Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/36268/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/36268/21 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Терези Ю.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просив: - зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0964 га (кадастровий номер 8000000000:90:248:0049) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та прийняти рішення про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати її позивачу у власність. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно, із посиланням на відсутність плану зонування або детального плану території відмовлено у передачі земельної ділянки 0,0964 га (кадастровий номер 8000000000:90:248:0049) на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, за яких допускається передача земельної ділянки у власність за відсутності плану зонування або детального плану території. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в України воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Х сесії VIII скликання Київської міської ради від 12.03.2020 №523/8693 позивачу відмовлено у передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0964 га (кадастровий номер 8000000000:90:248:0049) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 на підставі частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням від 21.10.2021 про повторний розгляд клопотання про передачу йому у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , затвердити проект землеустрою (справа А-12685) щодо відведення позивачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.11.2021 №0570202/3-31130 на клопотання позивача повідомлено, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2016 у справі №826/27261/15 рішенням Київської міської ради від 26.09.2016 №99/3106 ОСОБА_2 відмовлено у передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Згідно з даними Міського земельного кадастру (матеріали супутникової аерозйомки) зазначена земельна ділянка вільна від капітальної забудови. Наявність на земельній ділянці будівель і споруд підтверджується посвідченими в установленому порядку копіями правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці та матеріалами технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Також, позивача проінформовано про можливість повторно подати до Київської міської ради заяву про передачу у власність земельної ділянки у разі наявності державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розташоване за земельній ділянці на АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що на момент прийняття відповідачем рішення про відмову у передачі громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на вул. Карла Маркса, 7-д у Дарницькому районі м. Києва від 12.03.2020 №523/8693 вже існувала законодавча заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, який є складовою земельного законодавства, що регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України, абзацом першим частини першої, частиною другою якої встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. В свою чергу, за змістом ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно зі статтею 25 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Статтею 30 Закону №858-IV передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом. Частиною 1 ст.186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Відповідно до ч.4 ст.186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Частиною 5 ст.186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Згідно з ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Відповідно до ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради від 12.03.2020 №523/8693 відмовлено у передачі земельної ділянки у власність позивачу для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Карла Маркса, 7-д у Дарницькому районі м. Києва на підставі ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) у зв`язку з відсутністю затвердженого детального плану території або плану зонування території, де розташована земельна ділянка. Так, відповідно до ч.3 ст.24 Закону №3038-VI (у редакції, чинній на час прийняття рішення відповідача від 12.03.2020 №523/8693) у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: - розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); - віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення. Таким чином, нормами чинного законодавства встановлена пряма заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території. Апеляційний суд зауважує, що сторонами не спростовано, що стосовно території, на якій розташована запланована позивачем до відведення земельна ділянка, не розроблені та не затверджені у встановленому законом порядку план зонування та детальний план території. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 сформував правовий висновок у питанні вибору правового регулювання у випадку його зміни за час розгляду компетентним органом відповідної заяви, та зазначив, що у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у вищевказаній справі дійшла висновку, що рішення за результатами розгляду заяви приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні такого дозволу (а не на час звернення з заявою). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.09.2023 у справі №640/12201/20, від 25.01.2023 у справі №640/17787/20, від 26.02.2025 у справі №580/2069/22. З огляду на зазначене, відповідач, відмовляючи позивачу у передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на вул. Карла Маркса, 7-д у Дарницькому районі м. Києва, діяв правомірно, позаяк існувала законодавча заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території. При цьому, апеляційний суд зазначає, що в листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.11.2021 №0570202/3-31130 містилась інформація про можливість повторно подати до Київської міської ради заяву про передачу у власність земельної ділянки у разі наявності державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розташоване за земельній ділянці на вул. Карла Маркса, 7-д у Дарницькому районі м. Києва. Отже, надана позивачу відмова не позбавляє права особи повторно звернутися із відповідним клопотанням, усунувши відповідні недоліки. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 "Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 02 червня 2026 року. Суддя-доповідач Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко Ю.О.Тереза