Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3997/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3997/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В. Суддя-доповідач - Слободонюк М.В. 02 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Слободонюка М.В. суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неоформлення та ненаправлення документів про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. п. "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема рапорту ОСОБА_1 з доданими документами, посадовій особі, уповноваженій приймати рішення про звільнення позивача з військової служби (командиру корпусу та командувачу військ оперативних командувань, або посадовій особі, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до них) - для розгляду по суті. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надіслати рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі п. п. "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з доданими до нього документами, посадовій особі, уповноваженій приймати рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби (командиру корпусу та командувачу військ оперативних командувань, або посадовій особі, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до них) - для розгляду по суті. Стягнуто на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що військова частина розглянула рапорт позивача про звільнення з військової служби та листом повідомила його про необхідність прибуття до військової частини для вчинення дій, які передують звільненню. Водночас, за даними обліку особового складу, позивач з 13.11.2024 обліковується як тимчасово відсутній на військовій службі у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, що, на переконання відповідача, унеможливлює оформлення документів для звільнення та прийняття рішення по суті рапорту. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 . Цією ж ухвалою підготовку справи до апеляційного розгляду закінчено та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. 20.03.2026 до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, в якому представник позивача заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначає, що після отримання висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби у відповідача виник обов`язок негайно оформити та направити документи про звільнення уповноваженій посадовій особі, однак такий обов`язок виконаний не був. Представник позивача вказує, що чинне законодавство не ставить можливість направлення документів про звільнення у залежність від особистого прибуття військовослужбовця до військової частини, а тому доводи апелянта з цього приводу є безпідставними. Крім того, зазначає, що позивач відповідно до свідоцтва про хворобу потребує супроводжуючого, однак відповідач ці обставини не врахував. Також представник позивача наголошує, що відповідь на адвокатський запит не є належним розглядом рапорту про звільнення, а наявність чи відсутність обставин щодо самовільного залишення місця служби не звільняє відповідача від обов`язку належним чином розглянути рапорт позивача та прийняти відповідне рішення по суті порушеного питання. 14.04.2025 до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення від військової частини НОМЕР_1 , в яких відповідач повідомив, що рапорт позивача про звільнення з військової служби був фактично розглянутий військовою частиною, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.01.2025 № 8 позивача звільнено у запас за станом здоров`я, про що останнього було належним чином повідомлено засобами зв`язку. До цих письмових пояснень відповідачем долучено копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 11.01.2025 №

8. У свою чергу 15.04.2026 до Апеляційного суду від представника позивача надійшли заперечення, в яких заявник зазначає, що подані відповідачем додаткові пояснення та докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки такі докази були наявні у відповідача ще під час розгляду справи судом першої інстанції, однак у строки, визначені процесуальним законом ст. 79 КАС України, не подані, при цьому жодних об`єктивних причин неможливості їх своєчасного подання відповідачем не наведено. Також представник позивача вказує, що повідомлення позивача про такий наказ шляхом надсилання електронного повідомлення у месенджері без направлення відповідного наказу поштовим зв`язком або ознайомлення під підпис не є належним підтвердженням повідомлення про звільнення. Враховуючи наведені обставини представник позивача просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вирішуючи питання щодо можливості прийняття нового доказу - копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 11.01.2025 № 8, Апеляційний суд виходить із того, що згідно із частиною четвертою статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів враховує, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 11.01.2025 № 8 про звільнення позивача з військової служби був прийнятий ще до ухвалення рішення судом першої інстанції та перебував у розпорядженні відповідача під час розгляду справи, однак не був поданий до суду першої інстанції у визначені ст. 79 КАС України строки. При цьому заявником не наведено будь-яких належних обґрунтувань неможливості його своєчасного подання. Ба більше, самі доводи апеляційної скарги не обґрунтовуються таким доказом. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для врахування вказаного доказу на стадії апеляційного перегляду справи. У зв`язку з цим викладені в додаткових поясненнях доводи апелянта, які ґрунтуються на зазначеному наказі, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 30.10.2024 госпітальною військово-лікарською комісією психоневрологічного профілю НВМКЦ "ГВКГ" за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2024 проведено огляд ОСОБА_1 та відповідною постановою ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю, на підставі статті 17-а графи ІІ Розкладу хвороб визнано позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Вказано, що ОСОБА_1 потребує звільнення від виконання службових обов`язків за станом здоров`я на термін, необхідний для оформлення звільнення, але не більше 30 календарних днів. Має потребу у одному супроводжуючому. Вказане зафіксовано у свідоцтві про хворобу від 30.10.2024 № 1789-п. 12.11.2024 позивач через ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом на звільнення з військової служби та виплату належних сум грошового забезпечення при звільненні. До рапортів додано свідоцтво про хворобу від 30.10.2024 № 1789-п, про що свідчить супровідний лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.11.2024 № 815/ВЛК. Не отримавши відповіді на згаданий вище рапорт, представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із відповідними адвокатськими запитами. Листом від 15.03.2025 № 8026 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив заявника про необхідність особистого прибуття ОСОБА_1 для звільнення з військової служби. Разом з тим, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач не погоджується з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення рапорту ОСОБА_1 та свідоцтво про хворобу від 30.10.2024 № 1789-п про звільнення з військової служби на підставі за п. п. б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу командиру корпусу або командувачу військ оперативних командувань, або посадовій особі, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до них - для розгляду по суті, тому звернувся до суду із цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після отримання військовою частиною НОМЕР_1 висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку та поданого ним рапорту про звільнення, у відповідача виник обов`язок невідкладно оформити та направити документи про звільнення посадовій особі, уповноваженій приймати рішення про звільнення з військової служби, однак відповідач цього не зробив, безпідставно пов`язавши розгляд рапорту із необхідністю особистого прибуття позивача до військової частини, що не передбачено вимогами чинного законодавства та свідчить про допущення протиправної бездіяльності. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтованості цього рішення виключно в межах оскарженої частини. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за № 64/2022від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який діє і дотепер. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII , воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин). Згідно із частинами 1, 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону № 2232-XII). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У відповідності до статті 12 Закону України № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Згідно з пунктом "б" частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби. Положеннями пп. "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин). В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (п. 6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п. 7). Згідно з пунктом 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз. 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз. 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз. 4). Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення № 1153/2008. Так, у підпункті 2 пункту 225 зазначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ: у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до пункту 229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду. Водночас пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Згідно з приписами пункту 240 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно. Рішення про дальше проходження військової служби військовослужбовцями, яких визнано обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку займає військовослужбовець, на підставі відповідних клопотань. Після прийняття рішення про продовження проходження військової служби зазначені військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби на загальних підставах. Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку (абзац дев`ятий пункту 260 Положення № 1153/2008). Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров`я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення звільнення з військової служби. Приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170). В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1). В пункті 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командир військової частин зобов`язаний забезпечити своєчасне здавання військовослужбовцями посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців, звільняються з військової служби з урахуванням вимог пункту 260 Положення. Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII за станом здоров`я, зокрема на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. При цьому, норми положення пункту 240 Положення № 1153/2008 чітко та однозначно визначають, що після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я, документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно. Таким чином норми чинного законодавства визначають обов`язок військової частини, у якій військовослужбовець проходить військову службу, у разі отримання відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я, надіслати документи про його звільнення з військової служби посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно. В свою чергу, механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531). В пункті 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. За приписами пунктів 1-4 Розділу ІІІ Порядку № 531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок Рапорт; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Відповідно до пунктів 7-9 Розділу ІІІ Порядку № 531 забороняється: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. Водночас колегія суддів, з урахуванням встановлених у справі обставин та перевіривши доводи апеляційної скарги, не погоджується з позицією відповідача щодо необхідності особистого прибуття ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання про його звільнення з військової служби. Такі доводи не узгоджуються з наведеним вище нормативно-правовим регулюванням, яким визначено порядок звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду, та не ставлять оформлення і направлення документів про звільнення у залежність від особистої присутності військовослужбовця. Натомість відповідні норми передбачають обов`язок військової частини діяти на підставі поданого рапорту та наявних документів, забезпечивши їх належне оформлення і направлення уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення по суті. Колегія суддів також виходить з того, що надана військовою частиною відповідь від 15.03.2025 на адвокатський запит не є формою розгляду рапорту військовослужбовця та не свідчить про вирішення питання по суті, оскільки не містить відповідного управлінського рішення, прийнятого у встановленому порядку. Крім того, врахуванню підлягають обставини, пов`язані зі станом здоров`я позивача, а саме встановлення непридатності до військової служби та потреби у супроводжуючому згідно зі свідоцтвом про хворобу від 30.10.2024 № 1789-п. За таких умов наполягання відповідача на особистому прибутті позивача до військової частини свідчить про неврахування істотних обставин, що мають значення для прийняття рішення, та фактично створює перешкоди для реалізації права на звільнення за станом здоров`я. Доводи апелянта щодо самовільного залишення позивачем військової частини не змінюють правової оцінки спірних правовідносин, оскільки такі обставини не впливають на обов`язок відповідача діяти у спосіб, визначений законом, та не звільняють його від необхідності належного оформлення і направлення документів про звільнення за наявності відповідного висновку військово-лікарської комісії. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що після отримання військовою частиною висновку військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби та поданого рапорту про звільнення у відповідача виник обов`язок невідкладно оформити та направити документи про звільнення посадовій особі, уповноваженій приймати відповідне рішення, однак такий обов`язок виконаний не був. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у визначений спосіб. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Слободонюк М.В. Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.