Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/26577/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/26577/23 Суддя першої інстанції: Горобцова Я.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Файдюка В.В., суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про: - визнання протиправними дій ГУ ПФ в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 01 вересня 1992 року по 30 червня 1997 року; - зобов`язання ГУ ПФ в м. Києві перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 01 вересня 1992 року по 30 червня 1997 року, починаючи з моменту звернення, а саме з 15.06.2023. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка, запис у ній про спірний період виконаний належним чином та містить всі необхідні реквізити, а звернення до відповідача із заявою невстановленої форми не може мати негативних наслідків для позивача, адже така мала всі необхідні відомості для її розгляду по суті. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що оскільки заява про перерахунок пенсії не відповідала встановленій формі та подана без дотримання вимог чинного законодавства, то остання не розглядалася відповідачем по суті, а відтак підстави для перерахунку пенсії відсутні з огляду на дискреційні повноваження ГУ ПФ в м. Києві у цій частині. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 02 червня 2026 року. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФ в м. Києві та отримує пенсію за віком з 16 квітня 2019 року, обчислену виходячи з 31 року 3 місяців 4 днів страхового стажу. У червні 2023 року представник ОСОБА_1 . Кардаш В.А. звернувся до ГУ ПФ в м. Києві із заявою, в якій просив перерахувати пенсію з урахуванням стажу згідно з трудовою книжкою за період з 01 вересня 1992 року по 30 червня 1997 року. Листом від 30 червня 2013 року №2600-0202-8/129778 ГУ ПФ в м. Києві повідомило про порядок підтвердження трудового стажу та вказало на порядок призначення пенсії. Вважаючи такі дії ГУ ПФ в м. Києві протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV). Статтею 1 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 1 частини 1статті 8 Закону №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV). Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV. Статтею 56 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно із статтею 62 Закону України №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 22 серпня 2024 року у справі №160/18173/23 та у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 160/34344/23. Згідно з постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Приписами пункту 6 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 передбачено, що до трудової книжки заносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність, відомості про роботу, переведення на іншу роботу, звільнення. Записи про найменування роботи або посади, на які прийнято працівника, провадяться: для робітників у відповідності з найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікованому довіднику робіт і професій робітників. За нормами Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 та Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Крім того, за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. За правилами пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Як вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявні всі необхідні записи про трудову діяльність позивача, у тому числі за період з 01 вересня 1992 року по 30 червня 1997 року (записи №18, 19), які заповнені належним чином без виправлень і помилок. Враховуючи викладені вище обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком періоду роботи з 01 вересня 1992 року по 30 червня 1997 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 та, відповідно, перерахунку відповідної пенсії. Щодо доводів ГУ ПФ в м. Києві про те, що здійснення перерахунку пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає таке. Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Доводи апелянта про те, що лист ГУ ПФ в м. Києві є роз`яснювальним листом, направленим позивачу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб`єкта владних повноважень, а тому, в розумінні статті 4 КАС України, не є підставою публічно-правового спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, цим листом відповідач фактично відмовив позивачу у задоволенні його заяви про здійснення перерахунку пенсії. Більше того, з усталеної практики Верховного Суду вбачається, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав. Враховуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2025 року у справі №580/710/24 прийшов до висновку, що право особи на звернення за перерахунком пенсії є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком подання і оформлення документів, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи. Оскільки подана представником ОСОБА_1 заява від 15 червня 2023 року про перерахунок пенсії містила всі передбачені чинним законодавством відомості, а за результатами її розгляду ГУ ПФ в м. Києві висловлено позицію щодо порядку підтвердження трудового стажу, то твердження апелянта про відсутність предмету спору у цій справі є безпідставним та таким, що спростовується встановленими вище обставинами. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.В. Файдюк Судді О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев Повне судове рішення виготовлено 02 червня 2026 року.