державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Ярова Я.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025 року за реєстраційним номером 68527520, встановив наявність обставин, які є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій, а саме, що відповідно до відомостей Державного реєстру прав наявне зареєстроване обтяження на все нерухоме майно на юридичну особу ЖБК «Гарантжилбуд». Також в Єдиному реєстрі боржників наявні записи про боржника ЖБК «Гарантжилбуд» (зворот а.с. 27). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела суду належними та допустимими доказами дійсного (фактичного) порушення відповідачем ЖБК «Гарантжилбуд» прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 щодо державної реєстрації за нею права власності на комору №10H, загальною площею 7,5 кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, суд вважав, що позивач не довела заперечення або невизнання права власності позивача на комору №10H, загальною площею 7,5 кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з боку відповідача ЖБК «Гарантжилбуд». З урахуванням викладеного, оскільки суд не встановив факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів з боку відповідача ЖБК «Гарантжилбуд», за захистом яких мало місце звернення до суду позивача ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для захисту судом прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_1 шляхом визнання за останньою права власності на комору №10H, загальною площею 7,5 кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18. Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Тобто, зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено. Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.02.2019 року у справі № 761/32696/13, від 03.04.2019 року у справі № 1609/6643/12, від 15.05.2019 року у справі № 522/102/13, від 29.05.2019 року у справі № 1609/6645/12, від 26.06.2019 року у справі № 761/3428/15. В тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України. Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Зазначений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 344/16879/15-ц. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що нею повністю виконано свої зобов`язання за договором №108\1\К про сплату пайового внеску у ЖБК «Гарантжилбуд», проте, у зв`язку із зареєстрованим обтяженням на все нерухоме майно ЖБК «Гарантжилбуд», ОСОБА_1 не може здійснити державну реєстрацію на комору № 10H, загальною площею 7,5 кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, як встановлено та підтверджено матеріалами справи, 16.11.2016 року згідно з актом прийому-передачі до договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Гарантжилбуд» № 108/1/K від 16.09.2015 року, ЖБК «Гарантжилбуд» передав ОСОБА_1 комору за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 7,5 кв.м., поверх цоколь, номер приміщення Х. Таким чином, ЖБК «Гарантжилбуд» повністю виконав взяті на себе зобов`язання за договором № 108/1/K від 16.09.2015 року. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з боку ЖБК «Гарантжилбуд» відсутнє невизнання, оспорювання або порушення прав власності ОСОБА_1 на вказану комору. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудоване нерухоме майно в багатоповерховому будинку - комору, яке не визнається відповідачем, унаслідок неможливості реалізації свого права власності шляхом його державної реєстрації, є безпідставними. Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 761/42030/21). Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 461/606/18 ). Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. У такий спосіб Верховний Суд запровадив певний алгоритм, який полягає в тому, що хоча кожна з наведених складових (а) відсутність у позивача права або законного інтересу; б) відсутність їх порушення; в) відсутність їх порушення саме відповідачем; г) обрання неналежного та/або неефективного способу захисту позивачем) і є самостійною підставою для відмови в позові, однак їх застосування судом можливо виключно за наявності позитивної відповіді на попереднє питання. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18. Так, відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні позову, причому суду не потрібно вдаватися до перевірки обраного способу захисту або суті спору, якщо порушення не доведено. Це підтверджено практикою Верховного Суду, яка наголошує, що для звернення до суду обов`язково має бути наявне суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, і його відсутність унеможливлює захист (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19, від 29.08.2023 року у справі № 910/5958/20). Враховуючи наведене, а також встановлені фактичні обставини цієї справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідача. Натомість жодних обґрунтованих доводів на спростування правильних висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, оскільки вони фактично зводяться до обґрунтування неможливості здійснити державну реєстрацію належного їй майна, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Дмитришеною Тетяною Іванівною, залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2026 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. Б. Сало О. Ю. Береговий